Структура й показники національної економіки

Основу національної економіки складають галузеві й міжгалузеві комплекси, підприємства, організації, домашні господарства, які об'єднані в єдину систему економічними відносинами й виконують певні функції в суспільному розподілі праці щодо вироблення товарів і послуг.

Національна економіка містить такі сфери: матеріальне й нематеріальне виробництво, а також невиробничу сферу.

Стрижнем національної економіки є матеріальне виробництво, тому що саме тут створюються необхідні для суспільства засоби виробництва й предмети споживання. У матеріальне виробництво входять: промисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт, торгівля, зв'язок, сфера послуг.

Підприємства матеріального виробництва поділяють на дві групи:

- виготовлення засобів виробництва (група "А");

- виробництво предметів споживання (група "Б").

Нематеріальне виробництво - це наука й наукове обслуговування, культура, освіта, охорона здоров'я.

Невиробнича сфера - це оборона країни, судові й юридичні органи, релігійні й громадські організації.

Структура національної економіки являє собою стійкі кількісні співвідношення між різними її складовими частинами. Розрізняють: відтворювальну, соціальну, галузеву, територіальну структури; інфраструктуру господарства, структуру зовнішньої торгівлі, а також тіньовий сектор економіки.

Згідно з відтворювальною структурою національну економіку поділяють таким чином:

- домашні господарства як основні споживачі національного доходу й постачальники робочої сили;

- підприємства як виробники необхідних для суспільства благ;

- держава, що регулює процеси в суспільстві і управляє ними.

Відповідно до соціальної структури національну економіку поділяють на сектори як сукупності соціально-економічних одиниць, об'єднаних певними соціально-економічними відносинами, за групами підприємств, групами населення, видами праці та власності.

Згідно з галузевою структурою національну економіку поділяють на галузі - якісно однорідні групи господарських одиниць, що виконують у процесі суспільного виробництва однакові за соціально-економічним змістом функції, наприклад авіабудування.

Територіальна структура визначається розміщенням продуктивних сил на території країни і означає розподіл національної економіки на економічні регіони, наприклад, Донбас - вугільний регіон, Карпати - лісовий, Крим - рекреаційний.

Інфраструктура національної економіки містить галузі, що обслуговують виробництво. До них відносять: транспорт, знерго-, водо-і газопостачання, зв'язок, біржі, фінансові установи.

Структура зовнішньої торгівлі характеризується співвідношенням різних експортних й імпортних товарних груп.

Світовий досвід показує, що при становленні ринкової економіки в структурі країн відбувається ряд змін:

- зменшується частка державних суб'єктів господарювання;

- зростає питома вага підприємницьких структур;

- поширюється сфера послуг.

Національна економіка будь-якої країни спрямована на встановлення оптимальних пропорцій, що забезпечують задоволення суспільних потреб при найменших витратах живої й уречевленої праці, при цьому збільшується частка машинної праці й знижується частка ручної.

Як елемент економічної структури, що не тільки зберігає цілісність у процесі технологічних зрушень, але і є носієм цих зрушень, розглядається сукупність технологічно сполучених виробництв — технологічна сукупність (ТС). Кожна ТС на вході споживає ресурси, які є «вихідними» для інших (суміжних) ТС, і забезпечує їхню переробку в кінцевий продукт (для кінцевого споживання) або в проміжний продукт, що використається іншими ТС у якості «вихідного» ресурсу. Так складаються групи ТС, пов'язані один з одним більш тісно, ніж з іншими. У процесі свого розвитку сполучені ТС пристосовуються до потреб один одного. Пов'язані один з одним однотиповими технологічними ланцюгами ТС утворюють так звані технологічні уклади (ТУ). У рамках кожного ТУ здійснюється замкнутий виробничий цикл, що включає видобуток і одержання первинних ресурсів, всі стадії переробки цих ресурсів і випуск кінцевих продуктів.

Коли згодом насичуються потреби країни в традиційних товарах і послугах і досягаються межі в підвищенні ефективності виробництва, нові фактори, що виникають у надрах існуючого ТУ, набирають чинності, прискорюється їхній розвиток, і економічна система країни переходить у наступний, більше прогресивний технологічний уклад.

Розрізняють два поняття: ядро технологічного укладу та ключовий фактор. Під ядром технологічного укладу розуміється базова галузь економіки, основа проміжного продукту й основа технологічного процесу. Ключовим фактором називається база технологічних змін у базових галузях економіки. У світовій економіці протягом останніх трьох сторіч відбулася зміна п'яти ТУ (див. таблиця 2.1).

У СРСР третій ТУ не тільки не скорочувався, а розширювався темпами, близькими до середнього темпу економічного росту країни. Необхідно відзначити, що в СРСР, як і в розвинених капіталістичних країнах, формування деяких ТС четвертого ТУ почалося ще в дореволюційні роки. Однак фаза його росту почалася наприкінці 1950-х - початку 1960-х років після прийняття рішень про пріоритетний розвиток хімічної промисловості. У цілому розвиток виробництв четвертого ТУ в СРСР ішло повільніше, ніж у відповідних фазах у розвинених країнах. З 60-х років у радянській економіці почалося, так само як і в розвинених країнах, становлення п'ятого ТУ. Із самого початку в економіці формувався практично весь комплекс рушійних галузей цього укладу: електроніки, авіакосмічної техніки, коштів телекомунікацій.

Якщо в розвинених капіталістичних країнах із середини 70-х років почався великомасштабний перерозподіл ресурсів із четвертого ТУ в п'ятий і лавиноподібне розширення останнього, то в СРСР становлення п'ятого ТУ більшою мірою стримувалося дефіцитом виробничих ресурсів, пов'язаних з відтворенням застарілих ТУ. Міждержавний (компаративний) кількісний аналіз дозволяє зробити висновок про те, що технічний розвиток економіки СРСР відбувався в тому ж напрямку, що й розвиток економіки інших країн.

У цілому технічний розвиток економіки СРСР визначився ростом четвертого ТУ, котрий стримувався триваючим відтворенням третього, і тому був істотно більше повільним, ніж у передових країнах. При цьому вплив становлення п'ятого ТУ на технічний розвиток економіки був досить незначним і тому менш істотним.

Відповідно до еволюційної теорії така технологічна багатоукладність економіки України є основною причиною диспропорцій, що ускладнюють і блокують техніко-економічний розвиток.

У національній економіці в нерозривному комплексі виступають виробництво, розподіл, обмін і споживання матеріальних благ, послуг і духовних цінностей.

Таблиця 2.1.

Дата добавления: 2014-01-07