Перелік навчально-методичної літератури

Ю

Ч

Ц

Х

Ф

У

Т

С

Р

П

О

Н

М

Л

К

І

Е

Ж

Д

Г

В

Б

А

АБСТРАКЦІЯ (лат. abstractio – відволікання) – уявне виділення будь-якої ознаки або властивості предмета, явища з метою його більш детального вивчення.

АВТОРИТАРНИЙ (лат. autoritas – вплив, влада) – характеристика людини як особистості або його поведінки у відношенні інших людей, що підкреслює схильність користуватися переважно недемократичними методами впливу на них: тиск, накази, розпорядження й т.п.

АВТОРИТЕТНІСТЬ (лат. autoritas – вплив, влада) – здатність людини мати певну вагу серед людей, служити для них джерелом ідей і користуватися їхнім визнанням і повагою.

АГРЕСИВНІСТЬ (лат. aggredi – нападати) – поведінка людини у відношенні інших людей, яке відрізняється прагненням заподіяти їм неприємності, завдати шкоди.

АДАПТАЦІЯ (лат. adapto – пристосовую) – пристосування органів почуттів до особливостей діючих на них стимулів з метою їх найкращого сприйняття й запобігання від зайвого перевантаження рецепторів.

АКОМОДАЦІЯ – зміна знань, навичок, умінь, що вже склалися, відповідно до виниклих нових умов.

АКТИВНІСТЬ – поняття, що вказує на здатність живих істот здійснювати спонтанні рухи й змінюватися під впливом зовнішніх або внутрішніх стимулів‑ подразників.

АКТУАЛІЗАЦІЯ (лат. actualis – діяльний) – дія, що полягає у витягу засвоєного матеріалу з довгочасної або короткочасної пам'яті з метою наступного використання його при дізнаванні, пригадуванні, спогаді або безпосередньому відтворенні.

АКЦЕНТУАЦІЯ – виділення будь-якої властивості або ознаки на тлі інших, її особливий розвиток.

АЛЬТРУЇЗМ (лат. alter – іншої) – риса характеру, що спонукує людини безкорисливо приходити на допомогу людям і тваринам.

АМБИВАЛЕНТНіСТЬ (греч. ampi – подвійність, лат. valentia – чинність). У психології почуттів позначає одночасну присутність у душі людини протилежних, несумісних один з одним прагнень, що стосуються того самого об'єкта.

АМНЕЗІЇ – порушення пам'яті, що виникають при різних локальних поразках мозку.

АНАЛІЗ (греч. analysis – розкладання, розчленовування) – процес розчленовування цілого на частині; включений в усі акти практичної й пізнавальної взаємодії організму із середовищем.

АНАЛІЗАТОР – поняття, запропоноване І. П. Павловым. Позначає сукупність аферентних і еферентних нервових структур, що приймають участь у сприйнятті, переробці й реагуванні на подразники.

АНАЛОГІЯ (греч. analogos – відповідний, розмірний) – подібність між об'єктами в деякім відношенні.

АПАТІЯ (греч. apatheia – відсутність пристрасті) –стан емоційної пасивності, байдужності й бездіяльності; характеризується спрощенням почуттів, байдужістю до подій навколишньої дійсності й ослабленням спонукань і інтересів.

АПРАКСІЯ (греч. apraxia – бездіяльність) – порушення довільних цілеспрямованих рухів і дій у людини.

АСИМІЛЯЦІЯ – використання в нових умовах готових умінь і навичок без їхньої істотної зміни.

АСОЦІАЦІЯ (лат. associatio – з'єднання) – зв'язок між психічними явищами, при якій актуалізація одного з них спричиняє появу іншого.

АСТЕНІЯ (греч. astheneia – безсилля, слабість) – нервово‑ психічна слабість, що проявляється в підвищеній стомлюваності й виснаженості, зниженому порозі чутливості, крайньої нестійкості настрою, порушенні сну.

АТРАКЦІЯ (лат. attrahere – залучати, притягати) – поняття, що позначає виникнення при сприйнятті людини людиною привабливості однієї з них для іншої.

АУТИЗМ (греч. auto – сам) – крайня форма психологічного відчуження, що виражається в відході індивіда від контактів з навколишньою дійсністю й зануренні в мир власних переживань.

АУТОГЕННАЯ ТРЕНУВАННЯ (гречок. – autos – сам, genos – походження) – комплекс спеціальних вправ, заснованих на самонавіянні й використовуваних людиною для керування власними психічними станами й поведінкою.

АФАЗІЇ – порушення мови, що виникають при локальних поразках кори лівої півкулі мозку (у правшей) системний розлад різних видів мовної діяльності.

АФЕКТ (лат. affectus – щиросердечне хвилювання, пристрасть) – короткочасний, що бурхливо протікає, стан сильного емоційного збудження, що виникає в результаті фрустрації або будь-якої іншої причини, що сильно діє на психіку, звичайно пов'язаний з незадоволенням дуже важливих для людини потреб.

АФЕРЕНТНиЙ (лат. afferentis –, що приносить) – поняття, що характеризує хід процесу нервового збудження по нервовій системі в напрямку від периферії тіла до головного мозку.

АФИЛіАЦіЯ (англ. to affiliate – приєднувати, приєднуватися) – потреба людини у встановленні, збереженні й зміцненні емоційно‑ позитивних (дружніх, товариських, приятельських) відносин з оточуючими людьми.

БАЖАННЯ – стан актуалізованої, тобто, що почала діяти, потреби, який супроводжується прагненням і готовністю зробити будь-що конкретне для її задоволення.

БАР'ЄР ПСИХОЛОГІЧНИЙ (франц. barriere – перешкода) – внутрішня перешкода психологічної природи (небажання, острах, непевність і т.п.), що заважає людині успішно виконати деякі дії. Часто виникає в ділових і особистих взаєминах людей і перешкоджає встановленню між ними відкритих і довірчих відносин.

БЕЗУМОВНИЙ РЕФЛЕКС (лат. reflexus – відбиття) – спадково закріплена стереотипна форма реагування на біологічно значимі впливи зовнішнього миру або зміни внутрішнього середовища організму.

БІХЕВІОРИЗМ (англ. behaviour – поведінка) – один із провідних напрямків в американській психології що одержав широке поширенняі в інших країнах – навчання, у якім у якості предмета психологічних досліджень розглядається тільки поведінка людини й вивчається його залежність від зовнішніх і внутрішніх матеріальних стимулів (необхідність і можливість наукового дослідження властивостей психічних явищ заперечується). Родоначальники теорії – Б. Є. Торндайк, Дж. Уотсон.

ВАЛІДНІСТЬ (англ. valid – придатний) – якість методу психологічного дослідження, що виражається в його відповідності тому, для вивчення й оцінки чого він споконвічно був призначений.

ВЕЛИКА ГРУПА – значне по кількісному складу соціальне об'єднання людей, утворене на підставі будь-якої абстрагованої (див. абстракція) соціально‑ демографічної ознаки: статі, віку, національності, професійної приналежності, соціального або економічного становища й т.п.

ВЕРБАЛЬНИЙ (лат. verbalis – словесний) – стосовний до звукової людської мови.

ВИБІРКА – група людей, на якій проводиться дослідження (на противагу вибірці, генеральною сукупністю називають великий кількість людей, на якого поширюються результати дослідження); вибірка є частиною генеральної сукупності.

ВІДБИТТЯ – загальна властивість матерії, що укладається в здатності об'єктів відтворювати з різним ступенем адекватності ознаки, структурні характеристики й відносини інших об'єктів.

