Загальна характеристика кількісних обмежень як інструменту регулювання ЗЕД

Кількісні обмеження експорту та імпорту є традиційними методами кількісного обмеження в міжнародній торгівлі. Це пряма адміністративна форма державного регулювання зовнішньоторговельного обороту.

Кількісні обмеження – адміністративна форма нетарифного державного регулювання, яка встановлює кількість та номенклатуру товарів, що дозволяється імпортувати (експортувати) на митну територію країни.

Кількісні обмеження включають:

1. квотування (контингентування);

2. ліцензування

3. добровільне обмеження експорту;

4. укладання торгових угод.

Ліцензування — інструмент регулювання ЗЕД через видачу дозволу на експорт чи імпорт товарів у встановленій кількості за певний проміжок часу, тобто це заборона вільного ввезення або вивезення товарів. Імпорт (експорт) може здійснюватися лише за спеціальним дозволом — ліцензією.

Обмеживши кількість ліцензій держава може обмежити легальну кількість імпорту (експорту) з тієї чи іншої країни. Ліцензування є найпоширенішою формою нетарифних обмежень, на яку припадає майже половина випадків їх застосування. При цьому більш як на 80 % вони стосуються торгівлі промисловими товарами.

Ліцензування експорту (імпорту) товарів здійснюється у формі автоматичного або неавтоматичного ліцензування.

Автоматичне ліцензування визначається як комплекс адміністративних дій органу виконавчої влади з питань економічної політики з надання суб'єкту зовнішньоекономічної діяльності дозволу на здійснення протягом визначеного періоду експорту (імпорту) товарів, щодо яких не встановлюються квоти (кількісні або інші обмеження). Автоматичне ліцензування експорту (імпорту) як адміністративна процедура з оформлення та видачі ліцензії не справляє обмежувального впливу на товари, експорт (імпорт) яких підлягає ліцензуванню.

З метою спрощення системи видачі ліцензій з кінця 50-х років стала практикуватися видача так званих автоматичних ліцензій. Особливість автоматичної ліцензії полягає в тому, що імпортер (експортер), подаючи заявку на отримання дозволу на імпорт (експорт), автоматично отримує дозвіл на ввезення (вивезення) товару за умови, звичайно, що він не дістав офіційну відмову.

При автоматичному ліцензуванні зберігається право держави в будь-який момент замінити ліберальний режим більш жорстким. Проте автоматичне ліцензування — це кращий вид обмежувальної політики, тому в ГАТТ прийняте рішення, що закликає країни-учасниці, які практикують кількісні обмеження, по можливості перейти на цей вид ліцензування.

Неавтоматичне ліцензування визначається як комплекс адміністративних дій органу виконавчої влади з питань економічної політики з надання суб'єкту зовнішньоекономічної діяльності дозволу на здійснення протягом визначеного періоду експорту (імпорту) товарів, щодо яких встановлюються певні квоти (кількісні або інші обмеження). Неавтоматичне ліцензування експорту (імпорту) як адміністративна процедура з оформлення та видачі ліцензії використовується в разі встановлення квот (кількісних або інших обмежень) на експорт (імпорт) товарів.

Ліцензії видаються центральним органом виконавчої влади з питань економічної політики (Міністерством економічного розвитку і торгівлі України), а також у межах наданих ним повноважень - відповідним республіканським органом Автономної Республіки Крим, структурним підрозділом обласної, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій.

У разі запровадження режиму неавтоматичного ліцензування: ліцензія видається на підставі заявки в межах квоти із зазначенням строку дії ліцензії. Якщо на момент подання заявки (у разі застосування процедури розгляду в порядку надходження) встановлені квоти (кількісні або інші обмеження) вичерпано, така заявка не розглядається.

Перелік товарів, експорт (імпорт) яких підлягає ліцензуванню, інформація про строк дії ліцензій та внесення будь-яких змін до них, порядок подання та розгляду заявок опубліковуються в офіційних друкованих виданнях України з повідомленням відповідного комітету СОТ протягом 60 днів з дня опублікування та наданням копій цих публікацій

Нині у світі застосовують такі види ліцензій: індивідуальні (разові), генеральні, глобальні та автоматичні.

