Смерічка

ВЕСНА

ПРОЛІСОК

ПЛЕСО

МУХОМОРИ

БАРАН

ПТИЦЯ

ЗВЕРНЕННЯ

ДЕ НАЙКРАЩЕ МІСЦЕ НА ЗЕМЛІ?

ВІРШІ

Де зелені хмари яворів

Заступили неба синій став,

На стежині сонце я зустрів,

Привітав його і запитав:

- Всі народи бачиш ти з висот,

Всі долини і гірські шпилі.

Де ж найбільший на землі народ?

Де ж найкраще місце на землі?

Сонце усміхнулося здаля:

- Правда, все я бачу з висоти.

Всі народи рівні. А земля

Там найкраща, де вродився ти!

До вас, мої рідні, звертаюся я –

Найменший у нашій сім'ї:

Стоїть на узліссі ялинка моя –

Не зрубайте її!

На озері плаває пташка моя –

Не убийте її!

Яскріє на небі зірка моя –

Не згасите її!

Світ-казку будує мрія моя –

Не спиняйте її!

Тріпоче серце спійманої птиці,

В руках моїх не чує доброти.

- Я дам тобі водиці і пшениці,

Моя пташино, тільки не тремти!

- Хіба потоки загубили воду,

Хіба в полях уже зерна нема?!

Пусти мене, мій хлопче, на свободу,

І все, що треба, я знайду сама.

- Я ж лагідно тебе тримаю, пташко,

В своїх руках легеньких, як вітрець.

Хіба неволя це? Хіба це важко

Від мене взяти кілька зеренець?

- Пусти мене! Мені, дитино мила,

Дорожче воля, ніж зерно твоє!

Страшна, хоч навіть лагідна та сила,

Яка розкрити крилець не дає!

- Лети! Співай у небі гомінкому;

Хоч і маленький, зрозумів я все.

Моя рука ніколи і нікому

Ні кривди, ні біди не принесе!

Став баран серед дороги

І підняв бундючно роги.

Я кажу: «Привіт, баране!»

А він бух мене рогами.

Ти до нього – чемно, мило,

Та дурило – то дурило.

Був і буде некультурним –

Краще не вітаться з дурнем.

Мухомор сказав до мухомора:

- В нашім лісі ти найкращий гриб! -

І подумав: «От яка потвора –

Де ти взявсь, чорти тебе взяли б!»

Мухомор одмовив мухомору:

- В нашім лісі кращий ти за всіх! -

І подумав: «Хто таку потвору

Сотворив і виставив на сміх!»

Люблю я заглядати в плесо,

Очима досягати дна.

Там щука блискає, мов лезо,

І погляд мій перетина.

Одначе я дивлюся знову:

А що там глибше, що на дні?

Діряву місяця підкову

Я бачу в синій глибині.

Це дивина: вода прозора,

По дну застелена блакить,

І щука – мов ракета скора,

Яка до Місяця летить!..

Я бачив, як зірниця впала,

Як на снігу вона палала,

Як сніг, біліший від лілеї,

Вночі іскрився біля неї.

Де в темноті зоря згоріла,

З'явилась вранці квітка біла,

І сонце стало ніби вище,

І сніг лежав, як попелище.

До мого вікна Підійшла весна, Розтопилася на шибці Квітка льодяна. Крізь прозоре скло Сонечко зійшло І поклало теплу руку На моє чоло.

Видалось мені, Що лежу я в сні, Що співає мені мати Золоті пісні. Що мене торка Ніжна і легка, Наче те весняне сонце, Мамина рука.

Стоїть смерічка на горі

У сонці, наче в янтарі,

І ми до неї в гості йдем –

Вона росте, і ми ростем.

Стоїть смерічка на горі

В снігу, неначе в кептарі,

І ми до неї в гості йдем –

Вона росте, і ми ростем.

Дата добавления: 2014-01-07