Другий параметр дизонтогенеза пов'язаний із часом ушкодження

Характер аномалії розвитку буде різним залежно від того, коли виникло ушкодження нервової системи. Чим раніше відбулася поразка, тем імовірніше явище недорозвинення. Чим пізніше, тим більш характерні явища ушкодження з розпадом структури психічної функції.

Часовий фактор визначається не тільки хронологічним моментом виникнення порушення, але й тривалістю періоду розвитку даної функції в онтогенезі.

З параметром часу зв'язана й інша ймовірність ушкодження тієї або іншої функції. Як відомо, у ході психічного розвитку кожна функція в певний час проходить через сензитивний період, який характеризується не тільки найбільшою інтенсивністю розвитку, але й найбільшою уразливістю й нестійкістю стосовно шкідливості.

Сензитивні періоди характерні як для окремих функцій, так і для розвитку психіки в цілому.

Основні сензитивні періоди: 0 – 3 роки та 11 – 15 років – велика ймовірність психічних порушень.

Нестійкість психічних функцій, характерна для сензитивного періоду, може обумовити явище регресу – повернення функції на більш ранній віковий рівень, як тимчасовий, так і стійкий, пов'язаного з ушкодженням функції.

Регресу можуть бути піддані не тільки функції, що перебувають у сензитивному періоді. Регресу можуть бути піддані й функції, уже досить міцно закріплені. Це спостерігається при «шаховій травмі», остр. і т.д.

Регрес і розпад відрізняються тим, що при регресі відбувається зниження функції на більш ранній віковий етап, при розпаді відбувається дезорганізація або повне випадання.

Висновок: Відставання в розвитку не носить рівномірного характеру: при загальному ушкодженні нервової системи в першу чергу частіше страждають ті функції, які перебувають у цей час у сензитивному періоді, потім функції, пов'язані з ушкодженої. Чим важче поразка нервової системи, тим більше стійкі явища регресу й більш імовірні явища розпаду.

Тому профіль психічного розвитку аномальної дитини часто буде складатися із збереженних, ушкоджених і в різному ступені затриманих у своєму формуванні психічних функцій.

3. Третій параметр дизонтогенеза характеризує взаємини між первинним і вторинним дефектом.

Виходячи з ідеї про системну будову дефекту, Виготський запропонував розрізняти в аномальному розвитку дві групи симптомів.

Первинні – порушення, що безпосередньо випливають із біологічного характеру хвороби (порушення слуху, локальні поразки коркових зон і т.д.).

Вторинні – виникаючі опосередковано в процесі аномального соціального розвитку.

Механізм виникнення вторинних порушень різний:

а) Удруге недорозвиваються ті функції, які безпосередньо пов'язані з ушкодженої (наприклад, недорозвинення розуміння мови з порушенням слуху);

б) Вторинне недорозвинення характерне й для тих функцій, які перебувають у момент впливу в сензитивному періоді.

в) Найважливішим фактором виникнення вторинних порушень розвитку є фактор соціальної депривації.

Дефект тією чи іншою мірою перешкоджає спілкуванню, гальмує придбання знання та умінь. Вчасно не здійснена психолого-педагогічна корекція труднощів приводить до вираженої вторинної мікросоціальної й педагогічної занедбаності, ряду розладів в емоційній і особистісній сфері, пов'язаних з постійним відчуттям неуспіху.

Необхідність найбільш ранньої корекції вторинних порушень обумовлена особливостями самого психічного розвитку дитячого віку. Пропущені строки в навчанні й вихованні автоматично не компенсуються в більш старшому віці.

4. Четвертий параметр дизонтогенеза пов'язаний з порушенням міжфункціональних взаємодій у процесі аномального системогенеза.

За висновками сучасних фізіологів й психологів нові якості виникають у результаті перебудови внутрісистемних відносин.

У нормальному онтогенезі може бути виділено кілька типів міжфункціональних відносин:

- явища тимчасової незалежності функцій;

- асоціативні зв'язки;

- ієрархічні зв'язки.

а) Явище тимчасової незалежності функцій характерне для ранніх етапів онтогенезу.

Виготський (1934) – до 2-х-літнього віку лінія розвитку мислення й мови йдуть окремо, пізніше, перехрещуючись, вони дають початок новій формі розвитку.

