Податкова політика держави

Податкова політика держави

План

Податкова політика держави

Тема 3

2.Основні принципи формування податкової політики держави та побудови податкової системи

3.Становлення та розвиток податкової політики України як незалежної держави

Держава, виражаючи інтереси суспільства в різних сферах життєді­яльності, виробляє та впроваджує відповідну політику: економічну, со­ціальну, екологічну, демографічну тощо. При цьому як засоби взаємодії об'єкта та суб'єкта державного регулювання соціально-економічних процесів використовуються фінансово-кредитні та цінові механізми.

Визначивши свою економічну політику, держава визначає напрямок розвитку, а також стратегію і тактику досягнення поставленої мети. Ось чому податкова політика і податкова система мають чітку цілеспрямо­ваність на вирішення конкретних завдань і проблем.

Податкова політика держави є складовою частиною економічної політики, яка базується на сукупності юридичних актів, що встановлю­ють види податків, зборів та обов'язкових платежів, а також порядок їх стягнення та регулювання.

Кожна конкретна податкова система є відображенням податкової політики, яка проводиться державою.

Історія розвитку системи оподаткування свідчить про те, що подат­ки можуть бути не лише джерелом наповнення бюджетів різних рівнів, а й інструментом регулювання тих чи інших соціально-економічних процесів — перерозподілу доходів між членами суспільства, стимулю­вання окремих видів господарської діяльності та обмеження розвитку інших тощо. Свідоме використання державою податків для досягнення певної мети проходить у рамках її податкової політики.

Суть, структура та роль системи оподаткування визначаються по­датковою політикою, яка є виключним правом держави, яка самостійно проводить цю політику в країні, виходячи із завдань соціально-економічного розвитку. Через податки, пільги та фінансові санкції, а також обов'язки по сплаті податків і відповідальність за порушення норм податкового законодавства, які виступають невід'ємною частиною системи оподаткування, держава висуває єдині вимоги до ефек­тивного ведення господарства в країні.

Стратегія проведення податкової політики в Україні повинна спираючись на ґрунтовну теоретичну базу, максимально враховувати відмінність перехідного стану економіки держави.

Якщо податки економічно не обгрунтовані, то вони пригнічують і розвиток підприємств, і стимули до праці та спричиняють несправед­ливий перерозподіл доходів між соціальними групами.

Податкова політика являє собою систему заходів, які провадяться Урядом країни, по вирішенню певних короткострокових та довгостро­кових завдань, які стоять перед суспільством, за допомогою системи оподаткування країни. До довгострокових завдань належать досягнен­ня економічного зросту, максимального рівня зайнятості населення країни, росту рівня його благополуччя. Короткостроковими цілями від­носно податкової політики можуть бути наповнення державного бю­джету, досягнення його збалансованості, стимулювання інвестиційної діяльності тощо.

Податкова політика представляє собою діяльність держави у сфері встановлення та стягнення податків, зборів та обов'язкових платежів.

Загальна стратегія податкової політики повинна включати пріорите­тні цілі, пов'язані з функціонуванням системи оподаткування, та мето­ди їх досягнення. Перспективнішою є така податкова політика, яка зда­тна викликати й майбутній ефект, тобто реалізація певних заходів сьогодні дасть можливість забезпечити в майбутньому реалізацію ін­ших заходів.

Найважливішим напрямком діяльності Уряду є створення сприят­ливих умов для розвитку економіки, забезпечення стабілізації фінан­сового стану держави, недопущення дефіциту бюджету, регулювання інфляційних процесів, забезпечення збалансованості бюджету, а та­кож оживлення ділової активності та підтримка підприємств матеріаль­ної сфери.

Податкова політика повинна передусім сприяти росту обсягів нако­пичення, створення умов, які полегшують оновлення капіталів підпри­ємств.

При провадженні податкової політики держава обов'язково врахо­вує інтереси кожного підприємства, кожного члена суспільства.

Однією з головних цілей формування системи оподаткування по­винно бути поліпшення фінансового стану підприємств усіх форм вла­сності і, особливо, пріоритетних напрямів виробництва.

З одного боку, податки зобов'язані забезпечити стабільну фінансову базу держави, а з іншого — залишити достатньо коштів підприємствам та громадянам з метою збереження максимальної зацікавленості у результатах їх діяльності.

Регулювання нових економічних відносин потребує гнучкої податко­вої політики, яка б дала змогу оптимально пов'язати інтереси держави з інтересами рядових платників податків.

Вся історія податкової політики зводиться до пошуків ідеалів опти­мального оподаткування. При цьому держава не може задовольнятися лише загальними пропорціями розподілу ВВП. Вона повинна врахову­вати інтереси кожного підприємства, кожного члена суспільства. Інши­ми словами, податкова політика повинна влаштовувати і державу, і платників податків.

При переході до суто ринкової економіки повинні змінюватись як система оподаткування, так і методи розрахунків та сплати податків, а відповідно, і порядок їх адміністрування. При цьому в питаннях оподат­кування не повинно бути сліпого копіювання досвіду окремих країн сві­ту. Не можна накладати податкову систему будь-якої країни на нашу дійсність. Будь-які новації в податковому законодавстві повинні знахо­дити відображення лише після проведення глибокого вивчення існую­чої проблеми та досвіду окремих елементів системи оподаткування країн з ринковою економікою, проведення ґрунтовного аналізу доціль­ності зазначеної норми та можливості її застосування в українському податковому законодавстві.

Важливою умовою ефективної податкової політики є її стабільність і передбачуваність, завдяки чому у підприємств виникає можливість планувати господарську діяльність та правильно оцінювати ефектив­ність прийнятих рішень.

Податкову політику можна розглядати в широкому та вузькому пла­нах.

В широкому плані податкова політика охоплює питання формування доходів за рахунок постійних, тобто податкових, та тимчасових, тобто займаних, джерел.

Оскільки держава не може встановлювати занадто високий рівень оподаткування, тому що цьому протистоїть суспільство, вона змушена використовувати державні займи для покриття державних видатків. Однозначно оцінювати цю ситуацію не можна. Все залежить від конк­ретної ситуації. Головне при цьому те, що займи треба повертати, а повертати їх можна лише за рахунок додаткових надходжень тих же самих податків, зборів та інших обов'язкових платежів.

Таким чином, державні займи — це не що інше, як відстрочені на майбутнє податки, збори й обов'язкові платежі.

Проблему ідеальної фіскальної системи можна поставити таким чином: який із способів — податки чи займи — краще відповідає най-ищим цілям розвитку суспільства, забезпечує оптимальний розподіл аявних та завжди обмежених ресурсів між державою та приватним актором. Як і податки, збори й обов'язкові платежі займи окремо чи в комплексі впливають на соціально-економічний стан в країні, на суспі­льне багатство, особисте благополуччя громадян.

У зв'язку з цим у фінансовій науці введено поняття «податкові фі­нанси» та «займані фінанси».

У вузькому плані податкова політика охоплює діяльність держави лише у сфері оподаткування — встановлення видів податків, зборів та інших обов'язкових платежів, їх платників, об'єктів, ставок (нормативів) оподаткування, податкових пільг, строків та механізму стягнення пода­тків та їх зарахування до бюджету чи до державних цільових фондів.

