Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Тема 22 „Злочини проти життя та здоров’я особи”. 2 страница




У той же час, не дивлячись на те, що вбивство двох осіб було вчинене практично в одному місці і через незначний проміжок часу, але воно не охоплювалось єдиним умислом заподіяти смерть двом особам, відповідальність повинна наставати не за п.1, а за п.13 ч.2 ст.115 КК.

Слід звернути увагу, що вбивство однієї людини і закінчений замах на життя іншої, які охоплювалися єдиним умислом позбавити життя двох осіб, не може розглядатися як закінчений злочин, передбачений п.1 ч.2 ст.115, - оскільки злочинний намір вбити двох осіб не було здійснено з причин, що не залежали від волі винного. У цих випадках вчинене слід кваліфікувати за ч. 1 ст.115 у сукупності з ч.2 ст.15 та п.1 ч.2 ст.115 КК, незалежно від послідовності злочинних дій.

Якщо винний, бажаючи вбити більше двох осіб, позбавив життя двох із них, а відносно інших умисел не довів до кінця з незалежних від його волі причин, то вчинене слід кваліфікувати за п.1 ч.2 ст.115 та за ч.2 ст.15 і п.1 ч.2 ст.115 КК.

Відповідальність за п.2 ч.2 ст.115 КК настає в разі умисного вбивства малолітньої дитини або жінки, яка завідомо для винного знаходилась у стані вагітності. Під убивством малолітньої дитини розуміється умисне позбавлення життя особи, якій не виповнилося 14 років. Ця кваліфікуюча ознака наявна тоді, коли винний достовірно знав, що потерпілий є малолітнім, або припускав це, або за обставинами справи повинен був і міг це усвідомлювати.

Умисне вбивство жінки, яка перебувала у стані вагітності, за п. 2 ч. 2 ст. 115 КК кваліфікується за умови, що винний завідомо знав про такий стан потерпілої (п. 6 Постанови № 2 Пленуму Верховного Суду України від 07.02.2003 р. “Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я особи”).

Відповідальність за умисне вбивство заручника (п. 3 ч. 2 ст. 115 КК) настає за умови, що потерпілий був заручником (тобто особою, яка була захоплена чи трималася з метою спонукати її родичів, державну або іншу установу, підприємство чи організацію, фізичну або службову особу до вчинення чи утримання від вчинення будь-якої дії як умови звільнення) і винна особа це усвідомлювала.

Дії кваліфікуються як умисне вбивство заручника незалежно від того, чи була винна особа причетною до вчинення злочину, передбаченого ст. 147 КК. Разом з тим мотив такого вбивства повинен мати зв'язок із даним злочином (це можуть бути бажання спонукати зазначених у ст. 147 КК осіб, установу, підприємство, організацію до вчинення чи утримання від вчинення певних дій, помста за невиконання висунутих вимог, прагнення приховати захоплення чи тримання заручника або інший злочин, вчинений під час їх здійснення, тощо).

Дії особи, яка вчинила злочин, передбачений ст. 147 КК і умисно вбила заручника, мають кваліфікуватися за ч. 2 цієї статті за ознакою спричинення тяжких наслідків і за п. 3 ч. 2 ст. 115 КК (п. 7 Постанови № 2 Пленуму Верховного Суду України від 07.02.2003 р. “Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я особи”).

Умисне вбивство визнається вчиненим з особливою жорстокістю (п. 4 ч. 2 ст. 115 КК, якщо винний, позбавляючи потерпілого життя, усвідомлював, що завдає йому особливих фізичних (шляхом заподіяння великої кількості тілесних ушкоджень, тортур, мордування, мучення, в тому числі з використанням вогню, струму, кислоти, лугу, радіоактивних речовин, отрути, яка завдає нестерпного болю, тощо), психічних чи моральних (шляхом зганьблення честі, приниження гідності, заподіяння тяжких душевних переживань, глумління тощо) страждань, а також якщо воно було поєднане із глумлінням над трупом або вчинювалося в присутності близьких потерпілому осіб і винний усвідомлював, що такими діями завдає останнім особливих психічних чи моральних страждань.

Не можна кваліфікувати умисне вбивство за п. 4 ч. 2 ст. 115 КК на тій підставі, що винна особа в подальшому з метою приховання цього злочину знищила або розчленувала труп.

