Тема: вікові особливості та гігієна дихальної, травної систем та ендокринних залоз у дітей

ВІКОВА ФІЗІОЛОГІЯ Лекція № 7

1. Вікові особливості органів дихання

2. Профілактика захворювань органів дихання

3. Вікові особливості органів травлення в дитячому віці

4. Гігієна органів травлення

5. Будова та функції ендокринних залоз у дітей

6. Вікові особливості залоз внутрішньої секреції

1. Вікові особливості органів дихання у дітей

Дихальні шляхи у дітей значно вужчі, ніж у дорослих. Це сприяє легшому проникненню інфекції в організм дитини. Під час запальних процесів у носі слизова оболонка набухає, внаслідок чого утворюється або ж і зовсім стає неможливим дихання через ніс, тому діти змушені дихати через рот. А це сприяє охолодженню дихальних шляхів аж до легень і проникненню у них мікроорганізмів та частинок пилу.

Зовнішній ніс відносно невеликий, з вузькими носовими ходами. У новонароджених і дітей перших місяців життя нижнього носового ходу немає, він формується тільки до 4 років, а ходи досягають повного розвитку приблизно до 3 років. Слизова оболонка порожнини носа вкрита миготливим епітелієм, ніжна, багата на кровоносні судини. Навіть невелика гіперемія спричинює у маленької дитини звуження носових ходів, утруднюючи носове дихання і ссання грудей. Приносові пазухи (решітчаста і верхньощелепна) у немовлят розвинені слабко, а лобової і клиноподібної немає.

З другого року життя пазухи поступово збільшуються і починають розвиватися. До функцій приносових пазух належить зігрівання повітря, яке вдихається, і захист від шкідливих впливів. Оскільки у ранньому віці вони недостатньо розвинені, запальний процес з носа і носової частини глотки рідко переходить в лобову, клиноподібну і верхньощелепну пазухи.

Глотка у дитини раннього віку відносно вузька і мала. Слухова труба, яка з'єднує носову частину з барабанною порожниною, коротка і широка, має більш горизонтальний напрям, ніж у дорослого, що сприяє занесенню інфекції з носової частини глотки до порожнини середнього вуха. Цим пояснюється частота його ураження при захворюваннях верхніх дихальних шляхів у дітей.

У глотці є глоткове лімфатичне кільце, яке у новонародженого виражене слабко; піднебінні мигдалики лежать глибоко між дужками і помітні при огляді зіва тільки наприкінці першого року життя, вони мають малу кількість судин. За будовою мигдалики подібні до лімфатичних вузлів, з віком вони збільшуються. Найбільшого розвитку лімфоїдна тканина досягає у 4-10 років, а до 14-15 років відбувається зворотний розвиток мигдаликів, які виконують захисну функцію. При попаданні мікроорганізмів лімфоїдна тканина розростається. Частина мікроорганізмів гине, а частина залиша­ється, знаходячи поживне середовище в глибоких затоках (лакунах), і зумовлює у деяких дітей хронічне запалення мигдаликів (хронічний тонзиліт). Із збільшенням піднебінних мигдаликів спостерігаються часті ангіни, катари носової частини глотки. В ранньому віці розростання горлового (аденоїдного) мигдалика може призвести до закриття задніх носових отворів (хоан) і утруднення носового дихання.

Носоглотка – верхня частина глотки. Носоглотка у дітей широка і коротка, слухова труба знаходиться низько. Захворювання верхніх дихальних шляхів нерідко ускладнюється запаленням середнього вуха, бо інфекція легко проникає в середнє вухо.

У 4-10 річних дітей утворюються так звані аденоїдні розрощення, тобто розрощення лімфатичної тканини у ділянці глотки, а також у носі. Крім того, аденоїдні розрощення можуть негативно впливати на загальний стан здоров’я і на працездатність дітей. Із носоглотки повітря попадає в ротоглотку, а потім у гортань.

