Інтерпретаційні методи

Ще більше, ніж організаційні, ці методи заслуговують найменування підходів, оскільки є в першу чергу є пояснювальними принципами, зумовлюючи напрям інтерпретації результатів дослідження. У науковій практиці отримали розвиток генетичний, структурний, функціональний, комплексний і системний підходи. Використання того чи іншого методу не означає відкидання інших. Навпаки, звичайною справою в психології є поєднання підходів. І це відноситься не тільки до дослідницької практики, але і до психодіагностики, психологічного консультування та психокорекції.

Генетичний метод - це спосіб дослідження і пояснення явищ (у тому числі психічних), заснований на аналізі їх розвитку як в онтогенетичному, так і філогенетичному планах. При цьому потрібно встановити: I) початок умов виникнення явища, 2) головних етапів та 3) основних тенденцій його розвитку. Мета метода - виявлення зв'язку досліджуваних явищ у часі, простеження переходу від нижчих форм до вищих. Скрізь, де потрібно виявлення часової динаміки психічних явищ, генетичний метод є невід'ємним дослідницьким інструментом психолога. Навіть коли дослідження спрямовано на вивчення структурних і функціональних характеристик явища, не виключено ефективне застосування методу. Генетичний метод особливо характерний для різних галузей психології розвитку: порівняльної, вікової, історичної психології. Зрозуміло, що і будь яке лонгітюдне дослідження припускає застосування розглянутого методу. Генетичний підхід взагалі може розглядатися як методичні реалізація одного з основних принципів психології, а саме принципу розвитку. При такому баченні інші варіанти реалізації принципу розвитку припустимо розглядати як модифікації генетичного підходу. Наприклад, історичний та еволюційний підходи.

Структурний підхід - напрямок, орієнтований на виявлення та опис структури об'єктів (явищ). Для нього характерне: поглиблена увага до опису актуального стану об'єктів; з'ясування внутрішньо властивих їм позачасових властивостей; інтерес не до ізольованих фактів, а до відносин між ними. У підсумку будується система взаємозв'язків між елементами об'єкта на різноманітних рівнях його організації. Зазвичай при структурному підході не акцентуються співвідношення в об'єкті частин цілого і динаміки виявлених структур. При цьому розкладання цілого на частини (декомпозиція) може проводитися по різному. Важливим достоїнством структурного методу є відносна легкість наочного подання результатів у вигляді різних моделей. Ці моделі можуть даватися у формі описів, переліку елементів, графічної схеми, класифікації та ін. Прикладом подібного моделювання є представлення структури і типів особистості: трьохелементна модель за 3. Фрейду; типи особистості за Юнгом; «коло Айзенка»; багатофакторна модель Р. Ассаджіолі. Не відстала від зарубіжної психології в цьому питанні і наша вітчизняна наука:структура особистості із чотирьох складних комплексів по Б. Г. Ананьєву; індивідно-індивидуальна схема В. С. Мерліна; динамічна функціональна структура особистості за К. К. Платоновим.

Структурний підхід - атрибут будь-якого дослідження, присвяченого вивченню конституціональної організації психіки та будови її матеріального субстрату - нервової системи. Тут можна згадати про типологію ВНД І. П. Павлова та її розвиток Б. М. Тепловим, В. Д. Небеліцина та іншими. Широке визнання отримали моделі В. М. Русалова, що відображають морфологічну, нейро-і психодинамичну конституцію людини.

Класичними зразками розглянутого підходу є асоціативна психологія Ф. Гартлі і її наслідки (зокрема, психофізика «чистих відчуттів» XIX століття), а також структурна психологія В. Вундта і Е. Тітченера. Специфічною конкретизацією підходу виступає метод мікроструктурного аналізу, що включає в себе елементи і генетичного, і функціонального, і системного підходів.

Функціональний підхід, природній, орієнтований на виявлення і вивчення функцій об'єктів (явищ). Неоднозначність трактування в науці поняття «функція» ускладнює визначення даного підходу, а також ідентифікацію з ним тих чи інших напрямків психологічних досліджень. Будемо дотримуватися думки, що функція є прояв властивостей об'єктів у певній системі відносин, а властивості є прояв якості об'єкта при його взаємодії з іншими об'єктами. Таким чином, функція - це реалізація співвідношення об'єкта і середовища, а ще - «відповідність між середовищем та системою». Отже, функціональний підхід цікавиться головним чином зв'язками досліджуваного об'єкта із середовищем. Він виходить із принципу саморегулювання і підтримання рівноваги об'єктів дійсності (у тому числі психіки і її носіїв). Прикладами реалізації функціонального підходу в історії науки є такі відомі напрямки як «функціональна психологія» і «біхевіоризм». Класичним зразком втілення функціональної ідеї в психології є знаменита динамічна теорія поля К. Левіна. У сучасній психології функціональний підхід збагачений компонентами структурного і генетичного аналізу. Так, уже міцно встановилося уявлення про багаторівневості і багатофазності всіх психічних функцій людини, що діють одночасно на всіх рівнях як єдине ціле. Наведені вище приклади структур особистості, нервової системи, психіки з повною підставою можна взяти і в якості ілюстрації до функціонального підходу, так як елементи цих структур більшість авторів відповідних моделей розглядають також і як функціональні одиниці, які уособлюють певні зв’язки людини з дійсністю.

