Психологічне консультування

До найбільш відомих методик, які є одночасно і психотерапевтичними методиками і методиками психологічного консультування, відносять:

- раціональну психотерапію С.Dubois;

- логотерапію В.Франкла;

- психологію самореалізації А.Маслоу;

- позитивна психотерапія N.Peseschkiana;

- когнітивна терапія (A.Beck);

- раціонально-емотивна психотерапія (A.Ellis);

- стратегічна сімейна психотерапія;

- мультимодальна психотерапія;

- психотерапія реальністю;

- експресивна психотерапія.

Оскільки вплив цих методик спрямований саме на світогляд, а побудований він на інформуванні клієнта, тому їх у сукупності можна віднести до консультативних. Також до консультативних можна віднести і патогенетичну психотерапію (відчуж.), яку ми розглядали.

Логотерапію відносять до гуманістичного напрямку психотерапії у широкому розумінні терміна. Вона ставить своєю метою терапію ноогенних неврозів за допомогою набування втраченого людиною змісту життя. Механізм психологічних проблем і невротичних симптомів виявляється у моральних пошуках людини. Задачею логотерапії є відновлення або набуття людиною втраченої духовності, свободи і відповідальності, виходячи з того, що втрачений зміст можливо відшукати за допомогою методу переконання. Переконання використовує систему логічних обґрунтувань унікальності цінності сенсу життя при абсолютній цінності – сутності існування.

Психологія самореалізації робить спирання на розробку психологічної стратегії максимально використовувати в житті власний особистісний потенціал, який включає:

а) внутрішню природу людини, його індивідуальну самість у вигляді основних потреб, здібностей, індивідуально-психологічних властивостей;

б) потенціальні можливості, а не реальний стан;

в) аутентичність – здібність пізнавати справжні власні потреби і можливості;

г) потреба у любові.

Maslow визнавав, що у індивіда існують цінності буття і цінності дефіциту. До цінностей буття він відніс: 1) цілісність; 2) досконалість; 3) справедливість; 4) завершеність; 5) життєвість (спонтанність, саморегуляція); 6) повнота; 7) простота; 8) краса (правильність); 9) праведність (правота); 10) унікальність; 11) відсутність напруження; 12) гра (веселість, радість, задоволення); 13) щирість; 14) самодостатність.

Позитивна психотерапія базується на принципі володіння людиною здібності до саморозвитку і гармонічності. До головних цілей позитивної психотерапії відносяться:

а) зміна уявлень людини про себе, свої актуальні та базисні здібності;

б) пізнання традиційних для людини та її сім’ї і культури механізмів переробки конфліктів;

в) розширення цілей її життя, виявлення резерву та нових можливостей для подолання конфліктних ситуацій та хвороб.

Для вирішення цих цілей використовують транскультурний підхід до оцінювання психологічних феноменів та хворобливих симптомів сутність його заключається у представленості клієнту інформації про відношення до подібних до його проблем у інших культурах. Транскультурні порівняння спрямовані на вироблення у клієнта розуміння відносності життєвих цінностей.

Іншим способом у позитивній психотерапії є позитивне інтерпретування будь-яких проблем (наприклад, імпотенція – як спосіб запобіганню сексуальних конфліктів, анорексія – спосіб обходитися без їжі).

Особлива увага в позитивній психотерапії надається формуванню особистісної гармонії за допомогою інформації про транскультурні способи переробки конфліктів.

Когнітивна терапія розглядає механізми виникнення різних емоційних феноменів у зв’язку з тим, які відхилення в оцінюванні реальної дійсності має пацієнт, що представлені у вигляді «систематичних упереджень». Вважається, що емоційні розлади виникають через «когнітивну вразливість» - схильність до стресу, що виникає в результаті постійного використання при аналізі зовнішніх подій ірраціональних помилок.

Серед них виділяються:

1. надгенералізація (невиправдане надузагальнення на основі одиночної події);

2. катастрофізація (перебільшення наслідків певних подій);

3. персоналізація (схильність інтерпретувати події у контексті особистісних значень);

4. дихотомічність мислення (схильність до використання у мисленні крайностей);

5. вибірковість абстрагування (концептуалізація ситуації на основі деталі, витягнутої із контексту).

Метою когнітивної терапії є виправлення помилкової переробки інформації і модифікація переконань у напрямку раціоналізації та розробки життєвої стратегії здорового глузду.

