Геологічні процеси в озерах та болотах

Озерні западини на Землі за своїм походженням поділяються на ендогенні, екзогенні і реліктові. Ендогенні озера утворюються внаслідок заповнення водою западин тектонічного походження (наприклад, Байкал, Телецьке озеро), кратерів погаслих вулканів. Екзогенні – підрозділяються на льодовикові, річкові, провальні (карстові) і гребельні. Усі сучасні штучні водоймища також відносяться до останнього виду озер. Реліктові є залишками колишніх морів (Каспійське, Аральське). За гідрологічним режимом озера поділяються на проточні і безстічні, у яких весь приплив води витрачається на її випар. За ступенем мінералізації води виділяють прісні і солоні озера.

Болота – це ділянки поверхні, які мають надлишкову зволоженість і специфічну рослинність. Вони виникають у тих місцях, де рівень ґрунтових вод наближається до поверхні або встановлюються вище її. Часто болота утворюються на місці озер шляхом їх поступового заростання, у заплавах і дельтах великих річок, на морських узбережжях, які повільно тектонічно опускаються а також на великих просторах розвитку вічної мерзлоти. За походженням і місцями розташування болота поділяються на внутрішньоконтинентальні (низинні, верхові) і приморські. Особливий тип – плавні та джерельні болота, що утворюються на заплавах і в дельтах річок.

Денудаційні процеси в озерах зводяться до руйнування берегових уступів і прибережних частин дна. Інтенсивність, масштаби такої озерної абразії знаходяться у прямій залежності від розмірів водойми, її глибини і сили вітрів.

В озерах, як і в морях, відбувається утворення теригенних, хімічних і органічних осадків. Особливості цього процесу визначаються кліматичною зональністю, розмірами і глибиною озера, його гідрологічним режимом, кількістю і видом осадового матеріалу, який надходить до озера, динамікою водяного середовища.

Солоні озера, в яких відбувається природне випадіння солей у вигляді осадку на дні, називаються самосадними, а вода в них – ропою. Склад солей, що випадають унаслідок інтенсивного випаровування, визначається складом хімічних сполук, які надходять до озера і кліматичними умовами. Тому склад солей також залежить від пори року. Відповідно розрізняють озера карбонатні (содові), сульфатні, хлоридні.

Акумулятивні процеси в озерах виявляються у накопиченні теригенного осадового матеріалу - галечнику, піску, алевриту, що утворюються внаслідок руйнування прибоєм крутих скелястих берегів. Такий же матеріал приноситься до озер річками і відкладається в їх дельтових виносах. Більш дрібний матеріал розноситься хвилями і течіями по всій площі озер і осідає на дні. На видаленні від берега накопичуються озерні мінеральні мули силікатного і карбонатного складів, звичайно з тонкою горизонтальною шаруватістю. У помірному кліматі в центральних частинах озер поширені сапропелеві мули. Як відзначалося раніше, ця колоїдна жирна маса, що містить 50-70 % органічних речовин, утворилася за рахунок залишків найпростіших організмів, хробаків, личинок, комах, трупів різних організмів, які під водою у відновному середовищі піддалися розкладанню за участю особливих анаеробних бактерій. Сапропель використовується як добриво на ланах. У викопному стані він є вихідним матеріалом для утворення сапропелевого вугілля, пальних сланців, нафти, газу, бітумів.

У болотах відбувається накопичення рослинних залишків, з яких утворюється торф. Найчастіше ці залишки складаються із мохів, водоростей, осоки, очерета, хвощів і деревних видів. Клітковина [n(C₆H₁₀O₅)] рослин розкладається під водою за умов відсутності кисню шляхом анаеробного шумування. Бактерії, що викликають це шумування, відбирають у клітковини воду і метан (СН₄). У рослинних залишках підвищується вміст вуглецю і вони згодом перетворюються в чорну вуглецеву речовину – гумус чи торф. Такий процес називається обвугіллюванням або обвуглецюванням рослинної маси. Подальше обвуглецювання (в углефікація) торфу в процесі тектонічного занурення перетворює його в буре вугілля, потім послідовно у кам'яне вугілля різних марок і нарешті в антрацит.

Усі найбільші вугільні басейни формувалися у різні часи, починаючи з девонського періоду, коли з'явилися специфічні види рослин, які росли на мілководді і вздовж берегів водойм. Торфонакопичення відбувалося в межах мілководних морських заток, що виникали у зв’язку з формуванням западин у земній корі. У таких западинах утворилися Донецький, Львівсько-Волинський, Кузнецький, Карагандинський та багато інших вугільних басейнів, у яких періодичне накопичення торфовищ було зумовлено переривчастим характером занурення осадової товщі.

Дата добавления: 2014-01-07