Виборчі реформи

З посиленням ролі парламенту буржуазія нама­гається мати там своїх представників, і в першу чергу оволодіти па­латою общин. Але зробити це було неможливо, доки зберігалася феодальна система формування палати общин (знищена революцією, але відновлена за часів реставрації Стюартів), яка давала перевагу джентрі. Виборчий ценз — земельна власність. А тому, якщо все Доросле населення Англії налічувало 7,3 мільйони чоловік, то пасив­ним виборчим правом користувалось лише 150 тисяч. Багато депу­татів взагалі призначалося. А там, де проходили вибори, перевага була за так званими «гнилими містечками» з зовсім незначною кількістю мешканців (дванадцять, сімнадцять і т.д.), які мали право обирати депутатів до палати общин. Водночас великі промислові центри були обмежені у своїх правах. Наприклад, Лондон, де мешкало 0,5 мільйонів чоловік, обирав усього чотири депутати.

Поштовхом до прийняття нового виборчого закону була револю­ція 1830 року у Франції. Під ЇЇ впливом в Англії починається боротьба за реформу. Палата общин приймає виборчий акт, але лорди його відхиляють, голосуючи проти. Общини приймають його удруге, і лорди знову голосують проти. По всій Англії проходять демонстрації, мітинги, і лорди нарешті здаються.

Так, 1832 року парламент прийняв Акт про зміну старого пред­ставництва в Англії і Уельсі. Акт докладно визначив мету реформи: позбавити незначні містечка права надсилання депутатів, надати ас право великим і багатим містам, збільшити кількість представників графств у парламенті, поширити право виборчого голосу на багатьох підданих його величності, досі позбавлених цього права.

Отже, першим завданням реформи був перерозподіл представ­ництва до парламенту. П'ятдесят шість «гнилих містечок» зовсім втратили право обирати представників до парламенту. Деякі е обирати одного замість двох, інші — двох замість чотирьох представ­ників. Усього звільнилося 143 депутатських місця в парламенті, які розподілили між новими міськими і сільськими округами.

Другим завданням реформи було введення нових цензів дня ви­борців. У графствах активним виборчим правом наділялися всі: категорії власників землі з річним прибутком не менше десяти фунтів стерлінгів, а також орендарі з річною рентою не менше п'ятдесяти фунтів стерлінгів. У містах подібне право отримали всі чоловіки, що володіли на праві власності або оренди нерухомим майном з річним прибутком десять фунтів стерлінгів. Ще однією умовою участі у ви­борах була сплата податку на бідних. Крім того, були ще цензи: віко­вий — двадцять один рік та осілості — шість місяців.

Реформа 1832 року стала першим кроком у здійсненні проймами промислової буржуазії. Хоч виборчий корпус виріс майже вдвічі, пра­вом голосу після реформи користувалося менш п'яти відсотків усього населення. Боротьба за більш демократичну виборчу систему тривала.

У 1867 році парламент приймає новий Акт про народне представництво. Вій, як і попередній закон, вирішував дві основні проблеми.

Знову був проведений перерозподіл депутатських місць у пар­ламенті. П'ятдесят два незначних містечка були позбавлені права надсилати депутатів, їх місця були передані розвинутим міським і сільським округам.

Крім цього було проведене подальше розширення вибої І корпусу. Виборчі права в графствах отримували повнолітні чоловіки які володіли землями у вигляді фригольда, копігольда або іншо­го держання з прибутком не менш п'яти фунтів стерлінгів на рік, а також орендарі землі або маєтку, що також дають прибуток не менш п'яти фунтів стерлінгів на рік. У містах виборчі права надавалися пов­нолітнім чоловікам, які протягом останніх дванадцяти місяців були власниками або орендарями житлових будинків і сплачували всі гро­шові збори, також чоловікам, що наймали окремі квартири, сплачу­ючи за них не менше десяти фунтів стерлінгів на рік.

Таким чином, виборчі реформи 1832 і 1867 років, які остаточно ввели майновий ценз, були проведені в інтересах буржуазії та робіт­ничої аристократії. У ході цих реформ відбулась організаційна пере­будова двох головних політичних партій. Віги остаточно стали партією промислової буржуазії і стали називатися ліберальною партією. Торі, які відбивали інтереси землевласницької аристократії і фінан­сової верхівки, отримали назву консерваторів.

Наприкінці XIX століття було прийнято ще кілька виборчих законів: про введення таємного голосування (1872 р.), про покарання за підкуп виборців (1883 р.). У 1884 році було проведено третю в XIX столітті виборчу реформу. Акт про народне представництво 1884 року скасував у містах майновий ценз, у графствах надав виборчі права платникам податків, які мешкали в окрузі протягом шести місяців, а також особам, які орендували квартири, сплачуючи не менше деся­ти фунтів стерлінгів на рік. Виборчий корпус зразу виріс з трьох до п'яти з половиною мільйона чоловік. У 1885 році були створені ви­борчі округи з певною кількістю населення.

Отже, після третьої виборчої реформи право голосу на парламент­ських виборах отримали:

1) всі, хто протягом дванадцяти місяців володів нерухомістю, що приносила десять фунтів стерлінгів доходу на рік. Крім того, необхід­но було прожити у виборчому окрузі шість місяців і сплатити усі місцеві податки;

2) наймачі або власники житлових будинків, які сплачували по­даток на бідних;

3) землевласники-фригольдери, копігольдери, лізгольдери, які щорічно отримували певний прибуток;

4) орендарі квартир, що сплачували за квартиру не нижче деся­ти фунтів стерлінгів і прожили тут не менше дванадцяти місяців.

Права голосу не мали, як і раніше, жінки, чоловіки, молодші 21 року, а також особи, які протягом дванадцяти місяців отримували допомогу від приходу. Діяла мажоритарна система ви­борів, зберігався «подвійний вотум».

Дата добавления: 2014-01-06