Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Загальні відомості про Землю




Особливості обертання Землі. Повне обертання навколо Сонця Земля робить за 365,3 доби, а навколо своєї осі за 23 години 56 хвилин. Швидкість осьового обертання з часом сповільнюється. У початковий період існування планети вона була в кілька разів більшою.

Точки, які розташовані на екваторі, протягом однієї доби роблять повне обертання і проходять відстань 40075 км, тобто рухаються з лінійною швидкістю 460 м/с. На широті України така швидкість складає відповідно близько 300 м/с, а у напрямку до полюсів вона поступово зменшується до нульових величин.

Вісь обертання Землі нахилена до площини її орбіти під кутом близько 66˚, що визначає зміну пір року в північній і південній півкулях. Цей кут нахилу мінливий. Кожні 19 років вісь відхиляється від первісного положення і таким чином описує у просторі конус. Таке розгойдування осі називається нутацією. Змінюється відносно до осі обертання і стану самої Землі. Про це свідчать переміщення географічних полюсів уздовж її поверхні, яке здійснювалося в усі часи існування планети.

На рух нашої планети, в тому числі на швидкість обертання, впливають сили притягання Місяця і Сонця. Вони спричиняють утворення припливів в океанах і у твердій оболонці – земній корі, де амплітуда її підйому досягає 0,3 м.

Характер руху Землі по сонячній орбіті і навколо своєї осі визначає кількість сонячного тепла, що одержують різні ділянки планети. Це впливає на хід геологічних процесів. Наявність і характер осьового обертання планети визначають головні особливості її форми.

Форма і розміри Землі. Це взаємозалежні параметри. Під формою (фігурою) Землі розуміють конфігурацію її твердого тіла, яка утворюється поверхнею материків і дном морів та океанів. Свою форму планета придбала внаслідок пристосування її величезної маси (5,976• 1021 т) до центру сили ваги, який збігається з геометричним центром Землі. Тому ця форма, як і в інших небесних тілах, що володіють достатньою масою, у цілому куляста.

Обертання планети зумовило виникнення в різних її широтах відповідного співвідношення сил притягання і відцентрових. Останні найбільші за величиною в екваторіальних областях і найменші біля полюсів. Це й спричинило формування сплощеної форми Землі. Геодезичні виміри показали, що спрощена форма Землі наближається до еліпсоїда обертання (сфероїда). Полярний радіус (Rп) дорівнює 6356,8 км, екваторіальний (Rэ) – 6378,2 км; різниця між радіусами складає 21,4 км, а величина стиску – а=(Rэ-Rп)/Rэ=1/298.

Сучасні дослідження довели, що Земля має більш складну фігуру. Вивчення питань, пов’язаних з розподілом сили ваги на поверхні Землі дало можливість з максимальною точністю визначити її форму. Ця форма притаманна тільки Землі і тому одержала назву «геоїд». Форма геоїда визначається поверхнею води океанів. У будь-якому місці геоїда вектор сили ваги перпендикулярний до цієї поверхні. Це головна властивість геоїду. На суші поверхня геоїда на декілька десятків метрів вище поверхні еліпсоїда обертання, а в океанах на стільки ж нижче. Уздовж екватора поверхня океану (геоїду) утворює декілька «западин» і «підняттів» з амплітудою не більш 200 м. У цілому – геоїд – це гідростатично врівноважена фігура Землі, яка сформувалася за умов обертання та нерівномірного розподілу мас у межах її мантії, кори і зовнішніх оболонок.

Саме поверхня геоїду прийнята як базова під час проведення різних вимірів у просторі. Це і є так званий «рівень океану» або нульова поверхня, від якої проводиться вимір висоти будь-яких точок на планеті зі знаком плюс «+» чи мінус «-». Такі виміри мають назву «абсолютна відмітка» (Z, м). Вони застосовуються в геології, гірництві, у військовій справі, геодезії, маркшейдерії тощо.

Фізична поверхня Землі. Під цим розуміється поверхня її твердого тіла площею 510 млн. км2. Ця поверхня має ще більш складні обриси, ніж геоїд. Вона утворена всіма нерівностями рельєфу, який у свою чергу сформувався різними геологічними процесами – як ендогенними, так і екзогенними. Особливості і закономірності цих процесів вивчає геоморфологія, а безпосередньо рельєф – об'єкт географії.

За розмірами форм рельєфу виділяють декілька його груп. Найбільш великі форми рельєфу – материки та океани. Вони є елементами мегарельефу. Далі виділяють макрорельєф – окремі гори, долини річок, западини озер, і мікрорельєф – яри, береги річок, озер, морів і т.п. Рельєф континентів, особливо за мікрорельєфом, істотно відрізняється від рельєфу дна океанів. Характеристика рельєфу Землі знаходить відображення на гіпсографічній кривій, де по вертикальній осі відкладають висоти нерівностей, а по горизонтальній – площі, що займають ці нерівності.

Суша займає лише 29,2 % поверхні Землі і складається з шести материків (континентів) – Євразійського, Африканського, Північно-американського, Південноамериканського, Австралійського й Антарктичного. Інша частина планети покрита водами Світового океану, який розділений материками на чотири океани – Тихий, Атлантичний, Індійський і Північний Льодовитий чи Арктичний.

Середня висота материків складає 875 м. Окремі частини їх, у залежності від абсолютниої висоти рельєфу, відносять до рівнин (низин), плоскогір'їв чи високогір'ів.

Високогірні ділянки, що утворюють витягнуті гірські хребти та пояси, приурочені звичайно до крайових частин континентів. Серед таких виділяють два меридіональних (Східно- і Західно-Тихоокеанський) гірські пояси і один широтний (Середньоземноморський).

Середня глибина океану 3800 м. Поверхня його дна також різноманітна. До материків примикає шельф (англ. шельф - обмілина) із глибинами від 0 до 200 м. Ширина його різна, аж до 2000 км біля північноазійського узбережжя Льодовитого океану. Шельф займає близько 20% площі Світового океану. До глибини 3000 м дно океану плавно знижується і утворює зону материкового схилу (11%). Глибше, до абсолютних позначок – 6000 м, розташовується просторе ложе Світового океану (50%), частину якого займають глибоководні западини (жолоби) – вузькі зони глибиною до 11000 м. Особливими структурними формами океанічного дна, що займають близько 18% его площі, є так звані серединні океанічні хребти. Це витягнуті переважно уздовж центральних частин океанів підняття до 2 – 4 км з шириною від 80 до 2500 – 3000 км.

Перехідні від континентів до океанів зони не скрізь однакові. По окраїнах Тихого океану вони більш складні і характеризуються вузьким шельфом, наявністю окраїнних морів (Охотське, Японське, Південно-Китайське і ін.), так званими острівними дугами (Японські, Філіппінські та інші острови) і глибоководними западинами, які відокремлюють острівні дуги від ложа Світового океану.

 




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2014-01-07; Просмотров: 826; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.011 сек.