Гортань у дітей коротша, вужча і найінтенсивніше росте в 1-3 роки життя і в період статевого дозрівання. У 12-14 років у хлопчиків починає рости кадик на місці сполучення пластинок щитоподібного хряща, довшають голосові зв’язки, вся гортань стає ширша і довша, ніж у дівчаток. У хлопчиків у цей період відбувається ламання голосу. Пройшовши гортань повітря попадає в трахею.

У новонароджених трахея приблизно 4 см, у 14-15 років – 7 см. У дітей трахея і бронхи розвиваються поступово. Вони ростуть в основному, паралельно з ростом тулуба. Просвіт трахей і бронхів у дітей значно вужчий, ніж у дорослих, хрящі їх ще не зміцніли. М’язові еластичні волокна розвинені слабо. Слизова оболонка, що вистилає трахею і бронхи, дуже ніжна і багата на кровоносні судини. Тому трахея і бронхи у дітей легше ушкоджуються, ніж у дорослих.

Бронхи вузькі, хрящі їх м'які. М'язові та еластичні волокна розвинуті слабко, слизова оболонка багата на судини, суха. Правий бронх займає майже вертикальне положення, є ніби продовженням трахеї, лівий відходить під кутом.

Легені у дітей розвинені ще недостатньо, альвеоли малі, слабо розвинена в них еластична тканина. Кровонаповнення легень у дітей підвищене. Легені у дітей ростуть головним чином внаслідок збільшення об’єму альвеол (у новонароджених діаметр альвеоли 0,07мм, у дорослого – 0,2мм). До 3 років у дітей посилено ростуть легені, кількість альвеол до 8 років досягає кількості альвеол дорослої людини. У віці від 3 до 7 років темпи росту знижуються. Після 12 років енергійно ростуть альвеоли. Об’єм легень до 12 років збільшується в 10 разів, порівняно з об’ємом легенів новонародженого, а до кінця статевого дозрівання – у 20 разів.

Грудна клітина у новонародженої дитини та до 2 років має бочкоподібну форму (поперечний розмір майже дорівнює передньозадньому). Ребра відходять від хребта під прямим кутом, як при вдиху і дихання здійснюється внаслідок опускання діафрагми вниз. Діафрагма у немовляти знаходиться відносно вище, ніж у дорослого, скорочення її слабкі, тому у новонароджених дихання поверхневе. Метеоризм, заковтування повітря, збільшення печінки погіршують вентиляцію легень.

2. Профілактика захворювань органів дихання

Велику роль у попередженні захворювань органів дихання й голосового апарату має правильне дихання – глибоке і ритмічне. Таке дихання забезпечує добру вентиляцію легень, а отже, і достатнє постачання організму киснем при невеликій частоті дихальних рухів. Тому необхідно постійно піклуватись про вироблення в дітей звички дихати глибоко і ритмічно не тільки при виконанні фізичних вправ, а й під час занять, ігор, ходіння, фізичної праці. Дихати треба тільки через ніс. Проходячи через носову порожнину, повітря значно очищається в ній від пилу і мікробів, а також зігрівається, чого не буває при диханні через рот. Через рот діти звичайно дихають під час нежиті та інших запальних процесах у верхніх дихальних шляхах, а також при аденоїдних розрощеннях у носоглотці. При диханні через рот частинки пилу і хвороботворні бактерії легко потрапляють у дихальні шляхи, а в холодну пору року може статись ще й різке охолодження дихальних шляхів. Все це може спричинити захворювання органів дихання.

Необхідно мати на увазі, що в дітей, які довгий час змушені були дихати через рот (наприклад, при нежиті), часто виробляється звичка дихати через рот навіть і тоді, коли нежить пройшов. У таких випадках потрібна увага з боку вчителів і батьків і роз'яснення дітям необхідності дихати через ніс.