2.Основні принципи формування податкової політики держави та побудови податкової системи

Основні терміни та поняття: податкова політика, система опо­даткування, принципи побудови податкової політики та системи опода­ткування, фінансові принципи оподаткування, народногосподарські принципи оподаткування, етичні принципи оподаткування, принципи податкового управління, стимулювання підприємницької діяльності й інвестиційної активності, обов'язковість, рівнозначність та пропорцій­ність, рівність, недопущення будь-яких проявів податкової дискриміна­ції, соціальна справедливість, стабільність, економічне обгрунтування, рівномірність сплати, компетенція, єдиний підхід до розробки податко­вого законодавства, доступність та зрозумілість норм податкового за­конодавства, адміністративна спрощеність, економічна ефективність, інфляційна нейтральність, гнучкість.

Податкова політика провадиться, виходячи з певних принципів, які відображають її завдання.

Принципи оподаткування, що вперше були сформульовані А. Смі-том в його класичній роботі «Дослідження про природу та причини ба­гатства народів», із якими в послідуючому, як правило, погоджувались економісти, зводяться до чотирьох понять: всеобщність, справедли­вість, визначеність і зручність.

Для того, щоб більш поглиблено зазирнути в суть податкових пла­тежів, важливо визначити основні принципи оподаткування.

«Якості, з економічної точки зору, бажані в будь-якій системі опода­ткування, — зазначав Дж. Мілль, — сформовані Адамом Смітом у сЬормі чотирьох положень, чотирьох основоположних, можна сказати, о стали класичними, принципів, з якими, як правило, погоджувались наступні автори, й навряд чи можна розпочати наші роздуми краще, ніж процитувати ці положення». У викладі вченого А. Буковецького ці принципи сформульовані так:

1. Піддані держави повинні брати участь у покритті витрат уряду, кожний по можливості, залежно від доходу, яким він користується під охороною уряду. Дотримання цього положення або нехтування ним веде до так званої рівності або нерівності в оподаткуванні.

2. Податок, який повинен сплачувати кожний, повинен бути точно визначений... Розмір податку, час та спосіб його сплати повинні бути ясними та відомими... самому платникові, так і всякому іншому...

3. Кожен податок повинен стягуватись у такий час й таким чином, які найбільш зручні для платника...

4. Кожен податок повинен бути так побудований, щоб він забезпе­чував стягнення коштів з платника якомога менше від того, що надхо­дить до каси держави».

Принципи Адама Сміта, дякуючи їх простоті та зрозумілості, не по­требують ніяких інших пояснень, окрім тих, які є в них самих. Вони ста­ли аксіомами податкової політики. Заслуга німецького економіста А. Вагнера в доповненні й обгрунтуванні цих принципів. Він запропону­вав 9 основних принципів, які класифікує в 4 групи:

1. Фінансові принципи оподаткування:

а) достатність обкладання податками;

б) еластичність, тобто здатність адаптуватися до державних по­
треб.

2. Народногосподарські принципи:

а) правильний вибір об'єкта оподаткування;

б) вірна комбінація різних податків у таку систему, яка б рахува­
лася з наслідками й умовами їх перекладання.

3. Етичні принципи:

а) всезагальність оподаткування;

б) рівномірність.

4. Принципи податкового управління:

а) визначеність;

б) зручність сплати податку;

в) максимальне зменшення витрат на стягнення податків.

Ще один німецький економіст К. Еберг із принципів А. Вагнера видіті, що стосуються народного господарства і головної мети його Функціонування — як зростання добробуту населення в цілому, так і окрема кожного громадянина. Він вважає, що принципів побудови по­даткової системи є два:

1) оподатковувати треба тільки прибуток, тобто суму тих благ, які знову створюються на кожному етапі господарської діяльності і можуть нести витрати без зменшення основного майна. Саме ж майно треба щадити;

2) податкова система повинна по можливості уникати прямого втру­чання в діяльність окремих господарств, щоб не зашкодити в цілому джерелу одержання суспільних доходів.

Як бачимо, всі наведені принципи організації податкової системи сформовані з точки зору впливу податків на загальний економічний розвиток і добробут. По суті всі вони в загальному вигляді були висло­влені ще Ж. Сисмонді: «Податок ніколи не повинен припадати на ту частину доходу, яка необхідна для збереження цього доходу». Це фак­тично головний макроекономічний принцип податкової політики, спря­мований на досягнення рівноваги між державою і платниками податків, зборів та інших обов'язкових платежів.

З розвитком суспільства відбувається постійне вдосконалення сис­теми оподаткування, тобто йде процес постійної зміни структури пода­тків, зростання їх ролі в доходах держави. Однак є певні положення, які визначають підхід держави до цієї сфери діяльності. Для того, щоб ця діяльність давала позитивні результати, необхідно наукове обгрун­тування основ податкової системи.

Науковий підхід до побудови податкової системи передбачає:

1) системність;

2) встановлення визначальної бази цієї системи;

3) формування правової основи і вихідних принципів.

Системність полягає в тому, що податки повинні бути взаємо­пов'язані між собою й органічно доповнювати один одного. Визначаль­ною базою побудови податкової системи є обсяги бюджетних видатків. Правову основу системи становлять відносини власності, адже форма власності відбивається на формуванні доходів відповідних юридичних і фізичних осіб, а особливості формування доходів повинні враховува­тись при встановленні об'єкта оподаткування.

І, нарешті, вихідні принципи побудови податкової системи передба­чають:

1) формування доходів бюджету тільки в процесі перерозподілу створеного в суспільстві валового національного продукту, оскільки його розподіл проходить дві стадії: первинного розподілу і перерозпо­ділу, і якщо формування доходів юридичних і фізичних осіб відбуває­ться в процесі первинного розподілу, то оподаткування з боку держави повинно здійснюватись на стадії перерозподілу, тобто її доходи мають вторинний характер. Це повинно стосуватись як приватного, так і дер­жавного сектора;

2) встановлення рівноцінних прав І обов’язків перед бюджетом для платників усіх форм власності. Тобто оподаткування юридичних і фізи­чних осіб має ставити всіх в однакове початкове становище, але далі
доходи, отримані від подальшої господарської діяльності, що веде до їх диференціації, не повинні вирівнюватись податками, бо це може знизити всі стимули до зростання доходів, і, як наслідок, до по­
дальшого розвитку;

3) застосування фінансових регуляторів з метою встановлення оп­тимального співвідношення між доходами власників підприємств і їх працівників, між коштами, що спрямовуються на споживання і нагромадження, бо оскільки в умовах ринкової економіки адміністративне регулювання має бути мінімальним, то його повинні замінити в розум­ них масштабах фінансові важелі, передусім, ставки податків з прибутку
та з доходів громадян.

Сьогодні в Україні ці принципи розширені та доповнені у відповідно­сті з вимогами сьогодення.

У прийнятому 18 лютого 1997 року Верховною Радою України Зако­ні України «Про внесення змін до Закону України "Про систему оподат­кування"» № 77/97-ВР були визначені лише основні з них.

Для України і для самих громадян дуже важливим є сам факт існу­вання цих принципів, а також реальні результати від їх дії, такі, як створення сприятливого середовища для вітчизняних товаровиробни­ків, для розвитку їх конкурентоспроможності; відлагоджена та компе­тентна робота податкових органів тощо.

До принципів побудови податкової системи України належать:

* стимулювання підприємницької діяльності й інвестиційної актив­ності;

* обов'язковість;

* рівнозначність та пропорційність;

* рівність, недопущення будь-яких проявів податкової дискриміна­ції;

* соціальна справедливість;

* стабільність;

* економічне обгрунтування;

* рівномірність сплати;

* компетенція;

* єдиний підхід до розробки податкового законодавства;

* доступність та зрозумілість норм податкового законодавства;

* адміністративна спрощеність;

* економічна ефективність;

* інфляційна нейтральність;

* гнучкість.