Комплексний підхід - це напрям, що розглядає об'єкт дослідження як сукупність компонентів, що підлягають вивченню за допомогою відповідної сукупності методів. Компоненти можуть бути як відносно однорідними частинами цілого, так і його різнорідними сторонами, що характеризують досліджуваний об'єкт у різних аспектах. Часто комплексний підхід припускає вивчення складного об'єкта методами комплексу наук, тобто організацію міждисциплінарного дослідження. Очевидно, що комплексний підхід передбачає застосування в тій чи іншій мірі і всіх попередніх інтерпретаційних методів.

Яскравий приклад реалізації комплексного підходу в науці - концепція людинознавства, за якою людина як найскладніший об'єкт вивчення підлягає узгодженим дослідженню великого комплексу наук. У психології ця ідея комплексності вивчення людини була чітко сформульована Б. Г. Ананьєвим. Людина розглядається одночасно як представник біологічного виду homo sapiens (індивід), як носій свідомості і активний елемент пізнавальної та перетворюючої дійсність діяльності (суб'єкт), як суб'єкт соціальних відносин (особистість) і як унікальна єдність соціально значущих біологічних, соціальних і психологічних особливостей (індивідуальність). Такий погляд на людину дозволяє досліджувати його психологічний зміст в двох позиціях: субординаційні (ієрархічному) і координаційній. У першому випадку психічні явища розглядаються як підкоряючі системи: більш складні і загальні підпорядковують і включають в себе більш прості й елементарні. У другому - психічні явища розглядаються як відносно автономні утворення, але тісно пов’язані і взаємодіють один з одним.

Системний підхід - це методологічний напрям в вивченні реальності, що розглядає будь-який її фрагмент як систему. Найбільш відчутним поштовхом до усвідомлення системного підходу як невід'ємного методологічного і методичного компонента наукового пізнання і до його науковому оформлення сприяв австро-американський вчений Л. Берталанфі (1901-1972), який розробив загальну теорію систем. Система є певна цілісність, що взаємодіє з навколишнім середовищем і складається з безлічі елементів, що знаходяться між собою в деяких відносинах і зв'язках. Організація цих зв'язків між елементами називається структурою

Будь-яка система може розглядатися, з одного боку, як об’єднання більш простих (дрібних) підсистем зі своїми властивостями і функціями, а з іншого - як підсистема більш складних (великих) систем. Наприклад, будь-який живий організм є системою органів, тканин, клітин. Він же є елементом відповідної популяції, яка, в свою чергу, є підсистемою тваринного або рослинного світу і т. д. Системні дослідження здійснюються за допомогою системного аналізу і синтезу. У процесі аналізу система виділяється з середовища, визначаються її склад (набір елементів), структура, функції, інтегральних властивості і характеристики, системо утворюючі чинники, взаємозвяки із середовищем. У процесі синтезу створюється модель реальної системи, підвищується рівень узагальнення і абстракції опису системи, визначається повнота її складу і структур, закономірності її розвитку і поведінки. Опис об'єктів як систем, тобто системні описи, виконують ті ж функції, що і будь-які інші наукові описи: пояснювальну і прогнозуючу. Але ще важливіше, що системні описи виконують функцію інтеграції знань про об'єкти.

Системний підхід в психології дозволяє розкрити спільність психологічні явищ з іншими явищами дійсності. Це дає можливість збагачення психології ідеями, фактами, методами інших наук і, навпаки, проникнення психологічних даних в інші області знання. Він дозволяє інтегрувати та систематизувати психологічні знання, усувати надмірність у накопиченої інформації, скорочувати обсяг і підвищувати наочність описів, зменшувати суб'єктивізм в інтерпретації психічних явищ. Допомагає побачити прогалини в знаннях про конкретні об'єкти, виявити їх неповноту, визначити завдання подальших досліджень, а інколи і передбачити властивості об'єктів, інформація про яких відсутня, шляхом екстраполяції та інтерполяції наявних відомостей. У навчальній діяльності системні методи опису дають можливість представити навчальну інформацію в більш наочній та адекватної для сприйняття і запам'ятовування формі, дати більш цілісне уявлення про висвітлюванні об'єкти та явища і, нарешті, перейде від індуктивного викладу психології до дедуктивно-індуктивного. Попередні підходи є фактично органічними компонентами системного підходу. Іноді навіть їх розглядають як його різновиду. Деякі автори співставляють ці підходи з відповідними рівнями якостей людини, що складають предмет психологічного дослідження. В даний час більшість наукових досліджень проводиться в руслі системного підходу.

Дата добавления: 2014-01-06