Галузева належність правового акту

Закони, їх структура і види. Серед нормативно-правових актів провідне місце посідають зако­ни. Закон – основна категорія законодавчої системи країни. Тому його вивчення займає центральне місце в юридичній теорії і законодавчій техніці.

Закон – нормативно-правовий акт представницького вищого орга­ну державної влади або громадянського суспільства (безпосередньо народу), який регулює найважливіші питання суспільного життя, вста­новлює права і обов'язки осіб, має вищу юридичну чинність і прий­мається з дотриманням особливої законодавчої процедури.

Можна сформулювати наступні основні ознаки закону :

1. Акт точно визначених, вищих за статусом суб’єктів влади в дер­жаві, як правило, вищого представницького органу країни (в Україні – Верховна Рада) або громадянського суспільства (безпосередньо на­роду) (референдум).

2. Закон приймається в особливому порядку, передбаченому Кон­ституцією і регламентом парламенту. Закон приймається тільки вищи­ми представницькими органами державної влади – парламентом кра­їни чи всенародним голосуванням (референдумом).

3. Акт, що може бути лише нормативним за змістом (на відміну від акта застосування норм права і акта тлумачення норм права).

4. Завжди письмовий акт-документ, який закріплює норми права, що вводяться, або їх зміни, містить первинні, засадничі норми права, яких раніше в правовій системі не було.

5. Закон регулює основні, найбільш значимі, найважливіші суспільні відносини, обумовлені винятковою компетенцією вищого органу дер­жавної влади.

6. Акт, що ухвалений у суворій відповідності з конституцією і рані­ше ухваленими законами і не потребує додаткового затвердження.

7. Акт, що може бути замінений, як правило, лише законом і пере­вірений на відповідність Конституції лише Конституційним Судом.

8. Закон володіє вищою юридичною чинністю в правовій системі країни, тобто акт найвищого юридичного "рангу", всі інші акти повинні відповідати закону, ні в чому йому не суперечити.

9. Акт, ухвалений із дотриманням особливої законодавчої процеду­ри, яка зветься законодавчим процесом.

10.Закон є нормативним актом, який встановлює загальні правила
поведінки (норми), обов`язкові для всіх громадян, державних органів, політичних партій, громадських організацій, посадових осіб (чи для фізичних і юридичних осіб, зазначених у самому законі).

Структура закону, тобто організація змісту, доцільного розташу­вання нормативно-правових приписів і інших правових атрибутів, займає важливе місце в законодавчій техніці і має істотне практичне значення. Правильний розподіл правового матеріалу в тексті закону робить його структуру чіткою, стрункою, логічно послідовною, допо­магає швидко орієнтуватися в змісті закону, сприяє кращому його засвоєнню, забезпечує використання на практиці відповідно до вимог законності.

Структура закону складається з наступних основних елементів: найменування органу, що його прийняв; назви; преамбули; нормативно-правового змісту; наслідків недотримання закону; скасування законом інших нормативно-правових приписів; опублікування закону і вступу його в силу; підпису відповідної посадової особи.

Такі основні структурні частини закону, при формуванні кожної
з яких потрібно строге дотримання правил і прийомів законодавчої техніки. Тільки при цій умові закон отримає досконалу форму.

Види законів. За значенням і місцем у системі законодавства закони можна под­ілити наступним чином:

• конституції;

• конституційні закони;

• звичайні (поточні) закони;

• забезпечуючі (оперативні) закони.

Конституція – основний закон громадянського суспільства і дер­жави, який має вищу юридичну чинність, через який (відповідно до багатовікового досвіду і прагнень народу) затверджуються основи суспільного і державного ладу і механізми їх дії, спрямовані на зміцнен­ня держави і забезпечення прав і свобод громадян.

Конституції бувають двох видів:

• кодифіковані – становлять єдиний писаний основний закон;

• некодифіковані – складаються з групи законів, предметом регу­лювання яких є конституційні правовідносини.