Органи дихання, як і інші органи ростучого дитячого організму, для свого нормального розвитку потребують вправ. Тому в системі фізичного виховання дітей шкільного віку велику увагу треба приділяти дихальній гімнастиці та іншим фізичним вправам, що розвивають мускулатуру, яка спричиняє рухи грудної клітки. Особливо корисні такі види спорту, як ходіння на лижах, катання на ковзанах, плавання та ін. Сприяє розвиткові грудної клітки і правильне положення тіла (правильна поза) під час ходіння, стояння, сидіння за столом. Правильне положення тіла у всіх цих випадках сприяє розширенню грудної клітки, полегшує діяльність легень і забезпечує глибше дихання. При зігнутому положенні тулуба грудна клітка і легені стиснені, нормальна життєдіяльність і розвиток їх порушується, дихання стає поверхневим, повітря в легені заходить мало, тому постачання кисню органам зменшується.

Зважаючи на те, що дихання дітей більш поверхневе, потреба організму в кисні відносно велика, слизова оболонка дихальних шляхів легко ушкоджується, в приміщеннях, де перебувають діти, повинно бути завжди свіже повітря. Для цього необхідно систематично, кілька разів на день провітрювати класні приміщення.

Для попередження органів дихання й голосового апарату від захворювань у дітей велике значення має відсутність різких коливань температури повітря та їжі. Не потрібно виводити дітей із сильно нагрітих приміщень або після гарячої ванни на холод, дозволяти пити холодні напої або їсти морозиво в розігрітому стані.

Сильна напруга голосового апарата може спричинити запалення гортані (ларингіт). Для попередження ларингіту необхідно стежити за тим, щоб діти не розмовляли голосно тривалий час; не співали, не кричали і не плакали в сирих, холодних, забруднених приміщеннях або на прогулянці в несприятливу погоду.

Розучування віршів на уроках і співам на уроках музики (з дотриманням голосового режиму і дихання) сприяє розвитку і зміцненню гортані, голосових зв'язок і легень. Щоб голосові зв'язки не перенапружувались, декламувати вірші потрібно спокійно і неголосно; співати без напруги.

Дітям необхідні рухливі ігри, посильна фізична праця на відкритому повітрі. Незважаючи на пору року і погодні умови, потрібно забезпечити перебування дітей на свіжому повітрі. Діти раннього віку повинні бути на свіжому повітрі не менше чотирьох годин на добу, дошкільного віку – не менше п'яти годин (звичайно, з перервами), шкільного віку – не менше трьох годин на добу (крім вітряних морозних днів, коли температура знижується до –15⁰С).

Якщо діти мало перебувають на свіжому повітрі, вони стають млявими, блідими, часто хворіють на недокрів'я. Діти, які значну частину часу проводять на свіжому повітрі – біля річки, в парку, на городі, в саду, в лісі тощо, – енергійні, бадьорі, життєрадісні; в них, як правило, хороший апетит і міцний, здоровий сон.

Свіже, чисте повітря посилює й активізує процеси дихання, кровообігу, обмін речовин, діяльність м'язово-рухового апарата дитини. Перебування на відкритому повітрі зміцнює нервову систему дитини, загартовує її організм, підвищує опірність організму проти інфекційних захворювань. Відомо, наприклад, що ті діти, яких батьки занадто оберігають від значних коливань температури повітря і завжди надмірно тепло одягають, частіше хворіють на грип, ангіну, бронхіт; такі діти мерзнуть тоді, коли інші почувають себе добре. Особливо корисні рухливі ігри на повітрі, спорт, фізичні вправи, сон на повітрі, регулярне провітрювання приміщень, де перебувають діти. Необхідно старанно провітрювати приміщення під час прибирання.

3. Вікові особливості органів травлення в дитячому віці

Органи травлення дитини відрізняються функціональною незрілістю і підвищеною вразливістю. Водночас інтенсивність обміну речовин у дітей потребує високої активності травних процесів. У зв'язку з цим велика увага приділяється вивченню і розробці дитячого харчування та гігієнічним принципам його організації. Раціональне харчування, яке відповідає віковим потребам і гігієнічним вимогам – основна профілактика захворювань органів травлення.

