Моделі президентської влади

Проблемна інституційна характеристика президентства та парламентаризму

1. Загальна характеристика інституту президентства	3. Парламентаризм як форма представницької влади
2. Моделі президентської влади	4. За і проти бікамералізму в Україні

Загальна характеристика інституту президентства

Інститут президентської влади з’явився внаслідок природнього розвитку демократичних форм державного устрою. У країнах з республіканською формою правління головою держави є президент, якого обирає певна частина суспільства на конкретний період. Він має широкі фактичні повноваження, оскільки поєднує у своїх руках функції голови держави, а в певній частині країн – і голові уряду.

Посаду президента вперше введено Конституцією США у 1787 р. Американці мали на увазі інститут президента, як перший серед рівних.

Більшість країн світу, де існує республіканська форма правління обрали інститут президента тому, що:

По-перше, президент втілює в собі голову держави. У його руках, сконцентровано свідому і творчу базу виконавчої бази;

По-друге, президент є символом єдності певної державної цілісності. Символ цей відіграє важливу роль;

По-третє, повноваження і компетенції президента залежать від певного порядку політичних сил у суспільстві, традицій кожної країни, від рівня політичної культури народу, усталених конституційних норм;

По-четверте, компетенції президента регульовано законодавчими інститутами влади, а його функціональну діяльність зведено до виконання технічних управлінських функцій, але не політичних;

По-п’яте, президентська влада має визначений правовий статус, що виявляється у різних формах. Серед них виділяється перш за все правовий інститут вето, який призначено для підтримування “конституційного балансу” між президентом і законодавчими інститутами влади.

Президентська влада у будь-якій країні спирається на власну конституційну базу і специфіку, право регулятивну та політичну діяльність. Незважаючи на індивідуальну неповторність і самобутність президентської влади у кожній країні, її можна систематизувати за певними критеріями. З їхнього складу перш за все треба виділити спосіб легітимізації президентської влади, який передбачає такі моделі.

Перша модель – безпосереднє обрання президента шляхом відкритих загальних виборів. Тут кожен виборець має лише один голос. Ця модель реалізує принцип “волевиявлення народу”. Його незаперечними перевагами є те, що: Забезпечено досить високий рівень демократизму, оскільки обрання президента залежить від максимально можливого прямого волевиявлення людей; Гарантовано обрання найпопулярнішого і найавторитетнішого політичного лідера, що користується підтримкою електорату (виборців); Реалізовано незалежність здобуття посади президента від законодавчої влади, що посилює міцність розподілу влади; Забезпечено авторитет президентської влади як інституту керівництва державою. Така модель реалізована у Франції, Польщі, Росії, Україні, Азербайджані, Казахстані, Туркменії, Узбекистані.

Для другої моделі є характерним обрання президента за декілька етапів. Під час першого етапу шляхом загальних виборів обирають електорів (вибірників). На другому етапі електори висловлюють свою компетентну думку на користь того чи іншого кандидата. За такої процедури легітимізації президентської влади думку виборців враховано опосередкованим способом, хоча обрання того чи іншого електора вже визначає, якому з кандидатів буде віддано перевагу.

Ця модель дещо ускладнює процедуру обрання, але наявність додаткових ускладнень гарантує президентство від випадкового емоційного вибору. Адже кінцеве рішення залежить від компетентних електорів. Їхній професіоналізм і висока громадянська відповідальність можуть стати надійною перепоною на шляху випадковості й спрощення. Наприклад, у 1888 р. Грівер Клівленд користувався великою популярністю, але внаслідок несприятливого розподілу голосів колегії виборців його не було обрано на новий строк. Така модель використовується у США, Аргентині, тощо.

Третя модель передбачає одержання президентської посади через опосередковані вибори. В одному випадку вони відбуваються за участі парламенту, як, наприклад, у Швейцарії, Туреччини, Болгарії. В Італії вибір колегії виборців з членів парламенту і представників територіального самоврядування. У Німеччині президента обирають федеральний парламент і представники земельних ландтагів. Президента Кубинської республіки обирає Рада Міністрів.

Четверта модель – недемократична – використовує поза конституційний спосіб одержання президентської влади. Цього досягають шляхом військових переворотів, кулуарних інтриг, змов, коли певні політичні елітні кола, спираючись на підтримку частини військово-політичних сил, використовують створену ситуацію або виниклу політичну нестабільність з метою встановлення влади вигідного для політичного лідера або диктатора. За таким спосібом було встановлено недемократичну президентську владу в ряді країн Африки, Латинської Америки й Азії.

Дата добавления: 2014-01-07