Близькою за змістом до когнітивної терапії є раціонально-емотивна терапія, яка спрямовується на ліквідування когнітивних спотворень, що засновник називає «ірраціональні установки та думки». Коли Альберту Елісу (1962) набридли обмежені рамки традиційного психоаналізу, він вирішив побудувати свій напрямок психотерапії, заснований на принципах логічного та раціонального аналізу – РЕПТ. Останні десятиріччя він разом з колегами працював над створенням емпіричної бази для своєї теорії. Зараз займається інтегруванням своєї моделі з іншими модними ідеями конструктивістського та короткочасного підходів, називаючи цю модель «гуманістичним консультуванням», оскільки головна увага приділяється безумовному прийняттю себе (1996). На сучасному етапі РЕПТ та когнітивна психотерапія стають головними підходами, до яких звертаються практичні психологи. РЕПТ була розроблена у 1960р. Еліс відомий та визнаний тим, що першим звернув увагу на важливість мисленєвих процесів у психотерапевтичній роботі і тим, що створив один із перших короткотривалих психотерапевтичних підходів.

Існують різновидності РЕПТ, деякі – особливу увагу приділяють раціонально-творчому процесу, інші – когнітивно-поведінковим аспектам. Існують чіткі різниці у стилях роботи, у той час як Еліс переважно використовує більш конфронтаційний, заснований на протистоянні. Іншим практикам (Беку, Махооні, Лазарусу) більш подобається будувати відношення, які орієнтуються на співробітництво.

Основні положення РЕПТ:

«Мій підхід у роботі полягає у тому, щоб як можна швидко звести нанівець всю філософію життя клієнта, тоді він зможе розібратися зі своїми проблемами, зрозуміти, чому він переживає поразки, після цього моєю задачею є те, щоб переконати його валяти дурня і почати мінятися когнітивно, емоційно та поведінково. Моїм головним припущенням є те, що причиною усіх емоційних розладів є те, що вони мислять ригідно, догматично і нереалістично. Головна мета – допомогти клієнту ідентифікувати паттерни власних ірраціональних розмірковувань, тобто тих звичних переконань, які приводять до нереального сприйняття реальності, лише після цього навчити бути більш логічними, послідовними, раціональними. Саме оціночні судження, а не травмуючі ситуації, визначають нашу емоційну відповідну реакцію. Емоційна реакція буде дуже негативною, якщо людина не стане ретельно оцінювати правомірність власних припущень, тобто ставити під сумнів власні ірраціональні переконання, що, найвірогідніше, і зможе привести до формування нової, більш позитивної емоційної реакції. Думки та дії вважають ірраціональними, якщо вони ведуть до виникнення серйозних емоційних конфліктів, перешкоджають досягненню конструктивних цілей, не співпадають з об’єктивною реальністю.

Спочатку Еліс визначив 11 видів ірраціональних переконань, пізніше звів їх до основних 4 (1986):

- установка на гірше – спотворення реальності, коли людина уявляє саме гірше, що може відбутися;

- «я не можу цього знести» - спотворює відносну вагомість того, що щось іде не за планом. Для людей з низькою толерантністю до фрустрації звичайні перепони сприймаються як катастрофа;

- «повинність» використання таких слів як «повинен», «треба» є однією з причин виникнення емоційних розладів. Схований зміст за цими словами говорить про те, що людина очікує до себе особливого відношення, того, що все повинно скластися саме так, як вона цього хоче. Оточуючий світ нечесний і несправедливий, і очікувати від нього чогось іншого – дурниця.

- «оцінювання» себе та інших в абсолютних категоріях гарного чи поганого, вірного або невірного – ірраціональність. Очікувати досконалості від себе або інших – цієї мети досягнути неможливо. Коли консультант працює з цим видом ірраціональних переконань, він вчить оцінювати власну поведінку, а не самих себе.

Стратегічна сімейна психотерапія зорієнтувала методи та теорії різних дисциплін і відтворила ефективну психотерапевтичну модель.

Мілтон Еріксон відкрив засоби, за допомогою яких можна змусити людей щось робити, не питаючи на це їхньої згоди (1973).

Річард Бендлер і Джонсон Гриндер (1979) систематизують засоби, які інтенсивно використовував Еріксон, розробляють комунікативну психотерапевтичну модель, в рамках якої з’являється нейрон-лінгвістичне програмування.

Медична психологія (спецкурс)

Дата добавления: 2014-01-07