Принцип стимулювання підприємницької діяльності й ділової актив­ності передбачає введення податкових пільг при оподаткуванні прибу­тку, що спрямовується на розвиток виробництва.

Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств», який було введено в дію з 1 липня 1997 року, визначено таку схему оподат­кування прибутку, яка є сприятливою для ефективного господарюван­ня підприємств матеріального виробництва, зокрема, шляхом надання можливості відносити до валових витрат затрати на придбання товар­но-матеріальних цінностей в міру їх використання. Відповідно до рані­ше діючого податкового законодавства такі витрати можна було відно­сити до валових витрат тільки після моменту реалізації продукції.

При одержанні збитків сьогодні підприємству також надано право перенесення збитків на майбутні податкові періоди.

Законом передбачена й індексація збитків, що не перекриті вало­вими доходами звітного кварталу, що дає змогу вирішити багато проб­лем підприємств у момент становлення або здійснення інвестиційної діяльності.

Широко застосовуються заходи для стимулювання окремих секторів та галузей народного господарства шляхом надання податкових пільг.

Збільшенню обсягів інвестиційних ресурсів сприяє також порядок визначення амортизації. Найбільш розповсюджений — прискорена амортизація. Підприємствам надається право переводити частину сво­го прибутку у неоподатковуваний податком на прибуток амортизацій­ний фонд. Шляхом зниження податків таким чином проводиться сти­мулювання інвестиційних та інноваційних витрат підприємств.

Відповідно до Закону платник може вибрати особливий режим опо­даткування результатів діяльності, яка здійснюється за довгостроко­вими договорами (контрактами). У цьому випадку платник може само­стійно визначити свої доходи та витрати, виходячи з оціночного коефіцієнта виконання такого довгострокового договору.

Чинне сьогодні законодавство, на відміну від раніше діючого, не створює перепони залученню підприємствами кредитів, у тому числі й довгострокових, при недостатності власних джерел для капіталовкла­день. Відповідно до закону до складу валових витрат включаються будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями.

Законом передбачено звільнення від оподаткування доходу, одер­жаного нерезидентами у вигляді процентів за надані Україні кредити та державні зовнішні запозичення.

Як для юридичних, так і для фізичних осіб, які одночасно одержу­ють доходи та мають майно на території України та за її межами, дуже актуальною є проблема уникнення подвійного оподаткування. З метою її вирішення Україна укладає угоди з іншими державами про уникнення подвійного оподаткування.

З точки зору міжнародного права поняття подвійного оподаткування означає сплату порівняних податків у двох (або більше) державах тим же самим платником податків стосовно одного й того ж предмета та за ідентичні періоди.

Міжнародне подвійне оподаткування характеризується:

* ідентичністю об'єкта оподаткування;

* ідентичністю платника податків;

* ідентичністю податкового періоду;

* порівняністю стягнення податків.

Хоча Україна отримала повний суверенітет і незалежність всього десять років тому, на сьогодні країна вже має добре розвинену мережу угод (конвенцій) про уникнення подвійного оподаткування.

Після здобуття незалежності Україна уклала значну кількість угод про уникнення подвійного оподаткування, в тому числі з державами-членами Європейського Союзу.

Ці угоди є корисним інструментом для розв'язання відповідних про­блем і мають вплив на подальший розвиток економічних і комерційних відносин між Україною та Європейським Союзом і його державами-членами.

З цього питання Україною було ратифіковано 40 угод, з яких 35 — вже набули чинності, 5 — були ратифіковані, але чинності не набули, а по відношенню до 8 країн продовжено дію аналогічних актів, які були раніше укладені СРСР.

Так, зокрема, чинності набули угоди з такими країнами і з такого пе­ріоду:

1. Великобританією з 11.08.93.

2. Польщею з 24.03.94.

3. Білоруссю з 30.01.95.

4. Узбекистаном з 25.07.95.

5. Молдовою з 27.05.96.

6. Швецією з 04.06.96.

7. Угорщиною з 24.06.96.

8. Данією з 21.08.96.

9. Канадою з 22.08.96.

10. Норвегією з 18.09.96.

11. ФРН з 04.10.96.

12. Китаєм з 18.10.96.

13. Нідерландами з 02.11.96.

14. Вірменією з19.11.96.

15. Латвією з 21.11.96.

16. Словаччиною з 22.11.96.

17. Естонією з 24.12.96.

18. Казахстаном з 14.04.97.

19. Болгарією з 03.10.97.

20. Румунією з 17.11.97.

21. Литвою з 25.12.97.

22. Фінляндією з 14.02.98.

23. Туреччиною з 29.04.98.

24. Індонезією з 09.11.98.

25. Македонією з 23.11.98.

26. Бельгією з 25.02.99.

27. Грузією з 01.04.99.

28. Чехією з 20.04.99.

29. Киргизією з 01.05.99.

30. Австрією з 20.05.99.

31. Хорватією з 01.06.99.

32. Росією з 03.08.99.

33. Туркменістаном з 21.10.99.

34. Францією з 01.11.99.

35. США з 05.06.2000.

Ратифіковані, але на даний час ще не набрали чинності угоди з В'єт­намом, Іраном, Італією, Єгиптом та Азербайджаном.

Урядом України були підписані угоди з Люксембургом, Індією, Рес­публікою Корея, Португалією та передані для ухвалення до Парламен­тів обох країн.

По відношенню до таких країн, як Індія, Ісландія, Італія, Кіпр, Ма­лайзія, Монголія, Швейцарія та Японія діють угоди, які раніше були укладені цими країнами з СРСР.

Порядок застосування угод про уникнення подвійного оподаткуван­ня диференційовано в залежності від категорії платників податків та виду податку. Положення зазначених документів стосуються двох ви­дів прямих податків: податку на майно та на доходи юридичних та фі­зичних осіб.

Фізичні особи, які не мають постійного місця проживання в Україні, сплачують податок лише на ті доходи, джерело яких знаходиться в Україні. Якщо дана особа згідно з міжнародною угодою має право на вирахування або повне звільнення від податку, то звільнення проводи­ться за заявою, поданою до податкового органу.

Головна мета укладання угод про уникнення подвійного оподатку­вання полягає у визначенні, яка держава буде мати право стягувати податки, а яка — надавати відповідні пільги.

Сума доходу або прибутку, одержана юридичними особами, їх філі­ями, відділеннями за кордоном, включається до загальної суми доходу (прибутку), що підлягає оподаткуванню в Україні, і враховується при визначенні розміру податку.

Суми податку на доход (прибуток), одержані за межами митної те­риторії України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, сплачені юридичними особами, їх філіями, відділен­нями за кордоном відповідно до законодавства іноземних держав, за­раховуються під час сплати ними податку з доходів (прибутку) в Украї­ні. При цьому розмір зараховуваних сум не може перевищувати суми податку з доходів (прибутку), що підлягає сплаті в Україні, стосовно доходу (прибутку), одержаного за кордоном.

Доходи, одержані за межами митної території України фізичними особами з постійним місцем проживання в Україні, зараховуються під час сплати ними податку з доходів фізичних осіб в Україні.

Суми податку на доходи фізичних осіб, сплачені за кордоном відпо­відно до законодавства іноземних держав громадянами з постійним місцем проживання в Україні, зараховуються під час сплати ними по­датку на доходи фізичних осіб в Україні. При цьому розмір зараховува­них сум податку на доходи фізичних осіб не може перевищувати роз­міру сум, що підлягають сплаті цими особами в Україні.

