Основні підходи вивчення культури

Класифікаційні параметри	Напрями
	Філософський	Антропологічний	Соціологічний
Коротке визначення	Система відтворення і розвитку людини як суб'єкта діяль­ності	Система артефактів, знань і вірування	Система цінностей і норм, що опосередкують взаємодію людей
Істотні ознаки	Універсальність/за­гальність	Символічний характер	Нормативність
Типові структурні елементи	Ідеї та їх матеріальне втілення	Артефакти(створений руками об’єкт, дещо штучне щодо природи) віру­вання, звичаї і т. д.	Цінності, норми і значення
Головні функції	Креативна (творення буття людиною чи для людини)	Адаптація і відтво­рення життєвого укладу людей	Латентність (підтримка зразка) і соціалізація
Пріоритетні методи дослідження	Діалектичний	Еволюційний	Структурно-фукціональний

Незважаючи на різні найчастіше взаємовиключні підходи до аналізу культури, уся сучасна культурологія вважає, що термін «культура» багатозначний і органічно містить в собі різні значення:

1. цим терміном можна позначити конкретно-історичну епоху вжитті людства

2. цей термін застосовується для харасеристики конкретного народу

3. термін «культура» застосовується для визначення специфічних сфер діяльності суспільства, соціальної групи, конкретного індивіда, носія изначених типових форм життєдіяльностей

4. термін культура вживається для характеристики художньої культури (культура як мистецтво)

5. існує уявлення про культуру як про ступень освіченості і вихованості людини.

Культура поділяється на матеріальну, духовну та соціальну.

Матеріальна культура – все, що належить до взаємодії людини із середовищем її існування, до задоволення фізіологічних потреб, до технологічного аспекту життя.

Духовна культура суб’єктивні аспекти життя людини: світогляд, ідеї, установки, цінності і зорієнтовані на них форми поведінки та творчої діяльності.

Соціальна культура – відносини, якими люди пов’язані один з одним, із системою соціальних статусів та суспільними інституціями.

Залежно від того, що береться за основу при визначенні специфіки прояву цінностей та норм – окрема особа, група людей чи суспільство взагалі – у структурі культури виділяють:

· суспільний рівень Тут культурні цінності визначаються суспільством. Разом з тим суспільство включає деякі групи людей, що розвивають певні культурні комплекси, що не сприймаються всіма членами цього суспільства. Ці комплекси відображають груповий рівень функціонування культури, а окрема особа як носій специфічного свого світогляду – особистісний рівень

· особистісний рівень окрема особа як носій специфічного свого світогляду колективний рівень.Суспільство включає деякі групи людей, що розвивають певні культурні комплекси, що не сприймаються всіма членами цього суспільства. Ці комплекси відображають груповий рівень функціонування культури

Пізнавальна функція культури фіксує досягнення людства в кожну суспільно-історичну епоху. Через культуру, яка об'єднує в органічну цілісність природничі, технічні й гуманітарні знання, людина розуміє цілісну картину світу, усвідомлює своє місце і значення в ньому.

Інформатиено-трансляційна функція виконує важливу роль у передаванні соціокультурного досвіду як від попередніх поколінь до нащадків (за історичною "вертикаллю", так і в обміні духовними цінностями між народами (за історичною "горизонталлю"). Вона дає можливість здійснювати культур­ний обмін між своїми сутнісними силами, неоднаковими як усередині одного покоління, так і між поколіннями. Важливе значення цієї функції полягає в тому, що культура через пам'ять та її втілення в суспільній практиці забезпечує передавання в конкретних предметних формах соціокультурної спадковості людства.

Суть комунікативної функції культури полягає в передаванні історичного досвіду поколінь через механізм культурної спадкоємності та формуванні на цій підставі різноманітних способів і типів спілкування між людьми. Цю функцію культура виконує за допомогою складної знакової (символічної) системи, яка зберігає попередній досвід у мові, поняттях, обрядах, традиціях, звичаях, засобах виробництва, наукових формулах тощо. При цьому одні символічні форми мають яскраво виражений загальнолюдський зміст, інші - національний, регіональний або конфесійний. Проте саме ця функція культури виконує роль збирача етнічних сил та фундатора народності й нації, забезпечуючи живий зв'язок поколінь та закладаючи фундамент для становлення і зростання духовного потенціалу кожної нації.

Інтегративна функція полягає в здатності культури об'єднувати людей незалежно від їх світоглядної та ідеологічної орієнтації, національної, вікової, професійної, конфесійної або іншої приналежності у певні соціальні спільності, а народи - в світову цивілізацію. Регулятивна, або нормативна функція культури реалізується через систему цінностей і норм, які є регуляторами суспільних відносин, духовними орієнтирами на кожному етапі історичного розвитку. Норми у формі звичаїв, традицій, обрядів, ритуалів слугують засобами пристосування цінностей до вимог життя в певному історичному вимірі.

Про ступінь засвоєння норм культури ми судимо за реальною поведінкою людини в різних життєвих ситуаціях - на виробництві, громадських містах, товариському оточенні, побуті.

У ролі регуляторів культури поведінки людини виступають норми моралі, права, а також зразки поведінки. Норма характеризує не лише вже досягнуте суспільством, а й те, що має статус загальної вимоги. Взірець (вище, найкраще) — це те, що досягнуто передовими людьми суспільства, найбільш наближене до ідеалу. З розвитком людства певні зразки поступово перетворюються на загальну норму поведінки, згодом їм на зміну приходять нові, досконаліші. У цьому виявляється регулятивна роль зразка.

Аксіологічна, або оціночна, функція культури виражає її якісний стан. Культура як система цінностей формує в людині певні ціннісні орієнтири й потреби. Людина дає позитивну чи негативну оцінку тим чи іншим предметам і явищам і, відповідно, сприймає їх або відкидає. Із ставлення людини до культурних цінностей можна судити про насиченість або спустошеність ЇЇ духовного світу.

Особливе місце належить виховній функції культури. Культура не лише пристосовує людину до природного та соціального середовища, сприяє її соціалізації. Вона виступає ще й фактором саморозвитку людства. Кожного конкретного індивіда або людську спільність правомірно розглядати як продукт власної культурної творчості. Засвоївши попередній досвід, людство не припиняє саморозвитку, а репродукує культуру, ставить перед собою нові життєві цілі для задоволення матеріальних і духовних потреб. Тому кожний новий етап у культурному поступі можна вважати наступним кроком у напрямі розширення горизонтів людської свободи.

Світоглядна функція культури синтезує в цілісну і завершену систему пізнавальні, емоційно-чуттєві, оціночні та вольові чинники духовного світу особистості. Основним напрямом культурного впливу на людину є формування світогляду, через який вона включається в різні сфери соціокультурної регуляції.

Отже, культура являє собою цілісну динамічну систему, яка є внутрішнім змістом розвитку людства. Культура проявляється в творчій діяльності людини, яка, створюючи цінності, задовольняє свої потреби і тим самим стверджує себе в природному й соціальному середовищі

Культурологія, культура, світогляд, діахронний метод, синхронний метод, структура, антропологія, соціологія, матеріальна культура, духовна культура, соціальна культура, культурна норма, аксіологія, цінність, світогляд, інтеграція, тип, типологія культур, комунікація, семіотика.

Дата добавления: 2014-01-07