ВІДЧУТТЯ – суб'єктивне відбиття властивостей предметів об'єктивного миру, що виникає при їхньому безпосередньому впливі на рецептори.

ВИПРОБУВАНИЙ – людина, над якою проводяться наукові психологічні досвіди.

ВІДТВОРЕННЯ – доступне для спостереження розумова дія, що укладається у відновленні й реконструкції актуалізованого втримування в тієї або іншій знаковій формі.

ВІРА – переконаність людини в будь-чому, не підкріплювана переконливими логічними аргументами або фактами.

ВНУТРІШНЯ РІЧ – особливий вид людської мовної діяльності, безпосередньо пов'язаний з несвідом процесами, що автоматично протікають, перекладу думки в слово й назад.

ВОЛЯ – властивість (стан) людини, що проявляється в його здатності свідомо управляти своєю психікою й учинками. Проявляється в подоланні перешкод, що виникають на шляху досягнення свідомо поставленої мети.

ВЛАСТИВОСТІ НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ ЛЮДИНИ – стійкі особливості нервової системи, що впливають – за інших рівних умов – на індивідуальні психологічні особливості людини.

ВПЛИВ (лат. suggestio) – неусвідомлений (або усвідомлений) вплив однієї людини на іншу, що викликає певні зміни в її психології й поведінці.

ВЧИНОК – свідомо зроблене людиною й кероване волею дія, що виходить із певних переконань.

ГАЛЬМУВАННЯ – активний, нерозривно пов'язаний з порушенням процес, що приводить до затримки діяльності нервових центрів або робочих органів.

ГАЛЮЦИНАЦІЇ (лат. hallucinatio – марення, бачення) – нереальні, фантастичні образи, що виникають у людини під час хвороб, що впливають на стан її психіки (див. також аутизм, марення).

ГЕНІАЛЬНІСТЬ (лат. genius – дух) – вищий рівень розвитку в людини будь-яких здатностей, що робить його видатною особистістю у відповідній області або сфері діяльності.

ГЕНОТИП (греч. genos – походження, typos – форма, зразок) – сукупність генів або будь-яких якостей, отриманих людиною в спадщину від своїх батьків.

ГЕШТАЛЬТ ГРУПИ – групи людей, що утворені для психотерапевтичного впливу в гешталъттерапии.

ГЕШТАЛЬТ ТЕРАПІЯ (нем. gestalt – цілісна форма, образ, структура) – система методів і процедур психотерапевтичного впливу на людину, заснованих на теорії гешталътпсихологии – області психологічних досліджень, що ставлять у главу кута закономірності створення й функціонування цілісних структур, виходячи з яких пояснюються їхні елементи й зв'язку між ними (головний принцип – безумовне прийняття людиною себе, інших людей і всього іншого миру такими, які вони є; сприйняття й оцінка наявного стану як цілком створеного, що не вимагає зміни або поліпшення).

ГІПНОЗ (греч. hypnos – сон) – тимчасове відключення свідомості людини або зняття свідомого контролю над власною поведінкою, що виникають під впливом навіювання.

ГОЛОВНИЙ МОЗОК – передній відділ центральної нервової системи хребетних тварин і людини, що міститься в порожнині черепа; матеріальний субстрат вищої нервової діяльності й головний регулятор усіх життєвих функцій організму.

ГОМЕОСТАЗ (греч. homoios – подібний, statis – стояння) – нормальний стан рівноваги органічних і інших процесів у живій системі.

ГРУПА – сукупність людей, виділена на основі будь-якого одного або декількох, загальних для них ознак (див. також мала група).

ГРУПОВА ДИНАМІКА (греч. dynamis – чинність) – напрямок досліджень у соціальній психології, який вивчає процес виникнення, функціонування й розвитку різних груп.

ГРУПИ ЗУСТРІЧЕЙ – спеціальні малі групи, застосовувані в практиці соціально‑ психологічного тренінгу з аналогічною назвою; ціль цього тренінгу – виявлення й використання резервів саморозвитку особистості, закладених у ній самій, через спеціальні прийоми, що допомагають особистості усвідомити свої можливості, позбутися психологічних бар'єрів і комплексів.

ГРУПИ ПСИХОДРАМИ– малі групи, у яких через рольову поведінку людьми краще усвідомлюються й ефективно вирішуються їхні власні проблеми; засвоювані ролі стають надбанням особистості й дозволяють їй добре адаптуватися в житті.

ГРУПИ ТІЛЕСНОЇ ТЕРАПІЇ – групи, у яких у процесі психотерапевтичної роботи велике значення надається прямим тілесним контактам людей як засіб рятування від психологічних проблем.

ГРУПИ ТРЕНІНГУ ВМІНЬ – біхевіористично орієнтовані групи, розраховані на вироблення в їхніх учасників корисних для життя вмінь і навичок, зокрема комунікативних; завдяки вмінням, вироблюваним у цих групах, людина може позбутися тривожності, агресивності, непевності в собі й інших звичних форм негативної поведінки.

ГУМАНІСТИЧНА ПСИХОЛОГІЯ – напрямок у психології, що визнає своїм головним предметом особистість як унікальну цілісну систему, яка являє собою не щось заздалегідь задане, а "відкриту можливість" самоактуалізації, властиву тільки людині.

ДЕВІАНТНА ПОВЕДІНКА (лат. deviatio – відхилення) – поведінка з відхиленням від прийнятих у суспільстві правових або моральних норм (основні види такої поведінки – злочинність і кримінально не карна аморальна поведінка).

ДЕПЕРСОНАЛІЗАЦІЯ (лат. persona – особистість, особа – знеособлювання) – тимчасова втрата людиною психологічних і поведінкових особливостей, що характеризують її як особистість.

ДЕПРЕСІЯ (лат. depressio – придушення) – стан щиросердечного розладу, пригніченості, що характеризується занепадом сил і зниженням активності.

ДЕТЕРМІНІЗМ (лат. determinare – визначати) – філософсько ‑ гносеологічне навчання, що затверджує наявність і можливість установлення об'єктивних причин усіх явищ, що існують у світі (у психології – закономірна й необхідна залежність психічних явищ від факторів, що їх породжують).

ДИСТРЕСС – негативний вплив стресової (див. стрес) ситуації на діяльність людини.

ДІАЛОГ (греч. dialogos) –обмін репліками двох і більш людей.

ДІЯЛЬНІСТЬ – специфічний вид людської активності, спрямованої на творче перетворення, удосконалювання дійсності й самого себе.

ДОСВІД – результат почуттєво емпіричного відбиття в людській психіці об'єктивної дійсності, що виражається в єдності знань, навичок, умінь.

ДРУГА СИГНАЛЬНА СИСТЕМА – система мовних знаків, символів, що викликають у людини такі ж реакції, як і реальні об'єкти, які цими символами позначені.

ДУША – поняття, що відображає як історично змінювалися погляди на психіку людини й тварин.

ЖЕСТ – рух рук людини, що виражає його внутрішній стан або, що вказує на який‑ небудь об'єкт у зовнішньому світі.

ЖИТТЄВІ ПОНЯТТЯ – ті поняття, які використовуються людьми в повсякденній мові, у повсякденнім спілкуванні; від наукових понять відрізняються меншою визначеністю й точністю, більшою мінливістю формулювань, слабкою операціоналізацією і верифікацією.

ЗАБОБОН – стійка помилкова думка, не підкріплюване фактами й логікою, засноване на вірі.

ЗАГАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ – область психологічної науки, що вивчає загальні закономірності психіки й поведінки людину, що розробляє основні поняття, що й представляє головні закони, на основі яких формується, розвивається й функціонує психіка людини.