Основні ознаки (властивості) конституції:

1. Конституція є актом найвищої юридичної сили, має основний, установчий характер: закріплює основи суспільно-економічного ладу держави, її форму правління, форму державно-територіального устрою, організацію і систему державної влади і місцевого самовря­дування, визначає основні права, свободи і обов'язки людини і громадянина тощо.

2. Конституція має всеосяжний об’єкт регламентації та впливу. Конституційні норми є вихідними (первинними), засадничими началами для діяльності державних органів і посадових осіб, політичних партій, громадських організацій і громадян. На її основі мають прийматися закони та інші нормативно-правові акти, а також укладатися міжнародні договори.

3. Конституція має народний характер: виражає інтереси грома­дянського суспільства (нації, народу) і повинна служити йому. Вона є насамперед конституцією громадянського суспільства, а не лише держави.

4. Конституція має гуманістичний характер: розглядає права лю­дини як найважливішу цінність безпосередньо для самої людини.

5. Конституція має реальний характер: фіксує фактично існуючу систему суспільних відносин, правопорядок, які склалися на момент її ухвалення.

6. Конституція має прогностичний характер: містить значний потен­ціал розвитку основних інститутів громадянського суспільства, демо­кратичних інститутів публічної влади.

7. Конституція має найбільш стабільний характер порівняно з інши­ми законами.

8. Конституція містить норми прямої дії, які відповідають основним стандартам сучасного міжнародного права і не потребують будь-яких додаткових законів і постанов для їх застосування. Пряма дія Консти­туції служить гарантом охорони і захисту прав і свобод людини і гро­мадянина.

9. Конституція має особливу процедуру прийняття і внесення змін.

10. Конституція має складний дворівневий механізм власної реалі­зації: а) рівень реалізації конституції в цілому; б) рівень реалізації її конкретних норм.

Конституційні закони:

• закони, на які посилається конституція або необхідність ухвален­ня яких прямо передбачена чинною конституцією. Як правило, ці за­кони конкретизують окремі положення конституції або містять поси­лання на конституцію (виборча система, організація і проведення референдуму, організація і діяльність парламенту, президента, кон­ституційного суду і т. ін.);

• закони, якими вносяться зміни, доповнення до чинної конституції.

Конституційний закон відрізняється від інших законів такими озна­ками: юридичною чинністю; предметом регулювання – особлива сфера; порядком ухвалення – особлива процедура.

Як правило, конституційний закон ухвалюється кваліфікованою більшістю голосів парламенту (в Україні – 2/3).

Звичайні закони регламентують певні і обмежені сфери суспіль­ного життя відповідно до конституції. Це значна за кількістю і рухлива група законів, які приймаються простою більшістю голосів. Звичайні закони вельми різноманітні за змістом.

Найтиповішими за обсягом регулювання є такі види звичайних за­конів:

а) загальні закони – закони, що регламентують певну сферу сусп­ільних відносин і поширюються на всіх. Загальні закони можуть буги:

- кодифіковані (наприклад, Кримінальний кодекс, Цивільний ко­декс та ін.);

- поточні (наприклад, закон про вибори);

б) спеціальні закони – закони, що регламентують обмежену (спец­іальну) сферу суспільних відносин і поширюються на частину насе­лення (наприклад, закони про пенсії, про освіту, про міліцію та її і.).

Забезпечуючі (оперативні) закони – це нормативно-правові акти, якими вводяться в дію окремі закони, ратифікуються міжнародні договори та ін. їх призначення полягає не у виданні нових норм, а в оперативному підтвердженні, підтриманні системи норм, що містять­ся в інших окремих законах і міжнародних договорах, які регулюють найважливіші відносини і потребують негайного ухвалення. Це зако­ни, що містять норми про норми.