Органи травлення у дітей раннього віку мають свої особливості. Дітям важко засвоювати суху, грубу, тверду їжу, у них легко виникають такі розлади, як блювання і зригування, проноси і запори. Проникливість стінок кишечника у дітей раннього віку підвищена, при його захворюваннях вона сприяє розвитку інтоксикації; кишкові інфекції часто супроводжуються ураженням нервової та серцево-судинної систем.

Стравохід у дітей значно коротший і вужчий, ніж у дорослих. Він не дуже еластичний, а його слизова оболонка ніжна і легкоранима.

Шлунок у дітей за формою являє собою просто розширення стравоходу. Слизова його оболонка ніжна і багата на кровоносні судини, мускулатура і нерви менше розвинуті, ніж у дорослих.

Місткість шлунка, кількість травних залоз і ферментів у дітей значно менша, ніж у дорослих. Найінтенсивніше росте шлунок у дітей в перші 10 років життя.

Підшлункова залоза в дітей шкільного віку за своєю будовою і функціями нічим не відрізняється від такої в дорослих.

Печінка в дітей відносно велика і дуже насичена кров'ю: печінкові клітини розвинуті недостатньо. Внаслідок цього в печінці можуть виникати застійні явища і її опірність інфекціям знижуватиметься. Незважаючи на відносно великі розміри, печінка в перші роки життя виділяє порівняно небагато жовчі. Розлад травлення та інфекційні захворювання звичайно позначаються на печінці і порушують утворення та виділення жовчі.

Кишечник у дітей має відносно більші розміри, ніж у дорослих. Внаслідок недостатнього розвитку мускулатури і еластичних волокон рухи його (перистальтика), за допомогою яких просуваються переварювані харчові маси, слабкіші, ніж у дорослих. Цим пояснюються запори в дітей шкільного віку.

Кишечник зразу після народження стерильний, але з перших годин починається заселення його мікроорганізмами. Мікрофлора в перші місяці життя значно зумовлена характером вигодовування. Вона виконує в організмі певні функції: придушує і знешкоджує хворобливі мікроорганізми, бере участь у синтезі вітамінів і має бактерицидні властивості. Але при ослабленні захисних сил організму або хворобливих змін у кишечнику деякі мікроби, не шкідливі при інших обставинах, можуть викликати таке захворювання, як дисбактеріоз.

Дитина народжується без зубів. Перші молочні зуби прорізуються у віці 6-9 місяців. На кінець першого року життя їх налічується вже 8, на другу половину третього року життя — 20. У дитини всього 20 молочних зубів. Вони дуже ніжні й неміцні. З шестирічного віку, а іноді й раніш починається заміна молочних зубів на постійні. Здорові молочні зуби є передумовою появи здорових постійних зубів. Процес прорізування постійних зубів триває до 19, а іноді і до 25 років (поява зубів мудрості). Всього в людини налічується 32 зуби: 8 різців, 4 ікла, 8 малих кутніх і 12 великих кутніх зубів.

Важливу роль у нормальній і узгодженій роботі органів травлення і травних залоз відіграє режим харчування. Чітко встановлений час прийому їжі сприяє зростанню активності травних залоз, вони починають виробляти травні соки ще до того, як їжа надійде у шлунок. У дитини з'являється апетит, вона охоче з'їдає запропоновану їжу, яка добре перетравлюється і засвоюється.

Органи травлення дуже чутливо реагують на загальний і, особливо, емоційний стан дитини. Багато функціональних відхилень і навіть захворювання можуть бути зумовлені хронічними стресами, страхом, депресивними переживаннями дитини. Непотрібно проявляти нетерпіння, якщо дитина їсть повільно, робити їй часті зауваження, пояснювати, як себе вести за столом. Це відволікає, нервує дітей, понижує їх апетит і негативно впливає на засвоєння організмом харчових речовин.

Для нормальної діяльності органів травлення і загального хорошого самопочуття дитини необхідно з перших місяців її життя виробляти навичку випорожняти кишечник в один і той же час.

Основними показниками діяльності органів травлення у дітей раннього і дошкільного віку є характер випорожнень, строки прорізування молочних зубів і заміна їх на постійні зуби.

