Німецька класична філософія

Ф-я французького Просвітництва: примат розуму.

В історію 17 ст. ввійшло як епоха Просвітництва. Її батьківщиною стала Англія, потім Фр., Герм., Росія. Девіз епохи: все повинне постати перед судом розуму. Розвиток н-ки, яка стає доступною широким колам мислячих людей – ось духовна атмосфера цього часу. Ф-фи Бекон, Гоббс, Декарт, Локк – родоначальники просвітницьких ідей. Вихідні пункти епохи П. – культ науки (і розуму) і прогрес людства. Всі праці мислителів П. пронизані ідеєю апології Розуму, його «светоносной» сили, яка пронизує морок і хаос. Май мужність мислити самостійно – ось дивіз просвітників. Францію 18 ст. х-є вел. кількість ідейних пошуків, наукових творчих подвигів і політ. подій. Країна почала виходити з феодального занепаду, економічної і пол.. роздрібленості, відсталості; вона вступила в п-д первинного капіталістичного накопичення. Просвітники переймалися поширенням просвітництва серед народних мас. Вони боролись за те, щоб в с-ві не було прірви між бідними і людьми, які потопають в розкоші. Ідеал просвітників – це принцип рівності як вимога здорового глузду. Французькі просвітники: Вольтер (Марі Франсуа Аруе) (1694-1778), Ж.Ж.Руссо (1712-1778), Д.Дідро (1713-1784), К.А.Гельвецій, Поль Гольбах (1723- 1789).

І.Кант (1724-1804) – титан думки, саме з нього починається ф-я Новітнього часу.

В ф-ї К. трансцендентальний метод (від лат. трансенденс – той, що виходить за межі) – апріорні пізнавальні форми, які організують емпіричне пізнання; трансцендентальна філософія Канта вивчає перехід в систему знань,точніше - конструювання нашою пізнавальною можливістю умов досвіду. Трансцендентне (розрізнювати від трансцендентального) – це предмет, «запредельний» стосовно світу явищ і недоступний теоретичному пізнанню; це ніби темна для нас безодня буття. (Рекомендована книга про К.: Гулига А. Кант. – М., 1977).

Кант говорив: «Я вчу не філософії, а філософуванню. «Вчитися філософії» - означає оволодіти суб’єктивним боком чийогось розуму; «вчитися філософувати» - означає надавати своїм знанням об’єктивний характер, оволодівати здатністю оцінювати чужі погляди».

Сфера філософії:

1) Що я повинен знати? (метафізика);

2) Що я повинен робити? (мораль);

3) На що я смію сподіватися? (релігія);

4) Що таке людина? (антропологія).

Критична філософія: «не перемогти, а примирити», «розмірковуй без упередження». Кантівське спростування ідеалізму: ідеалізм робить існування предметів поза нами або сумнівним (Декарт), або неможливим (Берклі). Доказ того, що існує окрім нас ще зовнішній світ, полягає в доведенні того, що навіть наш внутрішній досвід («я існую») можливий лише при існуванні зовнішнього досвіду.

Вплив пієтизму (оновленого протестантизму, Я.Бьоме: центр релігії – на внутрішньому переконанні і особистій поведінці) погляди Канта. «Я прагну підкорити речі собі, а не себе речам»; «Не піддавайся біді, а йди їй сміливо назустріч».

І.Г.Фіхте (1762-1814) – трансцендентальний ідеалізм, праця «О понятии накоучения (о философии)». Першопринцип філософії Фіхте – в самосвідомості людини: «Я» - треба реалізувати себе через тотожність з абсолютним «Я». Л-на стає людиною через діяльність; л-на повинна бути активна. Тільки мораль робить нас людьми. «Яка людина, така і її філософія».

Фрідріх Шелінг (1775-1854) - об'єктивний ідеалізм. Художнє мислення ф-фа: 8 ф-х систем, жодна не завершена. Вчення поділяється на ф-ю тотожності і ф-ю міфології і одкровення. Ф-я тотожності: принцип тотожності мислення і буття (Декарт, Бекон). У Канта мислення і буття не тотожні (про світ знає лише Бог; антиномії). Форми абсолютного знання: наука (як поезія), релігія, мистецтво (найглибша форма людської свідомості). Світ приречений: він виник і загине: жити – це померти. Л-на свободна; від самого народження л-на має право обирати, чи варте життя того, щоб жити в цьому світі.

В цю епоху гостро постала проблема в філософії: як втілити ідеал в реальність?