ЗАДАТКИ – передумови до розвитку здібностей (їх біологічний або соціальний фундамент). Можуть бути вродженими або придбаними.

ЗАМІЩЕННЯ (сублімація) – один із захисних механізмів, що представляють собою підсвідому заміну однієї, заборонної або практично недосяжної мети на іншу, дозволену й більш доступну, здатну хоча б частково задовольнити актуальну потребу.

ЗАХИСНІ МЕХАНІЗМИ – психоаналітичне поняття, що позначає сукупність несвідомих приймань, за допомогою яких людей оберігає себе від психологічних травм і неприємних переживань, прагнучи разом з тим зберегти в цілісності сложившийся «Я» – образ.

ЗБУДЛИВІСТЬ – властивість живої матерії приходити в стан збудження під впливом подразників і зберігати його сліди протягом деякого часу.

ЗВИКАННЯ – припинення або зниження гостроти реагування на, що ще продовжує діяти подразник.

ЗВОРОТНИЙ ЗВ'ЯЗОК – процес одержання інформації про стани партнера по спілкуванню з метою поліпшення спілкування й досягнення бажаного результату.

ЗГУРТОВАНІСТЬ ГРУПИ – психологічна характеристика єдності членів колективу, що проявляється в єдності думок, переконань, традицій, характері міжособистісних відносин, настроїв і інших компонентах психіки, а також у єдності практичної діяльності.

ЗДАТНОСТІ – індивідуально‑ психологічні особливості особистості, від яких залежить придбання ними знань, умінь і навичок, а також успішність виконання різних видів діяльності.

ЗНАЧЕННЯ (слова, поняття) – зміст, що вкладають у дане слово або поняття всі люди, що його вживають.

ЗОСЕРЕДЖЕНІСТЬ – сконцентрованість уваги людину.

ЕВРИСТИКА – наука про творчість; теорія й практика організації виборчого пошуку при розв'язку складних інтелектуальних завдань.

ЕГО (лат. ego – Я) – один з компонентів структури особистості в теорії 3. Фрейда.

ЕГОЇЗМ (лат. ego – Я) – ціннісна орієнтація суб'єкта, характеризуемая перевагою в його життєдіяльності своєкорисливих особистих інтересів і потреб безвідносно до інтересів інших людей і соціальних груп.

ЕГОЦЕНТРИЗМ (лат. ego – Я и centrum – центр кола) – зосередженість свідомості й уваги людину винятково на самому собі, що супроводжується ігноруванням того, що відбувається навколо.

ЕЙФОРІЯ (греч. eyphoria) – стан надмірної веселості, звичайно не викликане якими‑ або об'єктивними обставинами.

ЕКСПЕКТАЦІЇ (англ. expectation – очікування) – система очікувань, вимог щодо норм виконання індивідом соціальних ролей.

ЕКСПЕРИМЕНТ (лат. experimentum – проба, досвід) – один з основних (поряд зі спостереженням) методів наукового пізнання взагалі, психологічного дослідження зокрема.

ЕКСПРЕСІЯ (лат. expressio – вираження) – виразність; чинність прояву почуттів, переживань.

ЕКСТРАВЕРСІЯ (лат. extra – поза, versio – повертати, обертати) – спрямованість свідомості й уваги людину в основному на те, що відбувається довкола нього. Екстраверсія протилежна интроверсии.

ЕМОЦІЇ (лат. emoveo – потрясаю, хвилюю) – елементарні переживання, що виникають у людини під впливом загального стану організму й ходу процесу задоволення актуальних потреб.

ЕМОЦІЙНІСТЬ – характеристика особистості, що проявляється в частоті виникнення різноманітних емоцій і почуттів.

ЕМПАТІЯ (греч. empatheia – співпереживання) – здатність людину до співпереживання, уміння «вчувствоваться» у стан іншої людини, розуміти його не «розумом», а "серцем".

ЕФЕКТИВНІСТЬ ДІЯЛЬНОСТІ ГРУПИ (лат. effectivus – певний результат, що дає, діючий) – продуктивність і якість спільної роботи людей у малій групі.

ЕФЕРЕНТНИЙ – процес, спрямований зсередини назовні, від центральної нервової системи до периферії тіла.

ІДЕНТИФІКАЦІЯ (лат. identificare – ототожнювати) – у психології – установлення подібності однієї людини з іншою, спрямоване на її пригадування й власний розвиток особистості, що ідентифікується з нею.

ІКОНІЧНА ПАМ'ЯТЬ – (див. миттєва пам'ять).

ІЛЮЗІЇ (лат. illusio – помилка, омана) – феномени сприйняття, уяви й пам'яті, що існують тільки в голові людини й не відповідні будь-якому реальному явищу або об'єкту.

ІМІДЖ (англ. image – образ) – емоційно забарвлений образ будь-кого або чого, що склався в масовій свідомості та має характер стереотипу.

ІМПРИНТІНГ (англ. imprint – запам'ятовувати) – вид придбання досвіду, що займає проміжне положення між придбанням і вродженими реакціями; одна з форм пам'яті.

ІМПУЛЬСИВНІСТЬ – характерологічна риса людини, що проявляється в його схильності до швидкоплинних рішень, непродуманих дій і вчинкам.

ІНДИВІД (лат. individuum – неподільне) – окремо взята людина в сукупності всіх властивих йому якостей: біологічних, фізичних, соціальних, психологічних і ін.

ІНДИВІДУАЛЬНІСТЬ – своєрідна комбінація індивидних властивостей людини, що відрізняє її від інших людей.

ІНДИВІДУАЛЬНИЙ СТИЛЬ ДІЯЛЬНОСТІ – стійка комбінація особливостей виконання різних видів діяльності однією й тою самою людиною.

ІНІЦІАТИВА (лат. initio – починати, присвячувати в таїнство) – прояв людиною активності, не стимульованої ззовні й не обумовленої не залежними від нього обставинами.

ІНСАЙТ (англ. insight – збагнення, осяяння) – несподіване для самої людини, раптове знаходження розв'язання будь- якої проблеми, над якою він довго й наполегливо думав.

ІНСТИНКТ (лат. instinctus – спонукання) – уроджена форма поведінки живої істоти, що мало змінюється й забезпечує пристосування організму до типових умов його життя.

ІНТЕЛЕКТ (лат. intellectus – розуміння, розуміння) – сукупність розумових здібностей людини й деяких вищих тварин, наприклад людиноподібних мавп.

ІНТЕНЦІЯ (лат. intentio – прагнення) – спрямованість свідомості, мислення на який‑ небудьпредмет.

ІНТЕРАКЦІЯ (англ. interaction) – взаємодія.

ІНТЕРЕС – емоційно забарвлена, підвищена увага людини до будь-якого об'єкту або явища; форма прояву пізнавальної потреби.

ІНТЕРФЕРЕНЦІЯ (лат. inter – між, ferentis – несучий) – порушення нормального ходу одного процесу втручанням іншого.

ІНТРОВЕРСІЯ (лат. intro – усередину, versio – повертати, обертати) – спрямованість свідомості людини до самої себе; поглинання у власні проблеми й переживання, супроводжувана ослабленням уваги до того, що відбувається навколо (одна з базових рис особистості).

ІНТРОСПЕКЦІЯ (лат. introspecto – погляд усередину, здивування) – метод пізнання людиною психічних явищ шляхом самоспостереження.

