Виробництва

План.

1. Об'єкт, предмет, задачі та зміст предмету
«Економіка залізничного транспорту»

2. Особливості залізничного транспорту як галузі матеріального

виробництва

3. Місце та роль залізничного транспорту в транспортній системі України

4. Організаційна структура залізничного транспорту України

та основні завдання Мінтрансзв’язку

5. Структурна схема апарату Укрзалізниці та організаційна схема управління Придніпровської залізниці.

1. Об'єкт, предмет, задачі та зміст предмету
«Економіка залізничного транспорту»

Залізничний транспорт як об'єкт вивчення є складною виробничо-економічною і соціальною системою (ПЕСС) зі своєю внутрішньою, тільки їй властивою територіально-виробничою і функціональною структурою. У конкретних умовах об'єктом вивчення є окремі підрозділи, ланки й елементи залізничного транспорту чи групи взаємозалежних підрозділів і елементів по видах діяльності: експлуатаційна робота, виробництво транспортної продукції (перевезень), транспортне обслуговування клієнтури і транспортне забезпечення регіонів.

Продуктивні сили залізничного транспорту є частиною продуктивних сил усього суспільства. У цій якості залізничний транспорт є об'єктом вивчення природничих, математичних, техніко-технологічних, географічних, економічних, соціальних і інших наук.

Економіка залізничного транспорту вивчає транспорт із боку виробничо-економічних відносин, у постійно діючому взаємозв'язку з продуктивними силами.

Виробничо-економічні відносини на залізничному транспорті виявляються як у процесі основної перевізної діяльності, так і в процесі підсобно-допоміжної (непрофільної) діяльності.

Предметом вивчення економіки залізничного транспорту є виробничі відносини й економічні інтереси, що виникають між:

– залізничним транспортом і споживачами транспортних послуг;

– трудовими колективами самих залізниць у взаємодії і співробітництві з колективами інших видів транспорту;

– трудовими колективами і працівниками окремих підрозділів, служб і ланків залізничного транспорту між собою.

Економіка залізничного транспорту досліджує дію в транспортній сфері в цілому і на залізничному транспорті об'єктивних економічних законів, властивим усім суспільно-економічним формаціям: закону вартості, закону економії часу, закону неухильного росту продуктивності праці і розподілу благ відповідно до кількості праці і його якістю, закону відповідності виробничих відносин характеру продуктивних сил, що розвиваються, і інших законів. Економіка залізничного транспорту широко спирається на знання його техніки і технології, розміщення виробництва, планування й організації діяльності у взаємодії з іншими конкуруючими видами транспорту.

Методи пізнання економічних явищ взагалі покликані розкривати сутність, виявляти глибинні залежності і законі, виражаючи їх у визначених категоріях і економічних поняттях. Існує кілька методів пізнання.

Загальновизнаними науковим методом економіки залізничного транспорту є метод діалектичного й історичного матеріалізму, що допомагає проникати в суть протиріч, які породили економічні явища і процеси і визначати характер їхнього розвитку, що, у свою чергу, дозволяє оцінити наслідку прийнятих рішень, виробити стратегію керування процесами і явищами в майбутньому; а також системний метод.

Діалектика дозволяє досліджувати проблеми переходу кількості в якість і навпаки. Економісту, менеджеру й інженеру-транспортнику особливо важливо уміло володіти діалектикою і широко її застосовувати стосовно до тих складних умов роботи залізничного й інших взаємодіючих, що співробітничають і конкурують з їм видів транспорту. Надзвичайно важливо, щоб вчені і практики, спираючись на досягнутий рівень пізнання, робили нові узагальнення, виводили нові поняття. Досягнутий етап узагальнення його вимагає подальшого заглибленого пізнання. Оскільки процес пізнання безмежний, то і процес рухові від абстрактного до конкретного безупинний. До методів пізнання відносяться індукція і дедукція, аналіз і синтез, єдність кількісного і якісного аналізу.

