Формування довготривалої адаптації

Взаємозв’язок між функцією і генетичним апаратом клітини є ключовою ланкою формування всіх довготривалих адаптаційних реакцій. Усі структурні зміни в органах і тканинах, які є наслідком довготривалої адаптації до фізичного навантаження (від гіпертрофії рухових нейронів до гіпертрофії міокарда та м'язів), протікають за однаковим принципом шляхом активації синтезу нуклеїнових кислот і білків у клітинах системи, яка відповідає за адаптацію.

Ефективне функціонування органів і систем організму можливе лише при своєчасному посиленні синтезу структурних і ензимних (ферментних) білків. Пластичне забезпечення функцій безпосередньо пов'язане пластичним резервом клітин і всього організму і полягає в обновленні енергоутворюючих, транспортних і опорних структур клітин. Пластичний резерв клітин визначається стабільністю структурно-організованих білків клітини і можливостями клітини синтезувати нові молекули білків. Можливості синтезу у свою чергу залежать від функції генетичного апарату клітини, а також від забезпечення його енергією та амінокислотам.

Формування довготривалих адаптаційних реакцій проходить чотири стадії.

- Перша стадія пов'язана з мобілізацією функціональних ресурсів організму людини в процесі виконання тренувальних програм певної спрямованостіз метоюстимуляції механізмів довгострокової адаптації на основі підсумовування ефектів багаторазової повторюваної термінової адаптації.

- У другій стадії на фоні зростаючих і систематичних навантажень, які повторюються, відбуваються структурні й функціональні перетворення в органах і тканинах відповідної функціональної системи. У кінці цієї стадії спостерігається необхідна гіпертрофія органів, збалансованість діяльності різних ланцюгів і механізмів, які забезпечують ефективну діяльність функціональної системи в нових умовах.

- Третя стадія характеризується стійкою довготривалою адаптацією, виявляється в наявності необхідного резерву для забезпечення нового рівня функціонування системи, стабільності функціональних структур, тісним взаємозв'язком регуляторних і виконавчих органів.

- Четверта стадія настає при нераціонально побудованому, переважно надмірно напруженому тренуванні, неповноцінному харчуванні, неповному відновленні й характеризується виснаженням окремих компонентів функціональної системи. Виявляється це в порушенні процесу оновлення структур, загибелі окремих клітин і заміщенні їх сполучною тканиною, що в результаті призводить до більш або менш вираженої функціональної недостатності. Такі явища можуть спостерігатися при компенсаторній гіпертрофії серця, печінки, гіперфункції нервових центрів, гіпоталамо-гіпофізарно-наднирникової системи, при використанні навантажень, що виходять замежі адаптаційних ресурсів організму.

Природно, що раціонально побудований тренувальний процес передбачає перші три стадії адаптації. При цьому варто вказати на те, що протікання адаптаційних реакцій у межах зазначених стадій може відноситися до різних компонентів структури підготовленості спортсмена і змагальної діяльності в цілому. Зокрема, за таким шляхом протікає адаптація як окремих органів (наприклад, серця), функціональних систем (наприклад, системи, що забезпечує рівень аеробної продуктивності), так і формується підготовленість спортсмена у цілому, що виявляється у здатності до досягнення спортивного результату, запланованого на даному етапі спортивного удосконалення.

Зростаючі вимоги зовнішнього середовища порівняно швидко призводять до формування системи, яка забезпечує більшу або меншу адекватну адаптаційну реакцію організму на нові подразники. Але для формування досконалої адаптації саме по собі виникнення такої функціональної системи недостатньо. Необхідно, щоб у клітинах, тканинах і органах, які утворюють таку систему, виникли відповідні структурні зміни. Важливим ланцюгом механізму формування фенотипічної адаптації є існуючий у клітинах взаємозв'язок між функцією і генетичним апаратом. Через цей взаємозв'язок підвищені навантаження стимулюють синтез нуклеїнових кислот і білків, що забезпечує формування відповідних структурних змін у системах, які специфічно відповідають за формування адаптації до конкретних подразників.

Ефективний розвиток довготривалої адаптації пов'язаний із систематичним навантаженням, яке висуває високі вимоги до адаптаційної системи. Інтенсивність розвитку довготривалих адаптаційних реакцій визначається величиною однократних навантажень, частотою їх використання і загальною тривалістю тренування. Найбільш ефективно довготривала адаптація розвивається при частому використанні великих і значних навантажень, які висувають високі вимоги до функціональних систем організму.

Важливим елементом довготривалої адаптації є формування в корі головного мозку економічних і стабільних зв'язків. В осіб, добре адаптованих, на відміну від неадаптованих, ці системи не руйнуються при дії різних відволікаючих факторів (високої психічної та емоційної напруги, зовнішніх перешкод, розвитку втоми).

Довготривала адаптація характеризується збільшенням функціональних резервів, які є наслідком структурних перебудов органів і тканин, значною економізацією функцій, підвищенням рухомості та стійкості в діяльності функціональних систем, налагоджуванням раціональних і гнучких взаємозв'язків рухової та вегетативної функцій.

Особливістю добре адаптованих функціональних систем є їхня виняткова гнучкість і лабільність у досягненні кінцевого результату за різних станів зовнішнього і внутрішнього середовища. Спортсмен високої кваліфікації має унікальні можливості до складного об'єднання у конкретну, часто несподівану ситуацію численних елементів функціональної системи в напрямку досягнення найвищого кінцевого результату. Це виявляється, наприклад, у несподіваних і дуже ефективних діях у спортивних іграх чи єдиноборствах; досягненні однієї і тієї ж швидкості бігу чи плавання на різних ділянках дистанції, у стійкому стані чи в стані глибоких змін у найважливіших функціональних системах за рахунок принципово різної динамічної і кінематичної структури рухів і мотивації м'язової діяльності. Спортсмени невисокої кваліфікації часто здатні в стандартних умовах виконувати дії не менш ефективно, ніж спортсмени високого класу, однак реалізувати ці можливості в різноманітних ситуаціях змагальної діяльності при постійній зміні як зовнішнього середовища, так і стану організму, вони, як правило, виявляються не в змозі.

Таким чином, адаптація організму до систематичних фізичних навантажень полягає в метаболічних, функціональних змінах в органах і тканинах організму, у вдосконаленні механізмів нейро-гуморальної регуляції функцій. Кінцевим результатом цих змін є функціональні ефекти тренування, які проявляються у підвищенні натренованості організму.

Дата добавления: 2014-01-07