Умисне вбивство, вчинене у стані сильного душевного хвилювання (ст. 116 КК, або матір'ю своєї новонародженої дитини (ст. 117 КК), або при перевищенні меж необхідної оборони чи в разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця (ст. 118 КК), кваліфікується тільки за цими статтями КК, навіть якщо воно й мало ознаки особливої жорстокості (п. 8 Постанови № 2 Пленуму Верховного Суду України від 07.02.2003 р. “Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я особи”).

При цьому слід мати на увазі, що визначення особливої жорстокості, мучення, мордування, встановлення фактів нанесення ударів, побоїв або інших насильницьких дій, які завдали фізичного болю, є компетенцією суду, а не експертизи. Судово-медична експертиза вирішує питання тяжкості тілесних ушкоджень, непоправності знівечення обличчя тощо.

Як учинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб (п. 5 ч. 2 ст. 115 КК, умисне вбивство кваліфікується за умови, що винний, здійснюючи умисел на позбавлення життя певної особи, усвідомлював, що застосовує такий спосіб убивства, який є небезпечним для життя не тільки цієї особи, а й інших людей. При цьому небезпека для життя інших людей має бути реальною.

У разі, коли винний, позбавляючи життя особу, помилково вважав, що робить це таким способом, який є небезпечним для життя потерпілого та інших людей, в той час як той фактично небезпечним не був, вчинене належить кваліфікувати як замах на вчинення злочину, передбаченого п. 5 ч. 2 ст. 115 КК.

Якщо при умисному вбивстві, вчиненому небезпечним для життя багатьох осіб способом, позбавлено життя й іншу особу (інших осіб), злочин кваліфікується за пунктами 1 і 5 ч. 2 ст. 115 КК, а якщо заподіяно шкоду її (їх) здоров'ю, - за п. 5 ч. 2 ст. 115 КК та відповідними статтями цього Кодексу, що передбачають відповідальність за умисне заподіяння тілесних ушкоджень (п. 9 Постанови № 2 Пленуму Верховного Суду України від 07.02.2003 р. “Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я особи”).

Наприклад, небезпечним для життя багатьох осіб способом буде визнаватись передача посилки з вибуховим пристроєм з метою вбивства певної людини, яка знаходиться в багатолюдній квартирі. У іншій ситуації, коли для зловмисника персона жертви не має принципового значення, він повинен усвідомлювати, що застосовує спосіб вбивства, який створює небезпеку для життя щонайменше двох людей, наприклад вибух у людному місці, підпал житлового будинку, серія пострілів у гурт людей тощо.

Якщо вчинення умисного вбивства способом, небезпечним для життя багатьох осіб, супроводжувалось знищенням чи пошкодженням майна, дії зловмисника слід кваліфікувати за сукупністю злочинів за п.5 ч.2 ст.115 та відповідними частинами ст.194, 378, 399, 411 КК. Практиці відомі випадки, коли для забезпечення охорони своєї власності особи використовують засоби, які можуть спричинити смерть людині, котра опиниться в зоні їх дії (наприклад, влаштування пастки у вигляді ями з ранячими предметами на дні, підключення металевої огорожі до електричної мережі тощо). За таких умов умислом винного не охоплюється заподіяння вбивства небезпечним для життя багатьох людей способом, а тому описане вбивство слід кваліфікувати за ч.1 ст.115 КК.

Умисне вбивство, заподіяне способом, небезпечним для життя багатьох осіб, вважається закінченим злочином, коли була позбавлена життя хоча б одна особа, а хоча б ще одній іншій особі у той же час загрожувала смерть, обумовлена способом вбивства.

За п. 6 ч. 2 ст. 115 КК як учинене з корисливих мотивів умисне вбивство кваліфікується в разі, коли винний, позбавляючи життя потерпілого, бажав одержати у зв'язку з цим матеріальні блага для себе або інших осіб (заволодіти грошима, коштовностями, цінними паперами, майном тощо), одержати чи зберегти певні майнові права, уникнути матеріальних витрат чи обов'язків одержати спадщину, позбавитися боргу, звільнитися від платежу тощо) або досягти іншої матеріальної вигоди. При цьому не має значення, чи одержав винний ту вигоду, яку бажав одержати внаслідок убивства, а також коли виник корисливий мотив – до початку чи під час вчинення цього злочину.

Як учинене з корисливих мотивів слід кваліфікувати й умисне вбивство з метою подальшого використання органів чи тканин людини в певних корисливих цілях (для трансплантації, незаконної торгівлі тощо).