Якісний аналіз в економіці будь-якого рівня і будь-якої галузі — це теоретичний, сутнісний аналіз. У свою чергу, цей аналіз доповнюється кількісними характеристиками, що дозволяє більш відчутно представити суть якісного аналізу.

Економіка залізничного транспорту в своїх дослідженнях і практичній діяльності широко використовує багато конкретних наукових методів і прийомів вибору рішень: програмно-цільовий і балансовий, системного підходу в економічному аналізі, економіко-математичні, статистичні методи оптимізації рішень, а також методи дослідження операцій, експертних, рейтингових оцінок та інші.

2. Особливості залізничного транспорту як галузі матеріального

Економіка залізничного транспорту, досліджуючи найбільш раціональні принципи побудови транспортних тарифів і договірних цін на перевезення з урахуванням попиту в умовах регулювання, розробляє рекомендації з більш повного відображення в них не тільки суспільно необхідних, але й індивідуально необхідних витрат праці на виробництво продукції транспорту при внутрішніх і міжнародних перевезеннях вантажів, по економічному стимулюванню більш раціонального розміщення виробництва промислової продукції на території країни й у її регіонах, оптимізації транспортно-економічних зв'язків, поліпшенню якості і підвищенню ефективності перевезень і транспортного обслуговування вантажовласників і пасажирів.

Економіка залізничного транспорту досліджує якісний характер і кількісну міру взаємозв'язків між технічними, експлуатаційно-технологічними, економічними, соціально-психологічними й екологічними факторами транспортного виробництва; встановлює характер і міру впливу динаміки обсягу перевезень вантажів і пасажирів, вантажообігу і пасажирообігу; вплив зміни їхньої структури на продуктивність живої й уречевленої праці, на собівартість і прибуток, на рентабельність інвестицій і основних виробничих фондів, на фондовіддачу, фондоємність і фондоозброєність, на застосування інтенсивних ресурсозберігаючих технологій, що характеризуються більш високими техніко-експлуатаційними показниками. Важливими характеристиками технічного оснащення залізничних ліній і дільниць, що істотно впливають на економічні і фінансові показники перевізної роботи галузі, є ширина колії, число головних колій і загальний колійний розвиток станцій, профіль колії, види тяги, осьові навантаження від колісної пари і погонні навантаження рухомого складу на колію, типи і структура парку локомотивів, типи і структура парку вагонів і ін.

Тому стратегія розвитку економіки залізничного транспорту як наука повинна бути орієнтована на вивчення, виявлення і задоволення всіх потреб у перевезеннях і усіх видах транспортного обслуговування..

Економіка транспорту як наука виходить з того, що план і ринок не взаємовиключні, а взаємодоповнюючі методи і важелі керування економікою, що давно підтверджено всією світовою наукою і практикою. По суті, вся економічна політика в області транспорту повинна полягати в пошуку оптимального сполучення централізації і децентралізації економічних відносин і регулюючої ролі держави. Ідея цілком вільного, відірваного від будь-кого втручання в економіку державних органів управління виявилася дійсною. Що стосується роботи транспортного комплексу країни, у сферу ефективного державного регулювання включаються, насамперед, політика ціноутворення й інвестиційна політика, що враховують вітчизняний і закордонний досвід розвитку науково-технічного прогресу і стимулювання інновацій.

1.3. Місце та роль залізничного транспорту в транспортній системі

України

Українські залізниці потужна транспортна система, яка за розмірами, обсягами перевезень і рівнем застосування технічних засобів посідає друге місце в СНД.

Вантажообіг українських залізниць становить близько 80 % загального вантажообігу транспортної системи України (без урахування трубопровідного). Загальна довжина українських колій – 21,7 тис. км. Із них – 45 % електрифіковано, 62 % обладнано автоблокуванням та централізацією, 93,7 % станцій обладнано електричною централізацією. Частка в загальному обсязі перевезень на електричній тязі становить 86,4 %.

