Особливе значення має розподіл текстів на нехудожні і художні

Природна мова - будівельний матеріал для всіх текстів, і для художнього теж, оскільки художній текст займає особливе місце серед всіх типів текстів.

Художній текст, на думку З.Я. Тураєвої, — це вторинна моделююча система, в ньому поєднуються відображення об'єктивного світу й авторський задум.

Мова художнього тексту - особлива знакова система, єдина для різних мов, і в цьому сенсі "Мойсей" і "Мадам Боварі", "Гайдамаки" і "Дон Жуан" написані однією мовою.

Ця мова характеризується множинністю інтерпретацій, тісно пов'язана з оформленням художнього тексту, використовує словесні знаки в їх вторинному, кодовому значенні.

Множинність інтерпретацій може бути закладена автором при створенні, наприклад тексти малого розміру — афоризми, парадокси, байки. Пор.: "Дотепність - це зухвалість, що здобула освіту" (Арістотель; афоризм); "Я знаю тільки те, що нічого не знаю" { Сократ; парадокс).

А може залежати не від волі автора, а від моделі світу, що існує у

свідомості читача, — наприклад, в романі "Майстер і Маргарита"

1 Дитяча (шкільна) риторика / Під ред. Т.А. Ладиженської: 1 М., 1993 - 1999. 6 кл. 1998. С. 153.

— 9 класів.

1 Домашнев А.І., Шишкина і.П., Гончарова е.А. Інтерпретація художествен-|ного текста/ М., 1989. С. 15-21.

М. Булгакова одні дослідники вважають головною дійовою особою Понтія Пілата, інші - Ієшуа Га-ноцрі.

Одна з властивостей художнього тексту — його полісемантичність, тобто різна інтерпретація смислу твору читачем, залежна від його ерудиції, особистих смаків і пристрастей, від епохи, в якій читач знайомиться з текстом, і багато від чого іншого.

Особливо важливу роль при осмисленні художнього тексту, його інтерпретації читачем відіграє енциклопедична інформованість останнього, яка залежить від фонових знань читача, від його соціального, культурного, освітнього статусу, тобто того, що прийнято називати тезаурусом читача (греч. (thesauros — скарб, скарбниця). Тезаурус читача визначає асоціативні ряди, які породжують той або інший твір в його свідомості.

Художньому тексту властива і поліфункціональність. У ньому може поєднуватися декілька функцій: естетична і філософська (трагедія І.В. Гете "Фауст"), естетична і історична (роман-епопея Б. Лепкого "Мазепа" і др.

Формула тексту "дійсність — смисл — текст" в художньому тексті перетвориться так: "дійсність — образ — текст":

Художній твір володіє силою раціональної і емоційної дії на читача завдяки індивідуально-образному зображенню світу. Зображаючи дійсність, письменник неминуче відображає своє бачення світу, своє до нього ставлення, поєднує правду і вигадку, — і все це реалізується в тексті художнього твору.

У зв'язку з цим розмежовуються план змісту і смисл тексту. План змісту — це предмет мови, результат взаємодії значень мовних одиниць, що входять у текст. Смисл тексту - явище більш високого рівня, складається зі взаємодії плану змісту з контекстуальною, ситуативною і енциклопедичною інформацією, формує ідею тексту.

Отже, відмінною рисою художнього тексту є те, що він містить не тільки семантичну, але і так звану художню, або естетичну, інформацію. Ця художня інформація реалізується тільки в межах індивідуальної художньої структури, тобто конкретного художнього тексту.

Носіями художньої інформації в тексті можуть бути будь-які його елементи. Будь-які формальні і семантичні елементи мови і мовлення, включаючи графічні засоби, можуть набувати самостійної значущості і бути в тексті носіями естетичної інформації.

1 Тураєва з.Я. Лінгвістика тексту. М., 1986. С. 14 - 15.

2 Домашнева.І. і ін. Інтерпретація художнього тексту. С. 21 - 24.

3 Одінцов В. В. Композіционниє типи мови // Кожін а.Н., Крилова о.А., Одінцов в.В. Функціональні типи російської мови. М., 1982. С. 139; Тураєва з.Я. Лінгвістика тексту. С. 14.