У разі вчинення умисного вбивства під час розбійного нападу, вимагання, незаконного заволодіння транспортним засобом дії винного кваліфікуються за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК і статтею, якою передбачено відповідальність за злочинне заволодіння майном (ч. 4 ст. 187, ч. 4 ст. 189, ч. 3 ст. 262, ч. 3 ст. 308, ч. 3 ст. 312, ч. 3 ст.313, ч. 3 ст. 289 КК).

Якщо умисел на заволодіння майном виник у винного після вбивства, вчиненого з інших мотивів, кваліфікація його дій за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК виключається (п. 10 Постанови № 2 Пленуму Верховного Суду України від 07.02.2003 р. “Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я особи”).

Вбивство, вчинене в зв'язку з охороною майна, неповерненням боргу, відмовою потерпілого виконати інші обов'язки майнового характеру, якщо такі обов'язки грунтувались на законних підставах, не вважається умисним вбивством з корисливих мотивів і не підлягає кваліфікації за п.6 ч.2 ст.115 КК. Тут має місце, якщо немає інших обставин, кваліфікація за ч.1 ст.115 КК. Не повинно кваліфікуватись за п.6 ч.2 ст.115 КК і вбивство, вчинене з мотивів помсти за заподіяну потерпілим матеріальну шкоду.

Як умисне вбивство з хуліганських мотивів за п. 7 ч. 2 ст. 115 КК дії винного кваліфікуються, коли він позбавляє іншу особу життя внаслідок явної неповаги до суспільства, нехтування загальнолюдськими правилами співжиття і нормами моралі, а так само без будь-якої причини чи з використанням малозначного приводу.

Якщо крім убивства з хуліганських мотивів винний вчинив ще й інші хуліганські дії, що супроводжувались особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом, вчинене кваліфікується за п. 7 ч. 2 ст. 115 і за відповідною частиною ст. 296 КК. Не можна кваліфікувати як вчинене з хуліганських мотивів умисне вбивство під час сварки чи бійки, яку розпочав сам потерпілий, а так само з ревнощів, помсти чи з інших мотивів, що виникли на ґрунті особистих стосунків, навіть якщо при цьому було порушено громадський порядок (п. 11 Постанови № 2 Пленуму Верховного Суду України від 07.02.2003 р. “Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я особи”).

Відповідальність за п. 8 ч. 2 ст. 115 КК за умисне вбивство особи чи її близького родича у зв'язку з виконанням цією особою службового або громадського обов'язку настає, якщо злочин вчинено з метою не допустити чи перепинити правомірну діяльність потерпілого у зв'язку з виконанням ним зазначеного обов'язку, змінити характер останньої, а так само з мотивів помсти за неї незалежно від часу, що минув з моменту виконання потерпілим своїх обов'язків до вбивства.

Виконання службового обов'язку - це діяльність особи, яка входить до кола її повноважень, а громадського обов'язку - здійснення спеціально покладених на особу громадських повноважень чи вчинення інших дій в інтересах суспільства або окремих громадян (наприклад, перепинення правопорушення, повідомлення органів влади про злочин або про готування до нього).

Близькі родичі в розумінні п. 8 ч. 2 ст. 115 КК - це батьки, один із подружжя, діти, рідні брати і сестри, дід, баба, внуки (п. 11 ст. 32 Кримінально-процесуального кодексу України).

Хуліганство й наступне вбивство особи, яка перепиняла ці дії, належить кваліфікувати за відповідною частиною ст. 296 і п. 8 ч. 2 ст. 115 КК.

Умисне вбивство або замах на вбивство державного чи громадського діяча, працівника правоохоронного органу чи його близьких родичів, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця, судді, народного засідателя чи присяжного або їх близьких родичів, захисника чи представника особи або їх близьких родичів, начальника військової служби чи іншої особи, яка виконує обов'язки з військової служби, представника іноземної держави або іншої особи, яка має міжнародний захист, за наявності відповідних підстав належить кваліфікувати тільки за статтями 112, 348, 379, 400, ч. 4 ст. 404, ст. 443 КК. Разом з тим, коли умисне вбивство зазначених осіб чи замах на нього вчинені за інших обтяжуючих обставин, передбачених ч. 2 ст. 115 КК, дії винної особи додатково кваліфікуються і за відповідними пунктами цієї статті (п. 12 Постанови № 2 Пленуму Верховного Суду України від 07.02.2003 р. “Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я особи”).