При меншій, майже в чотири разу довжині головних залізничних колій, ніж загальна довжина колій у Великобританії, Франції, Італії та Польщі, обсяги перевезень вантажів в Україні перевищують сумарне значення в наведених вище країнах.

Залізничний транспорт – виробничо-технологічний комплекс організацій і підприємств залізничного транспорту загального користування, призначений для забезпечення потреб суспільного виробництва і населення країни в перевезеннях у внутрішньому і міжнародному сполученні та наданні інших транспортних послуг усім споживачам без обмежень за ознаками форми власності та видів діяльності, тощо. Залізниця — державне територіально-галузеве об'єднання, до складу якого входять підприємства, установи та організації залізничного транспорту і яке, при централізованому управлінні, здійснює перевезення пасажирів та вантажів у визначеному регіоні транспортної мережі.

Законодавство про залізничний транспорт загального користування складається із Закону України «Про транспорт», Закону України «Про залізничний транспорт», Статуту залізниць України, який затверджується Кабінетом Міністрів України, та інших законодавчих актів України.

Нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту загального користування, безпеки руху, охорони праці, забезпечення громадського порядку, перетину залізничних колій з іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті України, є обов'язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.

Закон України «Про залізничний транспорт» визначає основні правові, економічні та організаційні засади діяльності залізничного транспорту загального користування, його роль в економічній і соціальній сфері України, регламентує його відносини з органами державної виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, іншими видами транспорту, пасажирами, відправниками та одержувачами вантажів, багажу, вантажобагажу і пошти з урахуванням специфіки функціонування цього виду транспорту як єдиного виробничо-технологічного комплексу.

Залізничний транспорт є однією з найважливіших базових галузей економіки України, забезпечує її внутрішні та зовнішні транспортно-економічні зв'язки і потреби населення в перевезеннях. Діяльність залізничного транспорту, як частини єдиної транспортної системи країни сприяє нормальному функціонуванню всіх галузей суспільного виробництва, соціальному і економічному розвитку та зміцненню обороноздатності держави, міжнародному співробітництву України.

Залізниці у взаємодії з іншими видами транспорту повинні своєчасно і якісно здійснювати перевезення пасажирів і вантажів, забезпечувати безпеку руху, розвивати сферу транспортного обслуговування народного господарства та населення.

Залізничні магістралі з'єднують в одне ціле окремі райони країни з різною спеціалізацією господарства, внутрішні території з портами й іншими країнами, великі промислові центри з сільськогосподарськими зонами і місцями відпочинку та лікування. На залізничній мережі України перевезення здійснюють шість залізниць: Львівська, Південно-Західна, Донецька, Одеська, Придніпровська, Південна.

До інфраструктури залізничного транспорту входять господарства колії, СЦБ та зв'язку, електрифікації та електропостачання, обчислювальної техніки, вагонне, локомотивне, пасажирське, вантажне, управління громадянських споруд, управління матеріально-технічного постачання, воєнізованої охорони, пожежної безпеки, тощо.

Станом на 1 січня 2010 року залізниці мають:

– загальну експлуатаційну довжину залізничної колії 21,7 тис. км;

– експлуатаційну довжину електрифікованих дільниць 9,75 тис. км, або 45 % від загальної довжини;

– експлуатаційну довжину дільниць обладнаних автоблокуванням та диспетчерською централізацією 13,4 тис. км, або 62 % від загальної довжини.

На залізницях експлуатується 4539 переїздів, 44 тунелі та 7839 мостів, у тому числі 101 автодорожній шляхопровід.