Суми податку на нерухоме майно (нерухомість), сплачені за межа­ми митної території України відповідно до законодавства іноземних держав фізичними особами, які постійно проживають в Україні, за об'єкти, які знаходяться за її межами, зараховуються під час сплати ними податку на об'єкти в Україні. При цьому розмір зараховуваних сум податку, сплачених за межами України, не може перевищувати суми, що підлягають сплаті цими особами в Україні.

Завдяки таким угодам підприємці обох країн мають гарантії, що їх доходи, одержані від комерційної діяльності на території іншої держа­ви, а також з джерел у цій країні у вигляді дивідендів, процентів та ро­ялті, тобто у вигляді пасивних доходів, не підлягають подвійному опо­даткуванню.

До доходів із джерелом їх походження з України належать будь-які доходи, отримані резидентами або нерезидентами від будь-яких видів діяльності на території України, включаючи проценти, дивіденди, роял­ті та будь-які інші види пасивних доходів, сплачених резидентами України, доходи від надання резидентам або нерезидентам в оренду (користування) майна, розташованого в Україні, включаючи рухомий склад транспорту, приписаного до портів, розташованих в Україні, до­ходи від продажу нерухомого майна, розташованого в Україні, доходи, отримані у вигляді внесків та премій на страхування і перестрахування ризиків на території України, а також від господарської діяльності на митній території України або на територіях, що перебувають під конт­ролем митних служб (у зонах митного контролю, на спеціалізованих ліцензійних митних складах тощо).

До дивідендів належать платежі, які провадяться юридичними осо­бами на користь власників або довірених осіб власників корпоративних прав, емітованих такою юридичною особою, у зв'язку з розподілом ча­стини прибутку.

До дивідендів не включаються виплати юридичних осіб, пов'язані зі зворотним викупом акцій, часток (паїв), раніше емітованих такою юри­дичною особою.

Проценти — це дохід, який сплачується (нараховується) позичаль­ником на користь кредитора у вигляді плати за використання залуче­них на визначений строк коштів або майна.

До процентів включаються:

* платіж за використання коштів або товарів, робіт, послуг, отри­маних у кредит;

* платіж за використання коштів, залучених у депозит;

* платіж за придбання товарів у розстрочку.

Проценти нараховуються у вигляді відсотків на основну суму забор­гованості або у вигляді фіксованих сум. У разі, коли залучення коштів здійснюється шляхом продажу облігацій, казначейських зобов'язань або ощадних (депозитних) сертифікатів, емітованих позичальником, сума процентів визначається шляхом нарахування відсотків на номі­нал такого цінного паперу, виплати фіксованої премії чи виграшу або шляхом визначення різниці між ціною розміщення та ціною погашення такого цінного паперу (сума дисконту).

Платежі за іншими цивільно-правовими договорами, незалежно від того, чи встановлені вони в абсолютних (фіксованих) цінах або у відсо­тках до суми договору, або до іншої вартісної бази, не вважаються процентом.

Рояліті - це платежі будь-якого виду, одержані як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким ав­торським правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп'ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео або аудіокасети, кінематографічні фільми, плівки для радіо- чи телевізійного мовлення; за придбання будь-якого патенту, зареєстро­ваного знака на товари і послуги чи торгової марки, дизайну, секретно­го креслення, моделі, формули, процесу, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).

Не вважаються роялті платежі за отримання вищезазначених об'єктів власності у володіння або розпорядження чи власність особи, або якщо умови користування такими об'єктами власності надають право користувачу продати або відчужити іншим способом такий об'єкт власності, або оприлюднити (розголосити) секретні креслення, моделі, формули, процеси, права на інформацію щодо промислового, комер­ційного або наукового досвіду (ноу-хау), за винятком випадків, коли таке оприлюднення (розголошування) є обов'язковим згідно з чинним законодавством України.

Зарахування сплачених за межами митної території України сум податків з податку на майно та на доходи юридичних та фізичних осіб провадиться за умови письмового підтвердження податкового органу відповідної іноземної держави щодо факту сплати податку та наявності міжнародних договорів про уникнення подвійного оподаткування дохо­дів і майна та запобігання ухиленням від сплати податку.

Угоди про уникнення подвійного оподаткування гарантують, що під­приємці однієї держави будуть сплачувати податки іншій державі на тих же умовах, що і підприємці цієї ж другої держави. Таким чином створюються передумови для розширення міждержавних відносин.

З метою створення сприятливих умов для поліпшення інвестиційно­го клімату в державі та налагодження роботи з іноземними компанія­ми, які сьогодні працюють в Україні, наказом по Державній податковій адміністрації України у 1998 році при Голові Державної податкової ад­міністрації України було створено Консультативну раду з питань відно­син з іноземними компаніями.

Основними завданнями ради є створення сприятливих умов для здійснення іноземними компаніями інвестицій та підприємницької дія­льності в Україні шляхом надання цим компаніям повної інформації відносно діючого податкового законодавства України, розгляду спірних питань між платниками податків та органами державної податкової служби України.

Членами цієї ради є провідні фахівці Державної податкової адмініс­трації України, представники іноземних дипломатичних місій та фінан­сових організацій.

Рада проводить відбір скарг окремих платників податків з питань неналежного виконання податкового законодавства органами держав­ної податкової служби України, а також звернення іноземних компаній відносно визначення умов оподаткування окремих видів операцій, які ними проводяться, та в оподаткуванні яких має місце неузгодженість чи нечіткість норм податкового законодавства.

Рішення ради використовуються під час підготовки пропозицій від­носно внесення змін до діючого законодавства, інструкцій, порядків, положень, роз'яснень, а також наказів, розпоряджень Державної пода­ткової адміністрації України.

У випадках, коли рішення Консультативної ради мають форму офі­ційного документа Державної податкової адміністрації України, вони є обов'язковими до виконання органами державної податкової служби України.

Виходячи з необхідності поєднання зусиль по контролю за додер­жанням податкового законодавства України, правильністю обчислення, повнотою та своєчасністю сплати до бюджетів та до державних цільових фондів податків, зборів та інших обов'язкових платежів, по запобіганню злочинам та іншим правопорушенням у галузі оподаткування 18 квітня 2000 року між Українським союзом промисловців і підприємців та Кон­федерацією роботодавців України та Державною податковою адмініст­рацією України було укладено договір про співробітництво.

Адже політика Державної податкової адміністрації України й Україн­ського союзу промисловців і підприємців та Конфедерації роботодав­ців України по дотриманню чинного податкового законодавства Украї­ни та його вдосконаленню з метою створення прозорих умов господарювання як з боку органів державної податкової служби, так і з боку платників податків є необхідною складовою подолання системної економічної кризи та подальшого просування України шляхом економі­чних перетворень.

Цей договір розглядається як дійовий інструмент реалізації право­вих відносин між державою та платниками податків, систематизації та стабілізації податкової політики, зменшення рівня податкового наванта­ження на суб'єкти господарювання, поліпшення фінансового стану під­приємств, їх платоспроможності, зменшення рівня кредиторської та де­біторської заборгованості підприємств та розв'язання кризи платежів.

Сторони зобов'язалися співробітничати й з метою узгодження під­ходів до подолання існуючих сьогодні проблем та спільного ініціювання їх вирішення у вищих органах законодавчої та виконавчої влади України періодично, в міру потреби, обмінюватись узагальненою ін­формацією щодо порушень податкового законодавства, тенденцій розвитку негативних процесів кримінального характеру, пов'язаних з оподаткуванням.

