Тема 22 „Злочини проти життя та здоров’я особи”. 3 страница

Визнання образи тяжкою є цілковитою компетенцією слідства і суду, які повинні встановити, що спричинене умисне приниження честі та гідності, виражене в непристойній формі, за змістом з їхньої точки зору і з точки зору самої особи, є особливо образливим.

Оцінюючи ступінь сили образи, необхідно ретельно проаналізувати обстановку, у якій відбувалося нанесення образи, характерологічні особливості винного, причину нанесення образи, місцеві звичаї і традиції. Якщо буде встановлено, що за наявності факту образи стан фізіологічного афекту виник в результаті дії чисто суб'єктивних непересічних якостей винного (хворобливе самолюбство, розбещений егоцентризм тощо), то питання про кваліфікуюче значення факту тяжкої образи стає проблематичним.

Систематичне знущання – це тривалий фізичний чи психологічний психотравмуючий вплив аморального змісту і протиправної спрямованості з боку потерпілого, який може викликати стан афекту.

Наприклад, постійне цинічне нагадування про інтимні стосунки з донькою винного, відносно тривале глузливе спричинення болю тощо.

Протизаконне насильство, тяжка образа, знущання можуть бути юридичне значущими, якщо вони вчинялись не лише відносно винного, а й стосовно інших осіб, як привило, його близьких, і викликали афект.

Вбивство в стані сильного душевного хвилювання, скоєне за обтяжуючих обставин, перелічених в ч.2 ст.115 КК, наприклад двох осіб, повинно кваліфікуватися лише за ст.116 КК, оскільки і за логікою, і за канонами теорії кримінального права пом'якшуючі обставини мають перевагу перед обтяжуючими.

Якщо під час вбивства в стані сильного душевного хвилювання, викликаного тяжкою образою з боку потерпілого, винний заподіяв при цьому іншій особі тяжкі або середньої тяжкості тілесні ушкодження, його дії повинні кваліфікуватись за сукупністю злочинів, передбачених ст.116 та відповідно ст.123 чи ст.122, оскільки диспозиція ст.116 КК передбачає лише один наслідок – смерть.

Вбивство, скоєне в стані сильного душевного хвилювання, викликаного протизаконним насильством з боку потерпілого, і одночасно при перевищенні меж необхідної оборони кваліфікується за ст.118 КК, бо її санкція передбачає більш м'яке покарання.

Суб'єктивна сторона вбивства, вчиненого в стані сильного душевного хвилювання, характеризується умислом, а також наявністю специфічного емоційного стану винного, який значною мірою знижує його здатність усвідомлювати свої дії та керувати ними.

Якщо вбивство заподіяно після того, як стан сильного душевного хвилювання минув, дії винного слід кваліфікувати за ч.1 ст.115 (якщо при цьому не встановлено обтяжуючих обставин), тобто як вбивство без пом'якшуючих обставин.

Протиправна поведінка потерпілого в той же час може бути визнана обставиною, що знижує суспільну небезпечність злочину і є пом'якшуючою відповідальність обставиною.

Суб'єктом злочину є фізична осудна особа, що досягла 14-річного віку.

Стаття 117. Умисне вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини

Умисне вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини під час пологів або відразу після пологів — карається обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.

Жінка під час пологів або відразу після них перебуває в особливому фізичному і психічному стані, який знижує її спроможність цілковито усвідомлювати свої дії. Тому умисне вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини розглядається як вбивство, вчинене за пом'якшуючих обставин.

Безпосереднім об'єктом злочину є життя новонародженої дитини.

З об'єктивної сторони злочин – це дії жінки-матері, спрямовані на спричинення смерті своєї новонародженої дитини під час пологів або відразу після них. Вчинення цих дій через деякий час після пологів за відсутності кваліфікуючих ознак, передбачених ч. 2 ст. 115 КК, тягне відповідальність за ч. 1 зазначеної статті (п. 21 Постанови № 2 Пленуму Верховного Суду України від 07.02.2003 р. “Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я особи”).