Інша специфічна риса художнього тексту як одиниці естетичної комунікації — його абсолютна антропоцентричність, тобто пізнання і відображення світу у творі художньої літератури спрямоване передусім на пізнання людини, а всі художні події, що зображаються, є засобом її всебічного показу. Найбільш ціннісні уявлення про людину - письменник як центральний суб'єкт художньо-пізнавальної діяльності і читач як завершальна ланка духовно-практичної діяльності з естетичного оволодіння дійсністю.

Отже, категорії "автор — персонаж — читач" — смислові центри антропоцентричної структури літературного твору.

Текстознавство

Лекція. Інформативність тексту та його конкретні змістові структури

1. Предмет мовлення в журналістиці.

2. Публіцистичний текст – типологічна структура публіцистичного стилю літературної мови, стилю засобів масової комунікації.

3. Змістовні ознаки поняття масової інформації та структури, з ними пов’язані:

а) дескриптивність інформації. Логіко-поняттєва (авторська і перцептивна), б) фактологічність інформації: фактологічна структура тексту;

в) інтерсоціальність інформації: тематична (авторська і перцептивна) структури тексту, композиційна; архітектонічна (авторська і перцептивна);

4. Комунікативні ознаки інформації та структури тексту, з ними пов’язані: комунікативна авторська структура тексту; емоційно-експресивна структура тексту;

5. Освоєння інформації читачем. Потенційна та реальна інформація. Інформаційна структура (авторська та перцептивна). Психологічна структура тексту (авторська та перцептивна).

6. Неориторичні постулати щодо відбору і представлення інформації.

.

1. Корконосенко С.Г. Основы теории журналистики. — СПб., 1995.

2. Михальская А. К. Практическая риторика и ее теоретические основа­ния. — М., 1992.

3. Михальская А. К. Основы риторики. — М., 1996.

4. Риторические основы журналистики. Работа над жанрами га­зеты: Учебное пособие / З.С. Смелкова, Л.В. Ассуирова, М.Р. Са­вова, О.А. Сальникова. — 3-е изд. - М.: Флинта: Наука, 2004. — 320 с.

5. Тростников В.М. Человек и информация. — М., 1980.

1. Предмет мовлення в журналістиці. Очевидно, що для визначення змісту або предмету мовлення в журналістиці ключовим буде поняття «інформація», а для визначення процесу спілкування журналіст-читач — «комунікація» (спрямований зв'язок). Смислооб'єднуючим сприймається визначення до цих слів — «масова», яке в обох поєднаннях підкреслює категорію адресата і чинник зверненості.

Який сенс такого знайомого терміну «масова інформація»?

Складові терміну «Масова інформація» — термінологічно стале поняття, «центральне поняття в системі понять науки про журналістику. Саме масово-інформаційна діяльність складає специфіку всіх процесів функціонування системи «видавець», «журналіст», «текст», «канал» за відношенням до «аудиторії» і «соціальних інститутів» (61, с. 25 закономірності і механізми масової інформації, пов'язані з категоріями широкої соціальної взаємодії («видавець» і «соціальні інститути. Особливості «масової інформації» — загальносоціальна, звернена до маси, до масової свідомості, відповідає потребам маси в інформаційному забезпеченні.

Почнемо з визначення основних складових терміну. Інформація (лат. informatio— роз'яснення, виклад) — повідомлення про що-небудь, деякі відомості, сукупність яких-небудь даних. Додаткове значення терміну в математиці і кібернетиці (розділ теорії інформації) — міра організації системи збору і перетворення наукових даних; у біології — відомості (біологічні ознаки), зберігання, що є об'єктом, переробки і передачі (наприклад, генетична інформація).

У журналістиці це слово-поняття, в його основному значенні, використовується і в широкому, узагальнювальному сенсі і в суто професійному:

«інформацією» в широкому аспекті слід назвати всю сукупність відомостей, яку несе журналістика аудиторії»;

«те, що традиційно називається в журналістиці інформацією, — це, в точному значенні слова, — «подієва інформація» (у ряду — «коментована», «художня» інформація)», тобто узагальнена характеристика жанрів що «інформують», які узагальнюють новини (так звані інформаційні жанри);

термін «інформація» використовується і як визначення твору конкретного жанру — інформаційної замітки (60, с. 12).