За п. 9 ч. 2 ст. 115 КК настає відповідальність за умисне вбивство з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення. Для кваліфікації умисного вбивства як такого, що вчинене з метою приховати інший злочин, не має значення, чи був винний причетним до злочину, який приховується. Якщо він вчинив умисне вбивство з метою приховати раніше вчинений ним злочин, його дії кваліфікуються за тією статтею КК, якою передбачено відповідальність за приховуваний злочин, та за п. 9 ч. 2 ст. 115 КК.

Дії винного, який вчинив умисне вбивство з метою приховати злочин іншої особи, додатково кваліфікувати ще й за ст. 396 КК не потрібно. Якщо вбивство з метою приховання злочину, вчиненого іншою особою, було заздалегідь обіцяне, відповідальність настає за п. 9 ч. 2 ст. 115 КК і за пособництво в тому злочині, який приховувався.

Дії винного кваліфікуються як умисне вбивство з метою полегшити вчинення іншого злочину незалежно від того, був цей злочин вчинений чи ні (п. 13 Постанови № 2 Пленуму Верховного Суду України від 07.02.2003 р. “Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я особи”).

Якщо одна й та ж особа вчинила умисне вбивство напередодні чи під час вчинення іншого злочину з метою полегшити його вчинення і довела обидва злочини до кінця, то її дії кваліфікуються за п.9 ч.2 ст.115 КК і відповідною статтею Особливої частини Кодексу, яка передбачає відповідальність за інший злочин (наприклад, особа вчинила умисне вбивство з метою полегшити проникнення в квартиру і таке проникнення з наступною крадіжкою майна здійснила).

Якщо ж за аналогічної ситуації умисне вбивство для полегшення вчинення іншого злочину було закінчено, а інший злочин з незалежних від особи причин закінчився лише замахом, то обґрунтованою буде кваліфікація за п.9 ч.2 ст.115 та ч.2 ст.15 КК і відповідною статтею Особливої частини Кодексу, що передбачає відповідальність за інший злочин.

Умисне вбивство тягне відповідальність за п. 10 ч. 2 ст. 115 КК, якщо воно було поєднане зі зґвалтуванням потерпілої особи або насильницьким задоволенням із нею статевої пристрасті неприродним способом, тобто мало місце в процесі вчинення зазначених злочинів чи одразу ж після нього. При цьому злочинні дії кваліфікуються і за ч. 4 ст. 152 чи ч. 3 ст. 153 КК або ще й за відповідною частиною ст. 15 КК.

Умисне вбивство з метою задовольнити статеву пристрасть із трупом також тягне відповідальність за п. 10 ч. 2 ст. 115 КК.

У випадках, коли особу було умисно вбито через певний час після її згвалтування чи насильницького задоволення з нею статевої пристрасті неприродним способом з метою їх приховання, дії винного кваліфікуються за сукупністю злочинів, передбачених відповідними частинами ст. 152 або ст. 153 та п. 9 ч. 2 ст. 115 КК (п. 14 Постанови № 2 Пленуму Верховного Суду України від 07.02.2003 р. “Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я особи”).

Слід мати на увазі, що у випадку вбивства для подолання опору потерпілої дії на позбавлення життя винним можуть спрямовуватись не лише на саму потерпілу, а й на інших осіб, щоб примусити потерпілу припинити опір (наприклад, на її малолітню дитину).

Заподіяна при зґвалтуванні необережна смерть кваліфікується за сукупністю злочинів, передбачених ч.1 ст.119 та ч.4 ст.152 КК.

Умисне вбивство, вчинене на замовлення (п. 11 ч. 2 ст. 115 КК), - це умисне позбавлення життя потерпілого, здійснене особою (виконавцем) за дорученням іншої особи (замовника). Таке доручення може мати форму наказу, розпорядження, а також угоди, відповідно до якої виконавець зобов'язується позбавити потерпілого життя, а замовник - вчинити в інтересах виконавця певні дії матеріального чи нематеріального характеру або ж не вчинювати їх.

Якщо замовлення умисного вбивства мало форму угоди, відповідальність за п. 11 ч. 2 ст. 115 КК настає незалежно від того, коли були вчинені обіцяні виконавцеві дії – до чи після вбивства, виконав чи не виконав замовник свою обіцянку, збирався він це робити чи ні.

