Культурні орієнтації Індії

Культура Індії належить до найбільш стародавніх. Вже в IV тис. до Н. X. на цій території склалися організовані форми цивілі­зованого суспільства, а з III тис. до Н. X. розвивалася цивілізація високого рівня, створена дравідами, яка от­римала назву по головних містах, де прово­дилися розкопи - Мохенджо-Даро і Хараппа. Ця цивілізація біля 2000 р. до Н. X. занепала внаслідок причин, які докладно не встанов­лено, і на ці землі прийшов інший народ арії, культура якого стала базовою для всього подальшого розвитку Індії. Дравіди жили в долині Інду, арії прийшли в долину Гангу на відстані тисячі кілометрів. Проте чимало міфологічних і релігійних ідей індуїзму пануючої релігії Індії значно раніше зустрічаються і в надбаннях протоіндійської культури. Отже, культурні орієнтації індійського суспільства мають початки в глибинах тисячоліть і цей традиціоналізм відчутно впливає і на сучасну культуру Індії.

Основоположні засади індійської культури мають своїм джерелом індуїзм.

Індуїзмом іменується сукупність найрізноманітніших вірувань більшості населення Індії, Непалу і Шрі-Ланки, що спираються на авторитет Вед.

Веди (в пер. - знання) - один з найдавніших стародавніх документів, відомих людству. Перші з них писалися, починаючи з 2500 р. до Н. X. Веди містять міфи про походження Всесвіту, людей і тварин, про богів, є твори світського спрямування. Крім Вед, існує інша літе­ратура, яку називають ведичною. До неї разом з Ведами (Самхітами) належать ще Брахмани, Аран'яки (тексти для лісових ас­кетів) і Упанішади.

В культурних орієнтаціях індійського суспільства щільно пе­реплітаються релігійні і філософські ідеї. Арії були народом ду­ховним, релігія і філософія не вважалися виключно справою вузь­кої верстви професіоналів, але складали сутнісний елемент свідо­мості народу. Розмірковуючи над причинами і наслідками всіх явищ, шукаючи органічної єдності у суперечливих явищах жит­тя, люди могли мужньо витримувати випробування і нещастя, зберігаючи гідність і життєрадісність.

брахмани (жерці, філософи, вчителі)

кшатрії (правителі і воїни)

вайш`ї (землероби, ремісники і торгівці)

шудри (батраки, слуги, люди неарійського походження)

Внаслідок приходу аріїв до Індії виникли проблеми взаємовід­носин різних народів - тих, що прийшли, і місцевих. При подо­ланні конфліктів і укладенні взаємних угод виробилася кастова система, яка здійснила величезний вплив на релігію, культову практику - всю культуру загалом. Спочатку виник поділ на аріїв і не аріїв. Згодом сформувалися 4 касти брахмани (жерці, філо­софи, вчителі), кшатрії (правителі і воїни), вайш`ї (землероби, ре­місники і торгівці) і шудри (батраки, слуги, люди неарійського походження). Поза кастами знаходилися чандали (недоторкані). Вищою кастою були брахмани, оскільки вважалося, що завдання визначення духовних цінностей, вироблення стичних норм можуть виконувати тільки люди, вільні від матеріальних турбот і інших важливих обов'язків. Вони користувались загальною пошаною. Брахман (и пер. благочестиве життя) спи ідеалом людини, яка є вченою і обізнаною, наділеною вищим знанням і чеснотами. Зго­дом брахмани перетворилися на впливовий жрецький прошарок, який завзято оберігав свої привілеї, проте ідеал цей існує і нині, коли кастову систему в Індії формально скасовано.

