Преса Західної України під час першої світової війни

Захопило це горе преси і західні українські землі. За Збручем, під Росією, з українством, здавалося, було покінчено вже в перших же днях війни. І в першу чергу з його речником — пресою. Лишалися західні українські землі. Довго чекати не довелося. Брутальна і безоглядна ліквідація українського життя вдерлася на західноукраїнські землі під гаслом „визволення" та об'єднання під „скипетром русского царя всех ветвей русского народа".

Роздавити раз назавжди осине гніздо мазепинства! Стало це завданням російської влади, що прийшла разом з російським військом. Прийшла вона 21.серпня. 1914 р. на чолі з графом О. Бобринським. Прийшла й негайно приступила до „визвольної" акції. Перші кроки позначилися в напрямі нагінок на українську пресу, на яку й було скеровано головний удар. Упродовж перших же „визвольних" днів закрито було всі українські часописи.

Останніми були „Свобода" (останнє число з 27. VIII) і „Діло" з датою 23. VIII. Дня 25. VIII. 1914 р. до редакції „Діла" з'явився помічник воєнного губернатора Шереметьева підполковник

Фатіянов і заборонив надалі випускати газету. Друкарню опечатано, а за деякий час забрано з неї заголовки „Діла" і „Вістей з Запоріжжя" та заповіджено, що тут друкуватиметься газета під назвою „Военное Слово". Спроба дістати дозвіл на видання української газети зустрілася з боку губернатора з категоричною відмовою. Тим часом часописи москвофільські і польські впродовж цілої доби окупації продовжували виходити, ставши на послугу російській владі. Українська преса примушена була шукати можливостей для свого існування на чужині. Так „Діло" почало виходити у Відні. Там же за якийсь час почала виходити і „Свобода".

Щойно в червні 1915 р. повертається українська преса додому. З поворотом австрійських військ перед українським суспільством у Львові стає справа видання свого часопису. На нараді 21. червня. 1915 р. під головуванням д-ра А. Чайковського, що відбулася в приміщенні „Сільського Господаря", висунено було думку видавати нову газету в двох мовах (українською і німецькою) під назвою „Український Листок". Проти цього виступив редактор Ф. Фе- дорців, який настоював на відновленні „Діла". Прихильників не здобув. Тоді він же запропонував дати новій газеті іншу назву, бо, мовляв, назва „Український Листок" не личить столичному органу. Ліпше було б, на його думку, дати назву „Українське Слово". Але нарада і це внесення відкинула, запропонувавши йому взятися-таки за видання „Українського Листка". Ф. Федорців погодився, але, приступивши до праці, сказав-таки зложити назву — „Українське Слово". Та через те, що для видання нового органу треба було мати на нього концесію, що вимагало певного часу, довелося уступити від цієї назви, а використати назву одної з газет, що виходили перед окупацією.

Так було взято назву часопису, власником якого був о. Т. Войнаровський, — „Нове Слово".

Перше число появилося 23.VI. 1915 р. за редакцією Ф. Федорціва та С. Чарнецького. А тим часом було подано прохання на дозвіл „Українського Слова". Дозвіл було дано і вже 12.VII. 1915 вийшло останнє число „Нового Слова", a 13.VII. появилося „Українське Слово". До редакційного складу крім Ф. Федорціва ввійшли С. Чарнецький, О. Когут і Калина Величківна. Постійними співробітниками стали І. Крип'якевич та М. Яцків, з Відня дописував Г. Микитей.

Був це орган, що стояв на позиціях Народного комітету та більшості Загальної Української Ради.

Появу „Українського Слова" зустріло суспільство з певною симпатією. Здобуло воно власний круг читачів та передплатників, кількість яких з бігом часу збільшувалася.

Почалося з накладу в 2.000 примірників, який незабаром піднісся до 5.000 примірників. Приступлено було до створення спеціальної видавничої спілки. Саме в цей час приїхав до Львова о. Т. Войнаровський з вимогою передачійому газети, бо, мовляв, є вона фактично продовженням „Нового Слова", на зміну назви якого і було взято дозвіл у влади, а не на новий орган.

Видавці („Український Комітет") погодилися задовольнити цю вимогу. „Українське Слово" почало далі виходити за редакцією С. Чарнецького та С. Голубовича, відбиваючи становище „опозиції" в Загальній Українській

Раді (Є. Петрушевич). Невдовзі по тому повернулося до Львова „Діло", а за ним і „Свобода".

Тоді ж появився у Львові журнал, який почав видавати, по виході з „Українського Слова", Ф. Федорців в порозумінні з Д. Донцовим та кількома з січового стрілецтва. Був це ілюстрований півмісячник літератури і громадського життя під назвою „Шляхи", перше число якого вийшло у грудні 1915 р. Перебувши воєнну хуртовину, протримався цей журнал до 1918 р. Зміст його складався з відділів красного письменства, в якому взяли участь Р. Купчинсь- кий, В. Атаманюк, П. Карманський, Ю. Шкрумеляк, М. Підгірянка та інші (поезія). На історичні теми містив тут свої твори В. Бірчак, М. Яцків, що опублікував тут „Танець тіней", Є. Олесницький дав спомини („Тернопіль... в другій половині XIX ст."). Тут же переклади з Р. Тагора, Гавптмана, О. Мірбо, М. Конопницької, Д. Мережковського та інші. В публіцистиці — Д. Донцов („Народ бастард", „Національні святощі", „Дещо про орієнтації") і багато інших.

