Ліна Василівна Костенко

Костенко Ліна Василівна народилася 19 березня 1930р. в містечку Ржищеві на Київщині в родині вчителів. У 1936p. родина перебралася до Києва, де майбутня поетеса закінчила середню школу. Ці скупі дані біографічної довідки стануть хвилюючими поетичними мотивами, коли авторка згодом розповість у віршах про біженські дороги воєнних років і про «балетну школу» замінюваного поля, по якому доводилося ходити, і про перший — написаний в окопі — вірш.

Після закінчення середньої школи молода поетеса навчається в Київському педінституті, а згодом — у Московському літературному інституті ім. О.М.Горького, який закінчила 1956р. Ліна Костенко була однією з перших і найпримітніших у плеяді молодих українських поетів, що виступили на рубежі 50—60-х років. Збірки її віршів «Проміння землі» (1957) та «Вітрила» (1958) викликали інтерес читача й критики, а книга «Мандрівки серця», що вийшла в 1961р., не тільки закріпила успіх, а й засвідчила справжню творчу зрілість поетеси, поставила її ім'я серед визначних майстрів української поезії.

Книги Л. Костенко «Над берегами вічної ріки» (1977), «Маруся Чурай» (1979), «Неповторність» (1980) стали небуденними явищами сучасної української поезії, явищами, які помітно впливають на весь її дальший розвиток.

Творчий розвиток Ліни Костенко — поетеси гострої думки і палкого темпераменту — не був позбавлений ускладнюючих моментів. Обмеження свободи творчої думки, різні «опали» в часи застою призвели до того, що досить тривалий час вірші Л. Костенко практично не потрапляли до друку. Та саме в ті роки поетеса, незважаючи ні на що, посилено працювала, крім ліричних жанрів, над своїм найвидатнішим до сьогодні твором — романом у віршах «Маруся Чурай», за який вона в 1987p. була удостоєна Державної премії УРСР імені Т. Г. Шевченка.

Поетеса часто звертається до теми дитинства, її поетичні образи для дітей особливі: вони пробуджують почуття прекрасного, прилучають дітей до художнього сприйняття світу. 1987 року Ліна Костенко видала прекрасну (на жаль, єдину) збірку для дітей «Бузиновий цар».

У своїх творах для молодших дітей поетеса змальовує красу рідної природи, допитливу дітвору. Кожне її слово – бадьоре і життєстверджуюче, будить думку, закликає долати труднощі.

Рідна природа стає предметом її поетичних розмов з дітьми. У збірку «Бузиновий цар» входить кілька віршів про природу. Різні за своєю тональністю, ритмікою, будовою, пройняті живим відчуттям різнобарвності світу, вони виховують увагу до навколишнього середовища, підтримують жагу пізнання. Її вірші для дітей опоетизовують живу природу, навчають фантазувати, спостерігати й відкривати таємниці прекрасного. І, крім того, – вчать відчувати духмяність рідного слова, багатство мови.

Так виникає образ місяця, що буває то повним, то «худесеньким серпком», образ веселого дощу, від якого «день такий полив'яний», образ літа, що «виросло суничками то по одній, то по дві», образ засмученого шпака, хатку якого «вітер чорногривий перекинув денцем догори». Є тут і фантастичні істоти, яких люблять вигадувати батьки для настрашки малят, як-от: дід Ревило, що забирає в торбу плаксунів, бузиновий цар, що ховається у темному садку.

Які ж мовні засоби прислужуються поетесі у створенні неповторних мініатюр? Звичайно, це традиційні в дитячому фольклорі слова із здрібніло-пестливим значенням: дощик, хлоп'я, грибочок, лапки, дрібнесенький, гарнесенький, біленький, спатки, або іменники з прикладками: в дудку-джоломію, равлик-павлик, котик-воркотик, або словосполучення з тавтологічною основою типу диво дивнеє. Трапляються також елементи лірично-пісенного синтаксису: Ha гіллячках, на тоненьких. Цілком органічно вплітаються у вірш авторські новотвори: у садочку-зеленочку, чорногривий (вітер), грибнесенький (дощ), сестриченько-яличко, Бабуся-Ягуся. Загалом у віршах використовується порівняно невелике коло слів. Більшість із них дитина чує і вживає у щоденному спілкуванні або знає з казок (заєць, вовк, сонце, місяць, зорі, вітер, папір, пензель, вікно, осінь, груша, дуб, сироїжка, цар, трон, корона, жаба-царівна, Дід Мороз, знати, питати, їхати, застудитись, червоний, кудлатий, щасливий, охайно, влітку, вгору тощо). Саме ці звичайні і буденні, на перший погляд, слова складаються в поетичні образи.

Привертає увагу розмовний синтаксис вірша. Наприклад: «Хай би вибігли до стежки», «а нехай-но ще побудуть тут мені», «Люди добрії», «Бувай здоровий», «Як вам, бджілко, ночувалось?». Завдяки невимушеності поетичної мови дитина мимоволі засвоює, що звичне і незвичне в житті завжди поряд. Особливо допомагає в цьому багата порівняннями поезія Ліни Костенко. Серед її образів є прості і складніші. Наприклад, дитині досить легко уявити звичайний пеньок троном, адже йдеться про казкового бузинового царя: «На пеньочку, як на троні, він сидить собі в короні». Або: «Цей дзвіночок, як намет».