Суб'єктом злочину, передбаченого ст.117 КК, є тільки жінка-мати, яка вчинила вбивство своєї новонародженої дитини під час пологів або відразу після них і якій виповнилося 14 років (спеціальний суб`єкт).

Суб'єктивна сторона злочину характеризується не лише умислом, а й знаходженням винної в такому особливому фізичному і психічному стані, пов'язаному з пологами, коли в неї значною мірою послаблена здатність усвідомлювати свої дії і керувати ними.

Наявність або відсутність особливого фізичного і психічного стану, в якому знаходиться жінка під час пологів або відразу після них, визначається психолого-психіатричною експертизою.

Умисне вбивство матір'ю своєї дитини після того, як зазначений особливий стан пройшов, слід кваліфікувати за відповідною частиною ст.115 КК.

Якщо умисне вбивство новонародженої дитини вчиняє інша особа, то її дії кваліфікуються за ст.115 КК.

Якщо крім матері в умисному вбивстві новонародженої дитини брали участь інші особи, то дії матері кваліфікуються за ст.117, дії інших осіб – за ст.115 КК.

Стаття 118. Умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця

Умисне вбивство, вчинене при перевищенні меж необхідної оборони, а також у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, — карається виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на строк до двох років.

За цією статтею фактично встановлена відповідальність за два самостійні злочини, вчинені за пом'якшуючих обставин і де безпосереднім об'єктом є життя людини: умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони і умисне вбивство в разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця.

Об'єктивною стороною вбивства при перевищенні меж необхідної оборони є умисне позбавлення життя того, хто посягає, з метою захисту інтересів чи прав особи, яка захищається, або іншої особи, інтересів суспільства або держави від суспільне небезпечного посягання, коли спричинення такого результату явно не відповідає небезпечності посягання чи обстановці захисту.

Об'єктивною стороною вбивства при перевищенні заходів, необхідних для затримання злочинця, є умисне позбавлення життя особи, що вчинила злочин, під час дій, спрямованих на її затримання і доставлення відповідним органам влади, коли спричинення смерті не відповідає небезпечності посягання або обстановці затримання злочинця.

Ст.27 Конституції України передбачає право кожного громадянина захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від противоправних посягань.

Це положення реалізується в ст.36 КК про необхідну оборону. Перевищення меж необхідної оборони визначається в умисному заподіянні тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту.

Щоб встановити наявність чи відсутність ознак перевищення меж необхідної оборони, слідство і суд повинні врахувати не лише відповідність чи невідповідність знаряддя захисту і нападу, але і характер небезпеки, що загрожувала особі, яка захищалася, обставини, що могли вплинути на реальне співвідношення сил нападаючих і тих, хто захищався, а так само: місце і час, раптовість нападу, неготовність до його відбиття, кількість нападаючих і тих, хто захищається, їх фізичні дані (вік, стать, інвалідність, стан здоров'я) та інші обставини.

Лише при наявності стану необхідної оборони можна зробити висновок, перевищила особа межі необхідної оборони чи ні.

Слід також мати на увазі вимоги кваліфікації ч.4 і 5 ст.36 КК про те, що особа не підлягає кримінальній відповідальності, якщо через сильне душевне хвилювання, викликане суспільно небезпечним посяганням, вона не могла оцінити відповідність заподіяної нею шкоди небезпечності посягання чи обстановці захисту, а також за застосування зброї або будь-яких засобів чи предметів для захисту від нападу озброєної особи або групи осіб і для відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло чи інше приміщення, незалежно від тяжкості шкоди, яку заподіяно тому, хто посягає.

Якщо при необхідній обороні випадково вчинено вбивство особи, яка не причетна до нападу, особа, що захищалась, буде нести відповідальність за вбивство через необережність за ст.119 КК.

Коли при перевищенні меж необхідної оборони потерпілому заподіяні тяжкі тілесні ушкодження, від яких настала смерть, при відсутності умислу на позбавлення життя дії винного належить кваліфікувати за ст.124 КК.

