Діалогічні та полілогічні види публічних виступів. Інтерв’ю. Суперечка. Дискусія. Диспут

Монологічні виступи.

Залежно від змісту, призначення, способу проголошення та обставин спілкування виділяють такі жанри монологічних публічних виступів: доповідь, виступ за доповіддю, дебати, промова, лекція, огляд, інформація, спростування діалогічних чи полілогічних публічних виступів (бесіда, диспут, дискусія, полеміка, інтерв’ю, обговорення) тощо.

Доповідь – це поширена форма публічного викладу інформації з питань внутрішньої та зовнішньої політики держави, повідомлення людей про результати роботи колективу чи організації за певний період, формування завдань на майбутнє.

Промова – це агітаційний виступ на мітингах, масових зборах або урочистих зустрічах, який охоплює одну значну тему, що хвилює слухачів.

Лекція – це аргументований і систематизований виклад матеріалу з певною пізнавальною та ідейно-виховною метою.

Огляд (міжнародний огляд) – це публічний виступ інформаційного характеру, в якому висвітлюються й коментуються події, що відбувалися протягом порівняно невеликого часу.

Інформація – це відомості про навколишній світ та перебіг процесів, що відбуваються в різних галузях людського життя; повідомлення про стан справ, про ситуацію, яка склалася.

Спростування – це доведення хибності суджень опонента (однієї особи чи групи людей).

Діалогічні публічні виступи: бесіда, інтерв’ю, обговорення.

Інтерв’ю – це:1)жанр публіцистики; розмова журналіста з політичним, громадським або іншим діячем з актуальних питань; 2) у соціології запитання за спеціально підготовленою програмою, які ставляться до представників певної соціальної групи.

Бесіда – це розмова, обмін думками, що відбуваються у формі діалогу, трилогу, полілогу.

Законодавці сучасного етикету рекомендують дотримуватися таких правил тактовного проведення бесіди:

1. Не треба розмовляти так голосно, щоб ваша бесіда привернула увагу навколишніх.

2. Під час розмови можна лише помірно жестикулювати, у жодному разі не треба гримасувати, злісно говорити й різко перечити. Нетерпимістю до чужої думки характеризуються люди запальні чи психічно неврівноважені або ж просто некультурні. До того ж, гнів заважає розумові бачити істину.

3. Для розмови потрібно обирати теми, які становлять спільний інтерес, можуть зацікавити й вашого співрозмовника. Варто розмовляти не тільки про власні проблеми, а й про стан справ інших. Проте настійливо запитувати про чужі інтимні справи – нечемно.

4. У товаристві треба вміти підтримувати розмову, правильно висловлюючись, не вживаючи вульгарних виразів, не переобтяжуючи мову іноземною лексикою й абстрактними поняттями.

5. Ввічлива людина має відповідати на запитання чи розмовляти тією мовою, якою до неї звертаються (зрозуміло, якщо вона нею володіє). Однак у товаристві, де говорять однією мовою, нечемно розмовляти з кимось іншою мовою.

6. Необхідно уважно вислуховувати співрозмовника, цікавитися його поглядами, симпатіями, проблемами. Нетактовно ігнорувати його запитання чи робити вигляд, що ви їх не почули.

7. Не можна перепиняти співрозмовника, потрібно терпляче вислухати й те, що ви знаєте, і те, з чим ви, можливо, не згодні. Нечемно відразу ж розпочинати суперечку, обстоюючи власну позицію. Дослухавши до кінця аргументи свого співрозмовника, можна стримано й коректно заперечити:

На мою думку, це...; Я схильний думати, що...; Даруйте на слові, але...

У жодному випадку не можна вживати нетактовні форми відповіді опонентові: Я краще знаю...; І зовсім це не так.

8. Розмовляючи, потрібно дивитися на свого співрозмовника і стежити за його реакцією, щоб скоригувати своє мовлення в разі втрати слухачами інтересу до вашого повідомлення. Привернути до себе увагу можна завдяки логічності думки, переконливості аргументів, дотепності й емоційності відповіді. Чемна людина, переконавшись у марноті своїх зусиль зацікавити співрозмовника, припиняє розову.