Крім того, на практиці часто використовують численні проміжні форми, що поєднують окремі елементи кожного з цих видів ліцензій.

Індивідуальна(разова) ліцензія — разовий дозвіл, що має іменний характер і видається для здійснення кожної окремої операції конкретним суб’єктом ЗЕД на період не менше ніж той, що є необхідним для здійснення експортної (імпортної) операції. Ліцензії видає компетентний орган державної влади, що контролює зовнішню торгівлю, за заявою національної фірми-експортера або імпортера. Індивідуальна ліцензія є іменною, тобто її не можна передавати та дає право фірмі здійснити одну зовнішньоторгову операцію. Індивідуальна ліцензія регламентує всі найважливіші аспекти зовнішньоторговельної операції. У ній зазначається:

кількість товару;

вартість товару, дозволеного до імпорту (експорту);

країна походження (країна імпорту) товару;

фірма-експортер (імпортер);

термін дії ліцензії.

Індивідуальна ліцензія є дуже жорсткою формою кількісних обмежень. Розвиток економічних зв’язків, умови конкурентної боротьби на ринку, а також складності (адміністративні й технічні) з отриманням індивідуальної ліцензії зумовили поширення розвитку практики видачі генеральних і автоматичних ліцензій.

Генеральна імпортна (експортна) ліцензія — це постійно діючий дозвіл, який надає право будь-якій особі або фірмі імпортувати перелічені в ній товари без будь-яких обмежень за кількістю або вартістю протягом усього часу дії ліцензії. Генеральна імпортна ліцензія дозволяє ввозити зазначені у ній товари:

або з певних, перелічених у ній країн;

або з будь-яких країн.

У цьому разі ліцензія називається глобальною, або відкритою, генеральною ліцензією (у разі потреби, в генеральній ліцензії зазначаються лише ті товари, ввозити або вивозити які забороняється). Генеральні ліцензії і перелік товарів, що належать до них, публікуються в офіційних виданнях.

Відомо три основних способи розподілу ліцензій:

— на основі аукціону — передбачає надання права на ввезення чи вивезення товару в рахунок квот тій компанії, яка зможе запропонувати за це право більшу ціну. Аукціонний продаж ліцензії дає змогу внести конкуренцію в процес розподілу ліцензій, і водночас надає державі можливість отримати дохід від їх продажу.

— на основі явних переваг — передбачає суб´єктивне рішення державних органів про розподіл прав на поставки в рахунок квот. Як критерії використовуються дані про репутацію фірми, її досвід у торгівлі тим чи іншим товаром, фінансові та технічні параметри. Цей спосіб дає найбільші можливості для зловживань та монополізації як експортних, так і імпортних операцій. У цьому випадку механізм ліцензування перетворюється на засіб перерозподілу вигід в інтересах окремих фірм, що мають найбільші можливості для лобіювання;

— на основі затратного методу — передбачає розподіл ліцензій в межах квот пропорційно обсягам поставок, які припадали на ті чи інші фірми у минулому (у базовому періоді). Видача ліцензій фірмам, що мають більшу кількість виробничих потужностей та інших ресурсів, що призводить до їх неефективного використання у вигляді надлишкових інвестицій у невикористаного устаткування в розрахунку на отримання більшої кількості ліцензій. Ліцензії можуть розподілятись і пропорційно іншим показникам (виробничі та складські потужності тощо). Цей спосіб сприяє зберіганню стабільності, але він протидіє підвищенню ефективності торгових операцій, появі нових операторів на ринку, існує високий ризик монополізації.

Ліцензування зазвичай поєднується з квотуванням ввезення (вивезення) товарів. Хоча квотування охоплює відносно невелику частину товарної номенклатури, значення квот у торгівлі відчутне, оскільки до товарів, що підпадають під режим квотування, входять, як правило, найважливіші сировинні й продовольчі товари, текстильні вироби, чорні та кольорові метали, медикаменти тощо

Перелік товарів, що підпадають під ліцензування і квотування, затверджується Кабінетом Міністрів України щорічно.

Квота (контингентуючий порядок) — це обмеження ввезення іноземних (вивезення національних) товарів певною кількістю, обсягом або сумою на встановлений період часу.