З позицій соціальної значущості в поєднанні «масова інформація» принципово важливо розмежувати два значення визначення «масова»: 1) найбільш соціально-значуща для масового адресата; 2) розрахована на невимогливі смаки «більшості». Достатньо широке розповсюдження і в розмовній мові, і в журналістиці набуло другого значення слова, правда, частіше в поєднанні «масова культура»: масова як результат потокового виробництва у сфері духовного життя людини — в музиці, живописі, літературі; як показник «низькопробності» витвору мистецтва, орієнтованого на стандартне сприйняття естетично нерозвиненого читача, глядача.

Стосовно семантики ключового поняття журналістики друге значення виключається: «масова інформація» — звернена до маси (жителів країни, регіону, людей особливих професій або інтересів і так далі), доступна, актуальна, приваблива для маси, але не полегшено-примітивна. Саме з ключовим поняттям масової інформації як предмету мовлення пов’язане поняття представлення текстом стилю, стильової приналежності тексту ‑ публіцистичного типу.

Найбільш загальна змістова структура тексту – типологічна (поняття про публіцистичний стиль формується на основі публіцистичний текстів, про офіційно-діловий – на основі текстів документів, про науковий – на основі різножанрових текстів у науковій сфері спілкування). Типологічна структура публіцистичного тексту не охоплює всіх індивідуальних впливів, які можуть бути у тексті, вона формується з суспільно необхідних і соціально зумовлених елементів, які через своє практичне спрямовання здатні стимулювати мисленнєву, емоційну і вольову активність читача в сфері соціальної практики. Тому саме на реалізацію типологічної структури тексту свідомо або несвідомо орієнтовані всі зусилля автора. Із цього загального призначення тексту як реальної важливої життєвої основи, на якій відбувається прийняття важливих рішень читачем, постає проблема ефективності тексту і тих засобів, атрибутів, параметрів, критеріїв, факторів, що забезпечують цю ефективність.

З позицій різних смислових підходів багатозначність поняття «інформація» зумовлюється стійкістю його поєднань із словами-визначеннями, які можна розглядати і як ознаки поняття.

Ознаки поняття. Основні ознаки поняття «Масова інформація» поділяються на:

а) змістовні: що? про що? (дескриптивність, фактологічність, достовірність, інтерсоціальність предмету мовлення),

б) комунікативні: яка? як? (актуальність, дієвість, оперативність, доступність, виразність інформації). Почнемо з групи змістовних ознак.

Дескриптивна (англ. descriptive — описовий) інформація — яка описує синхронний стан якого-небудь предмета, явища дійсності правдиво, наочно і всебічно. Дескриптивність характеризує відношення тексту як продукту мовлення з дійсністю. Критерій дескриптивності відображає семантичний аспект опису текстової діяльності журналіста: дескриптивна інформація — семантично адекватна дійсності, коли адекватність зумовлюється правдивістю і повнотою віддзеркалення процесів і явищ сучасного життя, відповідних інформаційним запитам і потребам масового адресата.

У чому суть явища? Які його причини? Форми? У якому контексті розгляд даного явища буде найбільш переконливим? На ці питання відповідає журналіст, вибираючи як предмет мовлення найбільш суспільно значущі процеси, явища, характери.

На рівні конкретного тексту дескриптивній інформації відповідає поняття логіко-поняттєвої структури тексту, при цьому виділяється авторська і перцептивна (реципієнта) логіко-поняттєві структури.

Логіко-поняттєва авторська структура. Дана структура протиставляється алогічній структурі, яка може бути результатом різних порушень нормального мовленнєвого акту або результатом незграбного втручання редактора в текст. Логіко-поняттєва структура, що лежить в основі тематичної змістової структури і зумовлює її, має такі зв'язки:

* предикативний зв'язок, що існує між поняттями, з яких складається предикат як продукт судження людини про щось. Мовно предикат може виражатися від одного речення до системи речень усього твору. Предикативним зв'язком можуть бути пов'язані такі компоненти змісту, які виражають: актанти (функціональні ролі — суб’єкти-підмети, об’єкти-додатки), реляції (причина, допустовість, умова, мета), атрибути (означення, присудок, обставина способу та міри й ступеня), координати (місце, час);

* логічний ієрархічний зв'язок, що виражає співвідношення цілого і частини;

* предметно-категоріальний зв'язок виражає категоріальне співвідношення між предметами;

* ситуативний зв'язок, який існує між поняттями, що пов'язані лише ситуацією, — простором, часом.

