Ііі. Питання. У 1921 Р. Починається занепад економіки, а в 1921 – 1922 – голодомор в Україні

У 1921 р. починається занепад економіки, а в 1921 – 1922 – голодомор в Україні.

Ленінськими декретами скасовані університети та академії. Створені нові учбові заклади і інститути народної освіти (ІНО), які в 1933 р. знов прийняли статус університетів, інститути профільні (замість академій). Для культурної політики характерно знищення національного, класового, релігійного характеру, проголошення нової пролетарської культури. Ідеологічною основою були марксизм, матеріалізм, диктатура пролетаріату, колективізм в етиці. Встановлювався партійний догляд та партійна цензура.

Для того, щоб зберегти Україну в межах радянської держави, Росія надає можливість розвиватися процесам українського відродження. На зміну політиці русифікації (1917 – 1921) приходить відносна українізація (1921 – 1932). На деякі керівні посади призначаються українці, зокрема культуру очолюють О.Шумський, М.Скрипник. Розвиваються українські школи, видаються підручники та словники, повертаються деякі емігранти (1924 р. – М.Грушевський).

Активно розвивається новий театр (Л.Курбас), кіно (О.Довженко), література.

Культурними центрами України в цей період є Київ (духовний центр) та Харків (адміністративний центр), Духовними провідниками стають: М.Зеров (Київ) та М.Хвильовий (Харків).

Київські неокласики створюють об’єднання, куди входять М.Драй-Хмара, М.Рильський, О.Бургардт (Ю.Клен), П.Филипович. В Києві існують групи “Ланка”, “Марс” та ін. В Харкові активно виступає проти “Кремля” та “азіатського ренесансу” М.Хвильовий (який застрелиться в 1933 р., як і Скрипник). Активно працюють В.Підмогильний, Косинка, Антоненко-Давидович, Є.Плужник. Шедеври драматургії створює М.Куліш: “Народний Малахій”, “Міна Мазайло”, “Патетична соната”. В Харкові утворюється вільна академія пролетарської літератури (ВАПЛІТЄ, куди входив В. Сосюра та ін.), об’єднуються символісти (П.Тичина, О.Слісаренко), футуристи (Семенко) та ін. Серед визначних імен – О.Досвітній, Косинка, О.Вишня, Ю.Яновський, Воропай, Філянський, Чупринка, Олександр Олесь,.

Бурно розвивається наука. Серед академіків: історики Грушевський та Яворницький, Василенко та Єфименко, Багалій (Харків), Студинський, Возняк, Шурат, Колесса (Західна Україна); літературознавці С.Єфремов, М.Петров, Сумцов, Перец; етнограф Гнатюк; тюрколог А.Кримський; економіст Слабченко (Одеса); мовознавці Потебня, Житецький та ін.

В музиці з’являються нові імена: Ревуцький та Лятошинський, члени товариства ім. Леонтовича (Київ); В.Костенко (який створює в Харкові опери “Кармелюк” та “Кочубеївна”); Гнат Хоткевич, Мейтус, Козицький. Функціонують оперні театри, з’являються спроби українського балету (“Дніпрельстан” Рудницького, “Пан Каньовський” Вериківського).

Перші постанови українських фільмів відбуваються ще в 1915 – 1916 рр. (наприклад, “Тарас Бульба” режисера Чардиніна). Проте світової лави українське кіно здобуло завдяки О.Довженку, який в 1927 – 1930 рр. поставив фільми “Звенигора”, “Арсенал”, “Земля” (назван в 1958 році в Брюсселі як один із 12 найкращих фільмів усіх часів і народів). Після переїзду до Москви Довженко створює “Щорса” та “Аероград”. Можливість повернутися в Україну у нього виникла тільки після смерті Сталіна, в 1954 р. Останній період творчості мистця – це кіноповісті “Земля”, “Зачарована Десна”, “Автобіографія”, “Україна у вогні”, “Щоденник”, “Поема про море”.

В ділянці образотворчого мистецтва в 1920-х рр. відбуваються процеси все більшого підпорядкування художнього життя регламентуючим установам. Знаціоналізовані київський міський музей колекціонера Ханенка та музей Терещенка перетворюється в музеї російського та західного й східного мистецтва. З Української Академії Мистецтв роблять художній інститут. Створені в 1920-х рр. угрупування (АРМУ на чолі з Бойчуком, АХЧУ, що з’єднало реалістів, ОСМУ з Петрицьким та ін.).

Серед найкращих імен художників – Ф.Кричевський, Крамаренко, Трохименко, Шовкуненко, Самокиш, Сахновська, Касіян, Жук, Нарбут та ін., архітектори Дяченко (пізніше репресований), Альошин, Троценко та ін.

Українська культура у 1920-х роках, незважаючи на усі складнощі, переживала підйом й т.зв. національне відродження. Радянська влада надала певні можливості для національного розвитку й слідкувала за процесами. Проте з кінця 1920-х ситуація змінюється, сталінський режим посилює ідеологічний тиск, українська культура входить у період репресій і втрат.

Дата добавления: 2014-01-07