Справді, дзвоник, у якому сховалась від дощу бджола, подібний до намету. Більшого напруження уяви вимагає образ саду після дощу: «Струшується сад, як парасолька». Але хто з дітей не бачив, як мама струшує від дощових крапель свою парасольку? Або таке порівняння: «Сю ніч зорі чомусь колючі, як налякані їжачки». Справді, чому зорі видаються такими колючими, що нагадують їжачків? A тому, що вони, як виявляється далі з вірша, злякались осені. Їжачок коли лякається, теж стає колючим клубочком. До найбільш несподіваних порівнянь письменниця готує маленького читача-слухача. Наприклад, перш ніж порівняти звичайний опеньок з маркізом (?!), вона називає характерні елементи одягу маркіза: жабо каптан. Шовковиста ніжка гриба і перетинка на ньому — ось у чому подібність опенька і маркіза, знаного дітьми з казок та пригодницьких оповідей, фільмів: «В жабо й атласному каптані стоїть грибочок, як Маркіз». У назві вірша «Зелені дзьобики бруньок» теж заховане порівняння: зелені бруньки подібні до пташиних дзьобиків. Показово, що образ цей є тільки в назві вірша, тобто він цілком самостійний. Завдяки образному порівнянню діти легко сприймають зорову картину: «Ген корів розсипана квасолька доганяє хмари у полях». Череда в полі порівнюється не просто з квасолькою, а саме з розсипаною квасолькою.

Порівняння, заховане в прикметнику, нечасто трапляється в художній літературі, але поетеса не боїться залучити і його в дитячий вірш: гусей лебедина низочка. Можна бути певним: діти зрозуміють, чому низочка гусей називається лебединою, адже на початку вірша зіставлення гусей з лебедями умотивоване білим кольором, що передається прозорим порівняльним зворотом (білі-білі, як лебеді). Словосполучення із значенням порівняння, можливо, й не стануть активом мовної практики маляти, зате сприятимуть розвитку його поетичного мислення.

Не оминає Л. Костенко і такого художнього прийому, як метафора, і скерована вона переважно на олюднення навколишнього світу, що відповідає особливостям світосприймання дитини. Для дитини центр всесвіту — вона сама, і все навколо себе вона схильна уподібнювати собі. Отже, дитина психологічно готова сприйняти поетичну метафору, важливо тільки, щоб цей прийом відповідав рівню розвитку дитини, був їй зрозумілим. До сприймання метафоричних образів у поезії готує дитину й казка, де нарівні з людьми діють звірі, птахи, рослини, фантастичні персонажі.

Предметам і явищам, птахам, тваринам і комахам приписуються такі дії і стани людей, такі ознаки їх зовнішності, які не раз спостерігала, про які чула дитина: «Ріка заснула в берегах», «Цвіркуни й перепілочки припинили концерт», «одягла верба сережки», (місяць) «ходить лисий, без перуки», «привітався перший пароплав далеко десь з Дніпром і з берегами». B уста персонажів вкладаються звичні в щоденному вжитку фрази, наприклад, джміль «каже: — Доброго вам ранку!», верба «потихесеньку питала: Де ота біленька хатка, що гарнесенькі дівчатка?», «Сю ніч квітка питала квітку: «— Що ж це робиться, поясни?».

Олюднені персонажі віршів поетеса включає у відповідну обстановку. Так, дзвоник, де живе бджілка, називається хаткою: «Виглядає бджілка з хатки: — У дзвіночку добре спатки», у білочки в дуплі є комора, куди вона складає в'язочки грибів: «буде в мене у коморі ціла в'язочка грибів», про пір'я для гнізда

говориться: «Пригодиться діточкам на перинку».

Все це створює цілісну картину опоетизованого навколишнього світу. Щоб дитина сприйняла цю картину, Ліна Костенко, вибирає своєрідні орієнтири для малюка, що підказують йому хід поетичного мислення, шлях творення образу: «Дощик, дощик, ти вже злива! Плаче груша, плаче слива». Чому плачуть груша і слива? A тому, що дощ. З них скапують дощові краплі-сльози. Пор. ще: «Сидить пряля, та й пряде — сніг іде — іде — іде — нитка рветься де-не-де, а вона пряде й пряде». Отже, у вірші йдеться про незвичайну прялю, її прядиво — сніг. Так виникає поетичний образ снігопаду. Або у розповіді про бузинового царя та його царство читаємо: «Є оркестри духові». Що за дивина? Проте наступний рядок дає ключ для розуміння: «Равлик-павлик у траві». Справді, рогове укриття равлика нагадує духовий інструмент. Це й стало основою поетизації звичайного слимака.

Учись спостерігати — ніби підказують маляті вірші Л. Костенко, — інакше ти нічого не побачиш, не збагнеш, минеш важливе, може, навіть головне, інакше тобі не відкрити таємниці прекрасного. A починається все з простого, з того, що помітиш звичайного горобця з пір'їнкою в дзьобику («Горобець із білою бородою»), відчуєш, що «ліс такий осінній, куди не ступиш — усе щось шарудить», зрадієш, що «Метелик білий в маки залетів».

He втомлюйся фантазувати, тільки тоді ти довідаєшся, що «соловейко застудився. A тепер лежить під пледом, п'є гарячий чай із медом», що чорногуз

«відлітаючи в Африку, пакував чемодан». Фантазія допоможе тобі повірити, що «Баба Віхола, сива Віхола на метільній мітлі приїхала», а чарівна пряля «Вже

напряла хуртовин на шапки для верховин». Учись бачити єдність світу, спільне у відмінному, відмінне у спільному, і тоді зрозумієш: «Берізки по коліна у воді» тому, що повінь, «ходить вишня у віночку» тому, що вкрита білим цвітом, в осінньому лісі «спинається грибочок» так само, як спинається на ніжки дитина.

A крім того, — вчись мови, тоді ти відчуєш її аромат, її невичерпність, бо хіба вбогою мовою скажеш: «Де ж ти, літо, поділось, куди подалось? Осінь, ось вона, осінь! Осінь, ось вона, ось. Осінь брами твої замикала вночі, погубила у небі журавлині ключі».

Дата добавления: 2014-01-07