Заради сприяння зростанню справедливості податкової політики, недопущення подальшого занепаду вітчизняного виробництва та по­гіршення фінансового стану підприємств Державною податковою адмі­ністрацією України та Українським союзом промисловців і підприємців та Конфедерацією роботодавців України проводитиметься спільна ро­бота по вдосконаленню податкового законодавства та практики його застосування, розробці та втіленню комплексної реформи податкової системи в Україні.

Державна податкова адміністрація України та Український союз промисловців і підприємців та Конфедерація роботодавців України у рамках співробітництва узгоджуватимуть спільну позицію щодо вдос­коналення податкової системи, зменшення податкового тиску на робо­тодавців, товаровиробників та суб'єктів господарювання, як одного із дієвих елементів подолання економічної кризи, та братимуть участь у розробці заходів, спрямованих на збільшення надходжень до бюджету шляхом зменшення податкового тиску та одночасного розширення бази оподаткування.

З метою здійснення співробітництва Державна податкова адмініст­рація України та Український союз промисловців і підприємців та Кон­федерація роботодавців України створили робочу групу для оператив­ного розгляду конфліктних питань, головним завданням якої є інформування і прийняття узгоджених рішень з таких питань, взаємне інформування і прийняття узгоджених рішень при розгляді відповідних законодавчих та нормативних актів, які повинні сприяти справлянню податків, зборів та інших обов'язкових платежів до бюджетів та до державних цільових фондів, а також покращанню становища націо­нального товаровиробника та зниженню податкового тиску на платни­ків податків.

Основними завданнями зазначеної робочої групи щодо оператив­ного розгляду конфліктних питань є:

· розгляд звернень фізичних і юридичних осіб щодо дотримання податкового законодавства як з боку платників податків, так і з боку органів державної податкової служби України;

· участь у підготовці проектів нормативно-правових актів з питань оподаткування та інших документів, спрямованих на вирішення конф­ліктних питань та поліпшення умов оподаткування;

· прийняття узгоджених рішень по конкретних конфліктних питан­нях, в яких опинилися члени Українського союзу промисловців і під­приємців та Конфедерації роботодавців України;

· розгляд та підготовка пропозицій до проектів нормативно-правових актів з питань оподаткування, які повинні сприяти справлян­ню податків, зборів та обов'язкових платежів до бюджету та до держа­вних цільових фондів.

Робочою групою, яка є постійно діючим координаційно-оперативним органом, проводитиметься робота по оперативному розгляду конфлік­тних питань, які виникають на практиці між платниками податків та ор­ганами державної податкової служби, та прийматимуться рішення що­до їх вирішення.

Звернення фізичних та юридичних осіб вносяться на розгляд робо­чої групи центральними органами Українського союзу промисловців і підприємців та Конфедерації роботодавців України.

З метою одержання економічної, правової та статистичної інфор­мації, необхідної для забезпечення роботи вищезгаданої робочої гру­пи, в регіонах України будуть створюватись інформаційні структурні підрозділи.

При здійсненні співробітництва Державна податкова адміністрація України та Український союз промисловців і підприємців та Конфеде­рація роботодавців України будуть створювати тимчасові робочі групи, надавати підтримку один одному у проведенні спільних конференцій, виставок, форумів, семінарів, «круглих столів» з питань оподаткування.

Всі ці заходи будуть створювати сприятливі умови для стимулюван­ня розвитку підприємництва в Україні та поступового збільшення інве­стицій у виробництво.

Принцип обов'язковості передбачає впровадження норм по обов'язковій сплаті податків, зборів та інших обов'язкових платежів, що визначені на основі достовірних даних про об'єкти оподаткування за звітний період та встановлення жорсткої відповідальності платників податків за порушення податкового законодавства.

Принцип рівнозначності та пропорційності означає, що зо­бов'язання перед бюджетом встановлюються для всіх платників з ура­хуванням їх можливостей та результатів їх діяльності. Цей принцип дуже тісно пов'язаний з принципом соціальної справедливості.

Так, наприклад, податкові вилучення у юридичних осіб проводяться в певній частці від величини одержаного доходу (прибутку) та забезпе­чуються сплатою рівних податків з однакових сум доходів (прибутку) та пропорційно більших податків з більших сум доходів (прибутку).

Тільки облік потенційних можливостей та досягнутих результатів може забезпечити рівнонапруженість в оподаткуванні. Якщо ж подат­кова політика випливає лише з результатів діяльності, то вона не вра­ховує потенційних можливостей платника податків. Якщо ж вона від­штовхується лише від потенціалу, то вона ігнорує різні результати його реалізації, на які впливають різні фактори як об'єктивного, так і суб'єктивного характеру. Необхідно враховувати, що таких факторів існує дуже багато.

Рівнонапруженість досягається різними шляхами: в одних випад­ках — шляхом встановлення єдиних для всіх платників ставок податку, а в іншому, навпаки, — за допомогою їх диференціації.

Принцип соціальної справедливості означає, що держава встанов­лює таку систему оподаткування, яка враховує всі фактори діяльності юридичних та фізичних осіб — доходи й споживання, майно й приріст капіталу, ресурсне забезпечення й віддачу вкладених коштів.

Цей принцип передбачає забезпечення соціальної підтримки мало­забезпечених прошарків населення шляхом запровадження економіч­но обгрунтованого неоподатковуваного мінімуму та застосування ди­ференційованого та прогресивного оподаткування громадян, які одержують високі та надвисокі доходи. Цей принцип випливає зі стат­ті 1 Конституції України.

Основою реалізації цього принципу є встановлення орієнтирів соці­альної політики. Вони виступають першорівневими явищами, а подат­кова політика — другорівневими. Якщо ці орієнтири встановлені невір­но, то і податкова політика не може бути справедливою.

Оскільки абсолютної справедливості не існує, то сьогодні не може бути встановлено абсолютно справедливої податкової політики. Ана­логічно це можна сказати і про податкову систему та про податки. Ко­жний вид податків влаштовує одних платників і зовсім не влаштовує інших.

Принцип соціальної справедливості реалізується не через пошук та введення найбільш справедливого податку, а шляхом поступового встановлення оптимальної структури системи оподаткування, яка мак­симально влаштовувала б всіх платників. Саме усіх, а не одного чи окремі групи платників.

При цьому система оподаткування не може бути надмірно жорст­кою для одних і безмірно ліберальною — для інших платників податків.

Порушення цього принципу в податковій політиці неминуче призво­дить до напруги в суспільстві, до труднощів у економіці, до неблагопо-луччя в духовній сфері, підриває авторитет держави в очах народу.

Принцип рівності, недопущення при визначенні обов'язків щодо сплати податків, зборів та інших обов'язкових платежів будь-яких проявів податкової дискримінації означає забезпечення однакового підхо­ду до суб'єктів господарювання — юридичних та фізичних осіб, вклю­чаючи нерезидентів.

В оподаткуванні неприпустимим є прояв дискримінації по відношен­ню до окремих платників податків або категорій платників, а також від­носно оподаткування товарів вітчизняного чи імпортного виробництва. Такі прояви призводять до нездорової конкуренції, гальмують розвиток одних суб'єктів і, в той же час, дають більш пільгові умови для зросту інших.

Цей принцип випливає зі статті 24 Конституції України.

Необхідно зазначити, що головним проблемним питанням в процесі реалізації цього принципу є надання податкових пільг тим чи іншим суб'єктам господарювання. Наявність численних пільг та виключень в оподаткуванні є одним із головних дестабілізуючих факторів економіки в цілому і в податковій політиці, зокрема.