4. Гігієна органів травлення

Для нормальної функції шлунково-кишкового тракту у дітей важливе значення має стан зубів і правильний догляд за ротовою порожниною.

Перші молочні зуби у дитини прорізуються з 6-7 місяців, а до 2 років їх кількість збільшується до 20.

Молочні зуби потребують ретельного догляду, бо емаль зубів тонка і легко пошкоджується. Пошкоджені зуби без своєчасного лікування можуть стати вогнищем хронічної інфекції в організмі, а також інфікувати зачатки постійних зубів.

Із 3-річного віку дитину необхідно 2 рази в рік показувати лікарю-стоматологу для профілактичного огляду і лікування зубів.

Найбільш поширеними захворюваннями ротової порожнини є карієс зубів, стоматит, молочниця.

Зберегти зуби здоровими допомагають такі процедури:

1. Для самоочищення зубів після кожного прийому їжі потрібно жувати тверді продукти (моркву, яблуко) протягом 10-15 хв, полоскати рот водою.

2. Доцільно використовувати лужну мінеральну воду.

3. До сніданку полоскати рот розчином харчової соди (1 /4 чайної ложки на склянку води) з метою розчинення муцину, що скупчився протягом ночі і фіксує харчові залишки на зубах.

4. Для забезпечення карієспрофілактичної мінералізації емалі рекомендують полоскати рот міцним розчином кухонної солі, повільно пити молоко, яке є багатим джерелом кальцію, а потім повільно пити чай, що містить мало кофеїну. Для цього треба 1 чайну ложку чаю залити 200 мл окропу, настояти 4-5 хв, рідину злити і знову залити чай окропом, настояти 15-20 хв, протягом яких у розчин екстрагується 80 % фтору. Дітям добре пити по 1/2 склянки такого чаю 2 рази на день.

Щоденне чищення зубів уранці та ввечері повинно стати потребою кожної дитини.

Профілактика стоматиту ґрунтується на дотриманні гігієни харчування, старанному догляді за слизовою оболонкою ротової порожнини, особливо при різних захворюваннях, санації хронічних вогнищ інфекції в носовій частині глотки, зубах.

Профілактика дисбактеріозу полягає в раціональному харчуванні, адекватному використанні антибіотиків. Особливо небезпечно використовувати антибіотики в перші місяці життя дитини, оскільки при цьому біоценоз кишечника порушується дуже швидко.

5. Будова та функції ендокринних залоз у дітей

До ендокринних залоз належать: щитоподібна, прищитоподібні, вилочкова, гіпофіз, шишкоподібне тіло (епіфіз), надниркові залози, підшлункова та статеві залози. Підшлункова і статеві залози є змішаними залозами, бо частина їхніх клітин виконує зовнішньосекреторну функцію, інша частина – внутрішньосекреторну.

Ендокринні залози невеликі за розмірами, мають малу масу, багаті на кровоносні судини. Кров приносить до них необхідний будівельний матеріал і забирає хімічно активні речовини (гормони).

Гормони — специфічні, фізіологічно активні речовини, які виробляються залозами внутрішньої секреції. Розмір молекул гормонів порівняно невеликий. Це забезпечує їхнє проникнення через стінки капілярів із кров'яного русла в тканини. Гормони порівняно швидко руйнуються тканинами, тому для забезпечення тривалої дії вони повинні постійно виділятися в кров. Тільки в цьому випадку можливе підтримання постійної концентрації гормонів у крові.

Гормони впливають на ріст і диференціювання тканин. Так, при зниженні функції передньої частки гіпофіза різко знижується активність синтезу білка в організмі і внаслідок цього настає затримка росту.

Гормони щитовидної залози, які містять йод, стимулююче впливають на процес регенерації. Під їхнім впливом прискорюється загоювання шкірних і м’язових ран, кісткових переломів.

Залози внутрішньої секреції поряд з нервовою системою забезпечують пристосувальні реакції організму в умовах стресу, тобто напруження, спричиненого надзвичайними зовнішніми впливами (охолодження, підвищена температура середовища, травми, інфекції, отруєння).

