Підставивши до G2(W) зна йдемо пропозицію робочої сили, що відповідає цій оплаті

Якщо , то маємо безробіття;

якщо , то маємо нестачу робочої сили (тобто, треба залучати додаткові ресурси або ж відмовитись від визначеного рівня виробництва);

якщо , то на ринку праці досягнуто рівноваги.

У моделі Хікса-Хансена не враховуються зміни цін та досягнення рівноваги на ринку споживчих благ. Тому вона вимагає вдосконалення, що й зроблено у класичній моделі. Її складові:

- ринок робочої сили,

- ринок товарів (споживчих благ),

- ринок грошей,

- ринок інвестицій та заощаджень.

Ринок робочої сили (як і у моделі Хікса-Хансена) визначається співвідношеннями

,

де р – індекс цін на споживчі блага, - реальна оплата праці.

Взаємозв’язок ринку праці та реального сектору визначається виробничою функцією

y = F (L).

Ринок товарів: пропозиція y^S - це значення виробничої функції: y^S = F (L), попит y^D – функція від цін р

,

D₀ – доходи споживачів, ν > 0.

Ринок грошей:

(за відсутності спекулятивного попиту),

M^D - попит на гроші,

M^S - пропозиція грошей - стала величина,

тоді умова рівноваги має вигляд

M^S = M^D.

Ринок інвестицій та заощаджень:

S = S (i, y),

де S - заощадження, S (i, y) – зростаюча функція від норми відсотка (функція пропозиції заощаджень).

I = I (i),

I - інвестиційний попит, I (i) – спадна функція інвестиційного попиту.

Умови рівноваги:

S (i, y) = I (i).

Крім того, y = S + c, де S – заощадження, c – споживання.

При плануванні бюджетної політики визначального значення набуває оцінка впливу на величину ВВП дій держави з перерозподілу одержаних доходів через держбюджет. З одного боку, державні витрати (до останніх тут будемо відносити також витрати споживачів, які одержали доходи з державних фондів або платню за роботу у бюджетній сфері) збільшують сукупний попит що, за певних умов сприятиме збільшенню ВВП. З іншого боку, кошти, вилучені у суб’єктів господарювання через податки, зменшують їх мотивацію до праці та наявні оборотні кошти, що гальмує розвиток виробництва. Виміряти ці обидва ефекти можна за допомогою моделі, яку буде розглянуто далі.

Розглянемо закриту економіку та припустимо незмінність у ній цін та рівня процентної ставки (отже, автономні інвестиції також будуть незмінними). Спочатку не будемо враховувати ані державних витрат, ані податкових вилучень. За цих умов ВВП Y складатиметься із споживання С та інвестицій І. Нехай споживання складається з двох частин – автономного споживання С, яке не залежить від доходів споживачів (це – споживання предметів прешої необхідності у мінімально припустимих розмірах), та змінного споживання. Припустимо, що величина останнього пропорційна доходам споживачів, отже, і величині ВВП Y. Вона дорівнюватиме Y, коефіцієнт зветься граничною схильністю до споживання та показує, яка частка ВВП в середньому витрачається на змінне споживання. Будемо розглядати лише автономні, тобто такі, що не залежать від доходів споживачів, інвестиції: І = І.

Тоді

Y = С + І + С+ Y + І.

Звідси

Y =(С+ І).

Звернемо увагу на те, що мультиплікатор збільшення ВВП при зростанні автономного споживання чи інвестицій (а в цій моделі вони справляють однаковий вплив) буде тим більшим, чим більша гранична схильність до споживання. Останній факт дістав назву «парадокс заощадливості», бо згідно з ним, за інших рівних умов більшим ВВП буде там, де споживають одержаний прибуток, а не витрачають його на інвестування чи заощадження.

Розглянемо тепер можливий вплив держави. Державні витрати G складатимуть частку ВВП разом з споживанням та інвестиціями

Y = С + І + G.

Вилучення доходів через податки у споживачів у розмірі Т призведе до того, що їхній доход, який забезпечуватиме споживання, буде меншим на цю ж величину, отже тепер

С = С+ (Y – Т).

Скориставшись з раніш розглянутих припущень та міркувань, маємо

Y = С+ (Y – Т) + І +G, (8.1)

або ж

Y = (С+ І) + G - Т. (8.2)

Отже, залежність між збільшенням державних витрат та зростанням ВВП визначається мультиплікатором

= ,

який буде таким же за своєю величиною, як і мультиплікатор для автономного споживання та інвестицій.

Залежність між зміною податків та ВВП визначатиметься мультиплікатором:

= - .

Від’ємність значень цього мультиплікатора означає, що зібльшення податків призводить до зменшення ВВП.

Державні витрати за збалансованого бюджету мають фінансуватись за рахунок податків. Припустимо, що ця залежність є лінійною:

G = T,

де коефіцієнт менший за 1 внаслідок того, що частина зібраних податків витрачається на утримання фіскальної системи, спрямовується у державні резерви або стає здобиччю “тіньової” економіки. Взагалі кажучи, чим більшим є значення , тим ефективнішою є податкова та бюджетна система держави.

Підставивши одержані значення G у (8.2), маємо

Y = (С+ І) + T - Т = (С+ І) + Т.

Якщо > , то мультиплікатор впливу збалансованого бюджету

=

буде додатнім і збільшення податків з одночасним зростанням державних витрат призведе до зростання ВВП. Якщо < , то цей мультиплікатор буде від’ємним і зростання податків призведе до зменшення ВВП. У цьому випадку державі слід відмовитися від стимулювання виробництва через бюджет або знайти інші джерела такого фінансування (зокрема, таким джерелом може бути бюджетний дефіцит).

