Духовна культура давніх слов'ян – СРС

На сучасному етапі розвитку історичної науки суть духовної культури давніх слов'ян-праукраїнців всебічно розглянуто д.і.н. Д.Н. Козаком. М.І.Костомаров розглядав язичництво як обожнення природи, визнання мислячої сили за предметами та явищами довкілля, поклоніння сонцю, небу, воді та землі, вітру, деревам, птахам, каменю, вогню тощо. Потойбічний світ вважався слов'янам-язичникам продовженням земного життя.

А дослідники Г. Ловм'янський та А. Нідерле вважали, що основою слов'янського язичництва була демонологія – культи предків і природи. В українців, як і в інших слов'янських народів, до прийняття християнства існувала величезна кількість богів і божеств. На жаль, до нас не дійшло майже ніяких міфів про родоводи богів, за винятком окремих повідомлень, таких як: "вітри - Стрибожі внуки", або "Сонце ж цар, син Сварога, він же Даждьбог". Важливу інформацію з цієї проблеми ми черпаємо з "Велесової книги", знайденої в 1919 році, а оприлюдненої лише в 1954 році.

Ця безцінна літературна пам'ятка, текст якої написаний на дерев'яних дощечках, доносить до нас конкретне уявлення про життя і вірування українців у дохристиянський період (з XII ст. до н. е. - до IX ст. н. е.).
Характерною особливістю української міфології є пантеїзм – вчення, за яким Бог ототожнюється з природою.

В українській релігійній міфології існує своєрідна ієрархія богів:

Род - один із богів, який залишився в пам'яті українського народу найдовше. Вірогідно культ Рода розвинувся ще в епоху бронзового віку (ІІ тис. до н.е.), тобто за часів патріархату. Вважалося, що Род був Богом над іншими богами. Він живе на небі, їздить на хмарах, дарує життя людям, звірям, птахам, дарує дощ.

Із культом Рода тісно переплітається культ жіночого божества – Рожаниці. Нема сумніву, що цей культ виник ще за часів Трипільської культури. Він символізував образ жінки, Матері-Рожаниці. Тому для своїх ритуалів та обрядів трипільці обрали скульптурне зображення жінки. Давні слов'яни приносили жертви Роду та Рожаниці у вигляді хліба, сиру, меду, каші (куті). Перед вживанням ритуальної їжі – куті, на Різдво (Родздво) батько кидав першу ложку вгору, у святий куток – покуть. Цей звичай в Україні побутує й досі. Батько родини таким чином ототожнювався зі служителем культу.

Сварог – батько українського Олімпу, прабог, володар світу. Ім'я Сварог походить від давньоіндійського «сварга», що означає «небо, вхід у небо». Від Сварога, Бога світла і небесного вогню, походять інші боги – Сварожичі. Хоча зображення Сварога до цього часу не знайдено, все ж є підстави вважати, що його символами є окремі форми різнобічних хрестів, які присутні на вишивках, писанках та керамічних виробах. Вони є і на фресках Софіївського собору в Києві.

Дажбог (Даждьбог). Даждь – "дай" і бог – близько до "багатства". Як син Сварога - Дажбог цілком пов’язаний із небом та сонцем, він є також і богом земного достатку, що символізується гарним врожаєм жита і пшениці. Найбільше звернень до Дажбога було пов’язано з хліборобськими обрядами. Дажбогу поклонялися і його вшановували подніпровські слов'янські племена – поляни. До наших днів у новорічних обрядах дожив Бог життя – Дідух. Це Дух поля, живий дух. Останній сніп жита, який заносили до хати, вважали священним, використовуючи його як обрядовий символ. На новий рік Дідуха обмолочували і це зерно першим висівали весною: "випускали Духа поля на землю". Пізніше символом Дажбога стала квітка соняшника, яка реагує на рух сонця по небосхилу, повертаючи за ним свою голівку.

Дата добавления: 2014-01-07