Тут же статті В. Старосольського, В. Залізняка, О. На- зарука, Федорціва, силуети сучасних українських політичних діячів, що їх подав Б. Молбіт. У відділі критики, науки — велика праця С. Балея „З психології творчости Шевченка" та інші. В галузі мистецтва — праці М. Голубця, І. Крип'якевича, музики — О. Залеського. Врешті, багатий інформаційний матеріал, рецензії тощо.

Під оглядом політичним „Шляхи" займали становище студентського з'їзду: захист українсько-державних змагань шляхом сепарації українських земель від Росії. В культурній сфері — орієнтація на західну культуру і розрив з культурою сходу. У внутрішньому житті — опозиційне становище супроти української офіційної політики. Бувши незалежним органом, як виразно зазначив свого часу Ф. Федорців, були „Шляхи" під оглядом політичного напрямку та українського універсалізму співзвучні з групою „Українські Хати", що виходила перед війною у Києві. Фінансовий бік справи. До війни не було майже ні одного українського журналу, що оплачувався б передплатою.

Тим більш під час війни, та ще й при тому революційно-національному становищі, що його займали „Шляхи", які не тішилося великою прихильністю широких кіл українського суспільства. До серпня 1916 р. дефіцит покривав

Стрілецький пресовий комітет. Коли ж більша частина членів того комітету в одній з битв загинула або опинилася в полоні, журнал опинився без фінансової опори. Це відбилося на його дальшому існуванні. До всього того технічні умови ставили часто непереборні перешкоди: брак складачів, друкарських машиністів, брак паперу тощо. Проте, поборюючи все це, „Шляхи" все ж проіснували до 1918 p., виконавши немалозначну роль в тяжку добу української журналістики.

4. Преса полонених українців у таборах Австро-Угорщини і Німеччини. Та найщиріший відгук викликав СВУ (Союзу Визволення України) і його „Вістник" серед полонених українців. Під його впливом незабаром почали з'являтися і свої власні таборові органи. Були це „Просвітний Листок", що пізніше перетворився у „Громадську Думку" у Вецлярі, „Розвага" у Фрай- штадті, „Розсвіт" в Раштадті, „Вільне Слово" у Зальцвель- ді тощо.

Що звертає увагу в цих часописах, то це спільна всім їм риса культурності і щирого, теплого тону поруч із зрозумінням завдань, висловлених такими словами: „Наша мета була б в деякій мірі осягнена, коли б наші земляки тут, в полоні, не марнували даремно часу... бо ми ж тепер перед тою хвилею, коли скинемо ярмо темноти, ярмо рабства..."

Однозвучний у всіх цих органів був і зміст, що відбивав, з одного боку, змагання редакції виконати своє завдання національного усвідомлення, а з другого — найглибші думки відірваних від рідного краю, яким жили ідолею якого вболівали. Чулися тут туга і сподівання та певність в майбутнє.

Початок цій пресі поклав „Просвітний Листок", який почала в 1915 р. видавати пресова секція СВУ з полонених українців у Вецлярі як неперіодичний орган. Перших чотири числа вийшли писаними на машинці. З числа п'ятого почав виходити друком (типограф), спочатку двічі на місяць, потім тричі і, врешті, як тижневик. 1917 року назву змінено на „Громадську Думку", що виходила шість разів на місяць, а з квітня 1917 р. — двічі на тиждень.

Чимало співробітників містили свої твори під прибраними іменами. Менше — за своїм підписом. Були тут поезії О. Кобця, К. Очерета, Чумака, М. Чалого та інших, а також зразки таких сучасних поетів, як Б. Лепкого, В. Па- човського. Були тут новели, оповідання, спомини, статті на національно-політичні та культурні теми. Тут же добре ведений історичний календар („Розвага"), огляд громадського і політичного руху („Просвітний Листок"), вісті з

Росії і світу, хроніка таборового життя і т. д. Окреме місце займають тут листи полонених з висловами признання праці СВУ, листи, що знайомлять з умовами життя і праці полонених і т. д. Врешті, кутик смутку — посмертні згадки, без яких майже не бувало числа. І все ж, з кожної сторінки тих чисел, з кожного рядка пробивалася та бадьорість думки і настрої, що формувалися, наприклад, в таких рядках напередодні великого зриву. „Коли скінчиться війна, — писало „Вільне Слово", — то нас жде друга війна, наша хатня війна, жорстока війна з нашим клятим повсякчасним ворогом — з російським правительством ".

Дата добавления: 2014-01-07