Чому наші ЗМІ відстають, скажімо, від російських?

Нарешті, хто такий редактор?

1. Це людина, яка має принципи і вміє їх відстояти.

2. Редактор артистично володіє відчуттям міри.

3. Редактор має відчувати баланс, бореться за нього.

4. Редактор має добротний смак.

5. Редактор шкодує, що інколи читає мало книжок. Відчуває від цього дискомфорт.

6. Редактор володіє апаратом асоціативного мислення. Тому в редакторах дуже цінні люди, які певний час захоплювалися поезією на рівні, хоча б трохи вищому за графоманію.

7. Редактор вміє знаходити спільну мову з людьми. Вміє й любить генерувати ідеї – і не тільки генерувати, а й дарувати і не відчувати від цього дискомфорту.

8. Редактор має за необхідності працювати по 14 годин на добу без вихідних і відчувати від цього задоволення.

9. І нарешті – редактор це людина, яка регулярно дякує Богові за те, що вона стала редактором.

Стереотипні концепції, дуже багато непродуманого мавпування, не вистачає свободи мислення й підходів до того, що ти робиш – у першу чергу в тих, хто редагує.

Але я хотів би зупинитися на прикладах більш конкретних. Дуже шкодять лінощі та незацікавленість. Наприклад, кілька днів тому на одному з сайтів з ТОР-20 з’явилася інформація про те, що в центрі Києва між площею Толстого та вул. Саксаганського обвалилася стіна будинку.

Привалило машину, вона не застрахована – абсолютно другорядна деталь. Я читаю цю інформацію і не можу зрозуміти - що за будинок? Там люди жили? Це офіс? Як це все виглядає? Це ж у Києві, у самому центрі! Підняти п’яту точку і туди поїхати подивитися ніхто так і не наважився.

Далі більше. Вже за годину в інтернеті почали поширювати цю новину. І один до одного, як по естафеті, переписувати ті самі дурниці. Не цікавитися очевидними питаннями,

Репліка: Це не журналістика. Інтернет-ЗМІ про це не думають - вони женуться за кліками.

Та що ви говорите? Чому не журналістика? Це та сама робота з інформацією. Але треба підняти п’яту точку й поїхати. Є купа способів щось дізнатися корисне. До жеку подзвонити. Пройшов тиждень, і ця новина уже подавалася в телетижневиках. Так само – вони дізналися не набагато більше.

Я досі не знаю, що там насправді відбулося. Це яскравий зразок нашої тупої роботи, наших важких професійних проблем, невміння відібрати людей, які ніколи не дозволяють собі такого публікувати. Не можеш, не виходить – не публікуй!

Інший недавній приклад. Бій Володимира Кличка з Хеєм. Вся країна з нетерпіння чекає цього поєдинку, хочеться знати якомога більше про те, що там. А як це подають українські ЗМІ? Вони мовчать. Бій переносять – мовчать, нічого не пояснюють, бій почався – повна тиша. Колеги, далеко не всі в цей час можуть дивитися відповідний канал ТБ. Де ж інтернет – ЗМІ нового тисячоліття?

Ну, самих вас там немає, бо це дорого, але ж, у Гамбург поїхало багато українців. Невже не можна було заздалегідь домовитися, щоб тримати з ними телефонний зв’язок? Щоб розповідали? Або репортаж в СМС-ках від Пупкіна – чим не жанр ХХІ століття?... Ніде. Нічого. Пусто. Це невміння відчувати реальне зацікавлення, настрій суспільства, задовольняти його - одна з колосальних вад нашого цеху. І це не лише боксу стосується…

З таких-от цеглинок більшість наших продуктів і складається. І їхній вплив, їхні економічні показники залежать від подібних обставин. Можна ображатися на державу, у неї є зобов’язання перед пресою. Але повірте моєму досвіду – читацькому, а не редакторському. Це не головне.

Дата добавления: 2014-01-07