Податкова база, яку ми маємо на сьогоднішній день, з лишком мо­же забезпечити наповнення бюджету. Разом із цим, практика безсис­темного та економічно необгрунтованого надання пільг ставить держа­ву перед необхідністю постійного розширення податкового поля. Саме в пільговому оподаткуванні окремих платників або категорій платників податків знаходяться корені зростання ставок податків, розширення податкової бази, запровадження нових видів податків, зборів та обов'язкових платежів.

Технопарк — це одне з перших в Україні регіональних об'єднань по створенню та запровадженню наукомісткої високотехнологічної проду­кції.

Технопарки створюються на базі наукових установ.

Основна мета діяльності технопарків — організація та сприяння розвитку інноваційного бізнесу в різних галузях науки та виробництва, їх діяльність будується на базі науково-технічного потенціалу України та охоплює такі пріоритетні напрями, як нові матеріали, точне прила­добудування, енергозберігаючі технології, комп'ютерні технології та телекомунікації, електроніка, біотехнологія, медицина, екологія тощо.

Технопарк являє собою комерційне підприємство, яке знаходиться на самоокупності та є прибутковим.

З метою оптимального використання площ технопарків та досяг­нення максимального ефекту до реалізації інвестиційних проектів за­лучаються ті підприємства й організації, які стали переможцями у тен­дерах.

Ірландія, Республіка Корея, Угорщина, Польща, КНР і навіть США— всі ці країни мали або мають у своєму арсеналі таку форму розв'язання певних проблем, як БЕЗ.

Досвід США, де існує три типи спеціальних економічних зон, стано­вить інтерес для України з огляду на реалії заснування таких зон і керування ними заради просування реформ, спрямованих на створення ринкової економіки.

У США функціонує понад 200 зон і субзон зовнішньої торгівлі, пере­вагою яких є те, що, знаходячись фізично в США, вони не входять до митної території країни. Початковою метою створення зон митної тор­гівлі було розширення участі США у світовій торгівлі через забезпе­чення митних переваг для економічної діяльності в зонах. Однією з основних цілей такої програми в США було підвищення рівня зайнято­сті населення країни.

У США також існує декілька сот штатних і федеральних зон підпри­ємництва. Перевагою зони підприємництва є те, що вона користується особливими податковими пільгами та іншими видами преференцій. У 80-ті роки зони підприємництва створювалися у США як засіб збіль­шення зайнятості й активізації економічної діяльності в районах, що потерпають від високого рівня безробіття, невпевненості економічних перспектив.

У США створено цілий ряд наукових парків, де на відносно невели­ких територіях зосереджені високотехнічні галузі. Наукові парки утво­рилися внаслідок зовнішніх ефектів економічної діяльності, які стали результатом концентрації талановитих науковців у провідних універси­тетах, а в деяких випадках — державного стимулювання, що нерідко заохочує виробників та підприємців розміщувати свої науково-дослідницькі та виробничі потужності в наукових парках з метою залу­чення ризикового капіталу.

Причини створення спеціальних економічних зон у США суттєво відрізняються від причин створення таких зон у Центральній та Східній Європі, а також у країнах, що розвиваються, де зони є засобом подо­лання структурної негнучкості економіки цих країн та сприяння інтегра­ції деяких видів їхньої економічної діяльності у світову економіку. Голо­вною причиною розробки програм розвитку зовнішньої торгівлі та зон підприємництва у США є стимулювання економічної діяльності у ви­браних районах. Перші наукові парки не були створені відповідно до урядових програм. Вони просто стихійно розвинулися у сприятливих умовах. Типовим місцем їх розташування стали місцевості з кількома академічними дослідними установами, що постачали нові технологічні ідеї, мали висококваліфікованих фахівців, а також сприятливий клімат та інші бажані умови.

З часом федеральний уряд і органи влади почали підтримувати розвиток такого творчого середовища в різних регіонах США. Незва­жаючи на докорінні відмінності між концепціями зон зовнішньої торгів­лі, зон підприємництва і наукових парків, їх тривале функціонування у США демонструє життєдіяльність цих зон у досягненні цілей держави, навіть в умовах такої великої і відкритої ринкової економіки, як у США.

Серед недоліків, які можуть проявитися на практиці в управлінні де­якими регіонами, можна назвати такі:

· БЕЗ певною мірою призводять до дезінтеграції економічного ре­жиму країни;

· БЕЗ одних регіонів країни можуть відібрати ресурси для розвитку в інших регіонів;

· БЕЗ можуть стати причиною розвитку небажаних видів економі­чної діяльності (так, наприклад, розвитку тих галузей народного госпо­дарства, які призводитимуть до забруднення навколишнього природ­ного середовища регіону);

· на етапі заснування БЕЗ, розвиток нездорової конкуренції між регіонами, виражений у тиску з боку регіонів, які бажатимуть мати вла­сні зони з більшою кількістю пільг в оподаткуванні.

Слід зауважити, що пільгові режими оподатковування, які запрова­джуються в спеціальних (вільних) економічних зонах України, призво­дять до ускладнення адміністрування податків та значних втрат бю­джету.

Однак, оскільки надання податкових пільг за своєю суттю є фінан­суванням окремих платників податків за рахунок бюджету, то ці кошти повинні мати чітко визначене цільове використання та сприяти розвит­ку виробництва та соціальної сфери країни. При цьому держава по­винна мати можливість контролювати цільове використання коштів, вивільнених у зв'язку з пільговим оподаткуванням, та притягати до від­повідальності платників податків, які допустили нецільове використан­ня зазначених коштів.

Саме з цих причин сьогодні, як ніколи, є нагальною проблема, по-перше, перегляду існуючих на сьогодні податкових пільг з метою їх максимального скорочення та, по-друге, запровадження такого механі­зму їх надання, який би дозволив застосовувати пільги в оподаткуванні виключно з метою соціальної підтримки незахищених верств населен­ня та підтримки пріоритетних галузей народного господарства, інвес­тиційної та інноваційної діяльності.

Таким чином, у разі надання органами місцевого самоврядування або Верховною Радою Автономної Республіки Крим додаткових пільг в оподаткуванні, які частково надходять до їх бюджетів, а частково до державного бюджету, автоматично зменшується й та частина доходів, яка надходить до державного бюджету.

Крім того, в умовах дефіциту відповідних бюджетів неприпустимою є практика надання органами місцевого самоврядування або Верхов­ною Радою Автономної Республіки Крим податкових пільг окремим платникам податків.

З метою усунення даних колізій доцільно було б законодавче вста­новити, що Верховна Рада Автономної Республіки Крим, органи місце­вого самоврядування можуть встановлювати додаткові пільги по пода­тках, які згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік в повному обсязі зараховуються до їх бюджетів, за умови, що на момент прийняття рішення про надання додаткових пільг в оподаткуванні має місце профіцит відповідного бюджету в сумі, не меншій, ніж втрати бюджету від надання таких пільг.

Оскільки ж економічні пільги спрямовані на підтримку пріоритетних галузей народного господарства та окремих категорій платників — суб'єктів підприємницької діяльності, пільги повинні запроваджуватись лише на певний термін та за умови цільового використання коштів, отриманих від їх надання. При цьому законодавчі акти, якими запрова­джуються економічні пільги по окремих видах податків, повинні чітко обумовлювати, на які саме цілі можуть бути використані суб'єктами господарської діяльності кошти, вивільнені у зв'язку з пільговим опода­ткуванням.