У торгово-політичній практиці найчастіше використовують два види квот. Розглянемо їх.

1. Глобальна квота(глобальний контингент). Встановлює розмір імпорту (експорту) у вартісних або натуральних одиницях на певний період часу (рік, півріччя, квартал), не залежно з якої країни цей товар імпортується, чи в яку експортується. Це найпоширеніший метод сучасного контингентуючого порядку. У цьому разі обсяг імпорту, що допускається квотою, по країнах не розбивається — глобальний контингент обмежує лише загальну кількість товару, дозволеного для ввезення, і залишає за імпортером право обирати країну, де здійснюються закупівлі в рахунок контингенту. Це саме стосується і контингентуючого експорту.

Розмір контингенту визначається як різниця між внутрішнім споживанням і внутрішнім виробництвом. Однак на практиці часто все відбувається дещо інакше, бо торгово-політична роль контингенту полягає в захисті національних виробників, підтримці на внутрішньому ринку певного рівня цін, а часто і в тиску на експортуючи країну.

2. Індивідуальна квата (індивідуальнийконтингент) – встановлюються в межах глобальної квоти для кожної країни окремо. Такі квоти встановлюються на основі двосторонніх угод, які дають переваги окремим країнам. Отже, індивідуальні квоти розподілені по країнах. Відомо такі види індивідуальних квот:

а) на базі глобальної квоти, коли товари в її межах розподіляються між країнами пропорційно їх частці в імпорті в попередній період;

б) часто перевага надається країнам, які беруть на себе зустрічні зобов’язання щодо імпорту товарів з певної країни. Такі зобов’язання закріплюються у відповідних угодах. Ці квоти називаються двосторонніми квотами на договірній основі;

в) іноді перевага надається так званим традиційним постачальникам, на користь яких виділяється значна частина квоти.

У торгово-політичній практиці часто використовують так звані сезонні квоти. Вони поширюються, як правило, на сільськогосподарські товари. Суть їх полягає в тому, щоб перекрити дорогу імпортним товарам у сезон (під час дозрівання врожаю) і надати право на ввезення в міжсезоння. Мета цих квот — забезпечити ринками збуту національних виробників.

До спеціальних видів квот належать:

— антидемпінгові квоти — граничний обсяг імпорту в країну певного товару (товарів), що є об´єктом антидемпінгового розслідування та/або антидемпінгових заходів, який дозволено імпортувати у країну протягом установленого строку та який визначається у натуральних та/або вартісних одиницях виміру;

— компенсаційні квоти — граничний обсяг імпорту в країну певного товару (товарів), що є об´єктом антисубсидійного розслідування та/або компенсаційних заходів, який дозволено імпортувати в країну протягом установленого строку та який визначається у натуральних та/або вартісних одиницях виміру.

Розглянемо механізм дії імпортної квоти на імпорт зерна

Якщо ціна за 1ц зерна сформувалась на рівні 200 грн, то вітчизняні споживачі купують відповідно до кривої пропозицівї S_l вітчизняний товар AD, але при ціні 200 грн попит на товар становить АК відповідно до кривої попиту R_l, на ринку зерна зберігається світова ціна. Нехай держава встановила імпортну квоту Q на зерно, вся квота це лінія DF. Введення квоти скорочує розмір імпорту на величину FK. Оскільки квота постійна, незалежно від ціни на внутрішньому ринку можна стверджувати, що вітчизняним споживачам пропонується кількість товару, яку диктує крива внутрішньої пропозиції за конкретної ціни на них плюс розмір імпортної квоти Q.

В умовах вільної конкуренції вплив імпортної квоти та імпортного тарифу були б ідентичними. Але ситуація зображена на рисунку свідчить про неможливість задовольнити всі потреби споживачів за ціною 200 грн за 1 ц зерна кількістю виробленої вітчизняної продукції та імпортними поставками в межах квоти Q. Отже, коли попит перевищує пропозицію, починають зростати внутрішні ціни, поки на рівні певної ціни (наприклад, 220 грн) попит і пропозиція не зрівняються. За нової ситуації вітчизняний виробник може запропонувати на ринок товару розміром BE. Величина EL дорівнює величині DF, тобто розміру імпортної квоти Q. А вітчизняне виробництво BE і квота EL разом повністю задовольняють попит вітчизняних споживачів при ціні 220 грн за 1 ц зерна.

