Імідж: історія та обсяги поняття

Імідж як базова категорія ПР

Поняття «імідж» існує давно. Першими активно почали працювати з ним економісти, які займаються підприємництвом. Американський економіст К. Болдуінг в 60-х роках XX століття ввів у діловий обіг поняття «імідж» і обґрунтував його корисність для ділового успіху.

Потім «імідж» як специфічний феномен був узятий на озброєння народжуваної політологією, фахівці побачили в ньому важливий напрям своєї роботи. Політологам відомі роботи Нікколо Макіавеллі «Государь» і Г. Лебона «Психологія соціалізму», в яких дано науково-прикладне обґрунтування практичної цінності цього феномена. Макіавеллі переконливо показав, яке значення для державної особи має володіння відповідною «личиною» (маскою), а Лебон інтерпретував сенс іміджування як засіб досягти політичного успіху завдяки ефекту «особистої чарівності».

Психологічне обґрунтування іміджування стало об'єктом і предметом дослідження соціальних і політичних психологів. Володіючи знаннями законів процесу соціального сприйняття і суб'єктного усвідомлення зовнішнього образу, вони надали цій проблемі теоретико-прикладне обґрунтування.

У царювання Єлизавети Петрівни існувала цензура на портрети імператриці. Найвищим указом було затверджено зразок її зображення живописцями. У 1886 році в Росії вийшла книга П. Мантегацца «Обличчя і вираз почуттів». У 1925 році в нашій країні була видана книга Б. Хатунцева «Про природу влади. Досвід дослідження соціально-психологічних основ влади», в якій особиста чарівність розглядалася як суб'єктивний засіб створення навколо себе ореолу, що сприяє тому, щоб підкоряти людей і отримувати їх визнання.

У 70-х роках ХХ ст. імідж став згадуватися в СРСР у журнальних і, рідше, в газетних публікаціях як категорія негативна. Його розглядали в основному як маніпулятивний прийом буржуазної політики та засобів масової інформації, який використовується з метою ідеологічної обробки масової свідомості. Подібне ставлення до іміджу не сприяло об'єктивному інтересу до нього з боку радянських вчених. Однією зі спроб подолати таке ставлення до іміджу були в ті роки статті О. Феофанова у журналі «Питання філософії».

У наш час імідж став ходовим товаром у всіх, сферах життєвої діяльності. На його придбання при проведенні виборчих заходів у країні витрачаються величезні кошти, які обчислюються десятками тисяч доларів. Підвищеним попитом імідж користується у сфері культури. Завдяки іміджу однією з розвинених сервісних індустрій стала політична й торгова реклама. Зростаючий попит на імідж породив нову професію – іміджмейкер. Це фахівець з конструювання іміджу особистості, ділових і політичних структур (напр., політичної партії чи громадської організації).

Дата добавления: 2014-01-06