Дії осіб, що вчинили вбивство при перевищенні меж необхідної оборони й одночасно перебували в стані сильного душевного хвилювання, що раптом виникло, належить кваліфікувати за ст.118 КК.

Необхідно відрізняти необхідну оборону від уявної оборони, коли реального суспільне небезпечного посягання не було і особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, лише помилково припускала наявність такого посягання.

Якщо ж особа, перебуваючи в стадії уявної оборони, не усвідомлювала факту відсутності реального посягання, але з урахуванням конкретних обставин повинна була і могла це усвідомлювати і вчинила умисне вбивство потерпілого, перевищивши при цьому межі захисту, допустимого в умовах реального посягання, вона має нести відповідальність за ст.118 КК.

До необхідної оборони прирівнюються випадки заподіяння вбивства під час правомірного затримання особи, яка вчинила злочин, або після його вчинення при затриманні і доставленні її відповідним органам влади, якщо при цьому не допущено явної невідповідності засобів затримання характеру і ступеню суспільної небезпечності вчиненого та обставинам затримання.

Затримання відрізняється від необхідної оборони тим, що активно діє не злочинець, а особа, яка вживає заходів для затримання злочинця, якщо при цьому не допущено явної невідповідності засобів затримання характерові і ступеню суспільної небезпечності та обставин затримання.

Згідно із Законом України "Про міліцію", працівники міліції, які у зв'язку з виконанням службових обов'язків заподіяли шкоду нападаючому чи затриманому, не несуть за це кримінальної відповідальності, якщо діяли з додержанням закону.

Дії громадян, які при виконанні громадського обов'язку по підтриманню правопорядку заподіяли шкоду чи вбивство особи у зв'язку із вжиттям заходів по припиненню її суспільне небезпечного посягання, по затриманню з метою передачі чи доставки у відповідні органи, повинні розглядатись як вчинені в стані необхідної оборони, або у стані затримання особи, що вчинила злочин якщо ними не було допущено явної невідповідності засобів затримання характеру і ступеню суспільної небезпечності вчиненого та обставинам затримання.

Позбавлення життя при затриманні особи, яка вчинила злочин середньої тяжкості і намагається втекти, є неправомірним, тому особа, що його вчинила, повинна нести відповідальність за ст.118 КК.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується умисною виною (стосовно смерті умисел може бути як прямий, так і не прямий), а також метою – захистом від суспільне небезпечних посягань або затриманням злочинця.

Суб'єктом злочину є особа, яка досягла віку 16 років.

Стаття 119. Вбивство через необережність

1. Вбивство, вчинене через необережність, — карається обмеженням волі на строк від трьох до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.

2. Вбивство двох або більше осіб, вчинене через необережність, — карається позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років.

Вбивство через необережність, як і інші види вбивств, належить до числа злочинів з матеріальним складом. Об'єктивна сторона даного злочину включає діяння, результат у вигляді смерті потерпілого і причинний зв'язок між діянням і результатом. Слід зазначити, що діяння може бути саме по собі злочинним (наприклад, умисне нанесення удару), але у разі настання злочинного результату воно не утворює самостійного злочину, а поглинається складом ст.119 КК як момент об'єктивної сторони. Діяння, яке спричиняє вбивство через необережність, як правило, пов'язане з порушенням спеціальних приписів чи загальних норм обережності. Значна кількість статей чинного Кодексу передбачає можливість відповідальності за заподіяння смерті через необережність і практично всі вони пов'язані з порушенням певних норм і приписів, зокрема залишення в небезпеці (ч.3 ст.135 КК), ненадання допомоги хворому медичним працівником (ч.2 ст.139 КК), незаконне поводження з радіоактивними матеріалами (ч.2 ст.265 КК), порушення вимог законодавства про охорону праці (ч.2 ст.271 КК), порушення правил безпеки руху або експлуатації залізничного, водного чи повітряного транспорту (ч.3 ст.276 КК), порушення правил використання повітряного простору (ч.3 ст.282 КК), порушення правил поводження зі зброєю (ч.2 і 3 ст.414 КК) тощо. Такого роду злочини додаткової кваліфікації за ст.119 КК не потребують.

