Реформування системи дошкільного виховання

Реформи сфери освіти та шляхи її модернізації

Провідною ідеєю, що покладена світовою педагогічною думкою в основу реформування (оновлення) освіти, є ідея безперервності освіти. Цей висновок обґрунтовується такими міркуваннями:

· зростаюча інтелектуалізація і динамізм праці. Кожне десятиліття обсяг наукових знань у світі подвоюється, відбувається швидке оновлення техніки і технологій. Спеціаліст вимушений у таких умовах навчатись усе життя і кілька разів перекваліфіковуватись;

· зростання значимості "людського фактора» як в економічному, так і в соціальному розвитку сучасного суспільства. Широке розповсюдження отримала концепція «компетентної людини» як провідної мети освіти, згідно з якою освітні системи мають бути достатньо широкими, гнучкими, адаптивними, щоб протягом усього життя людини забезпечити розвиток її компетентності у найрізноманітніших проявах;

· поширення ідей демократизації суспільного життя та освіти. Демократизація в освітній сфері привела до високого рівня гетерогенності тих, хто навчається (люди різної статі, соціального походження та перспектив, віку), а, отже, до різноманіття їх запитів, потреб, інтелектуальних можливостей. Звідси випливає необхідність побудови гнучкої і варіативної освітньої системи;

· демографічні зміни, пов'язані з подовженням тривалості життя людей (в середньому до 75-78 років) Після виходу на пенсію вони мають багато років вільного від роботи часу, який вони хочуть провести корисно, удосконалюючи себе духовно та фізично. У зв'язку зі зростаючим попитом виникають нові освітні послуги для людей «третього віку»;

· поява і широке розповсюдження нових інформаційних технологій (телебачення, відеотехніка, персональні комп'ютери, інтерактивні системи тощо), які дають принципово нові можливості для дистанційного та індивідуального навчання.

Отже, головна ідея докорінної реорганізації традиційної освітньої системи полягає у створенні для кожної людини можливостей отримання і поповнення знань, можливостей розвитку, удосконалення, самореалізації протягом усього життя.

До 80-х років XX століття системи дошкільного виховання більшості країн були розвинуті недостатньо, тому що виховання дітей цього віку традиційно вважалось пріоритетом сім'ї. Лише у СРСР та у країнах Східної Європи проводилась цілеспрямована політика розвитку державної системи дошкільного виховання, оскільки до жінок ставились, перш за все, як до учасників виробництва, вони складали більше 50% робітничої сили. У цих країнах від 40 до 70% дітей 3-6 річного віку відвідували дошкільні заклади.

Причиною суттєвих змін у ставленні до організованого дошкільного виховання в усьому світі у 80-х роках XX ст. стали такі чинники:

· широке залучення жінок, навіть матерів, у абсолютній більшості країн світу до праці за межами оселі;

· значне зростання кількості розлучень (у великих містах розлучується кожна третя сім'я), результатом чого стала відсутність достатнього нагляду за значною кількістю дітей дошкільного віку;

· поширення руху за рівноправ'я чоловіків та жінок. Його результатом стало прийняття цілого ряду документів, наприклад, Конвенції 00Н про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок. Декларації Комітету міністрів Ради Європи про рівноправність жінок та чоловіків тощо;

· проведення широкого кола психолого-педагогічних досліджень, які довели, що раннє дитинство є особливо сенситивним періодом для розвитку інтелектуальних, творчих здібностей особистості. Не розвинуті у цьому віці здібності «згасають», їх не можна компенсувати у майбутньому;

· зростання вимог до якості підготовки професіоналів у сферах сучасного виробництва, яку треба починати з інтенсивного загального розвитку особистості з ранніх років життя[5].

Завдання інтенсивного розвитку закладів дошкільного виховання були включені у пріоритетні напрями реформування освітніх систем низки країн світу. Так, наприклад, у США в програмі розвитку освіти; записано: «….. всі діти матимуть доступ до високоякісних та розвивальних навчальних програм, які допоможуть підготувати дітей до шкільного навчання». У ФРН поставлене завдання повного забезпечення всіх дітей місцями у дошкільних закладах до 2001 року. Найбільш активно ця система розвивається у Франції: вже в 1993 році дитячі садки відвідувало 35% дворічних дітей, 90% – трирічних та 100 чотирьох та п'ятирічних. У загальному обсязі витрат на освіту частка на дошкільне виховання збільшилася за останні 15 років вдвічі.

Значного розвитку зазнала система дошкільного виховання і у країнах, що розвиваються. Прикладом тут, як вважають дослідники, можна вважати Індію, де уряд розробив спеціальну програму «Комплексна служба розвитку дитини». Відповідно з цією програмою у країні створена система державних дошкільних закладів для дітей з демократичних верств суспільства, яка поповнила вже існуючу мережу приватних закладів – дуже різноманітних за своїми можливостями та завданнями.

Останнім часом активне зростання мережі дошкільних закладів є характерним для Китаю (більш ніж втричі), південній Кореї (відсоток дітей, що відвідують дитячі садки, зріс з 7 до 60%). Однак різниця між розвинутими країнами та тими, що розвиваються, за показниками у сфері дошкільного виховання залишається дуже суттєвою. Якщо у розвинутих країнах дитячі садки відвідують 40 і більше відсотків у віці 3-4 років і 90-100% у 5-річному віці (у підготовчих групах при школах), то у країнах, що розвиваються, охоплення дітей дошкільного віку виховними закладами не перевищує, як правило, 12-15%. В Україні у зв'язку з економічною кризою кількість дошкільних закладів значно зменшилась, що приводить до послаблення рівня підготовки дітей, які вступають до початкової школи. Варто відмітити, що ця тенденція не зберіглася і, на сьогоднішній день ці показники значно покращуються.

Характерною особливістю розвитку системи дошкільного виховання у світі в сучасних умовах є різноманіття типів дитячих закладів. Найбільш поширеними з них є:

Ø дошкільні (підготовчі) класи при початкових школах;

Ø державні, громадські та приватні дитячі садки з режимом повного дня,

Ø центри короткострокового нагляду за дітьми (протягом 3-4 годин);

Ø дитячі садки при підприємствах для дітей персоналу;

Ø дитячі групи при церквах;

Ø дитячі садки для дітей з бідних та соціально неблагополучних сімей;

Ø дитячі садки (різної форми власності) для дітей з вадами розумового та фізичного розвитку.

Ці заклади мають різні цілі, завдання та методичну забезпеченість.

* * * * * * *

Шляхами розвитку системи дошкільного виховання є:

- загальне розширення мережі дошкільних закладів;

- пріоритетне створення повноцінних дошкільних закладів, що ставлять за мету як турботу про повноцінне харчування, догляд за здоров'ям дітей, так і їх різнобічний розвиток, підготовку до школи, психологічну адаптація до умов наступного навчання;

- розвиток системи психолого-педагогічного та соціально-педагогічного консультування майбутніх та молодих батьків.

Наслідком цих процесів стало:

- подальше зростання кількості дітей 3-4 річного віку у дитячих закладах;

- перетворення дошкільного виховання на обов'язковий етап шкільної освіти шляхом створення нульових та пропедевтичних класів при державних школах багатьох країн[6]

Дата добавления: 2014-01-06