Структура міжнародної економіки

Світове господарство, таким чином, з'являється як більш висока, чим світовий ринок, стадія розвитку ринкової економіки, що включає крім міжнародної торгівлі, переміщення факторів виробництва, а також виникнення на цій основі міжнародних за своїм характером підприємств.

Рівні МЕВ з огляду інтенсивності взаємин між суб’єктами

Рівні	Характеристика
Економічні контакти	Найпростіші економічні зв’язки між суб’єктами світової економіки, що мають епізодичний характер та регулюються одноразовими угодами
Економічна взаємодія	Стійкі міжнародні економічні зв’язки на основі спільних, раніше розроблених намірів, закріплених в довгострокових економічних угодах
Економічне співробітництво	Тісні економічні зв’язки кооперативного типу на основі спільних, раніше розроблених і погоджених намірів, закріплених у довгострокових економічних договорах і угодах
Економічна інтеграція	Виший рівень розвитку МЕВ, процес зближення та адаптації національних економік, залучення їх в єдиний відтворювальний процес в інтернаціональних масштабах

Рівні МЕВ з огляду територіальних критеріїв:

Ø Національний – економічні взаємини на рівні окремих держав.

Ø Регіональний – економічні зв’язки регіонів, галузевих кластерів та інтеграційних об’єднань.

Ø Наднаціональний – поєднання всіх форм та механізмів взаємодії між суб’єктами господарювання країн світу.

З розширенням і розвитком міжнародних економічних відносин (МЕВ) відбувається становлення і розвиток світового господарства та міжнародної економічної системи. МЕВ здобувають глобальний характер. Опираючись на економіки окремих держав і світову економіку (у рамках міжнародного поділу праці), МЕВ більшою мірою залежні від них. Однак, реалізуючись, МЕВ стають самостійним явищем і підкоряються власним законам. У результаті МЕВ з'являються як форма існування і розвитку світового господарства, його внутрішній механізм.

Характерні риси сучасного світового господарства наступні:

1) розвиток міжнародного переміщення факторів виробництва (капіталу, робочої сили, технології);

2) зростання міжнародних форм виробництва на підприємствах, розташованих у різних країнах (транснаціональні компанії, спільні підприємства та ін.);

3) економічна політика держав, що передбачає підтримку міжнародного руху товарів і факторів виробництва на двосторонній і багатосторонній основі;

4) виникнення економіки відкритого типу в рамках багатьох держав і міждержавних об'єднань.

Головною тенденцією в розвитку світових продуктивних сил (факторів виробництва) виступає інтенсифікація процесів інтернаціоналізації, транснаціоналізації та інтеграції – процесів, що ведуть до реального формування світового господарства як загальної глобальної економічної цілісності.

Інтернаціоналізація виробництва – установлення безпосередніх, більш-менш стійких виробничих зв'язків між підприємствами різних країн, внаслідок чого виробничий процес в одній країні стає частиною процесу, що протікає в іншій країні на основі спеціалізації і кооперації виробництва.

Транснаціональні компанії – являють собою господарські об'єднання, що складаються з головної (батьківської) компанії і закордонних філій. Великі підприємства олігопольного або монопольного типу з диверсифікованою горизонтальною або вертикальною інтеграцією виробництва, вони контролюють виготовлення та збут продукції, надання послуг як у країні базування, так і поза її межами.

Міжнародна економічна інтеграція – це процес зрощення економік сусідніх країн у єдиний господарський комплекс на основі стійких економічних зв'язків між їхніми компаніями.

Суб'єктами світового господарства є:

· підприємства, фірми, ТНК;

· держави (національні економіки);

· інтеграційні об'єднання;

· міжнародні економічні організації.

Світове господарство має свої підсистеми – технологічну, економічну, соціально-культурну, правову.

Регіональна структура світового господарства представлена районами регіональної інтеграції:

· Європейський

· Північноамериканський

· Латиноамериканський

· Азіатсько-Тихоокеанський

· Африканський

В другій половині ХХ століття ринкова економіка перейшла в нове, більш високе, чим світове господарство якість, стала міжнародною.

Ознаками міжнародної економіки є:

1) розвинена сфера міжнародного обміну товарами на базі міжнародної торгівлі;

2) розвинена сфера міжнародного руху факторів виробництва, насамперед у формах вивозу-ввозу капіталу, робочої сили та технології;

3) міжнародні форми виробництва на підприємствах, розташованих у декількох країнах, у першу чергу в рамках транснаціональних корпорацій;

4) самостійна міжнародна фінансова сфера, не пов'язана з обслуговуванням ні міжнародного руху товарів, ні руху факторів виробництва;

5) система міжнаціональних і наднаціональних, міждержавних і недержавних механізмів міжнародного регулювання з метою забезпечення збалансованості й стабільності економічного розвитку;

6) економічна політика держав, що виходить із принципів відкритої економіки.

Предметом теорії міжнародної економіки є закономірності формування попиту і пропозицій на товари та фактори виробництва, які знаходяться в міжнародному обігу. Все це дає змогу країнам робити висновки для своєї економічної політики. В рамках цього предмету міжнародна економіка охоплює не лише перші три ознаки, які були характерні для світового ринку (1) і для світового господарства (2-3), а й три зовсім нові ознаки (4-6). Отже, якщо ознака 1 є характеристикою світового ринку, ознаки 1-3 в сукупності характеризують світове господарство, то ознаки 1-6 разом є характеристиками міжнародної економіки в цілому.