До дій матеріального характеру, зокрема, належать сплата виконавцеві винагороди за вчинення вбивства, передача чи збереження прав на майно, звільнення від майнових зобов'язань тощо. Під діями нематеріального характеру розуміються будь-які дії, вчинення чи невчинення яких безпосередньо не пов'язане з матеріальними інтересами виконавця вбивства.

У випадках, коли умисне вбивство на замовлення вчинюється з метою одержання від замовника грошей, матеріальних цінностей чи інших вигод матеріального характеру (тобто з корисливих мотивів), дії виконавця кваліфікуються за пунктами 6 і 11 ч. 2 ст. 115 КК.

Замовник умисного вбивства залежно від конкретних обставин справи повинен визнаватись або підбурювачем, або організатором злочину (якщо тільки він не є його співвиконавцем). Його дії належить кваліфікувати за відповідною частиною ст. 27, п. 11 ч. 2 ст. 115 КК, а за наявності до того підстав - і за іншими пунктами цієї статті (наприклад, за п. 6 - якщо виконавець позбавив особу життя з метою одержання вигод матеріального характеру, за п. 12 - коли вбивство було замовлено групі осіб).

Дії замовника умисного вбивства, який одночасно був і співвиконавцем цього злочину, кваліфікуються за пунктами 11 і 12 ч. 2 ст. 115 КК як умисне вбивство, вчинене на замовлення за попередньою змовою групою осіб, а за наявності до того підстав – і за іншими пунктами цієї статті.

Якщо замовник, який не є співвиконавцем убивства, керувався корисливими, а виконавець - іншими мотивами, дії замовника кваліфікуються за відповідною частиною ст. 27, пунктами 6 і 11 ч. 2 ст. 115 КК.

Відповідальність за п. 11 ч. 2 ст. 115 КК настає лише у випадках, коли замовляється саме умисне вбивство особи, а не якийсь іншій насильницький злочин щодо неї. Якщо замовник доручив заподіяти потерпілому тілесні ушкодження, а виконавець умисно вбив його, замовник несе відповідальність за співучасть у тому злочині, який він організував чи до вчинення якого схилив виконавця, а останній - за той злочин, який він фактично вчинив. У разі, коли виконавець погодився позбавити потерпілого життя, але з причин, що не залежали від його волі, умисел на вбивство до кінця не довів, дії замовника залежно від конкретних обставин справи кваліфікуються як співучасть у готуванні до умисного вбивства на замовлення чи в замаху на вчинення цього злочину (п. 15 Постанови № 2 Пленуму Верховного Суду України від 07.02.2003 р. “Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я особи”).

Вчиненим за попередньою змовою групою осіб (п. 12 ч. 2 ст. 115 КК умисне вбивство вважається тоді, коли в позбавленні потерпілого життя брали участь декілька осіб (дві і більше), які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його виконання.

За цей злочин несуть відповідальність і ті особи, котрі хоча й не вчинювали дій, якими безпосередньо була заподіяна смерть потерпілому, але будучи об'єднаними з іншими співвиконавцями вбивства єдиним умислом, спрямованим на позбавлення потерпілого життя, виконали хоча б частину того обсягу дій, який група вважала необхідним для реалізації цього умислу. З урахуванням конкретних обставин справи та змісту спільного умислу осіб, що вчинюють убивство за попередньою змовою, до таких дій належать: застосування на початку нападу насильства щодо потерпілого з метою приведення його у безпорадний стан з тим, щоб інший співучасник, скориставшись таким станом, заподіяв потерпілому смерть; подолання опору потерпілого з метою полегшити заподіяння йому смерті іншим співучасником; усунення певних перешкод, що в конкретній ситуації заважають іншій особі заподіяти потерпілому смерть або істотно ускладнюють це; надання особі, яка згідно з домовленістю заподіює смерть потерпілому, конкретної допомоги під час учинення вбивства (у вигляді порад, передачі зброї тощо); ведення спостереження за потерпілим, іншими особами чи обстановкою безпосередньо перед убивством або під час його вчинення з метою забезпечити реалізацію спільного умислу тощо.

Якщо учасники групи діяли узгоджено щодо декількох осіб, хоча кожен із них позбавив життя одного потерпілого, дії кожного зі співучасників розглядаються як умисне вбивство двох або більше осіб, вчинене за попередньою змовою, і кваліфікується за пунктами 1 і 12 ч. 2 ст. 115 КК.