Види законів за строком дії:

1) постійні – закони, що діють без обмеження строку;

2) тимчасові – закони, що діють з обмеженням строку;

3) надзвичайні (як різновид тимчасових законів) – ухвалюються у певних, передбачених конституцією, ситуаціях і діють на період над­звичайного стану (наприклад, проголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної небезпеки, оголошення війни), їх особ­ливість полягає в тому, що вони припиняють дію інших законів.

Види законів за суб’єктами законотворчості: ухвалені громадянсь­ким суспільством (народом) у результаті референдуму; ухвалені за­конодавчим органом держави.

Види законів за межами дії: закони України; закони Автономної Республіки Крим.

Види законів за структурною формою: кодифіковані; некодифіковані.

Види законів за галузевою ознакою: конституційно-правові; цив­ільно-правові; адміністративно-правові тощо. Є ще й міжгалузеві (ком­плексні) – про охорону здоров`я, освіту та ін.

Види законів за сферами суспільного життя: закони в галузі регу­лювання економіки; закони в галузі регулювання політики; закони в галузі регулювання соціальної сфери; закони в галузі регулювання військової сфери та ін.

Підзаконний нормативно-правовий акт – це акт, який видається відповідно до закону, на підставі закону, для конкретизації законодав­чих розпоряджень та їх трактування або для встановлення первинних норм.

Підзаконні нормативні акти відрізняються за юридичною чинністю, яка залежить від ієрархії органів держави, які видають ці акти, їх ком­петенції, а також характеру і призначення самих актів. Акт нижчої дер­жавної інстанції повинен знаходитися не лише "під законом", а й "під" нормативними актами усіх вищих державних органів, яким він покли­каний відповідати. Наприклад, акти міністерства повинні відповідати не лише законам, а й нормативним документам Президента, Кабінету Міністрів, Міністерства фінансів.

Акти Президента України. Відповідно до статті 106 Конституції України Президент України на основі та на виконання Конституції і законів України видає ука­зи і розпорядження, які є обов’язковими до виконання на території України.

Укази і розпорядження Президента України є підзаконними норма­тивними актами. Вони містять первинні (вихідні) норми, які встанов­люють загальні основи правового регулювання, видаються в межах компетенції Президента України і обов’язкові до виконання на тери­торії України (набувають чинності через 10 днів після їх офіційного оприлюднення, якщо інше не визначено самими указами і розпорядженнями, але не раніше дня їх офіційного опубліку­вання).

Акти Кабінету Міністрів України, центральних органів виконавчої влади. Кабінет Міністрів України на основі Конституції та законів України, указів і розпоряджень Президента України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, обов’язкові для виконання на тери­торії України (ст. 117 Конституції України).

Акти уряду, які мають нормативний характер або з питань, що мають важливе чи загальне значення, видаються у формі постанов, а акти, які мають індивідуальний характер або з організаційних чи інших питань діяльності Кабінету Міністрів, видаються у формі розпоряджень.

Рішення у формі постанов та розпоряджень приймаються шляхом голосування на засіданнях Кабінету Міністрів України більшістю голосів від його загальної чисельності.

Постанови Кабінету Міністрів України, підписані Прем’єр-міністром, надсилаються Міністерству юстиції для включення їх в Єдиний дер­жавний реєстр нормативних актів у порядку, визначеному законом, та офіційного оприлюднення в Офіційному віснику України.

Постанови Кабінету Міністрів набирають чинності з дня офіційного опублікування, якщо ними не встановлено більш пізній строк набран­ня чинності. У випадках, передбачених законом, постанови Кабінету Міністрів України або їх окремі положення, що містять інформацію з обмеженим доступом і не визначають прав і обов’язків громадян, не підлягають опублікуванню і набирають чинності з дня прийняття, якщо ними не встановлено більш пізній строк набрання чинності.

Розпорядження Кабінету Міністрів набувають чинності з моменту їх прийняття, якщо ними не встановлено інше, але не раніше дня їх прийняття. Розпорядження Кабінету Міністрів України доводяться до відома їх виконавців Секретаріатом Кабінету Міністрів і в разі необхід­ності офіційно оприлюднюються.