Рис. 1. Механізм дії імпортної квоти

З погляду впливу імпортної квоти на споживачів, результат цього впливу такий самий, який і при застосуванні імпортного мита – чотирикутник ABLK – це економічні втрати вітчизняних споживачів, при застосуванні імпортної квоти Q.

Імпортна квота стимулює вітчизняне виробництво, яке збільшилося з величини AD до величини BE за рахунок втрат вітчизняних споживачів.

Під час застосування імпортного мита площа чотирикутника E₁ELL₁ – сума, яка надходила до бюджету. Механізм розподілу імпортної квоти визначається на основі умов влади розподілу ліцензій на квоту. Якщо ліцензія в межах квоти розподіляється безкоштовно, то власник цієї ліцензії стає власником тих коштів, які надходили до бюджету у випадку застосування імпортного мита.

Розподіл ліцензій в межах квоти через аукціон дає можливість отримати державі дохід, що не відрізняється від доходу від ведення імпортного мита.

Розподіл ліцензій в межах квоти, коли держава постійно передає імпортні квоти і відповідні ліцензії певним конкретним фірмам без будь-яких попередніх заявок та конкурентних змагань, але розподіляючи їх між цими фірмами пропорційно їх питомій вазі в імпорті товару, що визначається до прийняття рішення про застосування імпортної квоти також не приносить доходу державі, проте певною мірою сприяє розвитку вітчизняного виробництва товару (зерна)

Тобто варіанти розподілу імпортної квоти між вітчизняними імпортерами свідчать, що застосовуючи квоту, держава не може отримати більше коштів, ніж від використання еквівалентного імпортного мита, а за певних механізмів може взагалі не отримати будь-яких коштів. Але коли імпортна квота стає причиною монополізації внутрішнього ринку, вона стає чинником збитків національної економіки, навіть якщо ліцензії продаються і держава отримує кошти.

Від контингентів, що встановлюють кількість товарів, дозволених до імпорту у країну, потрібно відрізняти так звані тарифні контингенти (тарифна квота).

Тарифна квота — це дозвіл на ввезення у країну певної кількості товару за зниженим митом або безмитно. Товари, що ввозяться понад тарифний контингент, обкладаються звичайним митом. Тарифний контингент — це симбіоз кількісних обмежень і митно-тарифної політики. Він відкривається, як правило, для сировинних товарів, в імпорті яких за якомога нижчими цінами зацікавлені національні виробники. При цьому передбачається, що товар виробляється всередині країни, але в кількості, недостатній для покриття внутрішнього попиту.

Тарифна квота (tariff guota)— це різновид змінних митних ставок, які залежать від обсягу імпорту товарів: при імпорті в межах певної кількості він оподатковується за базовою внутрішньоквотною ставкою мита (within-guota rate), тобто воно є контингентним, а при перевищенні певного обсягу імпорт оподатковується за надквотною ставкою (over-guota rate).

Прикладом застосування даного інструменту обмеження імпорту може слугувати використання тарифної квоти в Японії. Там товари оподатковуються митом за первинною ставкою до тих пір, доки обсяги імпорту не досягають певної величини, після чого вступає в дію більш висока вторинна ставка. Як правило, тарифна квота визначається відніманням обсягу внутрішнього виробництва з обсягу попиту на даний товар всередині країни. Тарифна квота встановлюється щорічно спеціальною постановою уряду. На сьогоднішній день в Україні вона застосовується відносно таких цукру-сирцю з тростини.

Розглянемо застосування тарифної квоти за допомогою графіка, зображеного на рис. 3.6, де крива D₀ — внутрішній попит; S₀ — внутрішня пропозиція і Sc— світова пропозиція товару. До початку торгівлі ціна рівноваги товару (W) становила 150 дол. США. При вільній торгівлі ціна товару становила 100 дол. США.

За даною ціною країна виробляє 20 одиниць товару (Q_s) споживає 120 одиниць товару (Q_d) та імпортує 100 одиниць (Q_d – Q_s).

