Клінічні закономірності дизонтогенеза

Загальні закономірності психічного дизонтогенеза

Лекція № 5. Основи дефектології

Порушення мотиваційного компонента пам'яті.

Порушення опосередкованої пам'яті.

З робіт А.Н.Леонтьєва відомо, що привнесення фактора опосередкованості поліпшувало відтворення слів. Проблемі порушень опосередкованого запам'ятовування присвячені роботи Бондаревої, Полякова, Мелешко, Лонгинова, Петренко.

Основні результати цих досліджень зводилися до наступного:

1) було встановлено, що зниження ефективності опосередкованого запам'ятовування в порівнянні з безпосереднім запам'ятовуванням у певної групи хворих;

2) при цьому в різних груп хворих опосередкована пам'ять порушувалася неоднаково:

- епілептчно - симптоматична – у хворих опосередкування лише до деякої міри сприяє підвищенню результативності запам'ятовування;

- епілептична розгорнута – уведення опосередкування перешкоджає відтворенню, знижує продуктивність.

3) головним показником того, як здійснюється діяльність опосередкування, служить аналіз зв'язків, створюваних хворим по дослідженню опосередкованої пам'яті.

4) порушення опосередкованого запам'ятовування безпосередньо зв'язане зі структурою порушень діяльності хворого.

Дані патопсихологічних досліджень порушення пам'яті показали, що в різних формах мнестичних змін знаходить своє відбиття по-різному змінена структура діяльності. Порушення процесу узагальнення, опосередкування, динаміки впливають на процес відтворення, міняють співвідношення безпосередньої й опосередкованої пам'яті.

Дослідження Зейгарник Б.В. в 1927 р. показали, що при аналізі процесів пам'яті необхідно враховувати їхній індивідуально-мотиваційний компонент. Нею був відкритий феномен відтворення незавершених дій. Згідно з ним, незавершені дії відтворювалися на 90% краще, чим завершені.

Це може бути пояснене тим, що в ситуації складається особистісне відношення до неї, що викликає афективну активність.

Узнадзе: «…активність, регульована певною установкою, що зустріла якісь перешкоди на шляху свого розгортання, залишає слід у стані, що реалізують її нервових утворів, який як такий не усвідомлюється».

Порушення підконтрольності, вибірковості психічних процесів, заміна цілеспрямованості стереотипами або випадковими фрагментарними діями були факторами, що перешкоджають процесу опосередкування, що роблять його принципово неможливим.

1. Клінічні закономірності дизонтогенеза.

2. Психічні закономірності дизонтогенеза.

При дослідженні психічно хворої дитини в центрі уваги патопсихолога звичайно стоїть питання про психологічну кваліфікацію основних психічних розладів. Тут подібність у роботі дитячого й дорослого патопсихолога (спільність методів).

Однак відносно дитячого віку патопсихологічна оцінка психічних порушень не може бути повноцінною, якщо вона не враховує також і відхилень від стадій вікового розвитку, на якій перебуває хвора дитина, тобто особливостей дизонтогенеза, викликаного хворобливим процесом або його наслідками.

Кількісна шкаліровка рівня психічного розвитку за допомогою тестів при більшості методів дає переважно негативну сторону характеристики відхилень розвитку, не відбиваючи внутрішньої структури співвідношення дефекту із збереженним фондом розвитку, і тому недостатньо інформативно в плані прогнозу й психолого-педагогічних впливів.

У зв'язку із цим специфічним завданням дитячої патопсихології є визначення якісного характеру порушення психічного розвитку дитини.

Вивчення закономірностей аномалій розвитку психіки вивчають дитяча патопсихологія, дефектологія (спеціальна психологія й спеціальна педагогіка) і дитяча психіатрія.

Видатний внесок у вивчення аномалій розвитку зроблений Л.С.Виготським, який на моделі розумової відсталості сформулював ряд загальнотеоретичних положень, що здійснили фундаментальний вплив на все подальше вивчення аномалій розвитку.

1) Виготський висунув положення про первинний дефект, найбільш близько пов'язаний з ушкодженням нервової системи, що відбивають порушення психічного розвитку в умовах первинного дефекту.

2) Ним було показане значення цих вторинних дефектів для прогнозу розвитку й можливостей психолого-педагогічної корекції.

У вітчизняній дефектології ці положення одержали подальший розвиток, насамперед, у ряді теоретичних і експериментальних досліджень, тісно пов'язаних з розробкою навчання й виховання аномалій дітей (Л.В.Занков, 1935, І.Н.Соловйов, 1957, Г.А.Власова, 1972, В.І.Лубовський 1978 та ін.).

Була вивчена психологічна структура ряду вторинних дефектів при різних аномаліях розвитку сенсорної сфери, розумової відсталості, розроблена система їх диференційованої психолого-педагогічної корекції.

Дата добавления: 2014-01-07