Уся діяльність ендокринних залоз регулюється нервовою системою. При порушеннях діяльності залоз внутрішньої секреції виникають різні захворювання: посилення діяльності залози – гіперфункція, коли утворюється і виділяється в кров надмірна кількість гормону, і послаблення діяльності залоз – гіпофункція, коли утворюється і виділяється в кров мало гормону.

Уже в процесі ембріонального розвитку функціонують деякі ендокринні залози, впливаючи на формування плода (вилочкова залоза, шишкоподібне тіло).

Від року до 6-7 років особливо впливають на організм гормони щитоподібної залози, шишкоподібного тіла і вилочкової залози. На кінець цього періоду посилюється активність передньої частини гіпофіза, гормони якої є головним фактором, що визначає лінійний ріст дітей аж до періоду статевого дозрівання.

Від 7 до 15-16 років посилюється функція гіпофіза, виразно виявляється діяльність статевих залоз, відбуваються складні нейрогормональні зрушення: знижується гальмівний вплив епіфіза на підзгір’я, в крові наднирників починають посилено вироблятися андрогени, які зумовлюють появу вторинних статевих ознак.

6. Вікові особливості залоз внутрішньої секреції

Щитоподібна залоза розташована спереду гортані і складається з двох бокових часток і перешийка. В залозі багато кровоносних і лімфатичних судин. За одну хвилину через судини щитовидної залози протікає така кількість крові, яка в 3-5 разів перевищує масу цієї залози.

Маса залози у новонародженої дитини близько 1 г, в 5-10 років – 10 г, до 12-15 років маса залози помітно збільшується, досягаючи у дорослого 25-35 г.

Гормони щитовидної залози впливають на центральну нервову систему як стимулятор. Недостатнє надходження гормону в кров або його відсутність приводить до різко вираженого затримання психічного розвитку.

В 1840 р. німецький лікар К. Базедов вперше описав хворобу, пов'язану із надмірною функцією (гіперфункція) щитоподібної залози. Характерними ознаками захворювання є збільшення щитовидної залози (зоб), витрішкуватість (очні яблука виступають із орбіт), підвищується обмін речовин, який супроводжується значним схудненням. Пульс нерідко доходить до 180-200 ударів на хвилину. Хворі дратливі, у них швидко настає втома, спостерігається розладнання сну, діти стають плаксиві.

Нестача гормонів щитовидної залози (гіпофункція) веде до неможливості підтримувати нормальний рівень обміну речовин і густий стан тканинних білків. Тканини стають пухкі, слизисті, розвивається захворювання мікседема, або слизистий набряк. Людина при цьому стає квола, втрачає апетит, температура тіла знижена; пухкість тканин, загальна набряклість, в'яла мускулатура, припухла шкіра з волоссям, яке погано росте, надають такій людині характерного вигляду. У хворих різко порушуються психічні функції.

Недостатність функції щитовидної залози в дитячому віці приводить до кретинізму. При цьому затримується ріст і порушуються пропорції тіла, затримується статевий розвиток, відстає психічний розвиток. Раннє виявлення гіпофункції щитовидної залози і відповідне лікування дають значний позитивний ефект.

Порушення функцій щитовидної залози можуть виникати з результаті генетичних змін, а в деяких районах через нестачу йоду, необхідного для синтезу гормонів щитовидної залози. Найчастіше це трапляється у високогірних районах, а також у лісистих місцевостях з підзолистим ґрунтом, де відчувається нестача йоду в воді, ґрунті, рослинах. У людей, які живуть у цих місцевостях, відбувається збільшення щитовидної залози до значних розмірів, а функція її, як правило, знижена. Це ендемічний зоб. Ендемічними називають захворювання, які пов'язані з певною місцевістю і постійно спостерігаються у населення, що живе там.

Прищитовидні залози. У людини дві пари прищитовидних залоз. Розташовані вони на задній поверхні щитовидної залози, часто і в її тканині. Розмір кожної із залоз не перевищує 1-2 мм, а їхня загальна маса – 0,1-0,13 г. Вони виробляють паратгормон, який регулює обмін кальцію і фосфору в організмі.

