Роль міжнародних стандартів та договорів в правозастосовчій діяльності щодо управління

Ще до проголошення незалежності України, у Декларації про дер­жавний суверенітет, Україна визначила свою міжнародно-правову позицію, проголосивши перевагу загальновизнаних норм міжнародного права перед нормами внутрідержавного права і тим самим ви­знала свою правову систему відкритою для норм міжнародного пра­ва, такою, що може бути сумісною з загальновизнаними нормами та принципами міжнародного співробітництва.

Проголошення у ст. 9 Конституції України чинних міжнародних до­говорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Ра­дою України, частиною національного законодавства, і, відповідно, можливість їх застосування в Україні, означає приєднання до націо­нальних принципів та норм, якими врегульовані конституційні право­відносини, а також до тих, які містяться у міжнародних договорах України, що, безперечно, збагачує національну правову систему, ство­рює умови для всебічного врегулювання конституційно-правових відно­син, сприяє повнішому забезпеченню інтересів їх суб’єктів.

Водночас, визнання міжнародних договорів України джерелом конституційного права України є свідченням поширення договірних відно­син на конституційно-правову сферу, що дозволяє договору поряд з Конституцією, законами та підзаконними нормативно-правовими ак­тами регулювати конституційно-правові відносини.

Сьогодні велика кількість міжнародних договорів України спрямо­вана на захист життя і свободи, честі і гідності людини, її прав. У цьо­му вони переслідують таку саме мету, що й Конституція України, консти­туційне право України в цілому. І Конституція, і міжнародні договори України спрямовані на регулювання одних і тих самих правовідносин. Конституція України, як і конституції інших держав, при закріпленні кола прав і свобод людини опирається на міжнародно-правові акти, загальновизнані принципи та норми міжнародного права, відповідає їм, проте останні не втрачають свого значення, залишаючись само­стійним джерелом конституційного права і у цій якості викликають інте­рес та заслуговують на більшу увагу вчених-конституціоналістів, оскіль­ки конституційне і міжнародне право останнім часом все тісніше взає­модіють.

Визнання міжнародних договорів України джерелом конституцій­ного права України підтверджується останнім часом практикою судів загальної юрисдикції, які застосовують міжнародні договори України для обґрунтування своїх рішень. У діяльності Конституційного Суду України міжнародно-правові акти теж широко використовуються. Кон­ституційний Суд України звертався до положень міжнародно-право­вих актів більш як у третині своїх рішень. У справах щодо офіційного тлумачення положень Конституції України та законів за зверненнями громадян, близько 60 відсотків рішень Конституційного Суду України містять посилання на міжнародно-правові акти, їх окремі положення для обґрунтування правових позицій.

Міжнародним договором України – джерелом конституційного права України – є угода між Українською державою, яка виступає посеред­ником волі Українського народу та державами, міжнародними органі­заціями й іншими суб’єктами міжнародного права, що регулює відноси­ни між ними та породжує взаємні права та обов’язки щодо предмету конституційно-правового регулювання, насамперед щодо прав і сво­бод людини і громадянина. Втім, міжнародні договори є одним із видів нормативно-правових договорів, тому для характеристики міжнарод­ного договору як джерела національного конституційного права важ­ливо підкреслити, що міжнародний договір є угодою про встановлен­ня за взаємною згодою сторін (Української держави та іншими держа­вами, міжнародними організаціями) принципів та норм, які будуть застосовуватися в національній правовій системі для регулювання кон­ституційно-правових відносин.

Аналіз основних нормативних актів щодо статусу міжнародних договорів України, а саме: Декларації про державний суверенітет Укра­їни, Акта проголошення незалежності України, Конституції України, За­конів України від 29.06.2004 № 1906-ІV "Про міжнародні договори України" та вiд 16.10.1996 № 422/96-ВР "Про Конституційний Суд України" дає можливість окреслити кон­ституційно-правовий статус міжнародних договорів України.

У Декларації про державний суверенітет України закріплювалась перевага загальновизнаних норм міжнародного права перед норма­ми внутрідержавного права, натомість, у ст. 9 Конституції закріплено, що чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законо­давства України. Відповідне положення міститься у ст. 19 Закону Укра­їни від 29.06.2004 № 1906-ІV "Про міжнародні договори України", якою також закріп­люється, що, якщо міжнародним договором України, який набрав чин­ності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосову­ються правила міжнародного договору.

Конституція України закріпила, що чинні міжнародні договори України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Водночас, у Преамбулі Конституції України відзначається, що Конституція при­ймається від імені Українського народу. Народ приймає конституцію, реалізуючи свою установчу владу. Відповідно, Конституція України має найвищу юридичну силу (ст. 8). Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції і мають відповідати їй. Відповідати Конституції мають також всі міжнародні договори України. У такий спосіб Конституція України отримує абсолютну зверхність над іншими правовими актами, у тому числі й над міжнародними догово­рами України.

