Протиріччя між потребами і реальними можливостями їх задоволення обумовлюють включення людини в суспільні стосунки і тим самим є рушійною силою розвитку її особистості

План.

Тема 5 Психологія особистості.

1. Поняття особистості в психології. Самосвідомість особистості.

2.Спрямованість особистості.

3.Темперамент і характер.

1. Людина взаємодіє з дійсністю на різних рівнях. Особливості цієї взаємодії зафіксовані в поняттях "індивід", "особистість", "індивідуальність".

Індивід (від латин individuum - неділиме) - це окрема жива істота, представник біологічного роду Ното Sарiепs (лат. – людина розумна), носій індивідуально-своєрідних психофізичних рис (завдатків, типу ВНД і ін.).

Будь-яка людина - індивід, незалежно від рівня її фізичного і психічного здоров'я.

Поняття "особистість" характеризує людину як суспільну істоту. Це стійка система соціально значимих якостей індивіда, сформованих в спільній діяльності і спілкуванні з іншими людьми.

Таким чином, особистість - соціальна якість індивіда, яка не може виникнути поза суспільством. При цьому процес становлення людини як особистості в результаті включеності її в різні спільності (сім'ю, школу, трудовий колектив і ін.) називають соціалізацією особистості.

Поняттям "індивідуальність" визначається своєрідність природного і соціального, психіки і особистості людини, яке виявляється в особливостях темпераменту, характеру, здібностей, специфіці потреб і інтересів, якостях пізнавальних і емоційно-вольових процесів.

Істотними характеристиками особистості є:

• стійкість, що полягає в послідовності і передбаченості поведінки особи, закономірності її вчинків;

• цілісність, обумовлена існуванням стійкого зв'язку і тісною взаємодією всіх сторін особистості;

• активність, що виявляється в прагненні особистості постійно розширювати сферу своєї діяльності, не лише пристосовуючись до ситуації, але і перетворюючи її.

Джерелом активності особистості є потреби, під якими розуміють свідомість і переживання людиною нужди в яких-небудь об'єктах, необхідних для її існування і розвитку.

Особистість сприймає сама себе. Сукупність психічних процесів, за допомогою яких індивід усвідомлює свою особистість, своє "Я", називають самосвідомістю особистості, а систему уявлень, що склалася в результаті, про себе - Я-образом.

Я-образ включає три компоненти:

• пізнавальний (когнітивний) - уявлення про свої здібності, зовнішність, соціальне положення і пр;

• емоційно-оцінний - самоповага, самокритичність, самоуніижіння, себелюбство і т. п.;

• поведінковий (вольовий) - прагнення підвищити самооцінку, пошана і тому подібне

Я-образ складається в спільній діяльності і спілкуванні, перш за все в сім'ї, за допомогою виділення людиною в інших їх особливостей, якостей і зіставлення їх з собою. На основі представлень, що склалися, які можуть не відповідати дійсності, людина будує свою взаємодія з навколишнім світом. Міру адекватності Я-образа можна з'ясувати при вивченні самооцінки особистості, тобто оцінки особою самої себе, своїх можливостей, якостей, місця серед інших людей. Від самооцінки залежать критичність, вимогливість особистості до себе, відношення до успіхів і невдач. Самооцінка тісно пов'язана з рівнем домагань людини, тобто мірою трудності цілей, які вона ставить перед собою. Дослідженнями підтверджено, що рівень своїх домагань особистість встановлює так, щоб зберегти незмінною свою самооцінку. Розбіжність між домаганнями і реальними можливостями людини веде до наростання емоційної напруги і підключення механізмів психологічного захисту, які не допускають в свідомість небажану інформацію, спотворюючи сприйняття дійсності.

Якщо людина, відносячись до себе в цілому позитивно, усвідомлює свої недоліки в результаті співвідношення Я-образа з реальними проявами своєї особистості, він може стати на шлях їх подолання, самоудосконалення. Людина може змінити свої вчинки; в той же час нові вчинки перетворять її самосвідомість, а значить, і життя.

Вихідними спонуками людини до діяльності є потреби. Всі потреби можна розділити на декілька груп і представити у виді піраміди.