Міжнародне регулювання і нагляд	Економічні	Фінансові
Міжнародні організації
Форми міжнародних економічних відносин	товарами послугами	капіталу робочої сили технології	валютою цінними паперами дериватами кредитами розрахунки
Міжнародна торгівля	Міжнародний рух факторів виробництва	Міжнародна торгівля фінансовими інструментами
Державне регулювання	Регулювання зовнішньої торгівлі	Регулювання руху факторів виробництва	Валютне й банківське регулювання
Мікроекономічна політика	Макроекономічна політика
Базові поняття	Світове господарство Світовий ринок Міжнародний поділ праці

Міжнародна економіка (international economics) – це частина теорії ринкової економіки, яка вивчає закономірності взаємодії господарюючих суб’єктів різної державної приналежності в області міжнародного обміну товарами, руху факторів виробництва і фінансування і формування економічної політики.

Функціонально міжнародна економіка розділяється на міжнародну мікроекономіку й міжнародну макроекономіку.

Міжнародна мікроекономіка (international microeconomics) – частина теорії міжнародної економіки, що вивчає закономірності руху між країнами конкретних товарів і факторів їхнього виробництва, а також їх ринкові характеристики (попит, пропозицію, ціну й ін.).

Міжнародна макроекономіка (international macroeconomics) – частина теорії міжнародної економіки, що вивчає закономірності функціонування відкритих національних економік і світового господарства в цілому в умовах глобалізації фінансових ринків.

Міжнародна економіка є невід'ємною складовою частиною економіки у цілому. З метою аналізу причино-слідчих зв'язків у макроекономіці вона звичайно розділяється на чотири основних сектора економічної діяльності: — реальний, бюджетний, грошовий та зовнішній. Основні взаємозв'язки між секторами найбільш чітко визначаються через систему національних рахунків - сукупність міжнародно визнаних правил обліку економічної діяльності.

Основою обліку в СНР є інституціональна одиниця, що виступає економічним агентом при здійсненні економічних операцій.

Інституціональна одиниця (institutional unit) – це економічний агент, що може володіти товарами й активами, мати економічні зобов'язання й від своєї особи здійснювати угоди з іншими агентами.

СНР розрізняє два основних типи інституціональних одиниць – фізичні особи (домашні господарства) і юридичні особи (підприємства). Юридичні особи далі розділяються на ті, що займаються виробництвом, і урядові заклади.

У рамках СНР всі інституціональні одиниці об'єднані в п'ять груп, які по суті являють собою основні сектори економічної діяльності, розглянуті по ознаці діючих у них економічних агентів. У їхньому числі:

• Нефінансові корпорації (попfinancial corporations) – інституціональні одиниці, що займаються виробництвом товарів для ринку й нефінансових послуг (підприємства). Нефінансова корпорація – основна інституціональна одиниця реального сектора.

• Домашні господарства (households) – всі фізичні особи, які діють в економіці, продають свою робочу чинність, провадять і споживають ринкові товари й послуги. Домашні господарства – інституціональна одиниця реального сектора.

• Неприбуткові інститути (nonprofit institutions) – юридичні особи, які займаються наданням неринкових послуг домашнім господарствам і засновані на добровільній участі фізичних осіб. Неприбуткові інститути – інституціональна одиниця реального сектора.

• Урядові заклади (government agencies) – інституціональні одиниці, які крім виконання своїх політичних функцій і функцій регулювання економіки займаються виробництвом неринкових товарів і послуг для індивідуального або колективного споживання й перерозподілом доходів. Урядові заклади (міністерства), включаючи урядові фонди (соціального забезпечення), – основна інституціональна одиниця урядового сектора.

• Фінансові корпорації (financial corporations) – інституціональні одиниці (банки, фінансові компанії), що здійснюють фінансове посередництво або допоміжні фінансові послуги. Фінансова корпорація – основна інституціональна одиниця грошового сектора.

Резидентами вважаються всі інституціональні одиниці, що постійно перебувають на території даної країни, незалежно від їхнього громадянства або приналежності капіталу.

Нерезидентами вважаються всі інституціональні одиниці, що постійно перебувають на території іноземної держави, навіть якщо вони є філіями інституціональних одиниць даної країни.

Ключові показники функціонування економіки, які безпосередньо зв'язані між собою через СНР:

Національний доход (НД) (national income – N1) являє собою сукупний доход в економіці, отриманий резидентами від використання факторів виробництва (праці, капіталу, робочої чинності, технології).

Якщо додати до національного доходу непрямі податки, то результатом буде чистий внутрішній продукт (ЧВП) (net domestic product – NDP). Збільшення чистого внутрішнього продукту на розмір амортизації основного капіталу, витраченого при поточному виробництві, дає показник валового внутрішнього продукту.

Валовий внутрішній продукт (ВВП) (gross domestic product – GDP) – додана вартість, зроблена резидентами усередині країни.

Валовий національний продукт (ВНП) (gross national product – GNP) – це сума доданої вартості, отриманої усередині країни, і чистого факторного доходу отриманого з-за кордону. ВНП дорівнює сумі ВВП і чистого факторного доходу, одержуваного із-за кордону.

Чистий факторний доход (net factor income – NY) – різниця доходів від використання факторів виробництва, які перебувають за кордоном у власності резидентів, і виплат нерезидентам за використання приналежних ним факторів виробництва в даній країні. Коли імпорт факторних доходів перевищує їхній експорт, чистий факторний доход позитивний і ВНП більше ВВП. Коли імпорт факторних доходів менше їхнього експорту, то чистий факторний доход негативний і ВНП менше ВВП.

Дата добавления: 2014-01-07