ТЕМА 1. Сутність культури та її генеза

План лекційного заняття

1. Культура – необхідна умова становлення людини і спеціаліста. Сутність культури. Ґенеза терміна «культура». Поняття культура.

2. Структура феномену «культура».

3. Функції культури.

4. Методологічні підходи до вивчення поняття “культура”.

Основні поняття і категорії: культура, історія культури, етнос, нація, ґенеза культури, сутність культури

1. Поняття культура – центральне в культурології. Термін “культура” (від латин. Cultura – обробка, виховання, освіта) налічує сьогодні багато тлумачень. Загальним для них є те, що під культурою розуміють все, що створено людиною, штучне. Відповідно спочатку культуру уявляли або як вплив людини на природу (обробка землі, її культивування), або як виховання, освіту самої людини. У різних суспільствах розуміння культури як “виховання” набувало різних відтінків. Так, елліни бачили у вихованості свою головну відмінність від “диких”, “некультурних варварів”. В Середні віки термін “культура” асоціювалось з особистісними якостями, з ознаками особистого вдосконалення. В епоху Відродження культуру починають розглядати як відповідність гуманістичним ідеалам людства. З точки зору Епохи Просвітництва (XVIII ст.) культура означала “розумність”. Джамбаттіста Віко, Йоганн Готфрід Герде, Шарль Луї Монтеск’є, Жан Жак Руссо вважали, що культура проявляється у розумності суспільних порядків і політичних міркувань, а вимірюється досягненнями в галузі науки і мистецтва. Мета культури і вище призначення розуму співпадають: зробити людей щасливими. Це вже була концепція культури, яка отримала назву евдемоністської (евдемонізм – етичний напрямок, який вважає щастя, блаженство вищою метою людського життя).

З другої половини XVIII ст. культура все більше набуває статусу наукової категорії, з’являється велика кількість культурологічних теорій. На сьогоднішній день їх існує близько тисячі. Та загальноприйнятого визначення поняття культура не існує і сьогодні.

У самому широкому плані культуру розуміють як протилежність природі, сукупність результатів людської діяльності.

На більш конкретному рівні культуру пов’язують зі способом людської діяльності, розуміючи під культурою організацію діяльності, її “технологію” в широкому значенні цього слова.

Наступний етап конкретизації полягає у виявленні того ґрунту, котрий дає можливість організувати діяльність суспільства і особи в цілому. Так, Л.Коган пропонує визначити культурну діяльність “...як реалізацію в будь-якому виді соціальної діяльності людини її сутнісних сил”.

Сутнісні сили – це ті якості, які відрізняють людину від усіх інших явищ і виступають у ролі її творця як людини. До них відносять: наявність свідомості, моралі, здатність до праці, здатність жити за “законами краси”. Сутнісні сили формуються і розвиваються шляхом об’єктивної детермінації з боку суспільного виробництва. Проте людина – це не лише об’єкт впливу природи і суспільства, вона – суб’єкт, який не лише формує, а й реалізує сутнісні сили, детермінує хід об’єктивних соціальних та природних процесів.

Культура – це система життєвих сенсів суб’єкта (особи, групи, спільноти), що реалізується у засобах та результатах його діяльності.

2. Для культури як соціального явища системоутворюючими є поняття культурної статики і культурної динаміки. Перше характеризує культуру у спокої, незмінності і повторюваності, друге – розглядає культуру як процес в русі та змінюванні.

Базисні елементи культури існують у двох видах – матеріальному і духовному. Але їх поділ є умовним, оскільки в реальному житті вони тісно взаємопов’язані і не існують одна без одної.

Матеріальна культура характеризує діяльність з точки зору її впливу на людину, розкриваючи якою мірою вона дає можливість пристосувати людські здібності, творчі можливості, обдарованість: культура праці і матеріального виробництва, культура топоса (т. о. місця проживання), культура ставлення до власного тіла, фізична культура.

Духовна культура – багаторівневе утворення і включає в себе пізнавальну (інтелектуальну), моральну, художню, правову, педагогічну, релігійну, естетичну.

