Філософія Свамі Вівекананда

Філософія Сходу у ХХ ст.

Філософія Індії

Найвидатніші філософи XIX - початку XX ст. - засновники релігійних об'єднань (ашрамів) реформаторського типу: Рам Мохан Рай (1772-1833 pp.) - «Брахма самаджа», Свамі Даянанд Сарасваті (1824-1883 pp.) - «Ар'я самаджа», Свамі Вівекананда (1863-1902 pp.) - «Місія Рамакришни», Ауробіндо Гхош (1872-1950 pp.) - ашрам Ауробіндо. Теорія і практика реформаторських об'єднань, що явно не узгоджувалася з традиційним індуїзмом, тісно перепліталася з модернізацією Веданти. Особливо наполегливо стверджувалася думка про те, що нібито веди, а отже, і Веданта, включають всю сукупність сучасних і навіть майбутніх людських знань, в тому числі всі досягнення наукової і технічної думки. «Релігією майбутнього освіченого людства» назвав Веданту відомий філософ Свамі Вівекананда, підкреслюючи, що Індія потребує саме практичної Веданти.

Злившись з ідеями національно-визвольного руху, модернізований ведантизм поширився в інтелектуальних колах індійського суспільства. Неоведантистські мислителі проповідували свободу і незалежність Індії, її прогрес у суспільному і державному житті, прагнення обґрунтувати її суверенність і державність.

Один з видатних модерністів ведантизму - Свамі Вівекананда - найближчий учень і послідовник Шрі Рамакришни. Свамі Вівекананда - справжнє ім'я Парендранатх Датта (1863-1902 pp.) - індійський філософ-ідеаліст. У 1880-1884 роки вивчав філософію у Калькуттському університеті, пізніше виїжджав у США, Англію, Японію з метою пропаганди ідей Веданти. У 1897 році створив релігійну «Місію Рамакришни», намагався наблизити ідеї Веданти до положень сучасної йому науки, відстоював, як і Рамакришна, «єдину релігію, що ґрунтується на Веданті». Свамі Вівекананда стає видатним громадським і політичним діячем Індії, закликає до боротьби за національне визволення.

ідеалом неоведантизму Вівекананди стає відповідність людини притаманній їй від народження божественної суті. Не може бути, говорив Свамі Вівекананда, щоб один і той же закон діяв по-різному у різних сферах. Закон - це одноманітність. Спочатку людина іде від Бога, в середині стає людиною і в кінці повертається до Бога. Це метод пояснення дуалістично. Моністично людина за своєю суттю Бог і стає ним знову. Звичайно, вся історія людства у Вівекананда пов'язана з поверненням до божественності. Але людина в такій історії не жалюгідний грішник, а частина божества.

У його промовах і творах звучало абхай: будь безстрашним, будь сильним. Якщо людина - частина божества, то їй нема чого боятися. Якщо є гріх на світі, то це - слабість; слабість - це смерть. Саме страх породжує зло, сльози і стогін, Індії ж потрібні «залізні мускули, сталеві нерви, гігантська воля».

Проводячи відмінність між релігією, точніше «наукою релігії» і забобонами, Свамі Вівекананда говорив, що швидше віддав би перевагу тому, щоб усі перетворилися у запеклих атеїстів, аніж у забобонних йолопів, адже атеїст - жива людина, і з нього може що-небудь вийти. До забобонів, які ослаблюють людину, Свамі Вівекананда відносить не тільки релігійний містицизм середніх віків, а й сподівання на абсолют розуму. «Наука релігії» для Вівекананди - це велике відкриття індуської думки, що переносить людей «по той бік океану неосвіченості». Саме «наука релігії» здатна подолати помилкові уявлення про кастові, національні, расові і релігійні відмінності людей.

Свамі Вівекананда наполягав на поєднанні західного прогресу з духовною основою Індії, що є вчення Веданти. Станьте найзахіднішими з усіх західників у своїх ідеях рівності і свободи, у своїй працьовитості і діловитості, закликав Свамі Вівекананда, і водночас будьте індусами до мозку кісток у своїй релігійній культурі і світовідчуттях.

Філософія Ауробіндо Гхош (Шрі Ауробіндо)

Ауробіндо Гхош (1872-1950 pp.) - індійський філософ. У його філософських творах («Божественне життя», «Цикл людської істини» та ін.) є елементи різних напрямів Веданти, що переплітаються з ідеями ідеалістичної філософії Заходу (Гегель, Бредлі, Александер та ін.). У ході людської історії, на думку Гхоша, здійснюється перехід від «підсвідомості» до свідомості і «надсвідомості», і саме в досягненні містичної «над-свідомості» полягає реалізація загадки історії і здійснення сподівань людства. Аурабіндо Гхош шукав третій, відмінний від капіталізму і соціалізму, шлях розвитку людства.

Свій практичний, діяльний світогляд Ауробіндо Гхош сам визначає як шлях інтегральної йоги. Йогічний, тобто інтегрально-діяльний, розвиток неоведантизму Ауробіндо Гхош висловив у концепції «нового здійснення земної еволюції». Людина, на думку Гхоша, «перехідна істота, її становлення ще не завершене». Крок від людини до «надлюдини» стане «новим звершенням у земній еволюції». Це неминуче, оскільки це «водночас і прагнення Духу всередині, і логіка природного процесу». Перманентною властивістю раси надлюдей має стати суперрозум. Суперрозум - це не те, що святіше або інтелектуальніше за розум, а те, що свідоміше. Сходження до суперрозуму, за Ауробіндо, тривалий процес, що стосується не окремих індивідуумів, а всього людства. Завдання, яке ставить перед собою Ауробіндо, це підготовка «нижчого плану», тобто особливий рід просвітництва. Створення ашраму, написання «філософських праць», відповіді на багаточисленні листи учнів — усе це практичні кроки по наближенню суперменталізації - нового звершення земної еволюції.

Звільнення від підсвідомого невігластва і хвороб, «довільне тривале життя» і «зміни у функціонуванні тіла» мають стати одним з остаточних результатів «суперментальної трансформації». Ідея «суперментальної енергії» і концепція «суперментальної трансформації» зв'язані в Ауробіндо з неоведантистською теорією «втілення Бога в людині». Дивною особливістю соціального оптимізму Ауробіндо Гхоша, який писав, що «ніч найтемніша перед світанком, і світанок неминучий», було чітке усвідомлення «загального руйнування і занепаду» в індійському суспільстві.

Дата добавления: 2014-01-07