Рис. 2. Механізм застосування тарифної квоти

Після застосування імпортного мита з метою захисту національного виробника уряд вводить тарифну квоту, відповідно до якої імпорт перших двадцяти одиниць товару оподатковується адвалорним митом у розмірі 20 % (20 дол. США), а імпорт яких перевищує 20 одиниць— ставкою мита в розмірі 40 % (40 дол. США). Оскільки країна свідомо імпортує значно більше одиниць товару, ніж передбачено квотою, виникає двоступінчатий тариф, який збільшує внутрішню ціну товару до 140 дол.

У результаті внутрішнє виробництво збільшиться до 60 одиниць товару (Qs²), споживання зменшиться до 80 одиниць товару (Qd²) а імпорт (80—60) до 20 одиниць (Qd² – Qs²). Ефект перерозподілу становитиме величину а, що дасть змогу національному виробникові під захистом імпортного тарифу перерозподілити частину доходів за рахунок споживачів на свою користь. Прямі економічні втрати через меншу ефективність внутрішнього виробництва порівняно із зарубіжним через скорочення внутрішнього споживання будуть складати, як і раніше b + d, тобто вони не зміняться.

Водночас величина с розподілиться на декілька підвеличин. Оскільки після введення митного тарифу держава імпортуватиме

20 одиниць товару, які суттєво перевищують тарифну квоту, ставки імпортного мита, які застосовуються до різних частин, будуть також різними. Перші 10 одиниць імпорту оподатковуватимуться тарифом за внутрішньою квотною ставкою, доходи від якої становитимуть 200 дол. (с₁ == 10 х 20 дол. = 200 дол.) і надходитимуть до державної казни. Наступні 10 одиниць імпорту будуть оподатковуватись митом за надквотною ставкою, доходи від нього в розмірі 400 дол. (c₂ + c₃ = 10 х 40 дол. = 400 дол.) надійдуть до бюджету. Підвеличина с₄ (c₄ = 10 х 40 дол.- 10 х 20 дол. = 200 дол.) становитиме непередбачений дохід національних фірм, які купуватимуть сто одиниць товару за 120 доларів у рамках квоти і отримають можливість перепродати його за більш високою внутрішньою ціною 140 дол. Але реакція іноземних постачальників буде однозначною— враховуючи їх зацікавленість в отриманні непередбаченого доходу, вони просто підвищать експортну ціну. У даному прикладі вона досягне 140 дол.. що призведе до відпливу непередбачуваного доходу за кордон. Тому тарифна квота може використовуватись як засіб торговельної політики тільки впродовж обмеженого проміжку часу.

Головна мета застосування тарифних квот— це сприяння ввезенню національними товаровиробниками сільськогосподарської сировини для виробництва готової продукції. Оскільки при митному оформленні продукції, яка ввозиться за квотами, сплачується мінімальна ставка ввізного мита, то це сприятливо впливає на ціну готової продукції, що робить її більш конкурентоспроможною.

Механізм тарифних квот почав активно застосовуватись в Україні з 1998 р. В основному він стосувався достатньо чутливих для українського ринку позицій — деяких видів сільськогосподарської продукції (цукру-сирцю тростинного, солоду, деяких видів олії та окремих видів хмелесировини). Щорічно з 1999 р. Верховною Радою України затверджується розмір та механізм реалізації тарифних квот відносно імпорту цукру-сирцю тростинного.

Загострення конкурентної боротьби на світовому ринку викликало появу нового виду кількісних обмежень, а саме добровільних обмежень експорту.

"Добровільні" обмеження експорту – кількісне обмеження експорту, яке базується на зобов’язані одного із торгових партнерів обмежити, або не розширювати обсяги експорту, взамін на вигідні умови. Їх відносять в особливу групу кількісних обмежень. Наприклад: в 60-их роках ХХ століття уряд Японії відмовився від частки ринку автомобілів США, взамін на збільшення її долі на американському ринку електроніки.

Цей вид нетарифних обмежень міжнародної торгівлі відтворює си­туацію, коли країна-імпортер змушує свого торгового партнера "добровільно" скоротити свій експорт. Вона це робить замість введення імпортної квоти і має ту саму мету — захистити вітчизняних виробників. При­водом для тиску на партнера є заяви національних ви­робників про негативний вплив імпорту на виробни­цтво і про дезорганізацію ринку.