Логічний предикативний зв'язок мовно виражається переважно засобами зв’язку між частинами складних речень, між НЄ.

Логіко-поняттєва перцептивна структура. Розуміння реципієнтом логічних зв'язків між фразами залежить від багатьох причин і зокрема від мовної вправності автора, тематичної структури тексту. Чим більш неоднорідний тематично текст, чим більш він мовно незграбний. Тим більша ймовірність, що читач не зможе легко вловити логічні зв'язки між фразами, а це вплине на загальне розуміння змісту тексту.

Основою професійного аналізу і оцінних думок про те або інше явище завжди є факт.

Фактологічна інформація — заснована на фактах, на вивченні фактів. Факт — одне з центральних понять журналістики, у якому значення слова, зафіксоване в словнику («дійсне, цілком реальна подія, явище»), знаходить додаткові сенси. Факт розглядається як вид знання, що найбільш об'єктивувався, позначає і дискретний (перервний, поділений на окремі, але взаємопов'язані частини) стан дійсності, і думка журналіста, що вербально фіксує це стан.

У конкретному публіцистичному тексті поняття фактологічна інформація виявляється у його фактологічній структурі. Основою фактологічної структури є логіко-поняттєві й асоціативні зв'язки між фактами. Елементом структури виступає факт. Фактологічна система тексту — річ відносна, оскільки те, що автор вважає фактом, для читача може й не бути таким. Членування змісту тексту на факти залежить як від об'єктивних факторів (видільна роль рубрики, заголовка; архітектонічні елементи тексту, що допомагають виділити факт; мовні засоби, які виділяють факт, і т. д.), так і суб'єктивних: читач вважає фактом щось, що його цікавить, хоч воно у тексті і не виділене чітко як факт.Наприклад, …………………..

Фактологічність інформації нерозривно пов'язана з її інтерсоціальністю. Інтерсоціальний — суспільно значущий —| таке головне визначення характеру відношення факту до читача. Інтерсоціальна інформація — значуща для всіх шарів суспільства, для всіх сфер людської діяльності, необхідна для нормального функціонування суспільства, — таке ще одне визначення-ознака, ще один критерій смислової значущості масової інформації.

Інтерсоціальність зумовлюється глобальністю і розмаїттям життєвих витоків масової інформації, з одного боку, і діапазоном її дії — з іншого. Немає такої сфери діяльності людини — будь то економіка або політика, наука або мистецтво, будь-яка сфера технічної культури або духовної — звернення до якої, інформація про її факти і явища не були б предметом мовної (текстової) діяльності журналіста. Ознаці інтерсоціальності відповідає тематична авторська структура. Тематичній структурі протиставляється атематична структура, в якій відсутні будь-які тематичні зв'язки. Для нормального мовлення в цілому атематизм невластивий. Він може бути результатом побічних, немовленнєвих впливів на мовця або результатом невдалого редагування текстів, наприклад пов'язаного зі скороченнями авторського твору. Тематична структура охоплює весь текст і виявляється у тематичних зв'язках між фразами. Кожна наступна фраза має бути зв'язана з попередньою тематичним зв'язком. Тематичні структури бувають однорідні й неоднорідні. Однорідною структурою називається така тематична структура, яка має одну тему, що проходить через усі фрази. При цьому в тематичній структурі можуть бути наявні тематичні відхилення не більше ніж на одну фразу. Інакше виникнуть побічні теми й однорідна тематична структура перетвориться в неоднорідну. Неоднорідною тематичною структурою називається така структура, яка має хоча б дві теми, одна з яких може бути основною. Неоднорідна тематична структура, в якій важко виділити основну тему, називається аморфною. Для однорідної тематичної структури властиві такі зв'язки:

* основний тематичний зв'язок (фрази зв'язані одним і тим же предметом розповіді);

* субтематичний зв'язок (наступна фраза ієрархічно підпорядкована попередній — від загального до конкретного, від загального до деталі тощо);

* макротематичний зв'язок (наступна фраза є вершиною ієрархії відносно попередньої фрази від конкретного до загального).