Треба також звернути увагу на те, що у причинному зв'язку заподіяння смерті через необережність дії винного можуть не бути безпосередньою причиною смерті потерпілого, а полягають у необережному створенні передумов для цього і тому розглядаються як вбивство з необережності. Така ситуація складається, наприклад, у випадку випуску в експлуатацію завідомо технічно несправних транспортних засобів, що може спричинити потерпілому смерть (не може бути способом умисного вбивства) (ст.287 КК).

Основну увагу при аналізі вбивства через необережність слід приділити його суб'єктивній стороні: злочин може бути скоєний тільки за необережної форми вини, яка виступає у формі злочинної самовпевненості чи злочинної недбалості.

Вбивство внаслідок злочинної самовпевненості полягає в тому, що винна особа передбачає можливість настання суспільне небезпечного наслідку свого діяння чи бездіяльності – смерті іншої особи, але легковажно розраховує на його відвернення. При цьому вона розраховує на конкретні обставини, які можуть відвернути настання смерті.

Наприклад, особа по дротяній огорожі садової ділянки пропускає електрострум і вивішує табличку "Не підходь – уб'є", розраховуючи, що це застереження зупинить бажаючих побувати у чужому саду. Однак такий розрахунок з самого початку виявився легковажним – один з підлітків, чи не побачивши табличку, чи не прочитавши застережливого напису, намагався через огорожу пробратися до саду і був смертельно уражений електрострумом. Увага юриста-практика повинна бути прикута у цій ситуації до відмежування від вбивства з непрямим умислом, за якого особа передбачає настання смерті і свідомо її допускає. Для відмежування вирішальну роль відіграє інтелектуальний момент суб'єктивної сторони: при вбивстві з непрямим умислом відсутній розрахунок на будь-які конкретні обставини, які б могли запобігти настанню смерті, а якщо і є розрахунок, то лише на невизначений випадок ("якось там буде"), а взагалі переважаючим є байдуже ставлення до реальної можливості настання смерті.

При необережному вбивстві внаслідок злочинної недбалості винна особа не передбачає настання смерті іншої людини, хоча повинна була і могла передбачити настання такого результату своєї дії чи бездіяльності, якби була обачною.

Наприклад, господар на межі свого подвір'я викопав колодязь і ввечері, прикривши його дошками, пішов відпочивати. Вночі випадковий перехожий в нетверезому стані на кроці розсунув дошки, послизнувся, впав в недовершений колодязь і загинув від травми хребта.

Вбивство з необережності у вигляді злочинної недбалості слід відрізняти від заподіяння смерті за відсутності вини у ситуації, яка охоплюється поняттям казусу: особа не передбачає настання смерті іншої людини внаслідок своєї дії чи бездіяльності, не повинна була і (або) не могла її передбачити. Яскравим прикладом казусу є заподіяння смерті в ситуації уявної оборони, коли особа з урахуванням конкретних обставин не повинна була чи не могла усвідомлювати відсутність реального посягання, а заподіяна нею шкода не перевищувала ту, яка була б допустимою в умовах реального посягання.

У всіх випадках для кваліфікації діяння за ст.119 КК необхідно встановити, чи повинен був і чи міг винний передбачити настання смерті потерпілого. Ці питання слід вирішувати з урахуванням всіх конкретних обставин справи і особистих якостей винного, а саме: його розвитку, освіченості, уважності, акуратності, а також, головним чином, його спеціальних знань у певній галузі, діючих у цій галузі правил і нормативів та знання і розуміння загальноприйнятих правил поведінки (обачливості) в умовах наявності виробничого чи побутового ризику.