Гегель критикує Канта за категоричний імператив: як він буде реалізований в реальності? Кант не бачив можливості втілити ідеал в реальність. За Фіхте, таке втілення можливе лише в далекому майбутньому. Гегель вважав, що Шелінг почав свою філософію «вибухом»: прагнув підняти емпіричний людський розум до філософського розуму, для якого мислення і буття тотожні. Гегель: «філософом треба народитися», проте не заперечував того, що потрібно довести свідомість індивіда до рівня філософського мислення.

Г.В.Ф.Гегель (1770-1831) – абсолютний ідеалізм (і мислення, і буття є продуктом єдиного начала – Абсолюта). Гегель – універсальний філософ: в нього широта пізнання Арістотеля, синтетичний розум Платона, критичність мислення. Праця «Феноменологія духу»: весь світ – це історія, це ступені розгортання (сходження) єдиної історичної реальності (Світового духу). Г. прагнув розкрити шляхи досягнення істини (тотожність мислення і буття). Отже, розум у Г. - як надіндивідуальне всесвітньо-історичне начало, яке здійснюється в і-ї як розвиток світового духу (абсол.ідеї). «Хитрість розуму». Історія – логічний процес, реалізація логіки: панлогізм Гегеля – (від гр.. пан – все і логос – думка, слово). Мета світової і-ї – в пізнанні світовим духом самого себе. Роль людської праці: лише шляхом праці л-на створює засоби для задоволення своїх потреб, так виникають економічна с-ма і відносини. Ф-я і-ї у Г. – принципи історизму, об’єктивності (закономірності), монізму.

Бог ---------- логіка - це зображення Бога, смислова структура буття;

Природа --------- філософія природи – це 2-й об’єкт реальності;

Людина -------- філософія духу: сутність л-ни – дух.

Критикував Канта: «Хоче навчитися плавати, не залазячи у воду» - Канту не вдалося повністю відсторонитися від процесу пізнання.

Гегель: «Я говорю всегда – стремитесь к солнцу, друзья, чтоб скоро поспело счастье человеческого рода».

Л.Фоєрбах (1804-1872) – пройшов шлях від учня Гегеля до його критика. Атропологічний матеріалізм: «Не Бог створив людину, а л-на створила Бога». Робота «Думки про смерть і безсмертя» - заперечення ідеї безсмерті душі, критика релігії та християнства. Але це лише на перший погляд. Якщо розглядати вчення Ф. глибше, стає помітним, що автор виступає за справжню, живу особистість, тобто за цінність земного життя людини («нова релігія»). Його вченням захопл. Маркс і Енгельс.

Ф-ф потерпав від гонінь, жив самотньо. Займався історією філософії («До історії філософії Гегеля»). Матеріалістична антропологія Ф.: «Сутність хр-ва», «Основні засади філософії майбутнього»…). За Ф., філософія Гегеля є останньою схованкою теології. Зміст теологічності попередньої філософії полягає у розщепленні л-ни на дві частини: трансцендентну (нескінченну, божественну) та іманентну (кінцеву)…У результаті – «стара» філософія породжує світ привидів. Тобто світ абстрагованих від л-ни і природи сутностей: «сутність природи покладається поза природою, сутність л-ни поза людиною», які поступово перетворюють л-ну на істоту відчужену від самої себе. Весь процес генези попередньої філософії є процесом хибної настанови на тлумачення всього кінцевого і одиничного через нескінченне і загальне. Тому началом нової філософії має стати не абсолютне (Бог), а саме кінцеве, реальне, яке окреслюється поняттям «людина». Отже, у Ф. вихідна теза нової філософії: «суб’єктивне джерело розвитку філософії (л-на) є також її об’єктивним ходом та джерелом». Така філософія заперечує раціоналізм, містицизм, пантеїзм, персоналізм, атеїзм і теїзм.

Таке розуміння філософії викликало в науковому світі неоднозначні оцінки. Сучасні історики філософії вважають, що вся філософія Фоєрбаха є етапом логічного завершення класичного німецького ідеалізму і народження нових проблем і нового філософського дискурсу.

Нім. класична ф-я – це значуще досягнення в сфері ф-ї. Весь п-д розвитку цієї ф-ї постає як цілісний процес, що включає в себе взаємодію і протиборство різноманітних концепцій, а також їх взаємовплив.

Лекція 5.

Тема: Західна ф-я кінця 19-20 сторіч.

Зміст.

1. Загальна характеристика філософії 19 ст.

2. Панорама філософської думки 20 ст.

Дата добавления: 2014-01-07