До складу залізниць входять::

– 1630 станцій,

– 476 відокремлених структурних підрозділів

– 4 заводів по ремонту рухомого складу;

– 57 локомотивних депо;

– 48 депо для ремонту вантажних вагонів;

– 20 депо для ремонту пасажирських вагонів;

Для виконання перевезень залізниці мають:

– 123627 вантажних вагонів інвентарного парку:

– 1860 магістральних електровозів;

– 2493 магістральних тепловозів;

– 162 секцій дизель-поїздів;

– 1589 секцій електропоїздів;

– 7346 пасажирських вагонів

4. Організаційна структура залізничного транспорту України

та основні завдання Мінтрансзв’язку

Міністерство транспорту та зв’язку України (МТЗУ або Мінтрансзв’язку) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Основними завданнями Мінтрансзв’язку є:

– державне управління транспортним комплексом і дорожнім господарством України;

– організація безпечної роботи транспортного комплексу і дорожнього господарства України;

– забезпечення реалізації державної політики щодо становлення та розвитку транспортного комплексу і дорожнього господарства України, національної мережі міжнародних транспортних коридорів для своєчасного, повного та якісного задоволення потреб населення і суспільного виробництва в перевезеннях усіма видами транспорту;

– забезпечення взаємодії та координації роботи автомобільного, авіаційного, залізничного, морського і річкового транспорту, дорожнього господарства, здійснення заходів щодо розвитку єдиної транспортної системи України.

МТЗУ (Департамент залізничного транспорту) відповідно до покладених на нього завдань:

– здійснює державне управління та координацію роботи підприємств, установ та організацій залізничного транспорту та їх об'єднань, що належать до сфери управління МТЗУ (далі – підприємства галузі);

– вживає заходів щодо розвитку залізничної транспортної системи України, створення і функціонування національної мережі міжнародних транспортних коридорів та інфраструктури транспортного комплексу;

– здійснює заходи щодо реалізації єдиної державної економічної, тарифної, інвестиційної, науково-технічної, кадрової та соціальної політики в галузі транспорту;

– здійснює нагляд за додержанням підприємствами, установами та організаціями усіх форм власності вимог нормативно-правових актів щодо безпеки руху на залізничному транспорті;

– бере участь в розробленні проектів Державної програми економічного і соціального розвитку, Державного бюджету України, Програми діяльності Кабінету Міністрів України;

– організовує в межах асигнувань, передбачених у Державному бюджеті України, розроблення та проведення експертизи проектів державних програм розвитку залізничного комплексу України;

– забезпечує в межах своєї компетенції захист прав громадян під час їх транспортного обслуговування;

– сприяє розвитку зовнішньоекономічних зв'язків, погоджує з відповідними органами інших держав квоти міжнародних перевезень пасажирів і вантажів, за дорученням Кабінету Міністрів України з питань, що належати до компетенції Мінтрансу України, бере участь в роботі міжнародних організацій;

– вживає заходів щодо реалізації галузевого співробітництва України з Європейським Союзом, у межах своїх повноважень забезпечує виконання Українською стороною зобов'язань за Угодою про партнерство та співробітництво між Україною та Європейським Союзом, проводить адаптацію законодавства України з питань функціонування транспортного до законодавства Європейського Союзу;

– забезпечує у випадках, передбачених законодавством, ліцензування окремих видів підприємницької діяльності;

– затверджує галузеві стандарти, у межах повноважень, визначених законодавством, організовує, координує та контролює здійснення сертифікації в галузі;

– вживає заходів щодо зменшення шкідливого впливу функціонування транспорту на довкілля та забезпечує екологічну безпеку на транспорті;

– виступає в установленому порядку державним замовником наукових комплексних досліджень з економічних, технологічних, організаційних, екологічних проблем розвитку транспортного комплексу України;

– здійснює в межах своїх повноважень правове регулювання перевезення пасажирів, вантажів, багажу і пошти, безпеки руху транспортних засобів, охорони праці та пожежної безпеки;

– здійснює функції компетентного державного органу з перевезення небезпечних вантажів залізничним транспортом;

– здійснює управління єдиною транспортною системою України в особливий період;

– здійснює в межах своїх повноважень контроль за станом профілактики і попередженням правопорушень, додержанням законодавства України підприємствами галузі та виконанням міжнародних договорів;

– організовує в межах своїх повноважень роботу підприємств галузі під час ліквідації наслідків стихійного лиха та інших надзвичайних ситуацій;

– бере участь в розслідуванні причин аварій і катастроф на транспорті в межах своєї компетенції та в порядку, визначеному законодавством, проводити службові розслідування;

– виконує інші функції, що випливають з покладених на нього завдань.

