Форми державного кредиту. Внутрішній державний кредит може виступати в таких формах:

Внутрішній державний кредит може виступати в таких формах:

ü державні позики;

ü перетворення частини вкладів населення в державні позики;

ü запозичення засобів загальнодержавного позичкового фонду;

ü казначейські позики;

ü гарантовані позики.

Державні позики як форма державного кредиту характеризуються тим, що тимчасово вільні кошти населення, підприємств, організацій залучаються до фінансування суспільних потреб шляхом випуску і реалізації облігацій, казначейських зобов’язань та інших державних цінних паперів.

Облігація – найбільш поширений вид державних цінних паперів. Вона символізує державне боргове зобов’язання і надає право її власнику після закінчення визначеного терміну одержати назад суму боргу і відсотки за ним. Продаючи облігацію, держава зобов’язана повернути суму боргу у визначений термін із відсотками або виплачувати відсотки протягом усього терміну використання позикових засобів, а після закінчення цього терміну повернути і суму боргу. Держава встановлює номінальну вартість (ціну) облігації, яка вказується на облігації і виражає грошову суму, надану власником облігації державі в тимчасове використання. Саме ця сума виплачується власнику облігації в момент погашення і на неї нараховуються відсотки. Проте реальна прибутковість облігацій для їх власників може бути вище або нижче встановленого номінального відсотка.

Іншим діючим у нашій країні видом державних цінних паперів є казначейські зобов’язання. Основна їх відмінність від облігацій полягає в меті їх випуску, формі виплати прибутку, вільному обігу. Засоби, що надходять від продажу облігацій, спрямовуються на поповнення бюджетного фонду, позабюджетних фондів або на обумовлені цілі. Засоби від реалізації казначейських зобов’язань держави спрямовуються тільки на поповнення бюджету держави. Прибуток по облігаціях державних позик може виплачуватись у вигляді відсотків, виграшів або не виплачуватись зовсім. Умовами випуску казначейських зобов’язань передбачена виплата прибутку тільки у вигляді відсотків. Облігації можуть мати вільний обіг і обмежене коло обігу, казначейські зобов’язання підлягають реалізації тільки серед населення.

Державні внутрішні позики за ознакою права емісії можуть бути:

ü такі, що випускаються органами державної влади;

ü такі, що випускаються місцевими органами влади.

Залежно від форми виплати прибутків позики поділяються на:

ü процентні;

ü виграшні;

ü процентно-виграшні;

ü безпроцентні;

ü безпрограшні.

Власники боргових зобов’язань процентної позики одержують фіксований прибуток щорічно шляхом оплати купонів або один раз під час погашення позики шляхом нарахування відсотків до номіналу цінних паперів.

По виграшних позиках увесь прибуток власники облігації одержують у формі виграшів у момент погашення облігації. Прибуток виплачується не по всіх облігаціях, а тільки по тих, які потрапили в тиражі виграшів.

Умовами випуску процентно-виграшних позик передбачається виплата частини прибутку по купонах, а частини – у формі виграшів.

Безпроцентні (цільові) позики не передбачають виплату прибутків власникам облігацій, але гарантують одержання відповідного товару, попит на який повністю поки що не задовольняється.

Безпрограшні позики гарантують, що протягом терміну дії позики виграш припаде на кожну облігацію.

За терміном погашення державні позики поділяються на короткострокові (термін погашення до 1 року), середньострокові (з терміном погашення до 3 років) та довгострокові (з терміном погашення понад 5 років). У нашій країні передбачена можливість випуску всіх видів цінних паперів держави.

У тісному зв’язку з державними позиками знаходиться друга форма державного кредиту, функціонування якого опосередковується системою ощадних установ, - перетворення частини внесків населення в державні позики. На відміну від першої форми державного кредиту, коли фізичні й юридичні особи купують цінні папери за рахунок власних тимчасово вільних коштів, ощадні установи дають кредит державі за рахунок позикових засобів. Наявність посередника між державою і населенням в особі ощадних установ і надання позики останніми державі за рахунок позикових коштів без відома їх реального власника (населення) дозволяють виділити ці відносини в якості особливої форми державного кредиту. Перетворення частини внесків населення в державні позики, що призначені на потреби держави, здійснюється через покупку особливих цінних паперів (наприклад, казначейських ощадних сертифікатів), а також оформленням безоблігаційних позик. В Україні це досягається за рахунок купівлі Ощадбанком боргових зобов’язань держави.