Явища незалежності характерні для ранніх етапів формування й окремих компонентів психічних функцій. Так, на ранніх етапах становлення мови спостерігається незалежність у розвитку її фонетичної й значеннєвої сторін.

б) Другий тип зв'язків – асоціативний (по Берштейну, 1966 – за принципом ланцюжка) – у якості ведучого також спостерігається на ранніх етапах онтогенезу. При такому типі взаємодії розрізнені, різномодальні, почуттєві враження поєднуються в одне ціле на основі тимчасово-просторової близькості.

в) Психічні функції, побудовані по 3-му, ієрархічному типу, формуються в процесі предметної діяльності, що ускладнюється, і спілкування. Ієрархічний, багаторівневий тип взаємодії має високу пластичність і стійкістю. Це досягається рядом моментів: виділення ведучих (регуляторних) і фонових (технічних) рівнів, а також певною автономністю фонових рівнів, кожний з яких вирішує своє «особисту» завдання. У результаті такої організації провідний рівень, що визволяється від контролю над технічною стороною процесу, має широкі можливості для подальшого ускладнення в розвитку.

У нормальному системогенезі ці типи зв'язків (тимчасова незалежність, асоціативні, ієрархічні) відбивають рівні функціональної організації психічних процесів.

Їхня перебудова й ускладнення протікають у певній хронологічній послідовності, обумовленому законом гетерохронії – різночасністю формування різних функцій з випереджальним розвитком одних стосовно інших.

Наприклад, так на ранніх етапах психічного онтогенезу спостерігається випереджальний розвиток сприйняття й мови при відносно вповільнених темпах розвитку праксиса. Взаємодія сприйняття й мови стає провідною координацією психічного розвитку. При цьому основну роль відіграє сприйняття. Мова на цьому етапі, по визначенню Л.С.Виготського, характеризується насамперед гностичною функцією, яка проявляється в прагненні дитини «замічене відчуття позначити, сформувати словесно».

Висновок. Таким чином, одним з основних проявів гетерохронії є виникнення на кожному віковому етапі поряд з постійними ієрархічними координаціями – факультативи, що відбивають перехідний характер ряду психічних утворів. При цьому, чим складніше психічна функція, тим більше таких факультативних координацій виникає на шляху її формування.

У патології – має місце порушення міжфункціональних зв'язків.

а) Тимчасова незалежність – перетворюється в ізоляцію.

Ізольована функція, позбавлена впливів з боку інших психічних функцій, стереотипізується, зациклюється у своєму розвитку. При цьому ізольованою може виявитися не тільки ушкоджена, але й збереженна, якщо для її подальшого розвитку необхідний координуючий вплив з боку порушеної функції.

Наприклад. При олігофренії з явищами гідроцефалії нерідко звертають увагу на гарну механічну пам'ять і мову. Однак можливості використання цих здатностей обмежені через порушення мислення: тому гарний розвиток механічної пам'яті виступає ізольовано; зовні багата мова із засвоєнням досить складних оборотів залишається на рівні наслідувальної.

б) Асоціативні зв'язки в умовах органічної недостатності нерівної системи характеризуються підвищеною інертністю, у результаті чого виникають їх патологічна фіксація, труднощі, ускладнення, перехід до ієрархічних зв'язків.

в) Найбільше страждає в патології розвиток складних міжфункціональних зв'язків, якими є ієрархічні координації (нестійкість, регрес при найменших утрудненнях).

У патології порушення гетерохронності веде до виникнення диспропорції в розвитку – асінхронія.

Основні прояви асінхронії:

а) ретардація – незавершеність окремих періодів розвитку, відсутність інволюції більш ранніх форм. Наприклад, при олігофренії – патологічно тривале збереження автономної мови. Подальший мовний розвиток (незміна автономної мови на звичайну) усередині автономної, за рахунок нагромадження словника автономних слів. У цьому випадку фіксується один з нижчих мовних етапів, у нормі, що займає дуже короткий період.

б) патологічна акселерації + окремі функції.

Наприклад, раннє пробудження сексуального потяга при передчасному половім дозріванні церебрально-органічного генеза.

в) Комбінація явищ патологічної акселерації й ретардації психічних функцій.

Наприклад, комбінація раннього виникнення мови з вираженим недорозвиненням сенсомоторної сфери при ранньому аутизмі.

Перераховані параметри по різному виступають при різних варіантах дизонтогенеза інтелектуальної, моторної, сенсорної й емоційної сфери.