Умисне вбивство, вчинене організованою групою, також кваліфікується за п. 12 ч. 2 ст. 115 КК. У разі, коли група осіб, яка вчинила за попередньою змовою умисне вбивство, являла собою злочинну організацію, озброєну банду, терористичну групу чи терористичну організацію, не передбачене законом воєнізоване або збройне формування, організовану групу, створену з метою тероризування у виправних установах засуджених чи нападу на адміністрацію цих установ, відповідальність учасників групи настає за п. 12 ч. 2 ст. 115 та відповідно за ч. 1 ст. 255, ст. 257, ч. 3 або ч. 4 ст. 258, ч. 5 ст. 260, ст. 392 КК (п. 16 Постанови № 2 Пленуму Верховного Суду України від 07.02.2003 р. “Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я особи”).

За п. 13 ч. 2 ст. 115 КК кваліфікуються дії особи, яка раніше вчинила умисне вбивство, за винятком убивства, передбаченого статтями 116-118 цього Кодексу. Відповідальність за повторне умисне вбивство настає незалежно від того, чи була винна особа раніше засуджена за перший злочин, вчинила вона закінчене вбивство чи готування до нього або замах на нього, була вона виконавцем чи іншим співучасником злочину.

Якщо винний не був засуджений за раніше вчинене вбивство чи готування до нього або замах на нього, ці його дії підлягають самостійній кваліфікації, а повторно вчинене вбивство кваліфікується за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК. Окремо кваліфікуються діяння й у випадках, коли спочатку було вчинено закінчене умисне вбивство, а потім - готування до такого ж злочину чи замах на нього.

При вчиненні декількох умисних убивств за обтяжуючих обставин, передбачених різними пунктами ч. 2 ст. 115 КК, дії винного кваліфікуються за цими пунктами та за п. 13 ч. 2 зазначеної статті з урахуванням повторності.

Вбивство не може кваліфікуватися за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК, коли судимість за раніше вчинене вбивство знята чи погашена в установленому законом порядку, коли на момент вчинення нового злочину минули строки давності притягнення до відповідальності за перший злочин, а у випадку, передбаченому ч. 4 ст. 49 КК, - коли особа була звільнена судом віл кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності.

Під раніше вчиненим умисним вбивством розуміються не тільки вбивства, кваліфіковані за ст. 115 КК 2001 р. чи статтями 94 і 93 КК 1960 р., а й убивства, відповідальність за які передбачена іншими статтями КК (статті 112, 348, 379, 400, ч. 4 ст. 404, ст. 443 КК 2001 р. чи відповідні статті КК 1960 р.).

Судам слід мати на увазі, що при співучасті в убивстві така кваліфікуюча ознака цього злочину, як вчинення його особою, що раніше вчинила умисне вбивство, повинна враховуватися при кваліфікації дій тільки тих співучасників, яких ця ознака стосується (п. 17 Постанови № 2 Пленуму Верховного Суду України від 07.02.2003 р. “Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я особи”).

При вчиненні декількох умисних вбивств при обтяжуючих обставинах, передбачених різними пунктами ч.2 ст.115 КК, дії винного належить кваліфікувати за сукупністю цих пунктів та п.13 ч.2 ст.115 КК з урахуванням повторності.

При засудженні особи за декількома пунктами ч. 2 ст. 115 КК покарання за кожним пунктом цієї статті окремо не призначається. Проте при його призначенні необхідно враховувати наявність у діях винного декількох кваліфікуючих ознак умисного вбивства як обставин, що впливають на ступінь тяжкості вчиненого злочину (п. 18 Постанови № 2 Пленуму Верховного Суду України від 07.02.2003 р. “Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я особи”).

У випадках, коли винна особа, вчинюючи умисне вбивство, керувалась не одним, а декількома мотивами, судам належить з'ясовувати, який із них був домінуючим, і кваліфікувати злочинні дії за тим пунктом ч. 2 ст. 115 КК, яким визначено відповідальність за вчинення вбивства з такого мотиву. Разом з тим в окремих випадках залежно від конкретних обставин справи можлива кваліфікація дій винної особи і за кількома пунктами ч. 2 ст. 115 КК, якщо буде встановлено, що передбачені ними мотиви (мета) рівною мірою викликали у винного рішучість вчинити вбивство (п. 19 Постанови № 2 Пленуму Верховного Суду України від 07.02.2003 р. “Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я особи”).