Культурні орієнтації Індії базуються на низці концепцій індуї­зму. Це уявлення про дхарму, яка є частиною ріши - загального морального закону, що спрямовує життя Всесвіту і всього, що є в ньому. В соціальному житті індусів дхарма здійснюється через карму і касти. Статус індивіда визначений ще до його народжен­ня сукупністю добрих і поганих вчинків, які він зробив в попе­редньому житті (закон карми). Місце людини в космічній ево­люції щільно пов'язане з дією реінкарнаціїї (доктриною пересе­лення душ, сансарою), згідно з якою душа - частинка Вищого Духа - перебуває послідовно в різних тілах, наближуючись до повного позбавлення від тілесних оболонок, тобто до чистого Духа. Соціальний статус людини визначається кастовою прина­лежністю батьків. Кастою визначається професія, соціальні зв'яз­ки, права і обов'язки людини. Найкраще, що може робити люди­на - доброчесно виконувати свої обов'язки. Тоді може в наступ­ному народженні опинитися у вищій касті. В іншому разі може бути покарана через народження в гіршій касті, а можливо, і не в людській подобі. Крім того, карають і в цьому житті іноді навіть вигнанням зі свого середовища.

Значний внесок в подальше формування культурних орієнтацій Індії зробив брахманізм, вчення брахманів, які з розмаїття ведич­них вірувань виділили певні положення і надали окремим богам визначальних функцій у світобудові. Брахманізм в основному спирається на філософські ведичні тексти - Упанішади (в пер. сидіти біля ніг). Вищим знанням вважається інтуїтивне. Головна увага приділяється етиці особистого вдосконалення. Стиль цьо­го твору це записи бесід вчителів і учнів, відверте і допитливе обговорення питань, що хвилюють співбесідників.

В усьому світі немає вченої праці.,. такої благотворної і величної, як Упанішади... Вони - плоди вищої мудрості... Рано чи пізно їм судилося стати релігією народу... Вивчення Упанішад було втіхою мого життя, і воно стане втіхою мені і в смерті.

Артур Шопенгауер

Згідно з уявленнями брахманізму, світ є тільки примарою, це - майя, породжена діяльністю божественної субстанції, безособо­вої і без якісної - Брахманом, тотожним із світовою душею - Атманом. На чолі пантеону богів було поставлено трійцю (при-мурті), триєдиний образ, що символізував створення світу, його існування і загибель. Три фази індійської космології були ототож­нені з трьома богами. Це Брама - Бог-творець, Вішну - Бог-хранитель, уособлення вічно живої природи, Ш ива - Бог-руйнівник, що втілює перебіг життя і смерті, він пов'язаний із старо­винними культами родючості. Процес руйнування відбувається під час танцю Шиви - цей сюжет полюбляли митці Індії. Згодом брахманізм поділився на дві гілки - шанувальників Вішну (вайшнави або вішнуїти) і тих, хто поклонявся Шиві (шайви або шиваїти). Такий розподіл існує і нині в Індії, причому культ вішнуїз­му має більше прихильників.

В "Упанішадах", де імена окремих богів зустрічаються рідко, Вішну згадується неодноразово і асоціюється з поняттям мокша (кінець шляху, звільнення), яке означає мету релігійного вдоско­налення людини. У вішнуїзмі розвинулася і набрала завершеного вигляду ідея аватари - втілення Бога в земних істотах. В пізніших формах вішнуїзму це верховне божество втілюється в тварин­них аватарах (черепахи, риби, кабана, лева, коня, корови, царя мавп). Звідси шанобливе ставлення індусів до тварин, особливо до корови. Згодом втілення набирають антропоморфного вигля­ду (Крішна, Рама, Будда тощо).

У соціальному і особистому житті індусів спостерігається то­тальна сакралізація. Релігія для індуса в усі періоди загалом ото­тожнюється з життям, а життя - з релігією. Обрядова практика і поведінка відзначаються надзви­чайною складністю і різноманіт­ністю. Повсякденне життя і дум­ки людини, належні їй справи ре­тельно розписані. Все життя від народження дитини до похорон і поминок регламентується спе­ціальними обрядами (санскарами), які обґрунтовуються посиланнями на безліч священних текстів. Адже вдосконалюючи себе духовно і виконуючи обов'язки, людина сприяє покращенню світу, але може відігравати і негативну роль своїми вчинками і навіть думками, гальмуючи загальний розвиток світу і понижуючи його духовність. Життєвий шлях арія розділено на 4 стадії. Перша - юність, час навчання, виховання самодисципліни. Юнака приводи­ли до вчителя, і там він жив, вивчаючи Веди і допомагаючи вчите­лю у домашньому господарстві. Друга стадія - життя в сім'ї, мирські справи, третя - служіння суспільству (державна служба, політична діяльність тощо). Остання стадія - життя відлюдника, який поринає в глибини пізнання себе і Бога. Докладна регламентація стосується сім'ї і шлюбу, особливо щодо становища жінок, їх обов'язків по відно­шенню до чоловіка, його батьків та інших родичів, які вважаються вищими за статусом, ніж родичі дружини. Саме в сім'ї спочатку, а вже згодом в касті, клані, варні отримував індус свої перші уявлен­ня про нерівність, спричинену релігійним підґрунтям і відображену в соціальній структурі суспільства. Регулятивна функція індуїзму гарантувалася психологією віруючого, його внутрішнім самоконт­ролем. Благочестивий індус завжди прагнув чесно і максимальні.) повно виконувати всі необхідні релігійні приписи. На цьому базува­лася і нині ґрунтується індійська культура.