9. Якщо зустрічаються колеги чи люди зі спільними професійними інтересами, зрозуміло, можлива розмова про роботу, але треба зважати на настрій навколишніх і їхнє бажання обговорювати виробничі проблеми.

10. Під час розмови слід стримувати свої почуття. У ході розмови треба повсякчас пам’ятати про необхідність контролю за своїми жестами, позою, інтонацією, тоном.

Щодо проведення ділового спілкування, то, заощаджуючи власний час і час своїх колег, необхідно дотримуватися перевірених практикою неписаних правил:

1. Елементарно вислуховувати і не перебивати людей, особливо, коли вони обурені.

2. Потрапивши у складну ситуацію – слухати, намагаючись зрозуміти співрозмовника.

3. Бути тактовним. Ввічливість обеззброює. Важко бути грубим, коли інший поводиться ввічливо і коректно.

4. Якщо є потреба, дати відступити протилежній стороні з гідністю. Іноді потрібно з чимось погодитися, щоб заперечити аргументи іншої сторони.

5. Дотепність – сильна зброя, але нею потрібно користуватися в коректній формі.

6. Вміти вчасно промовчати.

Обговорення – це розмова у формах діалогу, трилогу, полілогу.

Полілогічні публічні виступи: бесіда, обговорення, дискусія, диспут, полеміка,

Дискусія – форма колективного обговорення, мета якої – виявити істину під час зіставлення різних поглядів; правильне розв’язання проблеми. Суть дискусії – «і – і».У процесі такого обговорення виявляються різні позиції, а емоційно-інтелектуальний поштовх пробуджує бажання активно мислити.

Організація дискусії має три основні етапи: підготовчий, основний, заключний.

Підготовчий етап передбачає такі завдання:

– сформулювати тему дискусії;

– визначити основні питання, які обговорюватимуться;

– підготувати основну літературу з проблеми, яка виноситься на обговорення;

– визначити місце та час проведення дискусії.

На другому етапі – основному – обговорюються питання, які внесені до порядку денного. Якщо в процесі обговорення або ж осмислення деяких моментів дискусії виникає невелика пауза, то головуючому не рекомендується її переривати, даючи можливість учасникам дискусії трохи поміркувати, оскільки це може сприяти новому повороту дискусії.

Третій етап – заключний – це підведення підсумків, що виконує ведучий – головуючий, проте можна доручити цю справу одному зі спеціалістів – учасників дискусії.

За нормами етикету дискусія не повинна тривати більше, ніж 3 години, оскільки зловживання часом призводить до втоми учасників дискусії, до їхнього роздратування і несприйняття всього, що відбувається довкола. Дуже важливим у дискусії є дотримання часового регламенту:

– повідомлення – 15-20 хвилин,

– виступ – 3-5 хвилин.

Наше життя містить різні форми прояву суперечок та дискусій. Особливе значення мають професійні дискусії, результатом яких може стати успішна угода чи прибуток, але лише за умови правильного ведення дискусії, яка полягає в урахуванні багатьох факторів (психології ведення дискусії, логічній та мовній культурі дискусії та ін.).

Основні правила ведення дискусії:

1. Відверто висловлювати думки.

2. Поважати думки всіх членів дискусії.

3. Слухати інших, не перебиваючи.

4. Не говорити занадто довго та занадто часто.

5. Водночас має говорити лише одна особа.

6. Дотримуватися позитивних ідей та стосунків.

7. Не критикувати себе та інших.

8. Незгоди й конфлікти відносно ідей не повинні бути спрямовані на конкретну особу.

Існує багато форм організації дискусії. Найпоширеніша – це дерево рішень. Цей метод полягає в тому, що головуючий ставить проблему на обговорення. Учасникам надається основна інформація, історичні факти, дати, події тощо. Вони мають для себе відзначити позитивні й негативні моменти у вирішенні цієї проблеми і самостійно прийняти рішення, про яке повідомлять в обговоренні.