Необережна вина визначає психічне ставлення лише до наслідків своєї поведінки, а дія чи бездіяльність у випадках вбивства через необережність може мати свідомий і навіть цілеспрямований характер. Ця обставина на практиці призводить до помилкової кваліфікації вбивства через необережність як умисного вбивства, коли усвідомлення винним фактичної сторони своїх дій помилково визнається доказом передбачення смерті потерпілого. Прикладом може слугувати досить розповсюджена ситуація, коли особа б'є або штовхає потерпілого і останній при паданні, вдарившись об тверде покриття чи якийсь гострий виступ, одержує смертельну травму. У даному випадку дії винного підлягають кваліфікації за ст.119 КК, якщо, звичайно, його умислом не охоплювалось заподіяння смерті потерпілому саме у такий спосіб.

Практика рясніє випадками, коли дія чи бездіяльність особи, що призвели до смерті потерпілого, мають свідомий і цілеспрямований характер і передбачають як елемент диспозиції іншого умисного злочину, який проте не включає смерть потерпілого як можливий наслідок. Це може бути заподіяння смерті під час розбійного нападу, в процесі хуліганських дій. Якщо вина особи щодо наслідку була необережною, скоєне треба кваліфікувати як сукупність злочинів за відповідними частинами ст.187 чи 296 та ст.119 КК.

Окремо слід виділити випадок, коли при зґвалтуванні чи замаху на цей злочин настала смерть потерпілої (наприклад, якщо вона виплигнула з транспортного засобу під час руху і отримала смертельні ушкодження). Дії винного повністю охоплюються ч.4 ст.152 чи ч.2 ст.15 і ч.4 ст.152 КК як зґвалтування чи замах на зґвалтування, що спричинили особливо тяжкі наслідки, і додаткової кваліфікації за ст.119 КК не потребують.

Ч.2 ст.119 КК передбачає відповідальність за вбивство через необережність двох або більше осіб.

У разі неналежного виконання професійних обов'язків медичним або фармацевтичним працівником, якщо внаслідок цього сталася смерть пацієнта, суб'єктом злочину може бути медичний працівник – лікар, фельдшер, медична сестра, акушер, а також фармацевт, які несуть відповідальність за лікарську помилку, поєднану з необережною виною щодо наслідків, зокрема смерті пацієнта.

Суб'єктом злочину є особа, яка досягла 16-річного віку.

Стаття 120. Доведення до самогубства

1. Доведення особи до самогубства або до замаху на самогубство, що є наслідком жорстокого з нею поводження, шантажу, примусу до протиправних дій або систематичного приниження її людської гідності, —

карається обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк.

2. Те саме діяння, вчинене щодо особи, яка перебувала в матеріальній або іншій залежності від винуватого, або щодо двох або більше осіб, —

карається обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.

3. Діяння, передбачене частинами першою або другою цієї статті, якщо воно було вчинене щодо неповнолітнього, —

карається позбавленням волі на строк від семи до десяти років.

Безпосереднім об'єктом злочину є життя іншої людини. Диспозиція ст.120 чинного Кодексу значно відрізняється від диспозиції ст.99 КК 1960 р. Ст.120 має три частини, в кожній із них вказано на конкретні дії особи, внаслідок яких наступає відповідальність, коли потерпіла особа покінчила або вирішила покінчити життя самогубством.

Об'єктивною стороною злочину є дії чи бездіяльність винної особи, що полягають у жорстокому поводженні з потерпілою особою, у шантажу, примусу до протиправних дій або систематичному приниженні людської гідності.

Під жорстоким поводженням слід розуміти безжалісні, грубі діяння винного, які спричиняють потерпілому фізичні чи психічні страждання (мордування, систематичне нанесення тілесних ушкоджень чи побоїв, позбавлення їжі, води, одягу, житла тощо).

Наприклад, В. було засуджено за доведення дружини до самогубства – вона отруїлась у зв'язку з нестерпними діями чоловіка. Грошей на придбання трьом дітям харчів не давав, в квартиру приводив жінок, вступав з ними в статеві відносини в присутності дружини, виганяв її з квартири, зводив на неї наклепи тощо.

Шантаж – це погроза повідомлення даних, які паплюжать особу або її близьких і розповсюдження яких може спричинити суттєву шкоду правам та законним інтересам потерпілого або його близьких (наприклад, погроза розголошення відомостей про захворювання та ін.). Вони можуть бути як правдиві, так і неправдиві.

