Держава гетьмана Скоропадського

Поразка національно-демократичних сил не була ні повною, ні остаточною. Поповнені війська Центральної Ради вели бої за Правобережну Україну, її члени перебували у безпеці і продовжував свою законотворчу роботу.

9 грудня з ініціативи більшовиків розпочалися переговори між Росією і Німеччиною у Бересті-Литовському. Ніким не визнана Україна, що на усіх картах була зображена частиною Росії, була налякана таким поворотом справ. Тоді уряд УНР звернувся до усіх воюючих і нейтральних держав із нотою, в якій заявив, що не визнає права РНК виступати від імені України і буде вести переговори з Німеччиною та її союзниками самостійно. Німеччина і союзники прихильно поставилися до такої заяви. 19 грудня до Брест-Литовська прибула делегація УНР у складі Всеволод Голубовича і ще 5-х представників. Радянську Росію на переговорах представляв Л.Троцький, Німеччину – Ріхард фон Кульман, Австро-Угорщину – граф Чернін. Були присутніми й делегації від Турції й Болгарії. 27 січня (9 лютого) між УНР і Німеччиною та її союзниками був підписаний мирний договір. Останні зобов’язувались допомогти УНР встановити контроль над усіма її територіями, а уряд УНР зі свого боку повинен був постачати до Німеччини та Австро-Угорщини 60 млн. пудів хліба, 2 млн. 750 тис. пудів худоби, картоплю, сало, с/г продукцію. Німеччина і Австро-Угорщина обіцяли надати Україні с/г техніку, вугілля, сіль тощо. Так і не домовившись про мир з більшовиками, німці розпочали наступ на них в Україні. Вже 2 березня Ц.Р. повернулась до Києва. А наступного дня Радянська Росія все ж таки підписала мирний договір з Німеччиною, за яким вона повинна була визнати УНР і звільнити від своїх військ Україну й Фінляндію.

Однак, Ц.Р. вже не мала колишнього авторитету у населення. Так і не змігши створити ефективний адміністративний апарат, вона починає зривати поставки до Німеччини с/г продукції, окрім того, німці, що прийшли в Україну “визволителями” швидко перетворюються на “експлуататорів” і окупантів, що викликає незадоволення в населення Ц.Р. в якій бачать “зрадницю національних інтересів”. Незадоволені Ц.Р. і колишні крупні власники. Як писав у звіті про ситуацію в Україні німецький публіцист Росс: “Повний хаос, у краю немає ніякої центральної влади, що мала би під собою якусь більш-менш точну територію”. Все це призводить до змови невдоволеної зривом поставок Німеччини з консервативними колами українського суспільства, що заснували партію “Українська Громада”, на чолі якої став Павло Скоропадський – нащадок представників старовинного аристократичного роду, генерал-лейтенант, отаман Вільного козацтва, російський дворянин, колишній флігель-ад’ютант Миколи ІІ.

24 квітня 1918 року керівники німецької адміністрації зустрілися з генералом Скоропадським і дали згоду на створення і підтримку українського уряду “сильної руки”, за що генерал обіцяв відмовитись від скликання Установчих Зборів, відновити приватну власність на землю, оплачувати перебування окупаційних військ на території України тощо.

29 квітня в Києві відбувся Всеукраїнський з’їзд землевласників (Хліборобський Конгрес), на який прибуло близько 8 тис. делегатів. Коли в приміщенні цирку, де проходив з’їзд з’явився Скоропадський, залунали вигуки: “Хай живе гетьман!”. З’їзд проголосив гетьманат і обрав гетьманом України П.Скоропадського, на цьому і завершився. Після цього усі делегати перейшли до Собору Св.Софії, і там владика Никодим звершив обряд помазання новообраного гетьмана на володаря України, і відслужив молебень.

У ніч на 30 квітня прибічники гетьмана захопили усі державні установи, зокрема, приміщення, де засідала Центральна Рада. Незважаючи на охорону Ц.Р. військами січових стрільців за кілька днів до цього німці арештували кількох її членів і провели обшук. Останнім рішенням Ц.Р. було прийняття 29 квітня демократичної Конституції УНР і обрання Президентом УНР Грушевського. В Конституції Україна проголошувалась суверенною демократичною парламентською державою, гарантувала широкі громадянські права й свободи, в тому числі, нацменшинам. Але було вже занадто пізно. Цікавий парадокс в тому, що відповідно Конституції Україна ставала класичною парламентською республікою і не передбачала посади Президента. Це дивне обрання на цю посаду – спроба ствердити свої позиції, але Рада вже була приречена.

Відразу після приходу до влади, Гетьман видав “Грамоту до українського народу” і “Закон про тимчасовий державний устрій України”, в яких заявив, що взяв на себе тимчасово усю повноту влади. Нова гетьманська держава отримала назву “Українська держава”, назва УНР була скасована, як і усі закони та установи Ц.Р. Однак усі службовці, окрім вищого апарату, повинні були продовжувати працювати.

Гетьман відразу приступив до формування нової влади. Він запевнив усіх в тому, що не збирається ставати самодержцем, а лише тимчасово бере на себе виконавчі й законодавчі функції. Був сформований уряд під керівництвом Ф.Лизогуба, який отримав назву Рада Міністрів. Судова система складалась з Генерального Суду (пізніше – Державного Сенату), та системи загальних і військових судів. Місцеву адміністрацію представляли старости, земські урядники.

- Аграрна політика: головним змістом аграрної політики гетьмана стало відновлення поміщицького землеволодіння;

- В соціальній політиці: збільшення робочого дня до 12 годин, заборона страйків.

- Військове будівництво: розпочалась підготовка до розбудови власної армії, яка мала складатися з 8 корпусів і відповідати кількості округів. Спеціальним універсалом відновлювалось вільне козацтво. Але окупаційна німецька влада не дозволила формування української армії;

- Культурна політика: створив умови для розвитку освіти і культури; відкрив більш ніж 150 гімназій, університети у Києві та Кам’янець-Подільському; Академію наук (24 листопада), Національний архів, державна бібліотека; у школах було введено викладання українською мовою.

- Зовнішня політика: встановлені дипломатичні відносини з 12 країнами (Німеччина, Австрія, Угорщина, Туреччина, Болгарія, Румунія, Швейцарія, Фінляндія та інші); переговори з Радянською Росією; контакти з білокозацьким Доном; постійна дипломатична боротьба з Австро-Угорщиною, що намагалась анексувати Холмщину і Галичину.

Але серед прорахунків гетьмана були: орієнтація на вузьку соціальну базу в лиці землевласників і буржуазії; залежність від німецької сили, окупаційний характер дій німецьких військ в Україні, а опора на Німеччину не була твердою, оскільки в Німеччині назрівала революція; застосування насильницьких методів для наведення порядку; відмова включити до складу уряду представників деяких впливових партій; відсутність підтримки в колах національної інтелігенції (більшість його оточення – колишні царські чиновники, русифіковані, що мріяли про “велику і неподільну Росію”).

Таким чином, соціальна база Скоропадського і його уряду була дуже вузькою, оскільки сама особистість гетьмана була неоднозначною, а його політика – суперечливою. Пізніше, Скоропадський, виправдовуючи створений ним державний переворот і свою політику, у спогадах напише: “пом’ятайте, що коли б не було мого виступу, німці, кілька днів пізніше, завели б на Україні звичайне генерал-губернаторство. Воно було б оперте на загальних основах окупації і нічого спільного з українством, розуміється, не було б. Тим самим не було б Української держави, яка реально появилась на світовій арені хоч в цьому короткому періоді Гетьманства”.

Дата добавления: 2014-01-07