Міністерства та інші центральні органи державної виконавчої вла­ди в межах своїх повноважень та на виконання актів законодавства видають накази, організовують і контролюють їх виконання.

У випадках, передбачених законодавством, рішення міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади є обов’язковим для ви­конання центральними і місцевими органами державної виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями, незалежно від форм власності, і громадянами.

Нормативно-правові акти міністерств та інших центральних органів виконавчої влади підлягають державній реєстрації у Міністерстві юстиції України в порядку, встановленому законодавством. Міністерство, інший центральний орган державної виконавчої вла­ди у разі потреби видають разом з іншими центральними та місцеви­ми органами державної виконавчої влади, органами місцевого само­врядування спільні акти.

Відомчий акт – підзаконний нормативний акт (указ, інструкція, нор­мативний наказ та ін.), що видається в межах компетенції того чи іншого органу виконавчої влади (міністерства, комітету, відомства), який містить вторинні (похідні) норми, що розкривають і конкретизують первинні норми, приймаються на їх підставі, спрямовані на їх виконання.

Відомчі акти (акти конкретних міністерств, комітетів, фондів та ін.) мають внутрішнє, внутрішньовідомче юридичне значення:

1) видаються з питань, віднесених виключно до їх відання;

2) поширюються на осіб, які входять до сфери їхнього відання, тобто знаходяться в системі управлінської, службової та дисциплінар­ної підлеглості лише даних відомств.

Водночас акти деяких відомств в силу їх статусу і делегованих їм прав можуть набувати загального, міжвідомчого значення.

Відомчі нормативні акти вступають у дію через 10 днів після їх державної реєстрації (внесення до Державного реєстру), яка здійснюється Міністерством юстиції України, якщо в них не передба­чений пізнішій строк, але не раніше дня їх офіційного оприлюднення.

Серед нормативних актів є група таких, що не підлягають офіцій­ному опублікуванню за рішенням правотворчих органів. Вони мають обмежувальні грифи (секретно). Наприклад, оперативно-розшукова діяльність до останнього часу регулювалася підзаконними актами, які становлять секретні або повністю секретні документи. Такі акти вступають у дію з моменту одержання їх виконавцями.

Слід зважити на те, що серед відомчих актів є багато ненорматив­них, індивідуальних управлінських актів, які містять індивідуальні роз­порядження і вичерпують себе одноразовим застосуванням (наприк­лад, призначення на посаду, виділення бюджетних коштів). Індиві­дуальні відомчі акти, як правило, іменуються розпорядженнями, наказами, тоді як відомчі нормативні акти називаються інструкціями, примірними положеннями і статутами. Не слід їх ототож­нювати. Накази і розпорядження міністерств, відомств, які мають ра­зове розпорядче значення, не містять нормативних розпоряджень, тому підзаконними нормативно-правовими актами вони не є.

Ненормативні – це індивідуальні управлінські акти, що містять інди­відуальні розпорядження і вичерпують себе одноразовим застосуван­ням (наприклад, призначення на посаду, нагородження відомчою відзнакою).

Підзаконний нормативний акт органу місцевого самоврядування – акт-документ (наприклад, рішення), що видається в межах компетенції органу місцевого самоврядування (сільських, селищних, міських, районних у містах, обласних і районних рад), який містить норми пра­ва, обов’язкові для населення самоврядних територій, а також для установ і організацій, які здійснюють діяльність у межах цих тери­торій.

Особливості актів місцевого самоврядування:

- територіальна обмеженість;

- самостійність у прийнятті рішень, що стосуються питань управл­іння комунальною власністю, формування, затвердження і виконання місцевого бюджету, установлення місцевих податків і зборів, здійснення охорони суспільного порядку та ін.;

- обов’язковість для розміщених на відповідній території підпри­ємств, установ і організацій незалежно від відомчої підпорядкованості, а також для посадових осіб і громадян цієї території.