Для більшості видів податків надходження від них залежать від величини ВВП, змінюючись автоматично. Такі податки звуться автоматичними чистими податками. Припустимо, що податкові надходження від таких податків будуть пропорційні величині ВВП та проаналізуємо їх вплив за допомогою кейнсіанської моделі.

За зробленими припущеннями

Т = γ У;

де γ – граничний коефіцієнт податків, який показує зміну податкових надходжень у разі, якщо ВВП зміниться на одиницю.

Підставимо одержаний вираз для Т y (8.1) та визначимо звідти У:

(8.3)

Таким чином, у разі застосування автоматичних чистих податків мультиплікатор зменшиться. Припустимо тепер, що при фінансуванні державних витрат за рахунок податкових надходжень одиниця зібраних податків забезпечує покриття одиниць (< 1) витрат. Тоді, підставивши до (8.3) G = γ Y, одержимо

Якщо , то мультиплікатор зростання ВВП збільшуватиметься із зростанням γ і є підстави для підвищення ставок автоматичних чистих податків. Якщо , то мультиплікатор зменшуватиметься із збільшенням γ. Фінансування зростаючих державних витрат за рахунок збільшення податків за цих умов недоцільне.

Зауважимо, що припущення про пропорційність надходжень та ВВП виконується лише для ПДВ за відсутності пільг з оподаткування. Для більшості інших податків залежність між Т та У матиме більш складний (нелінійний) вигляд. Проте і для цих випадків можна побудувати співвідношення, аналогічне (8.3), за яким можна визначити доцільність зміни нормативів оподаткування (величини γ).

Слід зазначити, що припущення про лінійність залежностей у моделі залишаються слушними лише за обмежених обсягів зміни параметрів. Тому питання про доцільність значного підвищення податків навіть за умов, коли >, потребує додаткового розгляду з використанням більш складних моделей. Поряд з цим, наведена модель є достатньо адекватною, якщо мова йде про зміну нормативів оподаткування у межах декількох відсотків.

Графічною ілюстрацією моделі є “кейнсіанський хрест”. На площині з координатами Y (ВВП) та Д (сукупний попит) він утворений двома прямими:

Y = Д

(умова рівноваги попиту та пропозиції) та

Д = С+ (Y – Т) + І+ G

(права частина рівняння моделі).

Д

Y = Д

Надлишок пропозиції

Д= Y

надлишок

попиту

0 Y Y Y Y

Рис. 8.1. Кейнсіанський хрест

Стану рівноваги відповідає значення ВВП Y. Якщо ВВП більше Y , то має місце надлишок пропозиції та ВВП зменшується до значення Y внаслідок перевиробництва. Якщо ВВП менший за Y , то є надлишок попиту, який може стати чинником зростання ВВП до значення Y .

Ця графічна модель дозволяє ілюструвати наслідки змін макроекономічних показників, зокрема, параметрів, на які впливає податкова ситема держави.

Розглянуті моделі – статичні, чинник часу в них не враховано. Розглянемо тепер приклад динамічної моделі. Ця модель з неперервним часом, її основу складають диференційні рівняння.

Блок І (модель Харрода-Домара):

- динаміка реального сектору,

y = ( 1 – W₀) x

де

х – сукупна суспільна продукція,

у – кінцевий продукт;

S = by,

S – пропозиція на ринку споживчих благ.

Блок ІІ (модель фінансової динаміки):

- динаміка цін,

D – попит,

,

тут попит змінюється з тією ж швидкістю, що й реальні грошові накопичення;

- грошові накопичення населення;

.

Початкові умови: х (0) = х⁰ , р (0) = р⁰ , D (0) = D⁰ , (0) = M⁰.

Аналіз цієї моделі дозволив визначити наступні типові сценарії зміни економічної динаміки.

І. Перевищення попиту над пропозицією.

S

D

Рис. 10.1. Інфляційна криза попиту

Виникає стійкий дисбаланс між попитом та пропозицією у бік попиту.

ІІ. Саморегуляція – досягається збалансованість попиту та пропозиції.

ІІІ. Криза перевиробництва

S

D

Рис. 10.2. Криза перевиробництва.

Ситуація, обернена до інфляційної кризи попиту.

Діагностувати, за яких умов може настати та чи інша ситуація, можна, використовуючи лише наступні показники:

W₀ - норму накопичення,

b – частку індивідуального споживання у кінцевому продукті,

q – частку оплати праці у ціні виготовленої продукції,

α – темпи зростання (або спаду) сукупного суспільного продукту (визначення параметрів блоку І моделі).

Від саморегуляції до кризи попиту можна перейти внаслідок:

- зменшення темпів зростання;

- зростання норми накопичення;

- зменшення частки індивідуального споживання;

- збільшення частки оплати праці.

Типова інфляційна криза попиту буде при різкому зниженні ефективності капіталовкладень і необґрунтованих збільшеннях оплати праці, при початку спаду виробництва.

В умовах інфляційної кризи попиту мало ефективні такі заходи, як:

- введення директивних цін,

- обмеження темпів росту цін неекономічними методами.

У цьому випадку усуваються лише прояви інфляційної кризи, а не її причини. Постійне зростання цін заміняється ростом товарного дефіциту.

Вихід із даної кризи на основі тільки одних конкурентних механізмів ціноутворення без швидких змін структури національного доходу та кінцевого продукту неможливий. Тому у випадку, коли такі зміни не можуть бути здійснені, варто обмежити сферу дії механізмів конкурентного ціноутворення, оскільки вони не балансують, а розбалансують економіку за таких умов.

Дата добавления: 2014-01-07