 

Стаття 116. Умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання

Умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства, систематичного знущання або тяжкої образи з боку потерпілого, — карається обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.

Умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання, є одним з різновидів умисного вбивства при пом'якшуючих обставинах і характеризується набагато меншим ступенем суспільної небезпечності порівняно з умисним вбивством, передбаченим ст.115 КК. Врахувавши це, законодавець встановлює за такий злочин і за інші злочини такого типу (ст.117, 118) набагато м'якші санкції. А це в свою чергу вимагає від юриста-практика граничної чіткості у встановленні фактичних обставин справи, щоб вина кожного вбивці знайшла своє точне відображення в кваліфікації.

Умисне вбивство належить кваліфікувати за ст.116 КК за наявності таких умов:

1) умисне вбивство повинно бути вчинено винним в стані сильного душевного хвилювання;

2) такий стан повинен виникнути раптово;

3) цей стан повинен бути викликаний протизаконним насильством, тяжкою образою чи систематичним знущанням з боку потерпілого;

4) смерть повинна бути спричинена саме тій особі, яка вчинила протизаконне насильство, тяжку образу чи систематичне знущання.

Стан сильного душевного хвилювання (фізіологічний афект) – це такий психічний стан, за якого інтенсивна емоція протягом короткого часу стає домінуючою, значно знижуючи здатність людини усвідомлювати свої дії і керувати ними, майже повністю втрачається функція самоконтролю і самооцінки (інтроспекції), звужується до мінімуму вольова сфера, організм людини значною мірою переходить на інстинктивні механізми керування. В цьому афективному стані людина знаходиться на межі осудності. Оскільки для встановлення факту фізіологічного афекту треба враховувати два критерії – психологічний і юридичний, - необхідно призначення судово-психологічної, а можливо й комплексної психолого-психіатричної експертизи. Це тим більше доцільно, що вирішуються питання не тільки про наявність фізіологічного афекту, але й про його відсутність чи симуляцію.

І слідчий, і суд, і експерти при вирішенні питання про перебування винного в стані фізіологічного афекту повинні враховувати і його індивідуально-психологічні особливості.

Раптовість виникнення стану сильного душевного хвилювання означає, що такий стан з'являється одномоментно, вибухово як безпосередня реакція на подразник (подію, слово, жест), яка виникає несподівано, певною мірою приголомшливо для людини. Як правило, людина відчуває вплив цього подразника безпосередньо, але в окремих випадках вона може дізнатися про подію, яка викликала в неї стан сильного душевного хвилювання, і від інших осіб.

Наприклад, дружина розповіла своєму чоловіку про брутальну і цинічну поведінку щодо неї з боку п'яного сусіда, продемонструвавши при цьому розірвану одежу та подряпини на обличчі, що призвело до відповідної реакції чоловіка. Отже, необхідно зазначити, що на практиці часто не зовсім точно трактують поняття раптовості виникнення фізіологічного афекту, розуміючи під раптовістю негайне настання афекту після закінчення насильства, образи чи в процесі знущання. В основному так і відбувається, але психологи встановили й інший механізм виникнення фізіологічного афекту у вигляді поступового накопичення негативних сигналів в одній сфері інтересів, що на певному етапі після чергового аналогічного подразника, який може виглядати для стороннього спостерігача навіть як незначний, настає емоційний спалах. Колись видатний російський терапевт С.П.Боткін на лекції студентам медичного факультету Московського університету прокоментував цей психологічний феномен на прикладі шекспірівського Отелло. Дане зауваження є ще одним вагомим аргументом на користь необхідності призначення судово-психологічної експертизи для встановлення стану фізіологічного афекту і індивідуального підходу до кожного такого випадку.

Протизаконне насильство може бути як фізичним, так і психічним. Судова практика обґрунтовано стоїть на позиції, що фізичним насильством може бути визнано заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, нанесення побоїв, позбавлення волі чи вчинення інших насильницьких дій. Психічним насильством може бути висловлена погроза застосувати фізичне насильство, заподіяти моральну чи майнову шкоду. Якщо насильство не було протизаконним, наприклад застосовувалось для затримання злочинця, то викликане ним вбивство в стані сильного душевного хвилювання не дає підстав для кваліфікації дій за ст.116, а охоплюється ст.115 КК.




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2014-01-07; Просмотров: 861; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.052 сек.