Видні представники гуманістичної (екзистенціональної) психології

(Р. Оллпорт, Р. А. Мюррей, Р. Мерфі, Д. Роджерс, А. Маслоу) предметом психологічних досліджень вважають здорову творчою особистіть людини. Своєрідною гілкою гуманістичної психології можна також вважати духовну (християнську) типологію.

На рубежі XIX - XX століть виник також напрям в психологічній теорії і практиці, що поклало початок тому, що зараз називають глибинною психологією. Вона виникла саме в період ломки традиційних для того часу уявлень про психіку і психологічні процеси. У її витоків стояв австрійський психіатр і психолог, завідувач кафедрою нервових хвороб Віденського університету Зігмунд Фрейд (1856 -1939 р. р.). Він запропонував свою систему аналізу душевного життя людини, названу їм психоаналізом. 3. Фрейд ввів в психологію ряд важливих проблем: несвідома мотивація, захисні механізми психіки, роль сексуальності в ній, вплив дитячих психічних гравм на поведінку в зрілому віці і так далі.

Його найближчі учні: А. Адлер - засновник, так званій, «індивідуальної психології»; К. Юнг родоначальник аналітичної психології - розвинули психоаналіз Фрейда і внесли до нього свої ідеї, концепції.

Психоаналіз Фрейда явно побічно зробив вплив майже на всі психологічні теорії. Пов'язати природу несвідомого ядра психіки людини з соціальними умовами його життя намагалися Д. Хорні, Р. Саллівен, Е. Фромм -реформатори психоаналізу Фрейда (неофрейдисти).

У контексті еволюції світової психології розвивалися психологічні знання і в Росії. Основоположником російської психології вважається І. М. Сеченов (1829 - 1905 р. р.). У його книзі «Рефлекси головного мозку» (1863 р.) основні психологічні процеси отримують фізіологічне трактування.

Важливе місце в історії психології належить Г. І. Челпанову (1862 -1936 р. р.). Його головна заслуга - створення в Росії психологічного інституту (1912 р.). Експериментальний напрям в психології з використанням об'єктивних методів дослідження розвивав В. Н. Бехтерєв (1857 -1927 р. р.). Зусилля І. П. Павлова (1849 -1936 р. р.) були направлені на вивчення умовно рефлекторних зв'язків діяльності організму. Його роботи благотворно вплинули на розуміння фізіологічних основ психічної діяльності.

Під впливом матеріалістичних ідей І. М. Сеченова, І. П. Павлова, А. А. Ухтомського і ін. розвивалась російська в післяреволюційний період. Значний внесок у розвиток психології ХХ-го століття внесли вчені Л. С. Виготський (1896 - 1934 р. р.), А. Н. Леонтьєв (1903 - 1979 р. р.), А. Ф. Лурія (1902 - 1977 р. р.), П. Я. Гальперін (1902 - 1988 р. р.). Л. С. Виготський ввів поняття про вищі психічні функції, заклав основи культурно-історичної концепції психічного розвитку людини А. Н. Леонтьєв провів ряд експериментальних досліджень, що розкривають механізм формування вищих психічних функцій. А. Ф. Лурія приділяв основну увагу проблемам мозкової локалізації вищих психічних функцій і їх порушень. Він став одним з творців нейропсихології. П. Я. Гальперін - автор концепції поетапного формування розумових дії (образів, понять).

Радянська психологія затверджує методологічні принципи детермінізму, єдності свідомості і діяльності, розвитку психіки в діяльності. Психіка визначається способом (образом) життя і міняється із зміною образу життю. У формуванні цих принципів велику роль зіграли такі психологи як: П. П. Блонський, С. Л. Рубінштейн, Б.. Н. Теплов, Н. А. Берштейн.

У 50-і роки радянська психологія впритул досліджує проблеми особистості. У працях Д. Д. Платонова, Б. Г. Ананьєва і ін. затверджується, що предметом психологічної науки в цілому є пізнання людської особистості. Особистість все помітніше виступає як центральна категорія. У вітчизняній психології був сформований «принцип особистісного підходу» до вивчення психіки (Л. І. Божовіч, Д. Д. Платонов).

У працях А. С. Петровського, М. Г. Ярошевського і ін. радянських психологів сформульовані проблеми вивчення особистості як цілісного системного психічного утворення в її багатопланових соціальних і природних зв'язках, а так само в процесі розвитку.

Таким чином, вітчизняна психологія сформувала досить грунтовну наукову картину психіки.

Література.

1. Гофруа Ж. Что такое психология. В 2 т. М. 1992.

2. Краткий психологический словарь. М, 1985.

3. Немов Р. С. Психология (учебник). В 2 кн., кн. I. М., 1994.

4. Основи психології (підручник). За загальною редакцією О. В. Киричука, В. А. Роменця. К., 1995.

5. Петровский А. В. Введение в психологию: учебное пособие для студентов высших педагогических учебных заведений. М.,1995.

6. Психология и педагогика: учебное пособие для вузов. Составитель и ответственный редактор Радугин. М.,1999.

7. Психология. Словарь. Под общей редакцией А. В. Петровского, М Г Ярошевского. М., 1990.

8. Рубинштейн С. Л. Основы общей психологии. В 2 т., т. I. М.,1989.

9. Столяренко Л. Д. Основы психологии. Ростов-на-Дону, 1997.

10. Ярошевский М. Г. История психологии. М., 1985.

Тема 2: Психіка і організм.

Дата добавления: 2014-01-07