Неоднорідні тематичні структури включають:

* асоціативний формальний, наприклад звуковий, зв'язок (утворюється паралельна тема на основі звукової асоціації);

* асоціативний змістовий зв'язок (наступна фраза виражає тему, яка асоціативно зв'язана з попередньою); цей зв'язок може бути різних типів:

o ситуативний асоціативний зв'язок (наступна фраза є висловлюванням про предмет, що має просторове або часове відношення до предмета попередньої фрази — утворення суміжних тем);

o предикативний асоціативний зв'язок (наступна фраза виражає причину, наслідок, атрибут, місце, час дії основного предмета розповіді).

Тематична перцептивна структура. Ця структура залежить насамперед від особливостей перцепції тексту. Через це вона надміру індивідуалізована. Ця структура завжди є варіантом тематичної авторської структури. Чим більш неоднорідна тематична авторська структура, тим більш варіативною буде тематична перцептивна структура. Так, аналізований текст може мати кілька таких перцептивних структур, що безперечно є явищем негативним, оскільки це свідчить про неоднозначність змісту тексту.

Композиційна структура. Композиція аналізованого тексту може розглядатися в межах кожної теми. Це змістова структура конкретної теми. Так, тема певного тексту може мати таку композицію:

* констатуючу частину;

* деталізуючу частину.

Ця композиція зазвичай тільки частково репрезентує зміст тексту, оскільки текст в більшості випадків багатотемний. Тоді текст фактично має кілька різнотемних композиційних структур, що безперечно є явищем небажаним. На рівні перцепції композиція тексту у межах певної теми буде сприйнята за тієї умови, якщо тема буде виділена реципієнтом.

Архітектонічна авторська структура. Оскільки архітектоніка покликана виражати композицію твору, то архітектонічна структура повинна своїми елементами відбивати композиційні елементи. Два елементи архітектоніки тексту — рубрика і заголовок — можуть виконати інформаційно-пошукову і темовидільну функцію.

Журналіст, що звертається до теми з тієї або іншої галузі культури, природно, володіє деяким економічним, мистецтвознавчим або іншими знаннями (і поповнює їх в міру необхідності), проте головне його завдання — відобразити в інформації соціальну, людську суть цього явища, події, характеру. Загострення соціальної суті явища, чіткість смислових акцентів, — такий прояв ознаки інтерсоціальності масової інформації.

З іншого боку, сила дії інформації, масштаб впливу на громадську думку залежить як від соціальної значущості теми, так і від способів дії на адресата. Форми декодування (розшифрування) інформації і рівень адекватності її розуміння залежать від соціального становища і комунікативних умінь читача. Ідеологічна загостреність, пропагандистський характер масової інформації та її «акцентована актуальність» — найбільш специфічні змістовно-комунікативні ознаки. Ось як вони визначаються в теорії журналістики: «У духовному відношенні вона (інформація — З.С.) характеризується ідеологічною загостреністю. Особливо важливо буває досягти, щоб аудиторія засвоїла певні ідеї, погляди, етичні, політичні або інші цінності. Цим преса відрізняється від таких інститутів виховання, як сім'я і школа, орієнтованих на загальний розвиток особи. Утім, будь-яке висвітлення подій від першої особи містить в собі оцінку. Журналістика служить ніби збільшувальним склом при вираженні неминучих соціальних емоцій і думок, навіть якщо оцінність ретельно маскується під об'єктивність...

Актуальність преси виражається не просто в швидкості передачі повідомлень. Не обходити гострих тим, не боятися піднімати так звані важкі питання, що виникають у населення, — ось її суть» (29, с. 31).

Не можна не погодитися з природністю включення в поняття «актуальність» таких специфічних для масової інформації ознак-визначень, як оперативність («швидкість передачі повідомлень») і злободенність (увага до гострих тем дня). По суті, це і змістовні, і комунікативні якості інформації і, ширше, — діяльності журналіста. Масова інформація орієнтована на формування масової свідомості і тому загальнозначуща і загальнодоступна за всіма параметрами, починаючи із зовнішнього вигляду газетної смуги чи обкладинки журналу.