Інша форма проведення дискусії – ток-шоу, під час якого є можливість висловити різні погляди на задану завчасно тему (за умови доброї підготовки учасників). Ведучий ток-шоу повинен слідкувати, щоб учасники не відхилялися від теми. Першими виступають основні учасники (по 20 хв), після чого інші беруть участь у дискусії. Після закінчення дискусії ведучий підводить підсумки, дає короткий аналіз, інколи – поради на майбутнє.

Відома ще одна форма проведення дискусії – «мозковий штурм». Вона полягас в тому, що збирається велика кількість учасників дискусії, які вільно висловлюють свої думки з приводу розв’язання певного завдання. Ніхто при цьому не може обговорювати, критикувати чи підтримувати ідеї інших. У процесі такої дискусії можна вислухати велику кількість пропозицій з вирішення певної проблеми і в кінцевому варіанті вибрати найоптимальніше рішення.

Дискусію як форму колективного обговорення слід відрізняти від полеміки, яка виступає як конфронтація ідей, поглядів та думок і основна мета якої – перемога над опонентом, та від диспуту, який використовується, як правило, для публічного захисту тієї чи іншої позиції.

Нині дуже популярною формою дискусії є дебати, в яких є можливість переконати інших у тому, що цей підхід до вирішення проблеми правильний. Ця форма найчастіше використовується ведучими сучасних політичних теле- та радіопрограм

Наукова дискусія – це обговорення будь-якого спірного наукового питання.

Наукові дискусії мають свою специфіку. Дуже важливо формулювати свої думки однозначними й точними словами: терміни й абстрактні слова, важливі для дискусії, слід витлумачити попередньо.

Висуваючи якусь тезу, обов’язково стежать за тим, щоб у ній не було двох питань, якщо для кожного з них потрібні свої докази.

Найважливіше в науковій дискусії – точно визначити головну проблему й навколо неї зосередити увагу.

Промовець має подати слухачам ту інформацію, яка потрібна для того, щоб правильно зрозуміти й оцінити запропонований спосіб вирішення проблеми. Для цього треба дібрати такі аргументи, які б свідчили на користь запропонованого рішення. Добре, якщо мовець уміє передбачити можливі контраргументи і вже у своєму виступі спробує спростувати їх.

У середовищі вчених надзвичайно високо цінують час. Тому в аудиторії фахівців треба бути гранично лаконічним: уникати довгих преамбул, подробиць, про які можна сказати лише тоді, коли виникнуть питання або хтось спеціально ними зацікавиться.

Важливо також уміти брати участь у дискусії, а також вести її.

Найважливіші правила дискусії:

1. Виступати тільки тоді, коли є що сказати предметно.

2. Слухати, про що говорять інші.

3. Зважати на те, що інші учасники також уважно слухають, і не повторювати того, що хтось уже розповідав.

4. Враховувати сказане іншими.

Диспут – це форма колективного обговорення, мета якого досягнути істину за допомогою антагоністичних висловлювань різних поглядів співрозмовників. Суть диспутів – «або – або».

Психологи радять:

– набагато корисніше говорити людям приємні речі, підтримувати і підбадьорювати їх, щиро захоплюватися їх досягненнями, аніж принижувати їх гідність;

– починати і закінчувати ділову бесіду потрібно компліментом на адресу співрозмовника (існує багато підтверджень того факту, що чим більше ви говорите компліментів іншим, тим більше добрих слів чуєте у відповідь, вас починають вважати милим, чуйним і навіть привабливим; коли співрозмовник помічає, що ви проявляєте свої почуття щодо нього, він значно швидше відкриється вам);

– ніколи не обзивати і не ображати, краще виразити свої почуття:

«Мені соромно за вас»,

«Не чекав від Вас такого» тощо;

– спілкуючись з людьми, краще називати їх по імені (по імені і по батькові), це приємно, як і комплімент.

Найбільш ефективними засобами підтримання ділової розмови є підбадьорюючі фрази на зразок:

«Розумію», «Так», «Правда?», «Продовжуйте, продовжуйте»

в комбінації з легкими кивками голови, а також вислови-містки «Вибачте», «Наприклад», «А ви?» тощо.

Дата добавления: 2014-01-07