Нижчий рівень ієрархічної структури потреб складають фізіологічні потреби (у їді, сексуальні потреби і ін.) До тих пір, поки не задоволені ці потреби, потреби більш високого рівня не будуть актуалізовані. Потреби в безпеці спонукають індивіда до діяльності, яка забезпечить організму недоторканість і безпеку, нормальні і зручні умови життя. Потреби в приналежності і любові схиляють людину бути членом групи спілкуватися, щоб уникнути самоти, отримати підтримку, бажання дружніх взаємин і любові. Потреби в престижі виявляються в прагненні досягти значимого, поважного положення в суспільстві, добитися визнання. Потреби в самоактуалізації спонукають людину до діяльності, в якій вона може розкрити свій духовний, творчий потенціал.

«Піраміда» потреб А. Маслоу (американський психолог).

Образи, що відображають об'єкти задоволення потреб і спонукаючі людину до діяльності по задоволенню цих потреб, називаються мотивами (від латин. movere - приводити в рух, штовхати). Всю сукупність мотивів, які формуються і розвиваються впродовж життя особистості, називають мотиваційною сферою особистості.

Сукупність стійких мотивів, орієнтуючих діяльність особистості і відносно незалежних від аналогічних ситуацій, називається спрямованістю особистості.

Мотиви (форми прояву спрямованості особистості) можуть бути неусвідомлюваними і усвідомлюваними. До неусвідомлюваних мотивів відносять потяги (прагнення задовольнити мало усвідомлювану або взагалі неусвідомлювану потребу) і установки (неусвідомлюваний особою стан готовності до діяльності, за допомогою якої може бути задоволена та або інша потреба).

До усвідомлюваних мотивів відносяться:

· бажання -відображаюча потреба переживання людини, для якої характерна велика або менша усвідомленість образу того, до чого людина прагне;

· інтерес - форма прояву пізнавальної потреби, що забезпечує спрямованість особистості на пізнання дійсності;

· схильність - виникає при включенні в інтерес вольового компонента;

· ідеал - що конкретизуються в образах або представленнях вирішальні життєві цілі;

· світогляд - система філософських, естетичних, природничонаукових і інших поглядів на навколишній світ;

· переконання - система мотивів особистості, спонукаючих її поступати відповідно до своїх принципів, ціннісних орієнтацій, світогляду.

Знання мотивів, якими керується людина в своїй діяльності, дозволяє передбачати напрям його поведінки і діяльності.

Соціальна зрілість особистості має чотири базових складових:

• відповідальність;
• терпимість;
• саморозвиток;

• позитивне мислення.

Відповідальність - це те, що відрізняє соціально незрілу особистість від звичайної людини. У психології особистості поширена концепція двох видів відповідальності.

Відповідальність першого типу - це той випадок, коли особистість вважає себе відповідальною за все те, що відбуваються з нею в житті. Ця особистість упевненіша в собі, спокійніша і доброзичливіша, знаходить в житті сенс і цілі.

Відповідальність другого типу - пов'язана з ситуацією, коли людина схильна вважати відповідальним за тих, що всі відбуваються з нею в житті або інших людей, або зовнішні обставини, ситуацію. Відповідальність покладається на батьків, вчителів, в майбутньому - на колег, начальство, знайомих. Ця особистість відрізняється підвищеною тривожністю, вона менш терпима до тих, що оточують, менш популярна в суспільстві.

Терпимість: у її структурі можна виділити два види -сенсуальная і диспозиційна.

Сенсуальна терпимість пов'язана із стійкістю до впливу соціального середовища, з ослабінням реагування на який-небудь несприятливий чинник за рахунок зниження чутливості до його дії. Образно кажучи, сенсуальна терпимість є терпимість - черствість, терпимість - фортеця, терпимість – стіна.

Диспозиційна терпимість забезпечує терпимість особистості при соціальних взаємодіях. За диспозиційною терпимістю стоять установки особистості, її система відносшення до дійсності: до інших людей, до їх поведінки, до себе, до життя взагалі. Прикладами установок такої особистості можуть бути такі: "всі люди коли-небудь помиляються", "кожен має право на свою думку".

Саморозвиток. Потреба в саморозвитку є основоположною складовою зрілості особистості. Ідея саморозвитку і самореалізації є дуже важливою для багатьох сучасних концепцій про людину. Саморозвиток -це джерело довголіття людини, причому довголіття активного, не лише фізичного, але і соціального, особового.

Дата добавления: 2014-01-07