ІНТУЇЦІЯ (лат. intueri – пильно, уважно дивитися) – здатність швидко знаходити вірне рішення завдання й орієнтуватися в складних життєвих ситуаціях, а також передбачити хід подій.

ІНФАНТИЛІЗМ ОСОБИСТІСНИЙ (лат. infantilis –дитячий) – збереження в психіці й поведінці дорослого особливостей, властивих дитячому віку.

ІПОХОНДРІЯ – стан надмірної уваги до свого здоров'я, страх перед невиліковними хворобами.

КАТАРСИС (греч. katharsis – очищення) – психоаналітичний (див. психоаналіз) термін, що позначає щиросердечне полегшення, що наступає в людини після сильних емоційних переживань типу афекту або стресу.

КЕРІВНИК – особа, на яку офіційно покладені функції керування колективом і організації його діяльності.

КЛІМАТ СОЦІАЛЬНО‑ ПСИХОЛОГІЧНИЙ (греч. klima (klimatos) – нахил) – якісна сторона міжособистісних відносин, що проявляється у вигляді сукупності психологічних умов, що сприяють або перешкоджають продуктивній спільній діяльності й всебічному розвитку особистості в групі.

КОЛЕКТИВ (лат. collectivus – збірний) – група об'єднаних загальними цілями й завданнями людей, що досяглося в процесі соціально значущої спільної діяльності високого рівня розвитку.

КОМУНІКАЦІЇ (лат. communico – роблю загальним, зв'язую, спілкуюся) – значеннєвий аспект соціальної взаємодії: контакти, спілкування, обмін інформацією між людьми.

КОМПЛЕКС (лат. complexus – зв'язок, комбінація) – з'єднання окремих психічних процесів у ціле, відмінне від суми своїх елементів.

КОМПЛЕКС НЕПОВНОЦІННОСТІ – складний стан людини, пов'язаний з недоліком яких‑ небудь якостей (здібностей, знань, умінь і навичок), супроводжуваний глибокими негативними емоційними переживаннями із цього приводу.

КОНКУРЕНЦІЯ (лат. concurro – збігаюся, зустрічаюся) – одна з основних форм організації міжособистісної взаємодії, що характеризується досягненням індивідуальних або групових цілей, інтересів в умовах протиборства з іншими індивідами або групами, що домагаються цих же цілей і інтересів.

КОНСТАТНІСТЬ (лат. constans (constantis) – постійний) – відносна незалежність сприйманих характеристик об'єктів від параметрів подразнення рецепторних поверхонь органів почуттів.

КОНСТАТНІСТЬ СПРИЙНЯТТЯ – властивість сприймати об'єкти й бачити їх відносно постійними по величині, формі й кольору в мінливих фізичних умовах сприйняття.

КОНФАБУЛЯЦІЇ (лат. confabulo – бовтаю) – неправильні спогади, що спостерігаються при порушеннях пам'яті.

КОНФЛІКТ (лат. conflictus – зіткнення) – зіткнення протилежно спрямованих цілей, інтересів, позицій, думок або поглядів опонентів або суб'єктів взаємодії.

КОНФЛІКТ ВНУТРІШНОСОБИСТІСНИЙ – стан незадоволеності людиною будь-якими обставинами її життя, пов'язаний з наявністю в нього суперечних один одному інтересів, прагнень, потреб, що породжують афекти, і стреси.

КОНФЛІКТ МІЖОСОБИСТІСНИЙ – важко розв'язувальне протиріччя, що виникає між людьми й викликане несумісністю їх поглядів, інтересів, цілей, потреб.

КОНФОРМНОСТЬ (лат. conformis – подібний, згідний) – некритичне прийняття людиною чужої неправильної думки, супроводжуване нещирою відмовою від власної думки, у правильності якої людина внутрішньо не сумнівається.

КОНЦЕПТУАЛЬНА РЕФЛЕКТОРНА ДУГА – поняття, що розширює й поглиблює уявлення, що й ідеї І. П. Павлова про рефлекторну дугу за рахунок включення в нього новітніх даних про спеціалізацію й роботу різних груп нейронів кори головного мозку.

КОНЦЕПЦІЯ ТРАНСАКТНОГО АНАЛІЗУ – сукупність наукових поглядів американського психолога Е. Берна і його послідовників про те, що доля людини визначена в значній мірі особливостями її несвідомого, яке як би тягне його до певних подій – успіху, неуспіху, трагедіям і т.д. По Е. Берну, у несвідомому людини як би сидить якийсь "маленька людина" і смикає за мотузочки, управляючи життям "великої людини" по сценарію, зафіксованому в несвідомому за допомогою життєвих ситуацій, що мали місце при активнім формуванні несвідомого (у дитячі, юнацькі роки).

КОРЕЛЯЦІЯ (лат. correlatio – співвідношення) – поняття, що вказує на статистичний зв'язок, що існує між досліджуваними явищами.

КРИЗА – стан щиросердечного розладу, викликане тривалою незадоволеністю людини собою й своїми взаєминами з навколишнім світом.

ЛАБІЛЬНІСТЬ (лат. labilis – ковзний, нестійкий) – властивість нервових процесів (нервової системи), що проявляється в здатності проводити певна кількість нервових імпульсів за одиницю часу. Лабільність також характеризує швидкість виникнення й припинення нервового процесу.

ЛІБІДО – одне із ключових понять психоаналізу. Позначає деякий вид енергії, найчастіше біохімічної, яка лежить в основі потреб і вчинків людину. Поняття введено в науковий оборот 3. Фрейдом (споконвічно використовувалося як синонім сексуального потяга).

ЛІДЕР (англ. leader – ведучий) – член групи, чий авторитет беззастережно зізнається іншими членами, готовими іти за ним. Група визнає за лідером право ухвалювати відповідальні розв'язки в значимі для неї ситуаціях.

ЛІДЕРСТВО – відносини домінування й підпорядкування, впливу й проходження в системі міжособистісних відносин у групі.

ЛОКУС КОНТРОЛЮ – індивідуально‑ психологічне поняття, що характеризує те, у чому дана людина бачить основні причини власної поведінки й учинків інших людей (при внутрішньому л. к. ці причини містяться в самій людині, у його психології, а при зовнішньому л.к. вони розташовуються поза даного людини, наприклад у зовнішніх об'єктивних обставинах його життя).

ЛОНГИТЮДНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ (англ. longitude – довгота) – тривале за часом свого проведення наукове дослідження процесів формування, розвитку й зміни яких‑ або психічних або поведінкових явищ.

ЛЮБОВ – вище духовне почуття людину, багате різноманітними емоційними переживаннями, засноване на шляхетних почуттях і високої моралі й супроводжуване готовністю зробити все від себе залежне для благополуччя коханої людини.

МАЛА ГРУПА – невелика по чисельності сукупність людей, що включає від 2-3 до 20-30 людей, зайнятих спільною справою особисті контакти, що й мають прямі, один з одним.

МАНІПУЛЮВАННЯ (лат. manipulatio – ручне приймання, дія) – здійснення яких‑ або дій, учинків з метою досягнення своїх задумів, інтересів, потреб за рахунок іншого (або на шкоду інтересам іншої людину) у схованій, завуальованій формі. У роботах Д. Карнегі популяризується в якості найбільш раціонального методу в процесі взаємодії з людьми.

МАРЕННЯ – ненормальний, хворобливий стан психіки людини, що супроводжується фантастичними образами, баченнями, галюцинаціями (див. також аутизм).

МАСОВІ КОМУНІКАЦІЇ (лат. communicatio – повідомлення, передача) – кошту передачі інформації, розраховані на масову аудиторію: печатка, радіо, телебачення й т.п.