Соціальна значущість теми на рівні тексту виражаєтьсяйого комунікативною структурою, акцентованою актуальністю. Прийоми виділення всього тексту у виданні, на шпальті, особливі способи виділення теми і реми в кожному висловленні, у заголовку, сам відбір думок, емоцій для читача, характер впливу на свідомість, планування ефекту від спілкування – це все те у будові та змісті, що відноситься до комунікативної структури тексту. Комунікативна авторська структура. Основне призначення тексту — це вплив на людину. Вся його структура повинна бути пристосована до виконання цієї основної функції. Проблема щодо організації семантичної структури тексту була б знята, якби умови спілкування автора з читачем були завжди одні й ті ж. Насправді ж процес творення й сприймання кожного тексту неоднаковий, що й відбивається на його структурі.

Якщо текст ідеологічно спрямований, пропагандистський, оцінно-емоційний, то виділяється ще емоційно-експресивна текстова структура. Емоційно-експресивна структура тексту. Емоції, які вкладає автор у свій текст, можуть бути різними. Єдина вимога, що емоції, виражені попередньою фразою, не повинні контрастувати з емоціями наступної фрази або заважати її нормальному розумінню. Крім того, емоції, фрази, що стосуються предмета розповіді, не повинні суперечити емоційному соціальному досвідові щодо даного предмета. Автор зачіпає емоції читача, від яких залежить подальше розуміння тексту. У цілому емоційні стани людини поділяють на позитивні (+), негативні (-) і відносно нейтральні (0).

Освоєння інформації читачем відрізняється особливою вибірковістю. Він ніби «фільтрує» матеріал, що проглядається, і часто його увагу привертає не стільки сам факт, скільки його зв'язки з колом проблем, особливо значущих для читача, хвилюють його в цей момент.,

У теорії журналістики зафіксовано два терміни: потенційна інформація та реальна. Обсяг потенційної інформації співвідноситься із ступенем інформаційної насиченості тексту, з максимально можливим обсягом її сприйняття адресатом; реальна інформація відповідає обсягу інформації, не просто виділеної читачем із загального інформаційного потоку, але «відфільтрованої» їм і переробленої. Пропорційно зменшенню обсягу посилилася її дія. Реальна — та інформація, дія якої володіє певною збудливою силою: під її впливом, усвідомлено чи неусвідомлено, відбувається зміна поглядів читача на ту або іншу проблему, щось переоцінюється — змінюється, уточнюється або, навпаки, знецінюється.

Соціальне завдання журналістики — створити стійкий інтерес до тієї інформації, освоєння якої необхідне для досягнення демократичних цілей суспільства і відповідної орієнтації особи. Мова йде не про маніпулювання фактами і прийомами подачі інформації, на яку людина налаштована, але про можливості корекції інтересу, уваги читача. Це прийняті у виданні повтори рубрик і тем, це помітні заголовки і виразні фотографії тощо. Інтерес може бути забезпечений актуальністю інформації про подію, тим більше — про сенсаційну новину, але може бути викликаний і умілим зверненням до таких емоцій, як любов або співчуття, обурення або страх. Реальність – дуже важлива характеристика інформації, оскільки «Інформацією, в точному сенсі слова, слід назвати лише впливові відомості, що містяться в повідомленні, ті, які діють на свідомість людини, це знання, норми, цінності, які освоюються аудиторією "(3, с. 14).

Для характеристики процентного співвідношення впливових відомостей у потенційній інформації необхідні додаткові визначення, що позначають ступінь тієї або іншої якості інформації: повноти, достовірності чи об'єктивності. Так, інформація може бути: вичерпною, повною, недостатньо повною, необхідною, корисною — даремною, шкідливою (що вводить читача в оману) тощо. Перелік може бути продовжений, проте головне зрозуміло: основа появи цих визначень до слова «інформація» — знову-таки рівень її сприйняття, ступінь «засвоєння» адресатом даного конкретного тексту (продукту мовлення).

Знову ж таки, існує поняття інформаційної структури конкретного тексту. Відповідно до поняття потенційна інформація існує авторська інформаційна структура. А поняттю реальної інформації відповідає поняття перцептивної інформаційної структури (співвідноситься з читачем).