У разі допущення використання сум коштів, вивільнених у зв'язку із застосуванням економічних пільг, передбачених законами України про оподаткування, не за призначенням, платники податків повинні збіль­шити податкові зобов'язання за результатами податкового періоду, на який припадає таке порушення, на суми податків, що мали бути спла­чені, а також сплатити пеню, нараховану на такі суми податків, виходя­чи з 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, що діяла на день збільшення податкового зобов'язання, та за період від дати застосування такої пільги до дати збільшення податкових зо­бов'язань.

З метою здійснення контролю за правильністю обчислення та ці­льовим використанням коштів, вивільнених у зв'язку з наданням пода­ткових пільг, платники податків повинні вести окремий облік даних ко­штів та надавати органам державної податкової служби відповідну звітність.

Разом з цим законодавче необхідно закріпити право платників по­датків використовувати податкові пільги або відмовлятися від їх вико­ристання. При цьому податкові пільги, які платник податку не викорис­тав, не повинні переноситися на інші податкові періоди, зарахову­ватись у рахунок майбутніх платежів з податків або відшкодовуватися з бюджетів. У разі, відмови платника податків від використання податко­вих пільг, передбачених законодавством, він повинен робити про це запис в декларації (розрахунку) за кожний податковий період.

Таким чином, прийняття такого законопроекту створило б правові умови щодо перегляду існуючих та встановлення нових економічно обгрунтованих податкових пільг за єдиними критеріями, що, в свою чергу, сприяло б тому, щоб вивільнені від оподаткування кошти у зв'язку із застосуванням податкових пільг стимулювали інвестиційну та інноваційну діяльність суб'єктів господарювання та фізичних осіб, а також підвищенню ефективності виробництва, реальному зниженню цін на товари, роботи, послуги та запобіганню зловживанням і злочи­нам у сфері оподаткування.

Крім того, перегляд діючих на сьогодні пільг у всьому полі податко­вого законодавства забезпечив би можливість прийняття нормативно-правових актів щодо зниження ставок оподаткування і, в першу чергу, основної ставки податку на додану вартість.

Принцип стабільності означає забезпечення незмінності податків, зборів та інших обов'язкових платежів, їх ставок (нормативів), а також податкових пільг протягом бюджетного року.

Цей принцип випливає зі статей 1 і 57 Конституції України, оскільки реалізація принципу правової держави передбачає відповідні дії дер­жавних установ.

Невід'ємним фактором системи оподаткування повинна бути стабі­льність, відсутність частих й різких змін її складових.

Реалізація цього принципу сьогодні становить одну з головних про­блем в Україні.

Нестабільність системи оподаткування та непослідовність при її реформуванні суттєво заважає та негативно впливає на проведення економічних перетворень у державі, на стабілізацію матеріального виробництва та підвищення його ефективності.

Сьогодні відсутня стабільність податкового законодавства, що є од­нією з головних причин низького рівня інвестицій, а також високого рів­ня розвитку тіньового сектора економіки.

На жаль, на сьогодні не завершена робота по створенню правової бази оподаткування, що значно ускладнює роботу як суб'єктів госпо­дарської діяльності, так і працівників державної податкової служби України, створює нестабільну ситуацію в країні.

З метою забезпечення стабільності загальний рівень оподаткуван­ня, розміри ставок податків, зборів та обов'язкових платежів, кількість їх видів та база їх нарахування повинні встановлюватись не пізніше, ніж за шість місяців до початку нового бюджетного року і бути стабіль­ними не лише протягом бюджетного року, а й у період проведення ре­формування економіки.

Стабільність податкової політики, по-перше, дає змогу всім суб'єктам господарювання мати стабільні інтереси та виходячи з них вести перспективну фінансову політику. Часті зміни в податковій полі­тиці призводять до нерівноваги та до невпевненості в своїй фінансово-господарській діяльності підприємств.

В таких умовах ні про яке нормальне фінансове планування не мо­же бути й мови.

По-друге, стабільність податкової політики забезпечує високий рі­вень податкової роботи, оскільки податкова служба також повинна ма­ти достатньо часу на розробку нормативно-правових актів з питань опо­даткування та освоєння механізму стягнення того чи іншого податку.

Коли ж податки та порядок їх стягнення постійно змінюються, то на невизначеність фінансових інтересів платника накладається ще й плу­танина в роботі органів державної податкової служби.

Необхідно зазначити, що поки принцип стабільності податкового за­конодавства не буде дотримуватися, дуже важко розраховувати в ці­лому на зріст в економіці країни.

Однак при цьому необхідно зазначити, що стабільність податкової політики має певні обмеження.

У зв'язку з тим, що соціально-економічна ситуація в країні постійно змінюється, виникає потреба у відповідних змінах і в податковій полі­тиці. Ці зміни можуть проходити або шляхом проведення податкової реформи, або еволюційним шляхом поступового вдосконалення сис­теми оподаткування.

Принцип економічної обгрунтованості означає встановлення подат­ків, зборів та інших обов'язкових платежів на основі показників розвит­ку національної економіки та фінансових можливостей, враховуючи необхідність досягнення збалансованості витрат бюджету з його дохо­дами. Реалізація цього принципу — досить складний процес, який без­посередньо пов'язаний із станом економіки в країні, наявністю стабіль­ності та прогнозованості її розвитку.

Для України це також одне з найбільш проблемних питань, поки в існуючій системі оподаткування фіскальна функція податків переважає над регулюючою.

Економічне обгрунтування полягає не лише в необхідності напов­нення бюджету, айв стимулюванні розвитку легального сектора еко­номіки. В іншому ж випадку тіньовий сектор економіки не буде скорочу­ватись.

Принцип рівномірності сплати податків, зборів та обов'язкових пла­тежів передбачає встановлення строків їх сплати, виходячи з необхід­ності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджету для фінансування витрат держави. З цією метою необхідно досягти рівно­мірності сплати податків, зборів та обов'язкових платежів шляхом ви­значення в податковому законодавстві строків їх сплати.

Цей принцип дуже близький до принципу обов'язковості й багато в чому забезпечується його реалізацією.

При цьому, як свідчить практика, в деяких випадках принцип рівно­мірності сплати не дотримується й наповнення бюджету здійснюється конфіскаційним шляхом. А це в деякій мірі суперечить нормам подат­кового законодавства.

Принцип компетенції означає, що встановлення й відміна податків та інших обов'язкових платежів до бюджету та до державних цільових фондів, а також надання пільг їх платникам здійснюється певним орга­ном — або Верховною Радою України, Верховною Радою Республіки Крим, або місцевими радами народних депутатів. Цей принцип випли­ває зі статті 92 Конституції України, згідно з якою податки, збори та обов'язкові платежі встановлюються виключно законами України.

Компетенція місцевих рад по встановленню місцевих податків і зборів випливає зі статті 143 Конституції України.

Реалізація цього принципу виключно важлива із-за існуючої проб­леми, коли не лише законодавчими актами встановлюються окремі податки, збори та обов'язкові платежі та надаються пільги їх платни­кам.

Принцип єдиного підходу до розробки податкового законодавства передбачає необхідність обов'язкового визначення платника податку, збору, обов'язкового платежу, об'єкта оподаткування, джерела сплати, податкових ставок (нормативів), строків та порядку сплати, засади для визначення податкових пільг.

Реалізація цього принципу безпосередньо пов'язана з розробкою чіткої економічної доктрини, що є одним із першочергових завдань.