МИТТЄВА ПАМ'ЯТЬ – пам'ять, розрахована на дуже коротке за часом збереження в голові людини слідів сприйнятого матеріалу (діє, як правило, тільки під час самого процесу сприйняття).

МІЖГРУППОВІ ВІДНОСИНИ – сукупність соціально‑ психологічних явищ, що характеризують суб'єктивне відбиття (сприйняття) різноманітних зв'язків, що виникають між соціальними групами, а також обумовлений ними спосіб взаємодії груп.

МІЖОСОБИСТІСНІ ВІДНОСИНИ – взаємозв'язки між людьми, що суб'єктивно переживаються та об'єктивно проявляються в характері й способах взаємних впливів, надаваних людьми один на одного в процесі спільної діяльності й спілкування.

МЕЛАНХОЛІК (греч. melas (melanos) – чорні, chole – жовч) – один із чотирьох типів темпераменту; людей, чия поведінка характеризується низьким рівнем психічної активності, сповільненістю реакцій на діючі стимули, стриманістю моторики й мови, швидкою стомлюваністю.

МРІЇ – плани людину на майбутнє, представлені в його уяві, що й реалізують найбільш важливі для нього потреби й інтереси.

МІМІКА – сукупність рухів частин особи людину, що виражає його стан або відношення до того, що він сприймає (представляє, обмірковує, пригадує й т.п.).

MMPI – відомий особистісний психологічний тест, що розшифровується як Міннесотський багатофакторний особистісний опитувач (широко застосовується в клінічній психодіагностиці для оцінки ступеня відхилення від медичної норми рівня розвитку цілого ряду особистісних властивостей людину).

МОДАЛЬНІСТЬ (лат. modus – спосіб) – одне з основних властивостей відчуттів, їх якісна характеристика.

МОВА – система використовуваних людиною звукових сигналів, письмових знаків і символів для вистави, переробки, зберігання й передачі інформації.

МОТИВ (франц. motif – привід до дії) – внутрішня стійка психологічна причина поведінки або вчинку людину.

МОТИВАЦІЯ – спонукання, що викликають активність організму й визначальні її спрямованість.

МРІЇ – фантазії, мрії людини, що малюють у його уяві приємні, бажані картини майбутньому життя.

МИСЛЕННЯ – психологічний процес пізнання, пов'язаний з відкриттям суб'єктивно нового знання, з розв'язком завдань, із творчим перетворенням дійсності.

НАВИЧКА – сформоване, автоматично здійснюване дія, що не вимагає свідомого контролю й спеціальних вольових зусиль для його виконання.

НАДІЙНІСТЬ – один із критеріїв якості наукового методу дослідження, що ставиться до точності психологічних вимірів.

НАМІР – свідоме бажання, готовність що‑ або зробити.

НАПРУЖЕНІСТЬ – стан підвищеного фізичного або психологічного порушення, супроводжуване неприємними внутрішніми почуттями й потребуюче розрядки.

НАПОЛЕГЛИВІСТЬ – вольова якість, спрямоване на те, щоб неухильно, всупереч труднощам і перешкодам, домагатися здійснення мети.

НАСЛІДУВАННЯ – свідоме або несвідоме проходження людину якому‑ або прикладу, зразку.

НАСТРІЙ – емоційний стан людину, зв'язане зі слабко вираженими позитивними або негативними емоціями й існуюче протягом тривалого часу.

НАУЧІННЯ – процес і результат придбання індивідуального досвіду (знань, умінь і навичок).

НЕВЕРБАЛЬНІ ЗАСОБИ СПІЛКУВАННЯ – жести, міміка, пантоміміка, інші виразні рухи, що служать людині коштом спілкування з людьми (містить у собі цілий ряд знакових систем: кінесику, проксеміку, екстра – і паралінгвістику, візуальний контакт).

НЕГАТИВІЗМ (лат. negatio – заперечення) – демонстративна протидія людину іншим людям, неприйняття їм розумних рад з боку інших людей.

НЕЙРОН (греч. neuron – нерв) – нервова клітка з усіма її відростками, основна структурна одиниця нервової системи.

НЕЙРОТИЗМ – властивість людини, що характеризується його підвищеною збудливістю, імпульсивністю й тривожністю.

НЕРВОВА СИСТЕМА (греч. neuron – нерв і systema – ціле, складене із частин) – сукупність нервових утворів у тварин і людину, за допомогою яких здійснюється сприйняття діючих на організм подразників, обробка виникаючих при цьому імпульсів порушення, формування відповідних реакцій.

НЕСВІДОМЕ – характеристика психологічних властивостей, процесів і станів людини, що перебувають поза сферою його свідомості, але, що виявляють такий же вплив на його поведінку, як і свідомість.

НЕУВАЖНІСТЬ – нездатність уваги сконцентруватися на об'єкті.

НОНКОНФОРМІЗМ (лат. non – не, немає й conformis – подібний, згідний) – прагнення будь-що-будь суперечити думці більшості й надходити протилежним образом, не вважаючись ні із чим (синонім поняття "негативізм").

НОРМИ ГРУПОВІ (СОЦІАЛЬНІ) (лат. norma – керівний початок, точне приписання, зразок) – прийняті в данім суспільстві або групі правила поведінки, що регулюють взаємини людей.

ОБРАЗ – суб'єктивна узагальнена картина миру (предметів, явищ), що складається в результаті переробки інформації про нього, що надходить через органі почуттів.

ОСОБИСТІСТЬ – поняття, що позначає сукупність стійких психологічних якостей людину, що становлять його індивідуальність.

ОБ'ЄКТ ДОСЛІДЖЕННЯ – той об'єкт, на якім проводиться наукове дослідження (наприклад, людина або група людей).

ОБДАРОВАНІСТЬ – наявність у людини задатків до розвитку здатностей.

ОЛІГОФРЕНІЯ (греч. oligos – деякий, незначний, phren – розум) – патологічне зниження здатностей у людини.

ОНТОГЕНЕЗ (греч. on, род. падіж ontos – суще, genesis – народження, походження) – процес індивідуального розвитку організму або особистості.

ОПЕРАТИВНА ПАМ'ЯТЬ – форма пам'яті, розрахована на збереження інформації протягом певного часу, необхідного для виконання деякої дії або операції.

ОПЕРАЦІЯ (лат. operatic – дія) – одиниця діяльності, спосіб виконання дії, обумовлений умовами наявної (зовнішньої або уявної) ситуації.

ОПИТУВАННЯ – метод психологічного вивчення, у процесі застосування якого випробуваним задаються питання й на основі відповідей на них судять про особистісні особливості цих людей.

ОПТИМІЗАЦІЯ УПРАВЛІНСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ – це процес виявлення й установлення відповідності даної діяльності принципам оптимальності, які виражають вимоги об'єктивних законів здійснення керування; вона покликано забезпечити найкраще виконання керівником управлінських функцій.

ОРГАНІЗАТОРСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ – практична діяльність по створенню зв'язків, взаємодії між суб'єктами діяльності, а також керування її процесом.

ОРГАНІ ПОЧУТТІВ – нервові устрої, що служать приймачами сигналів, що інформують суб'єкт про зміни в навколишньому середовищі й у його організмі.

ПАМ'ЯТЬ – процеси запам'ятовування, збереження, відтворення й переробки людиною різноманітної інформації.

ПАМ'ЯТЬ ГЕНЕТИЧНА – пам'ять, обумовлена генотипом, передана з покоління в покоління (тобто спадкоємна).