Інформаційна авторська структура. Є тексти, які покликані виконувати суто організаційну, агітаційну функцію. Безперечно, ми не можемо говорити, що є тексти геть позбавлені інформації, можна говорити лише про відносно неінформативні тексти. Інформаційними є ті тексти, які несуть нові повідомлення для реципієнта.З цього погляду, семантична структура тексту являє собою співвідношення «даного» і «нового». «Дане», «відоме» у тексті не є зайвим, воно лише має бути доцільно використаним за своїм обсягом. «Дане» необхідне тільки тою мірою, якою воно готує до сприйняття «нового», тобто інформації. Якщо «даного», «відомого» забагато, то воно набуває такої властивості, як ентропія, тобто невизначеності, незрозумілості, для чого автор розповідає про вже відомі речі. Надмірна ентропія тексту веде до втрати інтересу читача, він може припинити читати текст або послабити увагу для пошуку інформації, або відчути невдоволення від прочитаного.

Інформаційна перцептивна структура. Ця структура часто може не збігатися з авторською, оскільки передбачити, що читачеві відомо, а що ні — важко. Необхідно дотримуватися правила золотої середини: щоб «дане» отримувача було більше за «дане» адресанта, без чого неможливе розуміння, і щоб «дане» отримувача було меншим «даного» адресанта, без чого інформація часто стає непотрібною. Текст має бути організованим так, щоб «дане» готувало читача до сприймання інформації. Якщо ж інформація може бути сприйнята і без уже відомого, то його треба уникнути.

Психологічна авторська й перцептивна структури. Не завжди те, що сказав автор, буде адекватно сприйняте адресатом. Особливості породження і сприймання тексту зумовлені психологією співбесідників. Існують об'єктивні умови, які ускладнюють процес сприймання тексту. Відсутність безпосередньої комунікації обмежує автора та адресата у формах вираження й отримання змісту тексту. Поряд із діалогічним спілкуванням є «віяльне», під час якого дані про реакції аудиторії на текст можуть бути отримані лиш опосередковано і через деякий час. Об'єкт впливу при цьому спілкуванні — свідомість людей, розділених часом і простором, що передбачає особливу літературну обробку текстів. Авторська психологічна структура тексту (тобто його зміст) повинна бути орієнтована на адресата з урахуванням психології його сприймання й розуміння. Авторська психологічна структура ніколи не може бути тотожною перцептивній психологічній структурі, але вона повинна наближатися до неї. Для цього автор повинен добре знати психологію сприймання тієї категорії читачів, якій адресується текст. Увага до психологічної структури тексту проявляється ще з давніх часів. Так, професіональних мовців давно цікавило питання, як перебороти психологічний бар'єр слухача, пов'язаний з небажанням сприймати й розуміти висловлення або нездатністю вловити авторську думку через довгу канву повідомлення. Поширеною помилкою багатьох авторів є нерозуміння того факту, що автор, який більше знає про предмет мовлення, ніж говорить, не завжди в змозі зрозуміти, що в його тексті для співбесідника буде неповним або незв'язаним. Автор повинен чітко розмежовувати структури «для себе» і «для читача». Якщо у тексті фіксуються змістові «прогалини», що ускладнюють розуміння, то обов'язково треба логічно відновити цю шпарину змісту.

Завершити розмову про предмет мовлення в журналістиці, видавничій справі також доцільно переліком відомих постулатів, сформульованих в неориториці (/7. Грайс, 1975; А.К. Михальская, 1992) щодо відбору і представлення інформації.

Постулат релевантності (англ. relevanse — доречний, такий, що стосується справи):.

— говори по суті справи;

— говори те, що важливе в цій ситуації;

— співвіднось відбір і представлення інформації із запитом й очікуваннями читача.

Постулат кількості інформації:

— говори стільки, скільки необхідно для досягнення мети спілкування;

— не говори того, що знають всі.

Постулат якості інформації:

— говори правду — подавай перевірену інформацію;

— не говори того, на що у тебе немає достатніх підстав;

— говори так, щоб тебе не можна було зрозуміти неправильно.