Примус до протиправних дій передбачає дії винного, спрямовані на залучення потерпілого, всупереч його волі, до протиправних, у тому числі злочинних, дій (наприклад, на участь у груповому зґвалтуванні, на вчинення злочину в його присутності та ін.).

Систематичним приниженням людської гідності є тривале принизливе ставлення до потерпілого (постійні образи та інші форми глумління над честю і гідністю людини) (п. 28 Постанови № 2 Пленуму Верховного Суду України від 07.02.2003 р. “Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я особи”).

Об'єктивна сторона кваліфікованого складу цього злочину (ч.2 ст.120 КК) передбачає дії ч.1 ст.120 КК, вчинені щодо осіб, які перебувають в матеріальній або іншій залежності від винуватого, або щодо двох чи більше осіб.

Матеріальна залежність від суб'єкта злочину означає, що єдиним чи одним із джерел існування потерпілого є матеріальна допомога суб'єкта злочину, зокрема перебування потерпілого на його утриманні.

Інша залежність – це залежність службова, шлюбна, залежність підопічного від опікуна, пацієнта від лікаря, підозрюваного від слідчого чи працівника органу дізнання та ін.

Наприклад, К., начальник цеху термічного заводу, систематично вимагав від підлеглого слюсаря М. подати слідчому заяву про зґвалтування неповнолітньої дівчини, яке фактично вчинив його зять – теж слюсар цеху, що вже знаходився в слідчому ізоляторі. На відмову М. взяти на себе вину в зґвалтуванні К. шантажував М., знижував йому розцінки на виконані роботи, систематично вимагав від М. виконувати роботи, які не входили в його обов'язки, зводив на М. наклепи, принижував його гідність. М. повісився внаслідок таких дій К., а в передсмертній записці вказав, що не може далі витримувати знущання з боку К.

Кваліфікація за ч.3 ст.120 КК має місце, коли потерпілим виступає неповнолітня особа (віком до 18 років).

Продавець магазину У. затримала 15-річного Н., якого батьки послали купити продукти, забрала в нього два шоколадних батончики, які він взяв з прилавку вільного доступу. Після затримання У. поставила хлопця на коліна в торговому залі і повідомила покупцям, що він грабіжник. Потім У. разом з робітником магазину В. повела хлопця до школи, де він навчався, і повідомила учнів про вчинену ним крадіжку двох шоколадних батончиків. Далі робітники магазину У. і В. повели Н. додому, але по дорозі він вирвався, втік і повісився на горищі будинку сусіда. Працівники магазину У. і Н. засуджені за доведення до самогубства.

Доведення до самогубства має ту особливість, що з зовнішнього боку воно може проявлятись в самих різних по змісту і формі посяганнях проти особи, в тому числі і таких, які є самостійними злочинами. При жорстокому поводженні винний може нанести тяжкі тілесні ушкодження або ушкодження середньої тяжкості і навіть побої.

Кваліфікація за сукупністю злочинів має місце тоді, коли жорстоке поводження було більш тяжким злочином, ніж доведення до самогубства (наприклад, спричинення тяжких тілесних ушкоджень при доведенні до самогубства кваліфікується за відповідними частинами ст.120 і 121 КК).

Якщо самогубство чи спроба вчинити самогубство стали наслідком жорстокого поводження або систематичного приниження людської гідності потерпілого як прояву перевищення влади або службових повноважень службовою особою, вчинене охоплюється ч.3 ст.365 КК. Додаткова кваліфікація за ст.120 КК при цьому не потрібна.

Суб'єктивна сторона характеризується виною у формі умислу або необережності. Якщо потерпілий вчиняє самогубство чи замах на нього у відповідь на правомірні дії (наприклад, при загрозі притягнення до кримінальної відповідальності або викритті злочинної діяльності потерпілого), склад злочину за ст.120 КК відсутній (за винятком випадків, коли такі повідомлення зроблені службовою особою в формі, яка систематично принижувала людську гідність).