Мінтрансзв’язку України має право:

– залучати спеціалістів центральних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій (за погодженням з їх керівниками) для розгляду питань, що належать до його компетенції;

– представляти Кабінет Міністрів України за його дорученням у міжнародних організаціях та під час укладення міжнародних договорів України;

– одержувати в установленому законодавством порядку від центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування інформацію, документи і матеріали, необхідні для виконання покладених на нього завдань;

– скликати в установленому порядку наради з питань, що належати до його компетенції.

Мінтрансзв’язку України в межах своїх повноважень на основі та на виконання актів законодавства видає накази, організовує і контролює їх виконання.

У випадках, передбачених законодавством, рішення Мінтрансзв’язку України є обов'язковими для виконання центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями всіх форм власності та «громадянами.

Державна адміністрація залізничного транспорту України (Укрзалізниця). Залізничним транспортом загального користування управляє Державна адміністрація залізничного транспорту України – юридична особа, підвідомча Мінтрансу. До сфери управління Укрзалізниці входять Донецька, Львівська, Одеська, Південна, Південно-Західна та Придніпровська залізниці, а також інші підприємства, установи й організації залізничного транспорту (далі підприємства) за переліком, визначеним Мінтрансом (рис. 2.1). Укрзалізниця здійснює централізоване управління процесами перевезень у внутрішньому й міжнародному сполученнях та регулює виробничо-господарську діяльність у сфері організації цього процесу. Укрзалізниця у своїй діяльності керується Конституцією України, зако­нами України, декретами, постановами й розпорядженнями Кабінету Міністрів України, наказами Мінтрансу та іншими нормативними документами.

Основними завданнями Укрзалізниці є:

1. Організація злагодженої роботи залізниць і підприємств з метою задоволення потреб суспільного виробництва й населення в перевезеннях;

2. Забезпечення ефективної експлуатації залізничного рухомого складу, його ремонту та оновлення;

3. Розробка концепції розвитку залізничного транспорту;

4. Вжиття заходів для збереження безпеки функціонування залізничного транспорту, його інфраструктури та надійності його роботи.

Укрзалізниця відповідно до покладених на неї завдань здійснює ряд функцій, має права, що регламентовані Положенням про Державну адміністрацію залізничного транспорту України. Керує Укрзалізницею Генеральний директор, який відповідає за всі питання, що пов’язані з діяльністю залізничного транспорту.

Організаційна структура Укрзалізниці являє собою фактично об’єднання юридичних осіб, але вона не є суб’єктом господарювання. Форма цього об’єднання подібна до концерну, тобто «Укрзалізниця має частину повнова­жень з управління діяльністю підпорядкованих залізниць і підприємств. Це стосується таких функцій:

1. Управління державним майном, зокрема призначення керівників підприємств, укладення з ними контрактів, контроль за використання державного майна.

2. Розробка транспортної політики, стратегії розвитку залізничного транспорту та реформування галузі.

3. Розробка науково-технічної політики, наукових досліджень щодо розвитку рухомого складу, будівництва, реконструкції та технічного переосна­щення окремих напрямків залізниць, впровадження нових технологій та технічних засобів.

4. Розробка стратегії фінансової, податкової, кадрової та соціальної політики.

5. Розподіл коштів від перевезень вантажів та пасажирів.

6. Координація руху на залізницях, ув’язка графіків руху та розкладу поїздів.

7. Проведення міжнародних маркетингових досліджень, встановлення міжнародних зв’язків та представництво залізничного транспорту на міжнародній арені.

8. Координація експлуатаційної діяльності окремих залізниць та ряд інших функцій.