ПАМ'ЯТЬ ДОВГОЧАСНА – пам'ять, розрахована на тривале зберігання й багаторазове відтворення інформації за умови її збереження.

ПАМ'ЯТЬ КОРОТКОЧАСНА – пам'ять, розрахована на зберігання інформації протягом невеликого проміжку часу, від декількох десятків секунд інформація, що доти поки втримується в ній, не буде використана або переведена в довгочасну пам'ять.

ПАМ'ЯТЬ ОПЕРАТИВНА – (див. оперативна пам'ять).

ПАНІКА (греч. panikon – беззвітний жах) – масовидне явище психіки, що характеризується виникненням одночасно в багатьох людей, що перебувають у контактах один з одним, почуття страху, занепокоєння, а також безладних, хаотичних рухів і непродуманих дій (один з видів поведінки юрби).

ПАНТОМІМІКА – система виразних рухів, чинених за допомогою тіла.

ПАТОПСИХОЛОГІЯ (греч. pathos – страждання, хвороба) – галузь психологічної науки, пов'язана з вивченням відхилень у психіці й поведінці людину при різних захворюваннях.

ПЕРЕЖИВАННЯ – відчуття, супроводжуване емоціями.

ПЕРЕКОНАНІСТЬ – упевненість людину у своїй правоті, підтверджувана відповідними аргументами й фактами.

ПЕРСОНАЛИЗАЦИЯ (лат. persona – особистість) – процес перетворення людину в особистість, придбання їм індивідуальності.

ПЕРЦЕПЦІЯ СОЦІАЛЬНА (лат. perceptio – сприйняття й socialis – суспільний) – сприйняття, розуміння й оцінка людьми соціальних об'єктів (інших людей, самих себе, груп, соціальних общностей і т.п.).

ПЛЮРАЛІЗМ (лат. pluralis – множинність) – прояв у діяльності й спілкуванні широкого спектра думок, орієнтації, багатоваріантності оцінок, висловлюваних індивідами щодо значимих для них ситуацій.

ПОВЕДІНКА – властиве живим істотам взаємодія з навколишнім середовищем, опосередковане їхньої зовнішньої (рухової) і внутрішньою(психічною) активністю.

ПОДРАЗНИК – будь-який фактор, що впливає на організм і здатний викликати в ньому яку‑ або реакцію.

ПОТРЕБА – стан потреби організму, індивіда, особистості в чому‑ те, необхідному для їхнього нормального існування.

ПРЕДМЕТНІСТЬ СПРИЙНЯТТЯ – властивість сприйняття представляти мир не у вигляді окремих відчуттів, а у формі цілісних образів, що ставляться до сприйманих предметів.

ПОТЯГ – бажання (потреба) що‑ або зробити, що спонукує людину до відповідних до дій.

ПОЧУТТЯ – вища, культурно обумовлена, емоція людини, пов'язана з деяким соціальним об'єктом.

ПРАГНЕННЯ – бажання й готовність діяти певним чином.

ПРИКОРДОННИЙ СТАН – слабке виражені нервово‑ психічні розлади, стани на грані норми й психічного відхилення.

ПРИСТРАСТЬ – сильно виразна захопленість людини будь-ким або будь-чим, що супроводжується глибокими емоційними переживаннями, пов'язаними з відповідним об'єктом.

ПРОВІДНИЙ ТИП СПІЛКУВАННЯ – переважний у даний віковий період тип спілкування з оточуючими людьми, завдяки якому в людини формуються його основні особистісні якості.

ПРОЕКЦІЯ (лат. projectio – викидання вперед) – процес і результат збагнення й породження значень, що укладається в усвідомленім або несвідомім перенесенні суб'єктом власних властивостей, станів на зовнішні об'єкти.

ПРОНИКЛИВІСТЬ – якість людину, що виражається в здатності зауважувати, почувати, передбачати й прогнозувати наміру, дії й учинки інших людей, розвиток процесів і явищ у реальних умовах.

ПРОСОЦИАЛЬНОЕ ПОВЕДІНКА – поведінка людину серед людей, безкорисливо спрямоване на їхнє благо.

ПСИХІКА (греч. psychikos – щиросердечний) – загальне поняття, що позначає сукупність усіх психічних явищ, досліджуваних у психології.

ПСИХІЧНІ ПРОЦЕСИ – процеси, що відбуваються в голові людини й віддзеркалювані в динамічно з мінливих психічних явищах: відчуттях, сприйнятті, уяві, пам'яті, мисленні, мові й ін.

ПСИХОАНАЛІЗ (греч. psyche – душу й analysis – розкладання, розчленовування) – навчання, створене 3. Фрейдом. Містить систему ідей і методів інтерпретації сновидінь і інших несвідомих психічних явищ, а також діагностики й лікування різних щиросердечних захворювань.

ПСИХОДІАГНОСТИКА (греч. psyche – душу й diagnostikos – здатний розпізнавати) – галузь психологічної науки, що розробляє методи виявлення й виміру індивідуально‑ психологічних особливостей особистості.

ПСИХОЛОГІЧНА СУМІСНІСТЬ ЛЮДЕЙ – здатність людей знаходити взаєморозуміння, налагоджувати ділові й особисті контакти, співробітничати один з одним.

ПСИХОЛОГІЧНИЙ КЛІМАТ – (див. клімат соціально‑ психологічний).

ПСИХОЛОГІЯ (греч. psyche – душу й logos – навчання, наука) – наука про закономірності розвитку й функціонування психіки як особливої форми життєдіяльності.

ПСИХОЛОГІЯ КЕРУВАННЯ – галузь психології, що вивчає психологічні закономірності управлінської діяльності.

ПСИХОСОМАТИЧНІ РОЗЛАДИ (греч. psyche – душу й soma – тіло) – порушення функцій внутрішніх органів і систем, виникнення й розвиток яких найбільшою мірою пов'язане з нервово‑ психічними факторами, переживанням гострої або хронічної психологічної травми, специфічними особливостями емоційного реагування особистості.

РЕАКЦІЯ (лат. re – проти, actio – дія) – відповідь організму на зміну в зовнішній або внутрішньому середовищі.

РЕЛАКСАЦІЯ (лат. relaxatio – зменшення напруги, ослаблення) – стан спокою, розслабленості, що виникає в суб'єкта внаслідок зняття напруги, після сильних переживань або фізичних зусиль.

РЕФЕРЕНТНА ГРУПА (лат. referens –, що повідомляє) – група людей, у чому‑ те привабливих для індивіда, чиї цінності, судження, норми й правила поведінки він безумовно розділяє й ухвалює для себе.

РЕФЕРЕНТНА ОСОБИСТІСТЬ – людей, особливо значимий і коштовний для іншої людини як зразок для наслідування (р. л. виступає як джерело основних цінностей, норм і правил поведінки, суджень і вчинків для іншої людини).

РЕФЛЕКС (лат. reflexus – відбиття) – опосередкована нервовою системою закономірна відповідна реакція організму на подразник.

РЕФЛЕКС БЕЗУМОВНИЙ – (див. безумовний рефлекс).

РЕФЛЕКС УМОВНИЙ – придбана реакція організму на певний подразник, що виникла в результаті комбінації впливу цього подразника з позитивним підкріпленням з боку актуальної потреби.

РЕФЛЕКСІЯ (лат. reflexio – обіг назад) – здатність свідомості людину зосередитися на самому собі.

РЕФЛЕКТОРНА ДУГА – поняття, що позначає сукупність нервових структур, що проводять нервові імпульси від подразників, що перебувають на периферії тіла, до центру (див. афферентный) їх, що переробляють, у центральній нервовій системі й зухвалих реакцію на відповідні подразники.