Особливу рису, професійно необхідну журналістові, можна позначити як «відчуття часу», що диктує вибір соціальної "проблеми, факту або події з громадянських позицій сучасника. Відчуття часу, що дозволяє журналістові раніше від інших побачити, оцінити побачене, співвіднести його минулим і майбутнім. Не випадково до числа головних категорій журналістики входять поняття «Образ минулого» і «образ майбутнього».

Отже, змістова типологічна структура тексту — це зв'язний тип організації смислового змісту тексту на рівні його повної цілісності.

Лекція ТЕКСТ ЯК ГРАФІЧНО-ЗНАКОВА СИСТЕМА

Уявлення про твір як самостійну, відірвану від автора змістову систему, - річ відносна, це продукт абстрагування, відриву результатів розумової діяльності людини від неї ж. Такий відрив був можливим тільки завдяки двом відчуженням твору від автора, пов’язаним із виникненням письма і друку. Текст - це і є форма відчуження твору від автора. У вигляді тексту твір набуває відносної самостійності і відносно самостійного життя. Семантикою тексту завжди є твір. Через це текст завжди й ототожнюють із твором і не бачать між ними різниці. У деяких випадках ця різниця буває і не принциповою, наприклад коли мова йде про актуальність теми твору/тексту, про їх тематичну класифікацію, фактаж тощо.

Текст на відміну від твору має свої засоби вираження й і актуалізації змісту, свої "засоби керування" читацьким сприйманням та розумінням. Важливим для вивчення тексту є розкриття його одиниць та правил їх оформлення, куди відносять правила оформлення рубрик, цитат, дат, чисел, приміток тощо.

Розглядаючи текст як форму існування твору, необхідно завжди мати на увазі його семантику.

Текст - це абстракція людського розуму, оскільки він поза написанням і читанням не існує. І тому всі ознаки тексту мають насамперед глибоке психологічне пояснення, оскільки текст не є самодостатньою сутністю.

Текст має ознаки, що виражають загальні особливості його системно-структурної організації. До таких ознак варто віднести архітектоніку тексту, його структурованість і системність, цілісність, просторово-часову дискретність.

Елементами тексту слід вважати рубрики, основний текстовий блок (корпус тексту), автор тексту, абзац, виноску, рядок, графічне слово, графічне речення, літеру та пунктуаційний знак.

До одиниць тексту відносяться такі фрагменти тексту, які мають особливу семантику й стандартизоване характерне оформлення: переліки, цитати, посилання, дати, числа, скорочення, знаки, власні назви, умовні позначення.

Текстовими засобами, або засобами актуалізації семантики тексту, є шрифтові (гарнітура, стиль, кегель) й не-шрифтові (розрядка, втяжка, лінійки, колір) виділення, спеціальні архітектонічні засоби тощо.

Є різні види текстів: віршований, драматичний, прозовий, таблиці і виводи, нотний, формульний, бібліографічний; покажчики, реферати, епіграф, присвята, колонтитули, титульний текст тощо. Останні шість видів тексту є також елементами апарату видання.

Коротко про деякі з названих понять, що характеризують текст.

Архітектоніка тексту. Це його будова, форма, виражена шрифтовими й нешрифтовими засобами, у вигляді певного співвідношення між елементами й одиницями тексту.

Структурованість і системність тексту. Структурованість - це ознака тексту, яка виражає наявність певних зв’язків між елементами та одиницями тексту. Системність - ознака, що вказує на існування певних елементів та одиниць тексту, між якими існують зв’язки.

Цілісність. Текст є викінченою графічно-знаковою формою, що сприймається як єдине ціле, яке характеризується межею сприймання: текст перетворюється в не-текст за умови, коли графічно-знакове оформлення виходить за межу допустимого сприймання певного предмета як тексту.

Просторово-часова дискретність. Текст, що розташований на двох і більше матеріальних носіях, є просторово розірваним (дискретним). Наприклад, дві сторінки, на яких видрукуваний текст, роблять текст протяжним у просторі та часі під час його і написання, і читання.

Одиниці тексту - переліки, цитати, посилання, дати, числа, скорочення, знаки, власні назви, умовні позначення - добре описані у редакційно-видавничій літературі[3].

Дата добавления: 2014-01-07