Органічні добрива

До органічних добрив належать будь-які органічні речо­вини, з яких у процесі мінералізації вивільняються елементи живлення. Це — гній, гноївка, пташиний послід, фекали, торф, торфокомпости, рослини-сидерати, місцеві і промислові органічні відходи.

Гній — найбільш поширене органічне добриво, яке містить усі необхідні рослинам елементи живлення. Гній та інші органічні добрива поліпшують фізико-хімічні властивості грунту, його водний і повітряний режим, знижують кислотність, підвищують буферність грунту. Велике значення має внесення гною на бідних гумусом грунтах. Гній класифікується на підстилковий і безпідстилковий (рідкий).

Підстилковий гній — це суміш твердих і рідких екскрементів і підстилки, на якій утримують тварин. Як підстилку вико­ристовують солому, інші рослинні матеріали, торфокришку. Якість гною залежить від виду і віку тварин, підстилки, способу зберігання гною. Підстилковий гній містить у середньому 0,5% азоту, 0,25% фосфору, 0,6% калію. Із подовженням періоду зберігання збільшується ступінь розкладання гною, в ньому підвищується вміст елементів живлення, але водночас збіль­шуються втрати азоту. За ступенем розкладеності солом'яної підстилки розрізняють свіжий, напівперепрілий, перепрілий гній і перегній. У напівперепрілому гною вихідна маса зменшується на 10—30%. Перепрілий гній являє собою однорідну масу, в якій немає окремих соломин (втрачається 50% маси сухої органічної речовини). Втрата сухої органічної маси перегною становить до 75%.

Основною умовою ефективного використання гною та інших органічних добрив є рівномірне внесення і своєчасна заробка їх у грунт. Його вносять під осінній зяблевий обробіток грунту, і лише на легких піщаних грунтах та в районах надмірного зволоження, осіннє внесення за ефективністю може поступатися перед весняним.

Безпідстилковий (рідкий) гній — це суміш твердих і рідких екскрементів, яку отримують при безпідстилковому утриманні тварин. Вологість рідкого гною досягає 90%, він містить до 50—70% азоту в амонійній формі, яка добре засвоюється в перший рік внесення. Тому дія його на першу культуру дещо сильніша, ніж дія підстилкового гною, а післядія, навпаки, слабша.

Цей гній широко використовують для виготовлення компостів.

Гноївка — цінне азотно-калійне добриво. Від кожної голови великої рогатої худоби (ВРХ) за стійловий період можна зібрати до 2 т гноївки. Вона в середньому містить 0,1—0,4% азоту, 0,3—0,6% калію. При утриманні худоби на підстилці більша частина гноївки вбирається підстилкою, а не увібрана збирається в сечозбірники, її використовують для внесення в грунт, підживлення лук, виготовлення компостів.

Торф містить багато азоту, менше фосфору і дуже мало калію. Торф верхових боліт містить 0,8—1,2% азоту, 0,06—0,12% фосфору, 0,1% калію, рН його — 2,8—3,5.

Пташиний послід — дуже цінне добриво, яке містить 1,5% азоту, 1,8% фосфору, 1,4% калію, 2,9% кальцію, 0,7% магнію при вологості 56%. У висушеному посліді поживних речовин приблизно в два рази більше. Термічне висушений послід має сильну пряму дію і незначну післядію. Пташиний послід вносять з розрахунку 2—4 т/га (на дерново-підзолистих грунтах доцільніше вносити разом з азотними добривами або повним мінеральним добривом).

Зелене, або сидеральне, добриво — це зелена маса рослин внесена в грунт. Рослини, які вирощують на зелене добриво, називають сидератами. Як сидерати частіше вирощують бобові культури, які здатні утворювати велику зелену масу на бідних грунтах. Одно- і багато­річний люпин, буркун, серадела накопичують до 150—200 кг/га азоту, що можна прирівняти до внесення 30—40 т /га гною. Позитивна дія сидеральних добрив на грунт триває декілька років.

*3*

Строки і способи внесення добрив залежать від біологічних особливостей культури, властивостей добрив і грунту, мети застосування добрив.

Розрізняють такі способи внесення доб­рив:

допосівне (основне);

припосівне (рядкове);

післяпосівне (підживлення).

Допосівне внесення добрив називають основним удобренням. Частіше його виконують так. Добрива розсівають по поверхні грунту і негайно заробляють у грунт під час основного обро­бітку. Добрива треба заробляти під глибокий обробіток грунту у вологий шар, бо його призначення — задовольняти рослини елементами живлення протягом вегетаційного періоду. При поверхневому обробітку грунту добрива необхідно заробляти глибше, у вологий шар грунту (на глибину 15—18 см).

Органічні добрива в усіх зонах під всі культури вносять в основне удобрення і заробляють під час основного обробітку грунту.

Припосівне удобрення — це внесення добрив під час сівби недалеко від рядків або гнізд. Основним завданням його є поліпшення живлення рослин на початку вегетації, коли в них ще слабко розвинена коренева система. У цей період рослини дуже чутливі до нестачі легкодоступних елементів живлення, особливо фосфору. Тому в рядки частіше вносять гранульований суперфосфат або гранульовані комплексні добрива, наприклад нітрофоску. Добрива в рядки вносять одночасно із сівбою на відстані 3—4 см збоку від рядка і на 5—6 см глибше загортання насіння.

Підживлення — це внесення добрив під час вегетації рослин для посилення живлення в певні періоди розвитку. Роз­різняють підживлення кореневі і позакореневі (некореневі).

Некореневе підживлення — це нанесення добрив на листки та інші наземні органи рослини. Його застосовують зде­більшого для посилення живлення азотом та мікроелементами. Таке підживлення дуже ефективне у районах достатнього зволоження і на грунтах з легким механічним складом.

*4*

Система застосування добрив

Система застосування добрив — це комплекс науково обгрун­тованих прийомів раціонального використання органічних і міне­ральних добрив, який забезпечує одержання запланованої врожай­ності і підвищення родючості грунту.

В умовах достатнього зволоження треба вносити більші дози добрив. На легких грунтах легкорозчинні форми добрив потрібно вносити перед висіванням насіння і в період підживлення, бо при внесенні на зиму вони вимиваються з верхнього шару грунту.

При розробці схеми удобрення треба знати рівень хімізації, необхідність і можливість застосування добрив, враховуючи грунтово – кліматичні умови, біологічні особливості рослин, їх врожайність, потрібно користуватися результатами дослідів найближчої дослідної станції.

Важливим елементом системи удобрення є складання балансу поживних речовин.

Для цього підраховують кількість поживних речовин, що будуть внесені запланованим врожаєм, визначають кількість поживних речовин, що може дати гній, багаторічні трави, зернобобові культури, грунт. Розраховують потребу в мін.добривах для одержання запланованого врожаю. Розміщення добрив у сівозмінах повинно забезпечувати єфективне використання їх дії і після дії, зменшення негативного впливу попередників на урожайність наступних культур.

При розподілі мін.добрив в першу чергу виділяють суперфосфат, нітрофос для припосівного внесення під усі культури.

Повні дози добрив в першу чергу дають під цукрові буряки, оз.пшеницю, картоплю, кукурудзу. За ступенем чутливості на удобрення основні культури можна поділити на такі три групи:

1. дуже чутливі (цукрові буряки, оз.жито, ячмінь);

2. середньочутливі (просо, оз.пшениця, картопля);

3. слабо чутливі (кукурудза, соняшник, овес, гречка).

----------------

Дата добавления: 2014-01-07