Відповідної до функцій, покладених на Укрзалізницю, функціонує апарат управління УЗ (рис. 2.2). На другому рівні управління Укрзалізницею знаходяться шість залізниць України. Залізниця – це також юридична особа, яка має свою багаторівневу структуру управління (рис. 2.3).

Залучення недержавних інвестицій в умовах діючої системи господарювання ускладнено неврегульованістю ряду правових та інших питань, недосконалістю організаційної структури залізничного транспорту та необхідністю надання інозем­ним інвесторам державних гарантій.

Донецька залізниця

Рис. 2.1. Організаційна структура залізничного транспорту України

(станом на 01.02.2010 року)

1.2. Структурна схема аппарату Укрзалізниці

Де: ЦА – Адміністративне управління;

ЦГК – Головне управління контролю;

Цпрес – ЦН Управління справами;

ЦКАДР – Головне управління кадрами;

ЦО – Перше управління;

ЦР – Спеціальне управління;

ЦРБ – Головне управління безпеки руху та екології;

ЦД – Головне управління перевезень;

ЦТЕХ – Головне управління розвитку та технічної політики;

ЦП – Головне управління колійного господарства;

ЦШ – Головне управління автоматики, телемеханіки та зв’язку;

ЦЕ – Головне управління електрифікації та електропостачання;

ЦБМЕС – Головне управління будівельно-монтажних робіт і цивільних споруд;

ЦКРУ – Головне управління контролю та внутрішнього аудиту;

ЦКМ – Головне управління майна та земельних ресурсів;

ЦЛ – Головне пасажирське управління;

ЦРП – Головне управління регіональних перевезень;

ЦКВ – Головне управління капітальних вкладень;

ЦМ – Головне комерційне управління;

ЦУО – Управління пожежної безпеки;

ЦЧУ – Управління статистики;

ЦІ – Головне управління міжнародних відносин;

ЦТ – Головне управління локомотивного господарства;

ЦВ – Головне управління вагонного господарства;

ЦХП – Головне управління постачання;

ЦТЗБ – Головне управління охорони та організації праці;

ЦУВС – Головне управління медичних закладів;

ЦІЯ – Інспекція контролю за якістю;

ЦФ – Головне фінансово-економічне управління;

ЦІТ – Головне управління інформаційних технологій.

Для цього першочергово потребу­ють вирішення такі питання:

- правовий статус Державної адміністрації залізничного транспорту України (Укрзалізниці) як органу управління залізничним транспортом. Конституцією України визначено, що в системі органів виконавчої влади існують вищий орган, центральні та місцеві органи виконавчої влади. Центральним органом виконавчої влади щодо залізничного транспорту є Міністерство транспорту та зв’язку України (МТЗУ). Статус Державної адміністрації залізничного транспорту є проміжним між МТЗУ і відповідними підприємствами, установами та організаціями й виходить за межі чинного законодавства.

- юридичний статус залізниць. Законом України «Про залізничний транспорт» визначено, що залізниця – це статутне територіально-галузеве об'єднання, до складу якого входять підприємства, установи та організації залізничного транспорту – юридичні особи.

Відповідно до Програми реструктуризації залізничного транспорту, затвердженої у 1998 році, з метою удосконалення структури й переходу на дволанкову систему управління усі відділки залізниць були реорганізовані із підприємств-юридичних осіб у відособлені структурні підрозділи – Дирекції залізничних перевезень.

Наприкінці 2009 року було затверджено Державну цільову програму реформування залізничного транспорту на 2010-2015 роки, за якою організаційна структура управління галузі буде реорганізовано в Державний концерн. Але це не є кінцевою метою реформування, і тому на останньому етапі цієї програми запропоновано організувати Єдиний суб’єкт господарювання, побудований за вертикально-інтегрованим принципом.

Враховуючи сказане, для управління залізничним транспортом слід використовувати бюрократичну структуру в дивізійній формі з організацією у структурних підрозділах центрів інвестицій.

Дата добавления: 2014-01-07