Підзаконний нормативний акт місцевих органів виконавчої влади – акт-документ (розпорядження, наказ), який ви­дається в межах компетенції місцевого органу виконавчої влади, містить норми права, обов’язкові для установ і організацій, які здійснюють діяльність у межах цих територій, а також для населення відповідної території. Це правовий акт держави на місце­вому рівні.

Підзаконні нормативні акти місцевих органів виконавчої влади:

- акти (постанови, рішення і розпорядження) Ради Міністрів АР Крим є загальними в межах даної території для всього населення;

- акти (розпорядження) місцевих виконавчих органів влади є обмежено-загальними.

На виконання Конституції України, законів України, рішень Консти­туційного Суду України та інших судів, актів Президента України, Кабі­нету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, внесених і делегованих повноважень голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпо­рядження, а керівники управлінь, відділів та інших структурних підрозділів – накази.

Акти місцевих державних адміністрацій, прийняті в межах їх ком­петенції, є обов’язковими для виконання на відповідній території всіма органами, підприємствами, установами та організаціями, посадови­ми особами та громадянами.

Нормативно-правові акти місцевих державних адміністрацій підля­гають реєстрації у відповідних органах юстиції в установленому по­рядку і набувають чинності з моменту їх реєстрації, якщо самими актами не встановлено пізніший термін введення їх у дію.

Нормативно-правові акти місцевих державних адміністрацій, які стосуються прав та обов’язків громадян, мають загальний характер, підлягають оприлюдненню і набувають чинності з моменту їх опри­люднення.

Розпорядження голови державної адміністрації, що суперечать Конституції та законам України, рішенням Конституційного Суду, іншим актам законодавства або є недоцільними, неефективними за очікува­ними чи фактичними результатами, скасовуються Президентом, Кабі­нетом Міністрів, головою місцевої державної адміністрації вищого рівня або в судовому порядку.

Накази керівників управлінь, відділів та інших структурних підроз­ділів державної адміністрації, що суперечать Конституції України, іншим актам законодавства, рішенням Конституційного Суду та актам міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, можуть бути скасовані головою державної адміністрації, відповідним міністерством, іншим центральним органом виконавчої влади.

Нормативні акти відділів, управлінь, інших служб місцевих органів виконавчої державної влади, господарського управління і контролю, які стосуються прав, свобод і законних інтересів громадян або мають міжвідомчий характер, вступають у дію через 10 днів після їх держав­ної реєстрації. Реєстрація здійснюється управлінням юстиції облас­них, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, якщо в них не передбачений пізніший строк надання чинності, але не раніше дня їх офіційного обнародування.

Міжнародний договір – угода двох або кількох держав про вста­новлення, зміну або припинення прав і обов`язків у різних відносинах між ними, наприклад, міжнародний договір про видачу злочинців (екстрадиція).

Класифікувати міжнародні договори можна за різними підставами:

- за рівнем, на якому вони укладаються: міждержавні; міжуря­дові; відомчі;

- за кількістю сторін: двосторонні; багатосторонні;

- за об’єктом регулювання: політичні; економічні; зі спеціальних питань.

Розрізняють міжнародні договори, що підлягають ратифікації, і такі, що не підлягають ратифікації. Договори, що підлягають ратифікації набирають сили в порядку, передбаченому для законів України, тобто через 10 днів із дня їх офіційного оприлюднення, якщо інше не перед­бачено самими актами, але не раніше дня їх опублікування в офіцій­ному друкованому виданні.

Ратифікація (затвердження) – акт міжнародного права, за допомо­гою якого держава через свої компетентні органи, наділені повнова­женнями укладати договори, виражає свою згоду взяти на себе зобо­в’язання в міжнародному плані на підставі відповідного договору. В Україні лише Верховна Рада наділена правом давати згоду на рати­фікацію міжнародних договорів України (ст. 85 Конституції України).

Дата добавления: 2014-01-07