Інституційні чинники розвитку національної економіки

Стабільний економічний розвиток національної економіки залежить від трьох основних чинників:

o технологічного рівня (рівня інноваційної активності й ступеня розвитку інформаційно-комп'ютерних технологій);

o стану суспільних інститутів (законотворчої бази, боротьби з конкуренцією);

o стану макроекономічного середовища (макроекономічної стабільності, кредитного рейтингу країни, витрат уряду).

При цьому важливу роль відіграють чинники інноваційного розвитку країни, серед яких - мотивація й бажання інновацій, техніко-економічна трансформація виробництва, характер і структура ринку.

Модифікації соціальних цінностей (тобто змінення ідеологій) є одним з головних чинників інституціональних змін. Успішні інституціональні зміни означають як виникнення нових інститутів, так і трансформацію старих, передбачають наявність відповідного інституціонального підґрунтя, яке можна трактувати як готовність суспільства до ухвали й використання відповідних інститутів.

Формування інституціонального середовища розвинутого ринкового господарства означає змінення системи соціальних цінностей і, в першу чергу, спонукальних мотивів поведінки частини суспільства. В ринковій трансформації це означає змінення мотиву споживання на мотив отримання прибутку.

Ключовими характеристиками ринкової системи є пріоритет приватної власності як основи господарської діяльності й координація економічної діяльності за допомогою механізму конкуренції й ринкових цін. Саме ці інститути, як вважають економісти, забезпечують створення умов для реалізації економічної свободи людини, яка, в свою чергу, неминуче приведе до зростання багатства й процвітання країни.

У соціально-економічних системах перехідного типу визначальним чинником інституційних змін є чинник випадковості й невизначеності інституційного вибору. Для розуміння всієї складності процесів, що відбуваються в моменти інституційного вибору, досить формально визначити вигляд його функції:

V = F(X, У, R, W, S), (7.1)

де V - інституційний вибір в умовах невизначеності й випадковості; X - кількість чинників, що підпадають під вплив суб'єктів інституційних змін; У - кількість чинників, які не можна регулювати (неформальні й випадкові реакції економічних агентів, непередбачені обставини); R -кількість можливих зовнішніх чинників, що впливають на інституційний вибір; W - кількість можливих внутрішніх чинників, що впливають на інституційний вибір; S - кількість можливих альтернатив, що виникають у процесі нелінійної взаємодії формальних і неформальних інститутів.

Таким чином, F як функція інституційного вибору визначається безліччю можливих альтернатив, але лише частина з них підпадає під свідомий вплив суб'єктів інституційного вибору.

У табл. 5.2 наведено чотири основні групи чинників, що визначають складність і нелінійність інституційного вибору в умовах зростаючої невизначеності й неврівноваженості розвитку соціально-економічних систем, що трансформуються. Слід звернути увагу, що крім чинників зовнішнього й внутрішнього середовища функціонування інституційних систем великий вплив на нелінійність інститу-ційного вибору справляють мотивація суб'єктів інституційних змін, а також ступінь їхньої інформованості про наявні альтернативи. Значна кількість чинників (див. табл. 5.2) та різні їхні поєднання й визначають існування інституційних систем економіки, що трансформуються в точках біфуркації, особливо у критичні моменти історії.

Вибір конкретного сценарію проведення інституційних змін залежить від оцінювання результатів кожної з можливих альтернатив і визначається ступенем взаємодії господарських суб'єктів (організацій), індивідів і держави, а також величиною одержуваних синергетичних ефектів. Вибір механізмів інституційних змін залежить і від існуючого у країні конституційного ладу.

Змінення системи майбутніх очікувань економічних агентів, відсутність досвіду регулювання економіки в умовах становлення ринку, непослідовне й часто поверхневе здійснення необхідних перетворень, неукорінення традицій законослухняної поведінки, ідеологічний розкол суспільства, незрілість національної еліти - ці й інші чинники також зумовлюють біфуркаційні механізми інституційних змін соціально-економічних систем, що трансформуються. Тому при аналізі інституційних змін у таких системах "треба бути готовим до нелінійної динаміки. До ймовірностей замість причинно-наслідкових траєкторій. До ситуацій наростання хаосу й втрати пріоритету економіки над політикою в подоланні таких ситуацій. До руху від нерівно-ваги до рівноваги, до поєднання рівноваги й деградації, до дисипативного характеру нових структур та інститутів, що долають деградацію.

Тобто потрібне освоєння економічної синергетики як нового бачення можливостей ринкової трансформації".

У соціально-економічних системах, що трансформуються, суспільство й усі його підсистеми знаходяться у стані невизначеності. Проте це невизначеність іншого типу, ніж в економічно розвинених країнах. Такий тип можна було б назвати перехідним типом невизначеності, що відображає неповноту ринкових відносин.

Таблиия 7.2

Дата добавления: 2014-01-07