Предмет сімейного права

Предметом правового регулювання є сукупність однорідних суспільних відносин, що регулюється позитивним правом. Між особами, які є або були членами однієї сім’ї, родичами, з приводу майнових та немайнових благ можуть виникати найрізноманітніші приватні відносини, значна частина з яких становить предмет сімейно-правового регулювання. Предметом сімейного права є особисті немайнові та майнові приватні відносини:

- між жінкою та чоловіком, які виникають у зв’язку з їхнім наявним чи колишнім подружнім станом або станом конкубінату;

- між батьками та дітьми, які виникають у зв’язку з походженням дітей від цих батьків, засвідченим у встановленому законом порядку;

- між іншими членами сім’ї та родичами щодо виховання, спілкування, представництва інтересів чи утримання у визначених законом випадках;

- між дітьми-сиротами, дітьми, позбавленими батьківського піклування та особами, які прийняли їх на виховання.

Переважна більшість таких відносин є власне сімейними, деякі правильніше було б називати винятково родинними, а частина з них – лише прирівняні до сімейних, оскільки їм не властиві усі конститутивні ознаки сім’ї, визначені статтею 3 СК України. Наприклад, відносини виховання батьками своїх дітей, з якими вони проживають, є власне сімейними, відносини з утримання повнолітніми онуками своїх баби, діда, з якими вони ніколи і не проживали, є родинними, а от відносини між батьками-вихователями та їхніми вихованцями в дитячому будинку сімейного типу є лише такими, що прирівнюються до сімейних. Однак для зручності усі приватні відносини, які регулюються нормами сімейного права, часто називають сімейними правовідносинами. Деякі норми СК України, інших актів сімейного законодавства спрямовані на врегулювання публічних правовідносин (наприклад, щодо процедури реєстрації шлюбу, народження дитини, розгляду певних заяв тощо), які виникають за участі членів сім’ї, проте, ці відносини є адміністративними, а не сімейно-правовими.

Особливості сімейних правовідносин:

1) сімейні правовідносини мають специфічний суб’єктний склад, оскільки їх учасниками можуть виступати лише фізичні особи, які є або були пов’язані відносинами шлюбу (конкубінату), кровної спорідненості чи прирівняними до них повністю або частково;

2) сімейні правовідносини виникають на підставі особливих юридичних фактів, зокрема шлюбу, усиновлення, родства;

3) сімейні права та обов’язки як особисті немайнові, так і майнові тісно пов’язані з особою і є невідчужувані, тобто їх не можна продавати, дарувати, заповідати, вчиняти щодо них відступлення права вимоги чи переведення боргу;

4) переважна більшість сімейних правовідносин є тривалими;

5) у разі невиконання чи неналежного виконання сімейних обов’язків застосовуються специфічні санкції (наприклад, позбавлення батьківських прав, відібрання дитини тощо).

У літературі виділяють також деякі інші особливості сімейних правовідносин. Виділення таких особливостей і притаманність їх лише сімейним відносинам як предмета регулювання сімейного права чи будь-яким іншим приватним відносинам є одним із основних аргументів тривалої наукової дискусії щодо визначення місця сімейного права в системі галузей права України як самостійної галузі чи підгалузі цивільного права. Кожна із концепцій мала своїх прихильників. На різних етапах становлення системи права одні науковці підтримали позицію щодо самостійності сімейного права як галузі права, а інші – як підгалузі цивільного права. Одним із аспектів такої доктринальної дискусії щодо співвідношення сімейного та цивільного права, який дійсно має важливе практичне значення, є співвідношення норм Сімейного та Цивільного кодексів України (далі – ЦК України). Відповідь на це питання є однозначною. Відповідно до статті 8 СК України, якщо особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами сім'ї та родичами не врегульовані цим Кодексом, вони регулюються відповідними нормами ЦК України, якщо це не суперечить суті сімейних відносин. Як зазначила З. В. Ромовська, у статті 8 СК України визнано «знатне походження» сімейного права від великої матері – цивілістики. Це питання є актуальним для правозастосовчої практики не лише національного законодавства, але й законодавства інших країн, де крім Цивільного, діє Сімейний чи інший аналогічний кодекс. Наприклад, щодо співвідношення відповідних кодексів в польському праві (КРО та КЦ), Тадеуш Смичинскі вважає, що воно має бути таким, як між lex specialis a lex generalis. На цьому етапі становлення системи права України відповідно до концепції поділу права на публічне та приватне (приватне право – це підсистема норм права, що регулює відносини між юридично рівними суб’єктами диспозитивним методом; публічне право – це підсистема норм права, що регулює відносини між юридично підпорядкованими суб’єктами імперативним методом) у науці сімейного права не викликає дискусії віднесення сімейного права до приватного права і з цим варто погодитися.

Сімейне право України – це підсистема правових норм, спрямованих на врегулювання на диспозитивних засадах особистих немайнових та майнових відносин, які виникають між фізичними особами у зв’язку зі шлюбом (конкубінатом), кровним спорідненням, усиновленням, іншим прийняттям дитини на виховання.

Дата добавления: 2014-01-07