Також культуру прийнято ділити за її носієм. Згідно цього виділяють світову і національні культури.

Світова культура – це синтез найкращих досягнень всіх національних культур народів, які населяють нашу планету.

Національна культура – виступає синтезом культур різних класів, соціальних прошарків і груп відповідного суспільства..

Сукупність цінностей, вірувань, традицій і звичаїв, якими керується більшість членів суспільства, називається домінуючою культурою. Однак оскільки суспільство розпадається на багато підгруп (національних, демографічних, професійних тощо), поступово у кожної з них формується власна культура, тобто система цінностей і норм поведінки. Такі малі культурні світи називаються субкультурами (молодіжна, міська, сільська).

Субкультура, яка не просто відрізняється від домінуючої, але протистоїть їй, знаходиться у конфлікті з домінуючими цінностями, носить назву контркультури.

3. Питання про функції культури та динаміку її історичних цінностей можна розглядати у загальних рисах, оскільки питання про функції культури розглядаються у процесі їх конкретно-історичного становлення фактично у кожній темі.

Функції культури максимально широкі, бо культура – це душа людства, його сутність. Ось чому у різних авторів, в різних концепціях називаються все нові і нові функції культури і цей процес може бути нескінченним.

До основних функцій культури належать:

1) суспільно-перетворювальна і людино формуюча. Сутність їх полягає у тому, що культура виступає могутнім засобом “олюднення” навколишнього світу і прогресу самої людини.Особливе значення тут мають наукові дослідження, засоби праці, нові технології і нові ідеї, а також інші форми і продукти творчих зусиль людини;

2) виховна і нормативна. Вони полягають у формуванні особистості і в регуляції поведінки людей через систему норм і правил, функціонуючих у даному суспільстві;

3) пізнавальна функція полягає в тому, що через культуру людина краще пізнає себе, навколишній світ і суспільство. Накопичена для цього людством сума знань закріплюється у праці, трудових навичках, звичаях, правилах тощо. Таким чином, засвоєння культури сприяє і формуванню ціннісної орієнтації людини;

4) функція інформаційна й акумуляції також мають важливе значення для людства, яке потребує, щоб знання і духовний досвід зберігалися і передавалися від покоління до покоління;

5) комунікативна функція пов’язана з тим, що культура виступає як засіб спілкування людей, передачі досвіду, обміну інформацією, матеріальними цінностями і т.д. Виконанню цих завдань сприяє мова, засоби зв’язку, преса, кіно, радіо, телебачення тощо;

6) репродуктивна й креативна, тобто дослідження того, як в історико-культурному процесі відтворилися традиційні і з’явилися нові моральні й естетичні цінності.

4. Принципом аналізу явищ культури є принцип історизму, суть якого полягає у вивченні кожного явища у процесі його становлення та розвитку у конкретних історичних умовах і взаємозв’язках. Реалізація принципу історизму потребує використання методики дослідження явищ культури.

До таких конкретних методів дослідження належить:

· Порівняльно-історичний метод, компонентами якого є діахронний (використовується при історичному зіставленні різних за жанром хронологічних джерел) і синхронний (конкретна проблема розглядається не в історичному, а у змістовному зіставленні, незалежно від хронологічних рамок);

· Метод структурно-функціонального аналізу, коли досліджуваний об’єкт умовно розкладається на складові частини, визначається співвідношення між ними, правила їх об’єднання у групи і вивчення стійких моделей (так званих парадигм). За допомогою цього методу виділяється як саме поняття культура, так і її структурні компоненти.

· Метод системного аналізу, який розглядає всі компоненти культури як взаємодію її складових частин, на основі якої виростають нові якості культури. Метод системного аналізу тісно пов’язаний з вивченням типологічного підходу до явищ культури, коли незалежно від хронологічних рамок вирізняються особливості культури, властиві різним регіонам;

· Методи конкретних наук (соціології, демографії, біології, математики, психології тощо).

Дата добавления: 2014-01-07