Т.Е.Сухарєва (1959 р.) з позицій патогенезу порушень розвитку особистості розрізняє три види психічного дизонтогенеза:

- затримане;

- ушкоджене;

- перекручене.

Я.Лутц (1968 р.):

1. необоротне недорозвинення;

2. дисгармонічний розвиток (психопатія);

3. прогресуючий розвиток (прогресуючі дегенеративні захворювання + епілепсія);

4. альтерніруючий розвиток (асінхронії: ретардації й акселерації);

5. розвиток, змінене по якості й напрямку.

Г.К.Ушаков (1973 р.) і В.В.Ковальов (1979):

1. ретардація, тобто вповільнене ними стійке недорозвинення (як загальне так і парціальне).

2. асинхронія як нерівномірний, дисгармонічний розвиток, що включає ознаки ретардації й акселерації.

Лебединський В.В.:

1 група:

1. недорозвинення;

2. затриманий розвиток;

2 група:

3. ушкоджений розвиток;

4. дефіцитарний розвиток;

3 група:

5. перекручений розвиток

6. дисгармонійний розвиток.

Пропонована класифікація диференціює окремі варіанти аномалій виходячи з основної якості порушення розвитку.

I група аномалій, викликаних відставанням у недорозвиненні й затримці;

II група аномалій, із провідною ознакою диспропорційності (асинхронія) розвитку: перекручений й дисгармонійний розвиток;

III група аномалій, викликаних поломкою, випаданням окремих функцій: ушкоджене й дефіцитарне.

1. Загальне стійке недорозвинення – найбільш типовий ранній час поразки, коли має місце виражена незрілість мозкових систем, у першу чергу найбільш складних, що володіють тривалим періодом розвитку.

Наприклад, олігофренія:

первинний дефект – екстенсивність поразки, пов'язана з генетичними пороками розвитку, дифузійним ушкодженням незрілого мозку при ряді внутрішньоутробних, родових, ранніх постнатальних впливів, обумовлює первинність і тотальність недорозвинення мозкових систем.

вторинний дефект – має складний «кільцевий» характер. Він формується за рахунок недостатності впливу з боку найбільш страждаючих вищих психічних функцій (провідна координата недорозвинення «зверху вниз»), а також у певній мірі й недостатності впливу дефектних базальних функцій на вищі (координата «знизу нагору»).

Характерна виражена інертність психічних процесів з фіксацією на примітивних асоціативних зв'язках, із труднощами їх перебудови. Формування ієрархічних зв'язків грубо утруднене. В асинхронії переважають явища ретардації.

Різні функції недорозвинені нерівномірно. Найбільш виражена недостатність вищих психічних функцій і менше – базальних, розвиток інтелекту, як правило, страждає більшою мірою, чим мова, а остання порушена більше, ніж сприйняття, пам'ять, моторика, елементарні емоції.

2. Затриманий психічний розвиток.

Для нього характерне вповільнення темпу формування пізнавальної й емоційної сфер з їхньою тимчасовою фіксацією на більш ранніх вікових етапах.

Затримка психічного розвитку може бути викликана:

- генетичними факторами (хронічні соматичні захворювання);

- психогенними (несприятливі умови виховання);

- церебрально-органічною недостатністю, частіше резудуального характеру (інфекції, інтоксикації, травми мозку, внутрішньоутробні, натального, постнатального періоду).

Затримка емоційної сфери проявляється в різних клінічних варіантах інфантилізму (конституційного, соматогенного, психогенного, церебрально-органічного).

Уповільнення темпу пізнавальної діяльності:

- при соматичних захворюваннях – пов'язане із хронічною астенією;

- при психогенних формах – у більшій мері з явищами мікросоціальної й педагогічної занедбаності;

- при церебрально-органічній – з нейродинамічними, енцефалопатичними, з первинною недостатністю окремих корково-підкіркових функцій (праксиса, гнозиса, мови, пам'яті).

Характерна мозаїчність ураження, при якій поряд з дефіцитарними функціями є й збережені. Спостерігається інертна фіксація більш елементарних зв'язків, переважно в базальних ланках, що веде до тимчасової затримки інволюції більш ранніх форм.