Названі складові єдиного підходу формально присутні при розробці нормативно-правових актів по кожному виду податків. Однак єдиний підхід повинен реалізовуватись передусім у збалансованості податко­вої системи, а також в поєднанні фіскальної та регулюючої функцій податків.

Принцип доступності та розуміння норм податкового законодавства платниками податків випливає з принципу правової держави.

Цей принцип випливає зі статей 1 та 57 Конституції України.

Система оподаткування повинна забезпечуватись організаційною та розрахунковою простотою у визначенні тих чи інших податків, зборів та обов'язкових платежів. Вона стає зрозумілою для широкого кола платників податків, зборів та обов'язкових платежів та робить безглуз­дим приховування доходів від оподаткування.

Цей принцип вимагає забезпечення розуміння платниками податків, зборів та обов'язкових платежів норм податкового законодавства. До­ступність податкового законодавства для платників податків, зборів та обов'язкових платежів сьогодні є проблематичною. Податкове законо­давство є найбільш складною галуззю законодавства з двох причин. Перша полягає в існуванні великої кількості несистематизованих нор­мативно-правових актів та роз'яснень, що значно ускладнює саму мо­жливість ознайомлення з ними.

На сьогоднішній день лише з податку на прибуток підприємств діє 179 нормативно-правових актів, до яких належать закони, постанови, укази, розпорядження, інструкції, положення. З податку на додану вар­тість діє 192, з акцизного збору — 165, з плати за землю — 47, з пода­тку на доходи громадян — 48, з питань щодо примусового стягнення податкової заборгованості — 116, з держмита — ЗО тощо. Всього ж з питань оподаткування сьогодні діє понад 1030 нормативно-правових актів.

Друга причина полягає в складності для розуміння викладів норм податкового права, що є однією з причин досить великої свободи їх тлумачення. Невірне тлумачення податкових норм органами держав­ної податкової служби призводить до прийняття рішень, які суперечать податковому законодавству. Невірне ж трактування норм податкового законодавства платником податків призводить до допущення помилок при виконанні своїх обов'язків перед бюджетом та до застосування в результаті до такого платника органами державної податкової служби заходів впливу.

Податкова політика держави повинна будуватися на чітко визначе­них правових принципах і тоді вона легше сприйматиметься населен­ням і більше приноситиме користі державі.

Принцип адміністративної спрощеності передбачає створення умов для максимального спрощення процедури стягнення податків, зборів та обов'язкових платежів при забезпеченні перевищення надходження коштів над видатками, які провадяться при стягненні податків, зборів та інших обов'язкових платежів.

Принцип економічної ефективності означає забезпечення повноти сплати податків, зборів та обов'язкових платежів, максимальне унеможливлення ухилення від оподаткування, а також мінімум видатків, пов'язаних з обліком платників податків, зборю та обов'язкових платежів.

Цей принцип має два аспекти.

Перший, який відображає фіскальну функцію податків, зборів та обов'язкових платежів, полягає в ефективності їх стягнення. Ця ефек­тивність передбачає вищезгадані заходи.

Немає сенсу встановлювати такі податки, збори та обов'язкові пла­тежі, які дуже складно стягувати до бюджету, або такі, стягнення яких вимагає від держави суттєвих витрат.

Другий аспект відображає регулюючу функцію податків і характери­зує використання податків, зборів та обов'язкових платежів як фінан­сових інструментів.

Принцип економічної ефективності стосується лише тих податків, зборів та обов'язкових платежів, які наділені регулюючим впливом при їх впровадженні. При цьому необхідно зазначити, що регулююча функ­ція податків не завжди діє автоматично. Ось чому податкова політика повинна забезпечити вплив податків, зборів та обов'язкових платежів на економічну ефективність. І якщо ж це завдання не виконується, тоді необхідно або корегувати механізм стягнення тих чи інших податків, зборів та обов'язкових платежів, або констатувати їх недоцільність.

Принцип інфляційної нейтральності передбачає забезпечення рів­номірності розподілу надходжень і видатків від інфляції між суб'єктами господарювання.

Принцип гнучкості означає необхідність своєчасного реагування на зміни у соціально-економічному житті суспільства.

При цьому гнучкість податкової політики забезпечується через поступову зміну системи оподаткування. Податкова ж реформа повинна проводитися вкрай рідко і лише то­ді, коли в цьому виникає потреба.

3.Становлення та розвиток податкової політики України як незалежної держави

Історія сучасної податкової системи України починає свій відлік з 1992 року. Це досить короткий час для створення високоефективної політики оподаткування, оскільки створення ефективної системи опо­даткування — це не тільки практична, а й дуже серйозна наукова про­блема. Адже податкова система включає в себе цілу низку встановле­них в країні податків, зборів і обов'язкових платежів, а також складні механізми їх нарахування та внесення до бюджету та до державних цільових фондів. У той же час це не механічна сукупність, а внутрішньо організована, функціонально взаємоузгоджена, взаємодоповнююча, цілеспрямована система, яка базується на науково обгрунтованих і вже історично перевірених принципах податкової політики. Принцип відносно будь-якої системи — це та наукова основа та правило, від якого не відступають. Дотримання основних принципів оподаткування дуже важливе для ефективної реалізації податкової політики сьогодні та створення оптимально справедливої та економічно виправданої системи оподаткування в найближчому майбутньому.

Підвалини податкової політики України були закладені Постанова­ми Верховної Ради України від 13 грудня 1995 року № 466/95-ВР «Про основні положення податкової політики та податкової реформи в Україні» та від 4 грудня 1996 року № 561/96-ВР «Про основні положен­ня податкової політики в Україні», а також Указом Президента України від 31 липня 1996 року № 621/96 «Про заходи по реформуванню пода­ткової політики». Цими документами було визначено основні принципи побудови податкової політики та системи оподаткування в Україні, які в подальшому знайшли відображення та розвиток в Законі України від 18 лютого 1997 року № 77/97-ВР «Про внесення змін до Закону Украї­ни "Про систему оподаткування"».

У 1996 році в Україні був покладений початок проведення податко­вої реформи.

Протягом останніх десяти років податкова політика України була спрямована на вирішення конкретних завдань та проблем. Це, зокре­ма, обмеження росту цін та інфляції, подолання кризи платежів, укріп­лення грошового обігу. Ці заходи повинні забезпечити захист внутріш­нього ринку, створення умов для розвитку здорової конкуренції, здійснити реальну допомогу в становленні та розвитку малого бізнесу, підвищити рівень правової свідомості та культури суспільства.

При цьому в Україні суттєва увага постійно приділяється впорядку­ванню стягнення податків, зборів та обов'язкових платежів, а також посиленню відповідальності за ухилення від їх сплати або за несвоє­часність їх сплати до бюджетів усіх рівнів та до державних цільових фондів.

Як вже зазначалося, не менш важливою проблемою в Україні і сьо­годні залишається відсутність стабільності податкового законодавства. Постійні зміни та доповнення податкових законів призводять до неви­конання суб'єктами господарювання прогнозних показників виробничо-господарської діяльності та її кінцевих показників — прибутку, рента­бельності, окупності капіталовкладень тощо. Це створює фактор неви­значеності в організації господарської діяльності.

Не можна заперечувати, що для окремих суб'єктів господарювання сума податків сьогодні є обтяжливою і створює певні передумови для подорожчання продукції, що ними випускається, звужуючи при цьому ринок її збуту.

Крім того, дійсність сьогодення така, що рентабельні прибуткові підприємства, сплачуючи всі законодавче встановлені платежі до бю­джету та до державних цільових фондів, несуть весь податковий тягар. Во

Дата добавления: 2014-01-07