При гіпофункції прищитовидних залоз відбувається зниження вмісту кальцію в крові, що приводить до судорожних скорочень м'язів ніг, рук, тулуба і обличчя — тетанії. Ці явища пов'язані з підвищенням збудливості нервово-м'язової тканини у зв'язку з нестачею кальцію в крові, а отже, і в цитоплазмі клітин. При гормональній недостатності кістки стають менш міцні, кісткові переломи погано заживають, зуби легко ламаються. Введення кальцію хлориду в організм хворого припиняє судороги, а введення гормону полегшує перебіг хвороби.

До недостатності гормональної функції прищитовидних залоз особливо чутливі діти та матері, які годують дітей. Це і зрозуміло, бо в ці періоди потреба організму в кальції особливо велика.

При надмірному виділенні в кров гормону прищитовидних залоз (гіперфункція) відбувається декальцинація кісток: кістки стають ламкі, легко деформуються, викривляються. В тканині нирок, у кровоносних судинах серця, міокарді, слизовій оболонці шлунка і бронхіол відбувається відкладення солей кальцію.

Гіпофіз — невелике утворення овальної форми, розташоване біля основи мозку, в заглибині турецького сідла основної кістки черепа. У новонародженого маса гіпофіза 0,1...0,15 г, до 10 років вона досягає 0,3 г. Значно збільшується маса гіпофіза в період статевого дозрівання (до 0,7 г), під час вагітності маса гіпофіза збільшується до 1 г.

Соматотропін, або гормон росту, зумовлює ріст кісток у довжину, прискорює процеси обміну речовин, що приводить до посилення росту, збільшення маси тіла. Нестача цього гормону виявляється в малорослості (зріст менше 130 см), затриманні статевого розвитку, пропорції тіла при цьому зберігаються. Психічний розвиток гіпофізарних карликів звичайно не порушений.

Надлишок гормону росту в дитячому віці веде до гігантизму. В медичній літературі описані гіганти, які мали зріст 2 м 83 см і навіть більше (3 м 20 см). Гіганти характеризуються довгими кінцівками, недостатністю статевих функцій, зниженою фізичною витривалістю.

Інколи надмірне виділення гормону росту в кров починається після статевого дозрівання, тобто коли епіфізарні хрящі уже окостеніли і ріст трубчастих кісток у довжину більше неможливий. Тоді розвивається акромегалія: збільшуються кисті і стопи, кістки лицьової частини черепа (вони окостенівають пізніше), посилено ростуть ніс, губи, підборіддя, язик, вуха, голосові зв'язки товщають, тому голос стає грубим; збільшується об'єм серця, печінки, травного каналу.

Надниркові залози (наднирники) — парний орган; розташовані вони у вигляді невеликих тілець над нирками. Маса кожної з них 8-10 г. Кожна залоза складається із двох шарів, які мають різне походження, різну будову і відмінні функції: зовнішнього — кіркового і внутрішнього — мозкового.

Мозкова частина надниркових залоз виробляє гормони, дія яких має багато спільного з дією симпатичної нервової системи. Клітини, які утворюють мозкову речовину надниркових залоз, мають здатність до забарвлення в жовтий колір хромовими солями. Такі хромафінні клітини виділяють адреналін і його похідні.

Адреналін відомий як один із найбільш швидкодіючих гормонів. Він прискорює кругообіг крові, посилює і прискорює серцеві скорочення; поліпшує легеневе дихання, розширює бронхи; збільшує розпад глікогену в печінці, вихід цукру в кров; посилює скорочення м'язів, знижує їхню втому тощо. Всі ці впливи адреналіну ведуть до одного загального результату мобілізації всіх сих організму для виконання важкої роботи.

Вилочкова залоза (тимус) — парний орган, який розташований позад грудини. Найбільшого розвитку залоза досягає в 11-13 років, коли маса її дорівнює 35-40 г, після чого настає зворотний розвиток, і у дорослих людей зберігаються серед жирової тканини лише окремі ділянки залози з ендокринною функцією.