Запозичення засобів загальнодержавного позикового фонду як форма державного кредиту характеризується тим, що державні кредитні установи безпосередньо (не обмежуючи ці операції купівлею державних цінних паперів) передають частину кредитних ресурсів на покриття витрат уряду. Ця форма державного кредиту функціонує в тоталітарному суспільстві. Вона сприяє розвитку інфляційних процесів, що особливо небезпечно в умовах жорсткого контролю за емісією грошових знаків з боку державних органів.

Казначейські позики як форма державного кредиту виражають відносини надання фінансової допомоги підприємствам і організаціям органами державної влади і управління за рахунок бюджетних коштів на умовах строковості, платності й зворотності. Відносини по лінії казначейських позик не є аналогом банківського кредитування, оскільки на відміну від госпрозрахункових банківських структур органи державної влади і управління надають фінансову допомогу на інших умовах, за інших причин і в інших цілях. Казначейські позики видаються на пільгових умовах за термінами і нормі відсотка, вони можливі у випадку фінансових утруднень підприємств через їх особливе становище на ринку або погіршення економічної ситуації в країні, не мають комерційної цілі, а є засобом підтримки життєво важливих для народного господарства економічних структур. На сьогодні ця форма державного кредиту в Україні активно не використовується.

В тих випадках, коли уряд гарантує безумовне погашення позик, випущених місцевими органами влади чи окремими господарськими структурами, а також виплату відсотків за ними, мова йде про умовній формі державного кредиту – гарантованих позиках, за якими уряд реально несе фінансову відповідальність тільки у випадку неплатоспроможності платника.

Міжнародний державний кредит – це сукупність відносин, у яких держава виступає на світовому ринку в ролі позичальника, кредитора або гаранта. Ці відносини набирають форми державних зовнішніх позик. Як і внутрішні позики вони надаються на умовах зворотності, строковості й платності. Сума отриманих зовнішніх позик із нарахованими відсотками включається в державний борг країни. Країнам, що мають значні економічні й фінансові труднощі, зовнішні позики можуть надаватись на пільгових умовах.

Надання зовнішніх позик здійснюється за рахунок бюджетних коштів або спеціальних урядових фондів. Одержувачами позик можуть бути центральні уряди або місцеві органи влади. Кредиторами можуть виступати уряди, фінансово-кредитні установи та інші юридичні особи іноземних держав, приватні особи, а також міждержавні фінансові організації.

Діяльність України як кредитора і гаранта на міжнародній арені дуже обмежена в зв’язку з несприятливим фінансово-економічним становищем держави. На сьогодні ця форма державного кредиту в Україні активно не використовується.

3. Управління державним боргом.

Функціонування державного кредиту призводить до утворення державного боргу. Його сума складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов’язань держави як внутрішніх, так і зовнішніх, включаючи гарантії за кредитами інших органів влади чи суб’єктів господарювання. Розрізняють капітальний і поточний державний борг.

Капітальний борг представляє собою всю суму випущених і непогашених боргових зобов’язань держави, включаючи нараховані відсотки, які повинні бути виплачені за цими зобов’язаннями.

Поточний борг складає витрати по виплаті доходів кредиторам за всіма борговими зобов’язаннями держави, строк сплати яких настав.

Ефективність використання державних запозичень значною мірою залежить від системи управління боргом. Управління державним боргом – одне з пріоритетних завдань фінансової політики держави, важлива умова її фінансової стабільності. Процес управління боргом має декілька етапів: залучення коштів; використання коштів; повернення боргу і виплата відсотків.

Мета політики управління боргом – одержати найвищий ефект від фінансування за рахунок запозичених коштів та уникнення макроекономічних труднощів і проблем платіжного балансу в майбутньому.

Управління розміщенням запозичених коштів є основним елементом усієї системи управління боргом держави. Тому залучені кошти повинні використовуватись для фінансування зростання виробничих потужностей. При цьому повинно збільшуватись виробництво товарів не лише для внутрішніх потреб, а й експорт продукції, конче необхідний для одержання іноземної валюти на погашення зовнішнього боргу.

Обсяг залучених зовнішніх позик для будь-якої країни визначається двома факторами:

1) скільки капіталу країна може поглинути;

2) який обсяг боргу вона може обслуговувати без ризику виникнення кризи неплатежів.