Стадії життєвого шляху

—► перша - юність, час навчання, виховання самодисципліни

—► друга стадія — життя в сім % мирські справи

третя - служіння суспільству (державна служба, політична діяль­ність тощо)

—► четверта стадія - життя відлюдника, який поринає в глибшій пішанш себе і Бога

Певні корективи у типово індійські культурні орієнтації вне­сли Рамакрішна, видатний духовний вчитель Індії XIX ст. і його учень Свамі Віаекананда. Вони вважаються реформаторами індуї­зму, і ті нові тенденції, яких зазнала індійська культура в XIX XX ст., в значній мірі наслідок їх ідей і діяльності. Рамакрішна вважав істинними всі шляхи богопізнання, але надавав перевагу бхакті шляху любові. Він дуже поважав інший шлях джнана (шлях знання), проте вважай його досягнення дуже сумнівним. Водночас бхахті с універсальним і не суперечить, джнана, оскільки Бог з любові до віруючого може подарувати йому і знання Брахмана. Рамакрішна вчив, що сутність кожної релігії і голов­на мета життя людини - пізнання Бога. Слід виконувати всі при­писи своєї релігії і не сумніватись в них, адже Бог не попустить, щоб той, хто шукає його, помилився. Бог присутній в усьому. Він прихований від людських очей, хоч і перебуває в людському серці. Між людиною і Богом знаходиться майя (спокуси зовніш­нього світу, а також людське "его"). Майя перекручує сприй­няття Бога і світу, роблячи світ більш реальним, ніж Бог, хоч на­справді це не так. Спокуси зовнішні - не найбільша перепона для людини на шляху до Бога. Гіршим є "его", від якого можна по­вністю відійти, тільки занурюючись у самадхі, тобто стан бла­женства, коли людина пізнає істину про те, що Брахман є його внутрішньою свідомістю. Однак "его" повертається після вихо­ду із самадхі. Рамакрішна вводить нове поняття дайя, тобто те, що веде до Бога. Дайя - любов без протиставлення і вибірко­вості, до всіх людей без винятку.

Рамакрішна дає багато порад мирянам. Він вважав, що немає нічого гріховного в звичайному житті, немає особливої необхід­ності ставати аскетом, слід лише відріктися від спокус. Визнаю­чи реальність світу, він вважав активну діяльність в ньому бажа­ною, проте людина, виконуючи свої обов'язки, не повинна бути прив'язаною до цього світу і їй слід за всіх умов думати про Бога і шукати його. Серцевиною вчення Рамакрішни (що було незвич­ним з боку індуїського жерця і проповідника) є підтримка актив­ної діяльності на благо інших людей і суспільства.

Учень Рамакрішни Вівекананда, також жрець, висував на пер­ший план не служіння Богу, а народу. Активна цілеспрямована громадська діяльність, що має на меті зміну існуючих порядків, була для нього більш важливою, ніж віра в Бога, знання священ­них текстів і відправлення обрядів.

Якщо ви шукаєте власного спасіння, ваш шлях прямує в пекло! Невже не здатні присвятити життя служінню іншим? В наступному народженні ви зможете вивчати педанту і інші філософські системи. А це життя віддайте іншим...

Дата добавления: 2014-01-07