РЕЦЕПТОР (лат. recipere – одержувати) – спеціалізований органічний устрій, розташоване на поверхні тіла або всередині нього й призначене для сприйняття різних по своїй природі подразників: фізичних, хімічних, механічних і т.д. – і їхні перетворення в нервові електричні імпульси.

РЕЦИПІЄНТ (лат. recipientis –, що одержує) – суб'єкт, що сприймає адресоване йому повідомлення.

РИСА ОСОБИСТОСТІ – стійка властивість особистості, що визначає характерна для неї поведінка й мислення.

РІШУЧІСТЬ – здатність людину самостійно ухвалювати відповідальні розв'язки й неухильно реалізовувати їх у діяльності.

РИГІДНІСТЬ (лат. rigidus – твердий, твердий) – загальмованість мислення, що проявляється в труднощі відмови людину від одного разу ухваленого рішення, способу мислення й дій.

РОЗУМІННЯ – здатність осягтися зміст і значення чого‑ або й досягнутий завдяки цьому результат.

РОЛЬ (франц. role) – соціальна функція особистості; поняття, що позначає поведінка людини в певній життєвій ситуації, що відповідає займаному їм положенню (наприклад, роль керівника, підлеглого, батька, матері й т.п.).

РУХЛИВІСТЬ – одне з первинних властивостей нервової системи, що полягає в здатності швидко реагувати на зміни в навколишньому середовищі.

САМОАКТУАЛІЗАЦІЯ (лат. actualis – дійсний, справжній) – прагнення людини до можливо більш повного виявлення й розвитку своїх особистісних можливостей.

САМОВЛАДАННЯ – здатність людину зберігати внутрішній спокій, діяти розумно й виважено в складних життєвих ситуаціях.

САМОВИЗНАЧЕННЯ ОСОБИСТОСТІ – самостійний вибір людиною свого життєвого шляху, цілей, цінностей, моральних норм, майбутньої професії й умов життя.

САМООЦІНКА – оцінка людиною власних можливостей, якостей, гідностей і недоліків, місця серед інших людей.

САМОРЕГУЛЯЦІЯ (лат. regulare – упорядковувати, налагоджувати) – процес керування людиною власними психологічними й фізіологічними станами, а також учинками.

САМОСВІДОМІСТЬ – усвідомлення людиною самого себе, своїх власних якостей, свого "Я".

САНГВІНІК (лат. sanquis – кров) – тип темпераменту, що характеризується високої психічною активністю, енергійністю, працездатністю, швидкістю реакцій, різноманітністю й багатством міміки, швидким темпом мови.

СВІДОМІСТЬ – вищий рівень психічного відбиття людиною дійсності, її представленість у вигляді узагальнених образів і понять.

СЕНЗИТИВНОСТЬ (лат. sensus – почуття, відчуття) – характеристика органів почуттів, що виражається в їхній здатності тонко й точно сприймати, розрізняти й вибірково реагувати на слабк, що мало відрізняються друг від друга стимули.

СИГНАЛЬНІ СИСТЕМИ (лат. signum – знак і греч. system – ціле, з'єднання) – перша й друга – способи регуляції поведінки живих істот у навколишньому світі, властивості якого сприймаються головним мозком у вигляді сигналів або, що безпосередньо вловлюються органами почуттів таких, як відчуття кольору, заходу й ін. (1‑ я сигнальна система), або представлених у знаковій системі мови (2‑ я сигнальна система).

СЕНСОРНИЙ – пов'язаний з роботою органів почуттів.

СИМВОЛ (греч. symbolon – умовний знак) – образ чого‑ або, що має певне подібність із позначуваним об'єктом.

СИМПАТІЯ (греч. sympatheia – потяг, внутрішнє розташування) – почуття емоційної схильності до людині, підвищений інтерес і потяг до нього.

СИНТЕЗ (греч. synthesis – з'єднання, комбінація, складання) – включений в акти взаємодії організму із середовищем процес практичного або уявного возз'єднання цілого із частин або з'єднання різних елементів, сторін об'єкта в єдине ціле, необхідний етап познаниния.

СИТУАЦІЯ (франц. situation – положення, обстановка) – система зовнішніх стосовно суб'єкта умов, що спонукують, що й опосередковують його активність.

СХИЛЬНІСТЬ – схильність до чого‑ або.

СОВІСТЬ – здатність особистості здійснювати моральний самоконтроль; характеризує особистість, що досягла високого рівня психологічного розвитку.

СПОГАД (пригадування) – відтворення по пам'яті якої‑ або раніше сприйнятої інформації. Один з основних процесів пам'яті.

СПОСТЕРЕЖЕННЯ – метод психологічного дослідження, розрахований на безпосереднє одержання потрібної інформації через органі почуттів.

СПРИЙНЯТТЯ – процес приймання й переробки людиною різної інформації, що надходить у мозок через органі почуттів. Завершується формуванням образа.

СПРЯМОВАНІСТЬ ОСОБИСТОСТІ – поняття, що позначає сукупність потреб і мотивів особистості, що визначають головний напрямок її поведінки.

СУМІСНІСТЬ – здатність людей працювати разом, успішно вирішувати завдання, що вимагають від них погодженості дій і гарного взаєморозуміння.

СУПЕРНИЦТВО – прагнення людину до змагання (конкуренції) з іншими людьми, бажання узяти гору над ними, перемогти, перевершити.

СПІВРОБІТНИЦТВО – прагнення людину до погодженої, злагодженій роботі з людьми. Готовність підтримати й надати їм допомогу.

СПІЛКУВАННЯ – складний, багатоплановий процес установлення й розвитку контактів між людьми, взаємодія суб'єктів.

СОЦІАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ – галузь психологічної науки, що вивчає закономірності поведінки й діяльності людей, обумовлені фактом їх включення в соціальні групи, а також психологічні характеристики самих цих груп.

СОЦІАЛЬНА РОЛЬ – сукупність норм, правил і форм поведінки, що характеризують типові дії людину, що займає певне положення в суспільстві.

СОЦІАЛЬНА УСТАНОВКА – стійке внутрішнє відношення людину до кого‑ або або чому‑ або, що включає думки, емоції й дії, що вживають їм відносно даного об'єкта.

СОЦІАЛЬНО‑ ПСИХОЛОГІЧНИЙ ТРЕНІНГ – теорія й практика групового психокоррекційного або психотерапевтичного впливу на людей, розрахованого на рятування їх від будь-яких проблем психологічного характеру, виправлення поведінки або поліпшення стану здоров'я.

СОЦІАЛЬНІ ОЧІКУВАННЯ – очікувані від людини, що займає в суспільстві певне положення, судження, дії й учинки, що відповідають його соціальної ролі.

СТАТУС (лат. status – положення, стан) – положення суб'єкта в системі міжособистісних відносин, що визначає його права, обов'язки й привілею, ступінь авторитету в очах інших учасників групи.

СТИЛЬ ЛІДЕРСТВА (СТИЛЬ КЕРІВНИЦТВА) (греч. stylos – букв. стрижень для листа й англ. leader – ведучий, керівник) – типова для лідера (керівника) система приймань впливу на ведені (підлеглих); способи й кошту, застосовувані лідером (керівником) для надання потрібного впливу на залежні від нього людей.

СТИМУЛ (лат. stimulus – гострий ціпок, якому поганяли тварин, стрекало) – вплив, що обумовлює динаміку психічних станів індивіда (позначувану як реакція) і стосовне до неї як причина до слідства.