Припустимо, що внутрішня пропозиція труб у "Вітчизни" складає S_d, а попит — D_d (рис. 4.4). Пропози­ція цього ж товару з-за кордону необмежена і становить: з першої країни — S₁ за ціною Р₁ = 200, а з другої— S₂ за ціною Р₂ = 250, у такому випадку імпорт складе різницю між внутрішнім попитом і внутрішньою пропозицією (1,3 - 0,2 = 1,1 млн т). Імпортувати "Вітчиз­на" буде лише з першої країни, оскільки у неї труби дешевші (Р₁ < Р₂). Тепер припустимо, що під тиском "Вітчизни" уряд першої країни скорочує експорт своїх труб, вводячи квоту обсягом 0,25 млн т. Зниження про­позиції на внутрішньому ринку підвищить ціну до рівня

Р₃ = 280. В результаті надлишок споживання скоротиться на обсяг, обмежений площею (a + b + c + d + e + f + g + h + і + j + k +l) = [(1,3 + 0,8)(280 - 200)]: 2 = 84 млн дол. При цьому ефект переділу складе: (а + h) = [(0,55 + 0,2)(280 - 200)]: 2 = 38,0 млн дол. Ефект захисту скла­де: (b + с + і) = [(0,55 - 0,2)(280 - 200)]: 2 = 14 млн дол. Ефект споживання становитиме площу (f + g +l) = ((1,3 - 0,8)(280 - 200): 2 = 20 млн дол. Ефект доходу буде дорівнювати (d + e+ j + k) = (0,8 - 0,55)(280 - 200) = 20 млн дол.

Рис. 3. Вплив "добровільного" обмеження експорту малої країни на її економіку

Якими ж будуть наслідки введення "добровільних" ек­спортних обмежень?

Якщо мати на увазі стандартні ефекти, то тут країна, що імпортує, несе значні втрати. Вона втрачає ефект захи­сту, ефект споживання і ефект доходу, тобто область (b + c + d + e + f + g + i + j + k + l) = [(1,3 - 0,2) + (0,8 - 0,55)](280 - 200): 2 = 54 млн дол. Країна-експортер, втративши певний сегмент зарубіжного ринку в резуль­таті дії цього виду обмеження, все ж виграє ефект доходу.

Введення "добровільного" обмеження експорту ство­рює можливості для експорту цього самого товару інши­ми країнами. У нашому випадку друга країна, яка не зв'язана експортною квотою і яка тепер є конкуренто­спроможною, оскільки Р₂ < Р₃, може експортувати у "Вітчизну" [(0,55 - 0,45) + (1,05 - 0,8)]= 0,35 млн т труб за ціною Р₂ = 250. Експорт додаткової кількості труб із другої країни за більш високою ціною потягне за собою повні економічні втрати "Вітчизни", як імпортера: на графіку це буде область (і + j + k + e) = [(0,8 - 0,55) + (1,05 - 0,45)](280 - 250): 2 = 12,75 млн дол. Але вони менш значні, ніж в умовах тільки двосторонніх торговельних відносин. За підвищення ціни "Вітчизною" до рівня Р₂ вона виграє доходи, позначені областю (с + d) = (0,65 - 0,45)(250 - 200) = 10 млн дол. Область (e + f) = (1,05 - 0,65)(250 - 200) = 20 млн дол. складе ефект відхи­лення (скорочення) торгівлі, так як імпортер буде купу­вати труби у другої країни, де ціна Р ₂ > Р₁. Цей ефект є прямими втратами для світової економіки як наслідок менш ефективного використання ресурсів.

Споживачі "Вітчизни" втратять ефекти захисту спо­живання, позначені областю (b + g) = [(1,3 - 1,05) + (0,45 - 0,2)]: 2(250 - 200) = 12,5 млн дол. Отже, країна, яка змушує до ведення експортної квоти, про­грає. Водночас країна, яку примусили ввести "доб­ровільні" обмеження, має деякий виграш.

Укладання товарно-торгових угод між експортерами та імпортерами відіграють важливу роль у координації політики та цін між виробниками та споживачами на окремих світових ринках.

Дата добавления: 2014-01-07