Прив’язка траси

Нівелювання точок траси

Для складання повздовжного і поперечного профілів по трасі і визначення відміток постійних і тимчасових реперів, що встановлюються вздовж траси, проводять технічне нівелювання.

Нівелювання пікетажних точок траси і реперів рекомендується вести двома нівелірами: одним створюють висотне обгрунтування траси, тому їм тільки передають відмітки на зв’язуючі точки, на тимчасові і постійни репери; другим нівеліром визначають відмітки всіх проміжних точок траси і поперечників. Якщо нівелювання обома нівелірами ведуть одночасно, що завжди бажано, то зв’язуючі точки в обох ходах повинні бути загальними. Це дозволяє надійно контролювати перевищення на станції і в ході.

Нівелювання по ходу ведуть методом “з середини”, встановлюючи рівність плечей глазовимірно. Відстань до зв’язуючих точок приймають рівним 100-200 м.; в місцевості і в умовах поганої видимості (в жаркі дні) цю відстань скорочують. Оскільки при нівелюванні рівність відстаній до проміжкових точок звичайно не дотримується, а до зв’язуючих точок воно витримується лише приблизно, необхідно особливу увагу звертати на виконання основної умови: кут і між віссю циліндричного рівня і візирною віссю інструмента не повинен перевищувати 20’’.

Якщо нівелювання по трасі проводять одним нівеліром, то перевищення між зв’язуючими і всіма пікетними точками повинні визначатись по чорних і червоних сторонах рійок, а при роботі з односторонніми рейками –при двох горизонтах інструмента.

При передачі висот через широкі річки спостереження виконують або по спеціальній програмі, або використовуючи рівень води, вважаючи, що урізи води у протилежних берегів на прямолінійних ділянках річки мають однакові відмітки.

Для нівелірних робіт на трасі використовують технічні нівеліри типу НТ, НС4, що мають збільшення труби порядка 20-25 х і ціну ділення рівня біля 25’’; краще віддавати перевагу нівелірам з самовстановлюючою лінією візмровання. Рейки застосовують шашечні, трьохметрові, двосторонні; в місцевості зручні чотирьохметрові складні рейки.

Нівелірні ходи, як і планова основа траси – теодолітна магістраль, повинні прив’язуватись до реперів державної нівелірної сітки і пунктам планової геодезичної основи. Прив’язка дає можливість отримати координати і відмітки точок траси в загальнодержавній системі, дозволяє проконтролювати і зменшити накоплення помилок в нівелірному і теодолітному ходах, дає можливість по величині нев’язок судити про якість проведених вимірів.

Із економічних міркувань частота прив’язки ствиться в залежність від віддалення репера чи планового пункту від траси. При віддаленні трами від державних чи відомчих опорних пунктів більше ніж на 3 км. Прив’язку необхідно робити не рідше, ніж через 25 км. Якщо пункт прив’язки знаходиться на відстані від 3 до 10 км., то прив’язка допускається через 50 км.

В умовах дуже розрідженої планової основи (важкодотупних, малообжитих районах) для зменшення поперечного зсуву точек траси рекомендується через 15-20 км визначати приближені істині азимути по Сонцю чи зірках.

Ці визначення виконують тими ж теоолітами, якими ведуть вимірювання кутів по магістральному ходу, використовуючи додатково призменну насадку на окуляр труби, темний світлофільтр, ручний годинник – кишеньковий ліхмарик.

Спостереження ведуть в ранкові чи вечірні години, коли небесні світила розташовані поблизу першого вертикала, а вплив поправки годин на точність визначення азімуту виявляється найменшим. Для надійного контролю правильності кутових вимірів в магістральному ході необхідно визначати азимути з точністю 1’ – 2’, що забезпечується спостерженнями Сонця, що виконуються 3-4 прийомами.

Дата добавления: 2014-01-07