Висновок. Парціальність ушкодження – з недостатністю окремих корково-підкіркових функцій і більшою схоронністю вищих регуляторних систем, переважно нейродинамічного характеру, відрізняє затриманий розвиток їх стійкого психічного недорозвинення по типу олігофренії визначає кращий прогноз динаміки розвитку й корекції.

3. Ушкоджений розвиток. Має ту ж етіологію (спадкоємні захворювання, внутрішньоутробні інфекції, інтоксикації й травми ЦНС), що й органічне недорозвинення.

Основна відмінність патогенезу пов'язана з більш пізнім (після 2 – 3 років) патологічним впливом на мозок, коли більша частина мозкових систем у значній мірі вже сформована і їх недостатність проявляється в ознаках ушкодження.

Характерною моделлю ушкодженого розвитку є органічна деменція.

При її виникненні у відносно ранньому дитячому віці характер дизонтогенеза визначається комбінацією грубого ушкодження ряду сформованих психічних функцій з недорозвиненням онтогенетично більш молодих утворів.

У більш старшому дитячому віці може мати місце й первинне ушкодження лобових систем. Страждають лобово-підкіркові взаємини. Поряд з випаданням окремих особистих коркових функцій насамперед відзначаються розлади емоційної сфери, нерідко з розгальмуванням потягів, важкі порушення цілеспрямованої діяльності й особистості в цілому. Ушкодження веде до явищ ізоляції окремих систем, розпаду складних ієрархічних зв'язків, нерідко із грубим регресом інтелекту й поведінки.

4. Дефицитарное розвиток – пов'язаний з важкими порушеннями (грубим недорозвиненням або ушкодженням) окремих аналізаторних систем: зору, слуху, мови, опорно-рухового апарата, а також інвалідизуючих хронічних соматичних захворювань.

Первинний дефект аналізатора веде до недорозвинення функцій, пов'язаних з ним, і до вповільнення розвитку функцій, опосередковано пов'язаних з постраждалою.

Прогноз психічного розвитку дитини пов'язаний із глибиною поразки даної функції (дефіцитарною). Однак вирішальне значення має первинна потенційна схоронність інтелекту, сенсорних і регуляторних систем.

Дефіцитарний розвиток – яскравий приклад компенсації за рахунок схоронності інших каналів зв'язку й інтелектуальних можливостей. Ця компенсація здійснюється в умовах адекватного виховання й навчання.

5. Перекручений розвиток. Складні комбінації загального недорозвинення, затриманого, ушкодженого й прискореного розвитку окремих психічних функцій, що приводять до ряду якісно нових патологічних утворів.

Перекручений розвиток частіше властивий ряду процесуальних захворювань (спадкоємних).

Найбільш характерний приклад – дизонтогенез при синдромі раннього дитячого аутизма (є гипотезис, органічна поразка).

Для перекрученого розвитку характерна асинхронія, ієрархія систем протилежного нормальному онтогенезу: мова обганяє локомоторні функції, вербальний інтелект обганяє становлення предметних навичок.

Велике значення в перекрученому розвитку відіграє ізоляція, функції випереджальні не підтягують за собою розвиток інших.

6. Дисгармонійний розвиток – нагадує перекручений розвиток по своїй структурі.

Подібність – у комбінації явищ ретардації одних систем з парціальною акселерацією інших, у порушенні ієрархії послідовності розвитку ряду психічних функцій.

Відмінність – полягає в тому, що основою цього виду дизонтогенеза є не поточний хворобливий процес, що створює на різних етапах різні види перекрученого розвитку, а вроджена або рано придбана стійка диспропорційність психіки переважно в емоційно-вольовій сфері. Ця диспропорційність обумовлює формування ряду аномальних варіантів особистості, для яких характерна «неадекватна реакція на вищі середові подразники, внаслідок чого більш-менш порушена поведінка й утруднена активна пристосованість до навколишнього середовища.

Моделлю дисгармонійного розвитку є ряд психопатій, у першу чергу конституціональних, здебільшого спадково обумовлені, а також так звані патологічні формування особистості в результаті неправильних умов виховання.

Відсутність як грубих психопатологічних розладів, так і прогресування порушень розвитку характерних для поточного хворобливого процесу, обмеженість дизонтогенеза переважно особистісною сферою переносять акцент ряду закономірностей становлення даної аномалії розвитку з біологічного фактора на соціальний. Ступінь виразності психопатії й навіть саме її формування залежить від умов виховання й оточення дитину.

Дата добавления: 2014-01-07