Систематизація правових актів управління

Систематизація нормативно-правових актів – це діяльність по упорядкуванню й удосконаленню законодавчих та інших норма­тивно-правових актів, зведення їх у єдину внутрішньо узгоджену сис­тему.

Зазвичай, в поняття систематизації законодавства включаються чотири самостійних форми правової діяльності:

1) збір державними органами, підприємствами, фірмами й іншими установами й організаціями діючих нормативних актів, їхня обробка і розташування по певній системі, збереження, а також видача дові­док для зацікавлених органів, установ, окремих осіб по їхніх запитах (облік нормативних актів);

2) підготовка і видання різного роду зібрань і збірників норматив­них актів (інкорпорація законодавства);

3) підготовка і прийняття укрупнених актів на базі об`єднання норм розрізнених актів, виданих по одному питанню (консолідація законо­давства);

4) підготовка і прийняття нових актів (наприклад, кодексів), у яких поміщаються як виправдалі себе норми колишніх актів, так і нові нор­мативні приписи (кодифікація законодавства).

Облік нормативних актів. Досвід законодавчої і правозастосовчої діяльності в сучасних краї­нах показує, що якість обліку нормативних актів у державних органах і установах, ступінь його налагодженості, ефективність збору і збере­ження відомостей про діючі нормативні акти, про внесення в них змін і доповнень багато в чому визначають юридичну культуру правотворчості, ефективність правозастосовчої діяльності і правового виховання.

Найбільш простий вид обліку законодавства – це фіксація рекві­зитів нормативних актів у спеціальних журналах (журнальний облік). Такий облік може вестися по хронологічному, алфавітно-пред­метному чи системно-предметному принципах.

Хронологічний принцип означає, що всі підлягаючі обліку у відпов­ідному органі чи установі нормативні акти реєструються в журналі (журналах) по датах їхнього прийняття. Очевидно, що акти різної юри­дичної чинності (закони, укази, постанови і т.д.) підлягають окремій реєстрації.

При алфавітно-предметній реєстрації, як більш досконалому виді обліку поступаючих в орган чи установу нормативних актів, такі акти фіксуються по предметних рубриках, розташовуваних за алфавітом.

Інша, більш досконала форма обліку законодавства – картотеч­ний облік. Це створення різного ряду картотек, тобто системи карток, розташованих по певній системі. Такий облік застосовується в органах законодавчої, виконавчої і судової влади, у великих установах і організаціях, що по роду своєї роботи мають справу із широким, багатогалузевим колом нормативних актів і мають потребу в різнорівневій і великій за обсягом правовій інформації.

Третя форма обліку законодавства – це ведення контрольних текстів діючих нормативних актів, тобто внесення в тексти оф­іційних видань законів, указів, постанов і інших нормативних актів позначок про скасування, зміну, доповнення таких актів чи окремих їхніх частин із вказівкою тих актів, на підставі яких провадяться ці позначки.

Нині все більш активно використовується автоматизований облік законодавства на базі застосування сучасної комп`ютерної техніки і новітніх досягнень інформатики. Створення автоматизованих інформаційно-пошукових систем по законодавству має ряд безсум­нівних переваг у порівнянні з іншими видами обліку нормативних актів.

Кодифікація – це спосіб (форма) систематизації законодавчих актів, який полягає в їх удосконаленні через зміну змісту (переробку і узгодження) юридичних норм, пов`язаних загальним предметом пра­вового регулювання, і об`єднання у новий єдиний нормативно-право­вий акт. Іншими словами, кодифікація полягає в підготовці та прийнятті нових актів, у які заносяться узгоджені між собою як норми старих актів, що виправдали себе, так і нові нормативні розпорядження.

Кодифікаційні акти можуть зовні виражатися в різних формах. Ре­зультатами кодифікації є конституція, основи законодавства, кодекс, статут, положення, правила.

Основи законодавства – кодифікований акт, що містить концеп­туальні поняття, цілі і завдання правового регулювання, принципи, які встановлюють основні напрямки регулювання певної сфери суспіль­них відносин. Як правило, такий акт складається з нетипових норм (норм-цілей, норм-принципів, норм-дефініцій) і забезпечує зв'язок і узгодженість норм тих чи інших галузей або інститутів права.

Найбільш поширений вид кодифікаційного акту – це кодекс. Кодекс – єдиний, зведений, юридично і логічно цільний, внутріш­ньо узгоджений нормативний акт. Це великий зведений акт, детально і конкретно регулюючий певну сферу відносин і підлягаючий безпосе­редньому застосуванню. Він або цілком поглинає всі норми відповід­ної галузі (Кримінальний кодекс), або містить основну по обсязі, най­важливішу частину таких норм (Цивільний кодекс, Кодекс законів про працю). Поряд з нормами-принципами і нормами-дефініціями в кодек­сах формулюються також норми безпосереднього регулювання, кон­кретні варіанти поведінки, що складають основний їхній зміст.