При аналізі цих факторів повинні враховуватись як короткострокові, так і довгострокові характеристики державного боргу. Тому важливою умовою збереження платоспроможності, довіри кредиторів і пом’якшення умов кредитування є економічне зростання.

Існує один негативний момент економічної політики – це неспроможність контролювати дефіцит державного бюджету. Слід зазначити, що використання державних запозичень на фінансування поточних бюджетних витрат, у тому числі й на обслуговування державного боргу, є найменш ефективним шляхом.

Держава повинна турбуватися про ефективність державного кредиту. Поверхневе уявлення про результативність кредитних операцій можна отримати із співставлення сум щорічних надходжень по системі державного кредиту. Відносно повне уявлення про ефективність кредитних операцій дає відношення суми перевищення надходжень над витратами по системі державного кредиту до суми витрат, яке виражається у відсотках.

За зовнішнім боргом визначається коефіцієнт його обслуговування. Він представляє собою всіх платежів по заборгованості до валютних надходжень країни від експорту товарів і послуг, виражений у відсотках. Безпечним рівнем обслуговування державного боргу прийнято вважати 25%.

На досягнення ефективності державного кредиту спрямовані такі заходи в сфері управління державним боргом:

ü конверсія;

ü консолідація;

ü уніфікація;

ü відстрочення погашення позик;

ü реструктуризація;

ü анулювання.

Конверсія – це зміна доходності позик. Вона здійснюється у разі зміни ситуації на фінансовому ринку чи погіршення фінансового стану держави, коли остання не в змозі виплачувати передбачуваний дохід. (як правило, держава з метою скорочення видатків бюджету знижує відсоток за позикою).

Консолідація – зміна строків дії вже випущених позик.

Уніфікація – об’єднання декількох позик в одну, коли облігації раніше випущених позик обмінюються на облігації нової позики. Такий захід передбачає зменшення кількості видів цінних паперів, що перебувають в обігу.

Відстрочення погашення позики здійснюється в умовах, коли подальший активний розвиток операцій з випуску нових позик не мав фінансової ефективності для держави. Це відбувається тоді, коли уряд вже випустив досить багато позик і умови їх емісії не було достатньо вигідні для держави. В таких випадках більша частина надходжень від реалізації облігацій нової позики спрямовується на виплату відсотків і погашень по раніше випущених позиках. Щоб розірвати замкнене коло уряд оголошує про відстрочку погашення позик, яка відрізняється від консолідації тим, що при відстрочці не тільки відтягуються строки погашення, але й припиняється виплата доходів. Під час консолідації позик власники облігацій продовжують отримувати по них свій дохід.

Реструктуризація – це використання у комплексі повністю або частково зазначених вище методів.

Під анулюванням державного боргу розуміють захід, в результаті якого держава повністю відмовляється від зобов’язань за випущеними позиками. Анулювання може проводитись за двома причинами:

1) у випадку фінансової неспроможності держави, тобто її банкрутстві;

2) як наслідок приходу до влади нових політичних сил, які за певними обставинами відмовляються визнати фінансові зобов’язання попередніх урядів (наприклад, в 1918 році уряд РСФСР анулював всі дореволюційні борги як внутрішні, так і зовнішні).

Важливою є сфера управління державним боргом, пов’язана з визначенням умов та випуском нових позик. При визначенні умов емісії позик, основними з яких є рівень доходності цінних паперів для кредиторів, строк дії позик, спосіб виплати доходів, держава зобов’язана керуватись не тільки інтересами досягнення максимальної фінансової ефективності позик, але й враховувати реальну кон’юнктуру фінансового ринку. Успіх нових позик може бути забезпечений тільки в тому випадку якщо правильно враховано стан економіки, стан грошового обігу, рівень доходності й строки діючих позик, пільги, що надаються кредиторам та інші фактори. Виготовлення, збереження й розповсюдження облігацій державної позики покладено на відповідні підрозділи Міністерства фінансів України; реалізація цінних паперів – на банківську систему.

Міжурядові позики, як правило, є безоблігаційними. Всі умови міжурядових позик фіксуються в спеціальних угодах, де обумовлюється рівень відсотка, валюта надання, терміни погашення позики та інші умови.

Дата добавления: 2014-01-07