Висновок

1. Існування організованої злочинності пов'язано із складним розвитком нашого суспільства, із суперечностями, які особливо загострилися у перехідний до ринкових відносин період.

2. За змістом їх можна класифікувати на економічні, соціальні, організаційно-управлінські, суспільно-моральні та правові фактори. Вони у своїй сукупності породжують організовану злочинність.

3. Спроба однозначно назвати таку характерну рису, що відрізняла б особу рецидивіста від інших людей, приречена на невдачу.

4. Злочинна діяльність кожного рецидивіста по-своєму унікальна, як унікальна і будь-яка особа. Разом з тим, існують загальні ознаки однорідних злочинів, наприклад, крадіжок, убивств, хабарництва, що впливають на формування типових рис особи злодія, убивці, хабарника тощо.

5. З урахуванням сказаного, можна стверджувати, що особа рецидивіста - це сукупність психологічних і моральних якостей, типово властивих винним у злочинній діяльності певного спрямування, які неодноразово притягуються за це до кримінальної відповідальності.

6. Класифікація рецидивістів має велике значення для раціональної організації виправного процесу в установах з виконання покарань і прогнозування рецидиву.

7. Найпоширенішим є угруповання неодноразово засуджених осіб за характером злочинної діяльності, а також за глибиною і стійкістю антисоціальних установок особи. За першим критерієм рецидивісти поділяються на: а) загально кримінальних корисливих (злодіїв, шахраїв, грабіжників тощо); б) економічних (хабарників, розкрадачів, контрабандистів, валютників та ін.); в) насильницьких (убивць, хуліганів, ґвалтівників); г) інших (дезертирів, які ухиляються від сплати аліментів, засуджених за необережні злочини тощо).

8. Асоціальність особи визначається не лише тривалістю і характером злочинної діяльності, кількістю судимостей, але й поведінкою у місцях виконання покарань. Вирізняються: а) кримінально-активні, постійно спрямовані на вчинення злочинів та інших правопорушень; б) схильні до вчинення злочинів за сприятливих обставин; в) особи, які випадково були втягнуті в злочин.

3. Профілактика (попередження) групової, організованої та рецидивної злочинності

Удосконалення економічних, політичних, соціальних, ідеологічних, духовних та інших відносин, що відбуваються у процесі побудови правової держави, є тим чинником, який підриває корені організованої злочинності. У боротьбі з цим явищем першочергового значення набувають загально соціальні заходи удосконалення правоохоронної діяльності, для чого потрібно:

1). Завершити радикальну реформу економічної, соціальної, політичної та інших сфер суспільства на засадах чесної конкуренції та демократії, подолати глибоку кризу, в якій опинилась Україна при переході від адміністративно-командної системи господарювання до цивілізованої ринкової економіки.

2). Удосконалити управління державним майном і економічними процесами, зміцнити контроль за мірою праці та споживання, ви­ключити відмивання коштів, отриманих незаконним шляхом.

3). Створити ефективну податкову систему, сприятливі умови для підприємницької діяльності, щоб громадяни мали реальну можливість працювати в межах закону.

4). Запровадити попереднє вивчення банками фінансового стану фізичних та юридичних осіб, які звертаються з проханням про надання кредитів, а також мети, з якою ці кредити отримуються, та можливостей їх повернення.

5). Оскільки організована злочинність тісно пов'язана з корупцією запровадити обов'язкове декларування доходів усіма державними службовцями.

Окрім загально профілактичних, треба посилювати спеціальні заходи протидії організованій злочинності. Так, суттєвого удосконалення вимагає чинне законодавство, що значною мірою заганяє економіку в "тінь". У зв'язку з тим, що організована злочинність випливає з недосконалих економічних відносин, варто ввести нову наукову та навчальну дисципліну - економічну кримінологію, а також розробити загальнодержавну Програму боротьби з організованою злочинністю.

Вимагають перебудови організаційна структура та діяльність спеціальних підрозділів правоохоронних органів з боротьби з організованою злочинністю, професійна підготовка співробітників, їх правовий і соціальний захист, поліпшення матеріально-технічного забезпечення цих підрозділів. Належить удосконалити стратегію і тактику оперативно-розшукової та розвідувально-аналітичної роботи, всебічно вивчати криміногенні ситуації, пов'язані з функціонуванням кредитно-банківської системи. Назріла потреба централізованого обліку ватажків кримінального середовища, встановлення за ними постійного контролю, у тому числі в місцях виконання покарань.

Питання боротьби з організованою злочинністю мають широко висвітлюватись у засобах масової інформації. Хоч і кажуть, що "мафія безсмертна", але активна протидія їй на загально соціальному і спеціально-кримінологічному рівнях профілактики за чіткої взаємодії усіх її суб'єктів, тісному міжнародному співробітництві у цій сфері дасть змогу значно скоротити всілякі прояви організованої злочинності та мінімізувати її небезпеку для суспільства.

Попередження рецидиву здійснюється в трьох напрямах: 1) підвищення ефективності призначення та виконання покарань; 2) сприяння процесу ресоціалізації осіб, які звільнилися з місць позбавлення волі; 3) організація належного соціального контролю за особами, схильними до повторних злочинів.