Вважають, що гормон вилочкової залози бере участь у дозріванні лімфоцитів.

Видалення залози в перші дні після народження спричиняє різке ослаблення імунних властивостей організму, антитіла не утворюються.

У дітей з природженим недорозвитком вилочкової залози розвивається різка недостатність лімфоцитів, у крові відсутній гамма-глобулін, з яким пов'язано утворення антитіл. Такі діти звичайно гинуть у віці 2-5 місяців.

Вважають, що між вилочковою залозою і статевими залозами існує певний взаємозв'язок: вилочкова залоза гальмує активність статевих залоз, а статеві гормони спричиняють поступове зменшення маси вилочкової залози, різке зниження її функції.

Позаду шлунка поруч із дванадцятипалою кишкою, міститься підшлункова залоза. Ця залоза змішаної функції. Ендокринну функцію здійснюють клітини підшлункової залози, розташовані у вигляді острівців. Гормон був названий інсуліном.

Інсулін діє головним чином на вуглеводний обмін, справляє на нього вплив, протилежний адреналіну. Якщо адреналін сприяє якнайшвидшому витрачанню в печінці запасів вуглеводів, то інсулін зберігає, поповнює ці запаси.

При захворюваннях підшлункової залози, які приводять до зниження вироблення інсуліну, більша частина вуглеводів, які надходять в організм, не затримується в ньому, а виводиться з сечею. Це приводить до цукрового виснаження (цукровий діабет). Найхарактерніші ознаки діабету — постійний голод, нестримна спрага, сильне виділення сечі і наростаюче схуднення.

У дітей цукровий діабет виявляється найчастіше у віці від 6 до 12 років, особливо після перенесення гострих інфекційних захворювань (кір, вітряна віспа, свинка). Помічено, що розвиткові захворювання сприяє переїдання, особливо багата вуглеводами їжа.

Статеві гормони виробляються статевими залозами, які належать до змішаних.

Чоловічі статеві гормони (андрогени) виробляються особливими клітинами сім'яників. Вони виділені із екстрактів сім'яних міхурців, а також із сечі чоловіків.

Справді чоловічим статевим гормоном є тестостерон і його похідна — андростерон. Вони зумовлюють розвиток статевого апарата і ріст статевих органів, розвиток вторинних статевих ознак: розвиток голосу, гортані, скелета, мускулатури, ріст волосся на обличчі і тілі.

При гіперфункції сім'яних міхурців у ранньому віці відзначається передчасне статеве дозрівання, швидкий ріст тіла і розвиток вторинних статевих ознак. Ураження або видалення яєчок (кастрація) в ранньому віці веде до припинення росту і розвитку статевих органів; вторинні статеві ознаки не розвиваються, збільшується період росту кісток у довжину, відсутній статевий потяг, оволосіння лобка дуже незначне або не настає зовсім. Не росте волосся на обличчі, голос зберігається високий протягом всього життя. Короткий тулуб та довгі руки і ноги надають євнухам характерного вигляду.

Жіночі статеві гормони (естрогени) виробляються в яєчниках. Вони впливають на розвиток статевих органів, вироблення яйцеклітин, зумовлюють підготовку яйцеклітин до запліднення, матки до вагітності, молочних залоз — до годування дитини.

Суто жіночим статевим гормоном вважають естрадіол. У процесі обміну речовин статеві гормони перетворюються на різноманітні продукти і виділяються з сечею, звідки їх штучно видаляють. До жіночих статевих гормонів належить прогестерон — гормон вагітності (гормон жовтого тіла).

Гіперфункція яєчників спричинює раннє статеве дозрівання з вираженими вторинними статевими ознаками і менструацією. Описані випадки раннього статевого дозрівання дівчаток у 4-5 років.

Статеві гормони протягом всього життя дуже впливають на формування тіла, обмін речовин і статеву поведінку.

Дата добавления: 2014-01-07