Кодекс має складну структуру і великий обсяг, поділяється на ча­стини: загальну і особливу, розділи та глави.

Статут – кодифікаційний акт, що регулює діяльність певних відомств, міністерств, організацій, ту чи іншу сферу управління.

Положення – кодифікаційний акт, що визначає правовий статус, завдання і компетенцію державних органів і установ, інших органів, установ чи групи однорідних органів установ, організацій.

Правила – кодифікаційний акт, що визначає правовий порядок певного виду діяльності (Правила дорожнього руху). Правила містять процедурні норми, що визначають порядок організації певного роду діяльності.

Інкорпорація – це така форма систематизації, коли нормативні акти певного рівня поєднуються цілком або частково в різного роду збірни­ки чи зібрання в певному порядку (хронологічному, алфавітному, сис­темно-предметному). Це спосіб (форма) систематизації законодавства, який полягає у зовнішньому впорядку­ванні (розташуванні в тому чи іншому порядку) вже наявних норма­тивних актів без зміни змісту норм права, які містяться в них.

При інкорпорації нормативний акт опрацьовується: із нього вики­даються положення, що втратили силу; включаються внесені до них зміни і доповнення; виключаються положення, що не містять норм права; викидаються відомості про осіб, які підписали нормативний акт.

Особливість інкорпорації полягає в тому, що зміни в зміст актів, що поміщаються в збірники, звичайно не вносяться і зміст правового ре­гулювання, власне кажучи, не міняється. Саме ця властивість інкор­порації – збереження незмінним змісту нормативного регулювання – відрізняє її від кодифікації і консолідації.

Результатом інкорпорації є збірники, де нормативні акти розташо­вуються в хронологічному або алфавітному порядку, за предметною ознакою, з урахуванням юридичної чинності об’єднуваних актів тощо.

Офіціозна (напівофіційна) інкорпорація – це видання зібрань і збірників законодавства з доручення правотворчого органу (органів) спеціально уповноваженими на те органами (наприклад, Міністерством юстиції), причому правотворчий орган офіційно не затверджує і не схва­лює такі збірники і тому тексти поміщених у ньому актів не здобу­вають офіційний характер.

Неофіційна інкорпорація здійснюється відомствами, організаціями, державними або частками видавництвами, науковими установами, фірмами, окремими особами, тобто тими суб`єктами, що не мають спеціальних повноважень видавати збірники законодавства, наданих правотворчим органом, і здійснюють цю діяльність за власною ініціативою. Неофіційні збірники законодавства не є джерелом права, на них не можна посилатися в процесі правотворчості і застосування права. Більшість нині видаваних у нашій країні збірників законодавства – це неофіційна інкорпорація.

Консолідація – це спосіб (форма) юридичної систематизації, за яким упорядкування нормативно-правових актів здійснюється на основі об`єднання декількох нормативно-правових актів в однорідній сфері суспільних відносин у єдиний нормативно-правовий акт без змін змісту.

Консолідація виражається в підготовці і прийнятті укрупнених актів на основі об'єднання норм розрізнених актів, виданих з одного питан­ня. Використовується там, де відсутня можливість кодифікації.

Консолідація є уніфікацією нормативних актів; усуває їх чисель­ність; позбавляє їх надмірної роздробленості; сприяє об'єднанню за­гальних положень поточної правотворчості в родинні групи; є про­міжною ланкою між поточною правотворчістю і кодифікацією.

Консолідований акт затверджується правотворчим органом у якості нового, самостійного джерела права, а колишні розрізнені акти визна­ються такими, що втратили силу. Очевидно, що підлягають об`єднан­ню приписання однакової юридичної сили.

Консолідація – це своєрідний вид правотворчості, особливість яко­го полягає в тому, що новий укрупнений акт не змінює зміст правово­го регулювання, не вносить змін у чинне законодавство.

У процесі підготовки консолідованого акту всі норми колишніх актів
розташовуються в певній логічній послідовності, розробляється загальна структура майбутнього акту. Здійснюється певне редакційне виправлення, чисто зовнішня обробка приписань з тим розрахунком, щоб усі вони викладалися єдиним стилем, щоб використовувалася уніфікована термінологія. Усуваються протиріччя, повторення, невип­равдані довготи, виправляється застаріла термінологія, норми близь­кого змісту поєднуються в одну статтю (пункт).

Дата добавления: 2014-01-07