Головною умовою ефективності кримінального судочинства є його справедливість. Вона, по-перше, означає рівність усіх громадян перед законом; по-друге, - співрозмірність та доцільність покарання. На жаль, практика застосування кримінально-правових норм дає громадянам, які побували на лаві підсудних, досить прикладів, щоб не вірити в цю "рівність". Органи дізнання, слідчі й прокурори вправі звільнити від кримінальної відповідальності будь-кого, хто вчинив злочин, визнавши, що внаслідок зміни обстановки діяння втратило характер суспільне небезпечного або ця особа перестала бути суспільне небезпечною чи передати матеріали справи на розгляд товариського суду, в громадську організацію або трудовий колектив для вирішення питання щодо передачі винного на поруки, до компетентних органів для притягнення винного до адміністративної відповідальності. Таким чином, здійснюється своєрідна селекція осіб, які вчинили злочини: одних направляють до суду, інших звільняють від кримінальної відповідальності.

А ось як це позначається на статистиці. У 1997 році в МВС України було зареєстровано 1247948 заяв про вчинені злочини. Порушено 589203 кримінальних справи, призначено покарання 235 тисячам осіб. Така на практиці невідворотність покарання. Багато незрозумілого й у визначенні санкцій за різні види злочинів. Часто-густо вони не можуть сприйматися як справедливі. Ще більше нарікань викликають незаконні судові вироки. Все це негативно впливає на правосвідомість засуджених і сприяє рецидивній злочинності. Ось чому назріла нагальна потреба в радикальному реформуванні всієї системи правосуддя.

Ще актуальнішою є реформа пенітенціарної системи. Дуже важливо створити умови для цивілізованого утримання обвинувачуваних у слідчих ізоляторах. Адже вони ще не злочинці. Не менш назрілою є проблема організації виконання вироку до позбавлення волі. Колишні виправно-трудові колонії, а тепер установи з виконання покарань - себе вичерпали. Вони завжди переповнені, погано обладнані, засуджені знаходяться у загальних приміщеннях по сотні і більше чоловік. Це створює ідеальні умови для стратифікації, виникнення різного роду угруповань, очолюваних кримінальними "авторитетами". До цих тягот додаються антисанітарія, насильство, недостатнє матеріально-побутове забезпечення засуджених. Треба повністю модернізувати тюремну систему, налагодити в ній виробництво і професійне навчання. Зрозуміло, що тут потрібне відповідне державне фінансування, залучення до цієї справи громадських організацій, добродійних фондів, церкви, діячів культури і мистецтва.

Другим напрямком попередження рецидивних злочинів є соціальна допомога особам, звільненим з місць позбавлення волі, у побутовому і трудовому влаштуванні. Найгострішою у перші дні після виходу на волю є проблема житла. Майже третина з тих, хто був одружений і мав сім'ю, втрачають її. Розпадається половина так званих громадянських шлюбів. Колишні в'язні, як правило, втрачають свої робочі місця, а разом з ними - засоби до існування і місце в гуртожитках. Тобто доводиться починати життя спочатку. Далеко не всім під силу зробити це без сторонньої допомоги. Іноді така допомога надходить від друзів по спільній злочинній діяльності чи по "зоні". І через деякий час - нова судимість. Інші вчиняють злочин з відчаю, опинившись у складній життєвій ситуації. Своєчасна соціальна допомога таким людям - це не лише акт благородства, але й важливий профілактичний захід.

У містах створюються центри соціальної реабілітації для звільнених, які не мають житла і роботи. Протягом певного часу, встановленого місцевою владою, ці люди одержують матеріальну і психологічну допомогу. Безпосередньо цією проблемою займається спеціальна спостережна комісія виконкомів місцевих Рад, що діє на громадських засадах, а також, служби у справах неповнолітніх. Працевлаштування осіб, які засуджені до покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, а також звільнених від покарання, та індивідуальна профілактична робота з ними покладається на органи внутрішніх справ - дільничних інспекторів, кримінальну міліцію у справах неповнолітніх, а також інспекції виправних робіт, що перейшли у підпорядкування Департаменту з питань виконання покарань. Зазначимо, що ця служба зараз втрачає свої профілактичні можливості, оскільки виправні роботи за умови переходу до ринкової економіки себе вичерпали. До того ж економічна криза та щорічне зростання безробіття в Україні заводять проблему працевлаштування осіб, звільнених з місць позбавлення волі, у безвихідь. Становище ускладнюється ще й тим, що на інспекції виправних робіт (ІВР) покладаються численні обов'язки, які вони виконати не в змозі. Так, у 1998 році на обліку ІВР було 65406 засуджених, та ще 250 тис. інших категорій осіб, нагляд за якими покладається на ІВР - 86406 засуджених умовно і 105605 - з відстрочкою покарання. Отже, на кожного співробітника ІВР в Україні припадає понад 267 судових рішень, які йому належить виконувати.

У країнах, що входили до складу СРСР, давно вже склалася ситуація, яку навряд чи можна назвати нормальною: проблемами ре-соціалізації осіб, звільнених з місць позбавлення волі, займаються всі та ніхто. Не було і досі немає спеціальної державної служби апробації для роботи з умовно звільненими від покарання та патронажу стосовно колишніх в'язнів. Нечисленна служба профілактики, що колись існувала у складі органів внутрішніх справ, ліквідована у 1991 році.

Дата добавления: 2014-01-07