СТОМЛЕННЯ – стан утоми, супроводжуваний зниженої працездатністю.

СТРЕС (англ. stress – тиск, напруга) – стан щиросердечного (емоційного) і поведінкового розладу, пов'язане з нездатністю людини доцільно й розумно діяти в ситуації, що склалася.

СТРУКТУРА (лат. structura – взаємне розташування, будова) – сукупність стійких зв'язків між безліччю компонентів об'єкта, що забезпечують його цілісність і тотожність самому собі.

СУБЛІМАЦІЯ (лат. sublimare – підносити) – у психоаналізі один з механізмів психологічного захисту (див. заміщення).

СУБ'ЄКТ (лат. subjectum – підмет) – індивід або група як джерело пізнання й перетворення дійсності; носій активності.

СУБТЕСТ – частина психологічного тесту або його підшкала, що має самостійне значення й оцінююча те або інша окрема властивість.

СУГЕСТИВНІСТЬ – піддатливість людину дії впливу.

СУЇЦИД (англ. suicide – самогубство) – акт самогубства, чинений людиною в стані сильного щиросердечного розладу або під впливом психічного захворювання.

СУСПІЛЬНА ДУМКА – сукупне оцінне судження, що виражає відношення колективу, соціальної спільності (або їх значної частини), до різних подій і явищам навколишньої дійсності, що зачіпають спільні інтереси.

ТАЛАНТ (греч. Talanton) – спочатку вага, захід, потім у переноснім значенні – рівень здатностей) – високий рівень розвитку здатностей людину, насамперед спеціальних, що забезпечує досягнення видатних успіхів у тому або іншому виді діяльності.

ТВОРЧЕ МИСЛЕННЯ – вид мислення, пов'язаний зі створенням або відкриттям чого‑ або нового.

ТЕМПЕРАМЕНТ (лат. temperamentum – належне співвідношення частин, домірність) – динамічна характеристика психічних процесів і поведінки людину, що проявляється в їхній швидкості, мінливості, інтенсивності й ін.

ТЕСТ (англ. test – перевірка, досвід, проба) – система завдань, що дозволяють виміряти рівень розвитку певної психологічної якості (властивості) особистості.

ТЕСТУВАННЯ – метод психодіагностики, що використовує стандартизовані питання й завдання (тести.), що мають певну шкалу значень.

ТРИВОЖНІСТЬ – властивість людини приходити в стан підвищеного занепокоєння, відчувати страх і тривогу в специфічних соціальних ситуаціях.

УВАГА – стан психологічної концентрації, зосередженості на якому‑ або об'єкті.

УЗАГАЛЬНЕННЯ – виділення загального з безлічі окремих явищ. Перенесення одного разу сформованих знань, умінь і навичок на нові завдання й ситуації (див. абстракція).

УМІННЯ – здатність виконувати певні дії з гарною якістю й успішно справлятися з діяльністю, що включає ці дії.

УМОВИВІД – процес логічного висновку певного положення з деяких достовірних затверджень – посилок.

КЕРУВАННЯ – процес впливу суб'єкта на ту або іншу систему, що забезпечує її цілеспрямований розвиток, збереження або видозміна структури, підтримка або зміна режиму діяльності, реалізацію програм і цілей.

УПРАВЛІНСЬКА ФУНКЦІЯ – роль, яку виконує керівник на певному етапі керування відповідно до проміжного завдання.

РІВЕНЬ ДОМАГАНЬ – максимальний успіх, якого розраховує добитися людей у тому або іншому виді діяльності.

УТОМА – комплекс суб'єктивних переживань, що супроводжують розвитку стану стомлення.

УСТАНОВКА – готовність, схильність до певних дій або реакцій на конкретні стимули.

УХВАЛЕННЯ РІШЕННЯ – акт вольової дії й одночасно етап управлінського циклу, коли особистість на основі переробленої інформації, як правило, у результаті боротьби мотивів приходить до необхідності збереження одного з них як провідного, головного, смыслообразующего, якому вона підкоряє свою конкретну діяльність.

УЯВА – здатність представляти відсутній або реально не існуючий об'єкт, утримувати його у свідомості й подумки маніпулювати ним.

УЯВЛЕННЯ – процес і результат відтворення у вигляді образа якого‑ або об'єкта, події, явища.

ФАНАТИЗМ (лат. fanum – жертовник) – надмірна захопленість людину чому‑ або, супроводжувана зниженням контролю над своєю поведінкою, некритичністю в судженнях про об'єкт своєї захопленості.

ФАСЦИНАЦИЯ (англ. fascination – зачарування) – спеціальне організоване вербальне (словесне) вплив, призначене для зменшення втрат семантично значимої інформації при сприйнятті повідомлення реципієнтами, за рахунок чого підвищується можливість її впливу на їхню поведінку.

ФЛЕГМАТИК (греч. phlegma – слиз) – тип темпераменту людину, що характеризується низьким рівнем психічної активності, повільністю, невиразністю міміки;, що важко перемикається з одного виду діяльності на інший, що й пристосовується до нової обстановки.

ФОРМУВАННЯ – процес цілеспрямованого й організованого оволодіння соціальними суб'єктами цілісними, стійкими рисами і якостями, необхідними їм для успішної життєдіяльності.

ФРЕЙДИЗМ – загальне позначення різних шкіл і навчань, що виникли на науковій базі психологічного навчання 3. Фрейда (психоаналізу), що й працювали над створенням єдиної психотерапевтичної концепції.

ФРУСТРАЦІЯ (лат. frustratio – обман, розлад, руйнування планів) – емоційно‑ важке переживання людиною своєї невдачі, що супроводжується почуттям безвихідності, катастрофи надій у досягненні певної бажаної мети.

ФУНКЦІОНАЛЬНА СИСТЕМА (лат. functio – виконання й systema – ціле, з'єднання) – складне організована психофізіологічна система, що забезпечує погоджену роботу фізіологічних і психологічних процесів, що беремо участь у регуляції цілісного поведінкового акту.

ХАРАКТЕР (греч. charakter – печатка, карбування) – сукупність стійких індивідуальних особливостей особистості, що складається, що й проявляється в діяльності й спілкуванні, визначаючи типові для неї способи поведінки й реагування на життєві обставини.

ХОЛЕРИК (греч. chole – жовч) – тип темпераменту людину, що характеризується високим рівнем психічної активності, енергійністю дій, різкістю, стрімкістю, силою рухів, їх швидким темпом, поривчастістю.

ЦІЛІСНІСТЬ СПРИЙНЯТТЯ – сенсорне, уявне добудування сукупності деяких сприйманих елементів об'єкта до його цілісного образа.

ЦІЛЬ – усвідомлений образ результату, що передбачається, на досягнення якого спрямована дія людини.

ЦІННОСТІ – те, що людей особливо цінує в житті, чому він надає особливий, позитивний життєвий зміст.

ЦЕНТРАЛЬНА НЕРВОВА СИСТЕМА – частина нервової системи, що включає головний, проміжний і спинний мозок.

ЧАС РЕАКЦІЇ – інтервал часу між початком дії якого‑ або стимулу й появою в організмі певної реакції на нього.

ЧУТЛИВІСТЬ – здатність організму запам'ятовувати й реагувати на впливи середовища, що не мають безпосереднього біологічного значення, але зухвалі психологічну реакцію у формі відчуттів.

ЮРБА – безструктурне скупчення людей, позбавлених ясно усвідомлюваної спільності цілей, але зв'язаних між собою подібністю емоційного стану й загальним об'єктом уваги.

Дата добавления: 2014-01-07