Суб'єктом злочину є особа, яка досягла 16-річного віку (може бути службовою особою).

Таким чином, ми з Вами розглянули друге питання лекції. Визначились, що злочини, передбачені ст.ст. 115-120 КК, є найбільш небезпечними посяганнями проти особи, оскільки їх безпосереднім об’єктом виступає життя людини. Найнебезпечнішу групу з цих злочинів становлять вбивства за обтяжуючих обставин, передбачені у ч. 2 ст. 115 КК. Далі ми розглянемо з Вами склади злочинів, безпосереднім об’єктом яких виступає здоров’я особи.

3. Злочини проти здоров’я (ст.121–128 КК)

Стаття 121. Умисне тяжке тілесне ушкодження

1. Умисне тяжке тілесне ушкодження, тобто умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, чи таке, що спричинило втрату будь-якого органу або його функцій, психічну хворобу або інший розлад

здоров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш як на одну третину, або переривання вагітності чи непоправне знівечення обличчя, —

карається позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років.

2. Умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене способом, що має характер особливого мучення, або вчинене групою осіб, а також з метою залякування потерпілого або інших осіб, або вчинене на замовлення, або спричинило смерть потерпілого, —

карається позбавленням волі на строк від семи до десяти років.

Безпосереднім об'єктом злочину є здоров'я будь-якої людини.

Тілесні ушкодження – найбільш розповсюджені злочини проти здоров'я.

Під тілесним ушкодженням розуміють протиправне і винне заподіяння шкоди здоров'ю іншої особи, коли порушена анатомічна цілість та фізіологічні функції тканин чи органів потерпілого під час посягання на його здоров'я.

Характер і тяжкість тілесних ушкоджень визначаються судово-медичною експертизою на підставі "Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень", затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я України від 17.01.1995 р. №6.

Під тяжкими тілесними ушкодженнями визначаються: небезпечні для життя в момент заподіяння чи такі, що спричинили втрату будь-якого органу або його функцій, психічну хворобу або інший розлад здоров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш як на одну третину. До них відносяться також переривання вагітності чи непоправне знівечення обличчя.

Небезпечними для життя визначаються ушкодження життєво важливих органів, які в момент заподіяння чи в клінічному перебігу через різні проміжки часу спричиняють загрозливі для життя явища і які без надання медичної допомоги за звичайним своїм перебігом закінчуються чи можуть закінчитися смертю. Запобігання смерті, обумовлене наданням медичної допомоги, не повинно братися до уваги при оцінюванні загрози для життя при таких ушкодженнях.

До ушкоджень, небезпечних для життя, належать:

1) ті, що проникають у черепну порожнину, у тому числі й без ушкодження мозку;

2) відкриті й закриті переломи кісток склепіння та основи черепа, за винятком кісток скелету обличчя та ізольованої тріщини тільки зовнішньої пластинки склепіння черепа;

3) забій головного мозку тяжкого ступеня як зі здавленням, так і без нього; забій головного мозку середньої тяжкості за наявності симптомів ураження стовбурної ділянки;

4) ізольовані внутрішньочерепні крововиливи за наявності загрозливих для життя явищ;

5) ті, що проникають у канал хребта, у тому числі й без ушкодження спинного мозку та його оболонок;

6) переломо-вивих та переломи тіл чи обох дуг шийних хребців, односторонні переломи дуг одного або двох шийних хребців, а також переломи зубовидного відростка другого шийного хребця, у тому числі без порушення функції спинного мозку;

7) підвивихи шийних хребців за наявності загрозливих для життя явищ, а також їх вивихи;

8) закриті ушкодження спинного мозку в шийному відділі;

9) перелом чи переломо-вивих одного або кількох грудних чи поперекових хребців з порушенням функції спинного мозку або з наявністю клінічне встановленого шоку тяжкого ступеня;

10) закриті ушкодження грудних, поперекових і крижових сегментів спинного мозку, що супроводжувались тяжким спинальним шоком чи порушенням функцій тазових органів;

Дата добавления: 2014-01-07