У ст. 9 Конституції України закріплюється, що укладення міжнарод­них договорів, які суперечать Конституції, можливе лише після вне­сення змін до Основного закону. Для унеможливлення укладання міжнародних договорів, які суперечили б Конституції України, Закон України від 29.06.2004 № 1906-ІV "Про міжнародні договори України" запроваджує правову експертизу всіх проектів міжнародних договорів України на предмет відповідності Конституції України. Втім, не закріплює відповідної про­цедури такої експертизи.

Закріплення найвищої юридичної сили Конституції України стало підґрунтям для запровадження перевірки Конституційним Судом України конституційності, як національних правових актів, так і міжнародних договорів України (попередній та наступний конституційний контроль). Цікавим виявляється, що детальніше в українському законодавстві врегульовано наступний конституційний контроль, який може призве­сти до скасування неконституційного міжнародного договору. Пере­вірка відповідності Конституції міжнародних договорів України, які не потребують ратифікації (до набрання ними чинності) у законодавстві не передбачена.

Ключовими у визначенні співвідношення міжнародних договорів України та законів України є Конституція України (ч.2 ст. 9) та Закон України від 29.06.2004 № 1906-ІV "Про міжнародні договори України" (ч. 2 ст.19).

Пріоритет норм міжнародного договору над національним законом визначається вик­лючно у разі їх суперечності. Причому пріоритет над законами можуть мати міжнародні договори України, згода на обов’язковість яких нада­на Верховною Радою України, і в жодному випадку не міжнародні договори, затверджені Президентом, Урядом чи центральним орга­ном виконавчої влади.

В Україні передбачено деякі засоби узгодження міжнарод­них договорів України і законів України. Зокрема, п. 7 ст. 9 Закону Укра­їни від 29.06.2004 № 1906-ІV "Про міжнародні договори України" встановлює, що держава в особі Верховної Ради України, яка ратифікує міжнародний договір, не має права лише формально висловити свою згоду на обов`язковість міжнародного договору. Парламент зобов’язаний ухвалити закони, за допомогою яких можна буде реалізувати положення міжнародних договорів, а також не допустити такої ситуації, що укладений міжна­родний договір вноситиме дисонанс до системи національних норма­тивно-правових актів. Положення національних законів мають бути узгоджені з положеннями міжнародних договорів, аби не ускладню­вати процес правозастосування. Ратифікація міжнародного договору України передбачає одночасне внесення змін до національних законів або прийняття нових, відповідних міжнародному договору.

Під міжнародним договором України як джерелом конститу­ційного права України можна вважати угоду між Українською держа­вою та державами, міжнародними організаціями та іншими суб`єктами міжнародного права про встановлення норм та принципів, які в національній правовій системі регулюють конституційно-правові відно­сини.

Міжнародний договір України, як джерело конституційного права, слід розуміти як родове поняття, що охоплює всі найменування міжна­родних договорів, що укладаються нашою державою в письмовій формі, серед яких найчастіше зустрічаються: конвенції, договори, декларації, пакти, угоди, протоколи, статути. Джерелами конституцій­ного права України є найважливіші з огляду на предмет регулювання чинні міжнародні договори, які укладаються від імені України, що стосуються предмета конституційно-правового регулювання, перш за все основних прав і свобод людини, питань громадянства, осіб без грома­дянства, біженців, національних меншин, місцевого самоврядування та ін.

За ст. 9 Конституції невід`ємною частиною національного законо­давства України і системи джерел конституційного права України є виключно ті міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. У такий спосіб Конституцією диск­редитуються міжнародні договори України, які не потребують ратифі­кації відповідно до закону, а підлягають затвердженню Президентом України, Кабінетом Міністрів України, а також ті міжнародні договори України, згода на обов’язковість яких була висловлена Президією Верховної Ради УРСР, чи Верховною Радою УРСР. Тому вкрай необ­хідним є вдосконалення конституційних положень, закріплення в Кон­ституції положення про те, що міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана у встановленому порядку, є невід’ємною частиною національного законодавства.

Конституція України має абсолютне верховенство над всіма націо­нальними правовими актами, а також пріоритет щодо міжнародних договорів України і, відповідно, займає в системі нормативно-право­вих актів – джерел конституційного права України найвищу сходинку. Всі міжнародні договори України мають відповідати Основному Зако­ну України. Тому Закон України від 29.06.2004 № 1906-ІV "Про міжнародні договори України", (п. 3 ст. 4) запроваджує правову експертизу всіх проектів міжнародних договорів України на предмет відповідності Конституції України, яка, на жаль, залишилась без належної регламентації. Участь Конституцій­ного Суду України в експертизі не передбачена.

Дата добавления: 2014-01-07