Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Механічний рух населення




Природний рух населення деяких країн світу на кінець ХХ – початок ХХІ ст. (на 1000 чоловік).

Країна Кількість народжених Кількість померлих Природний приріст
Україна 9,1 15,2 -6,1
Росія 9,3 14,7 -5,4
Латвія 9,5 15,9 -7,4
Німеччина 9,3 10,7 -1,7
Угорщина 11,3 14,4 -3,1
Великобританія 12,9 10,7 2,2
Італія 9,3 9,5 -0,2
США 15,3 8,8 6,5
Японія 9,9 7,0 2,9
Бразилія 20,8 6,9 13,3
Нігерія 45,4 15,4 30,0
Сомалі 50,2 18,5 31,7
Індія 28,5 9,6 18,9
Китай 17,8 6,5 11,3

Механічний рух населення (міграція) — процес зміни постійного місця мешкання індивідів або соціальних груп, що виражається в переміщенні в інший регіон, географічний район або країну. В демографії міграція розглядається як складова частина процесу «відтворення населення», як «механічний рух населення».

При дослідженні міграції, як і будь-яких інших демографічних явищ, важливо знати їхні кількісні характеристики. Для населення будь-якої території (країни, району, міста та ін.) міграція поділяється на вибуття за її межі і на прибуття ззовні.

Різниця між числом прибуттів і вибуттів за певний період складає сальдо міграції (нетто-міграцію, або чисту міграцію), сума ж вибуттів і прибуттів дає показник обсягу міграції (валову міграцію, брутто-міграцію).

Число вибуттів, прибуттів, нетто- і брутто- міграції можна виразити в абсолютних числах, що дозволять наочно представити міграційну картину, однак не покажуть інтенсивності міграції, що залежить також від загальної чисельності населення, у якому відбуваються міграції. Інтенсивність міграції виражається відносними показниками – коефіцієнтами інтенсивності міграції. Звичайно обчислюють:

- коефіцієнт прибуття (Кп) – що визначають як відношення прибулих до загальної чисельності населення;

- коефіцієнт вибуття (Кв) – що визначають як відношення вибулих до загальної чисельності населення;

- відносне сальдо міграції(Кс) – що визначають як відношення різниці прибулих і вибулих до загальної чисельності населення.

Існує ще загальний коефіцієнт рухливості р), що визначають як відношення суми всіх міграційних переміщень (вибуттів і прибуттів) до загальної чисельності населення:

При аналізі міграційних процесів часто виникає необхідність у розчленовуванні міграції на окремі частини. Міграцію звичайно поділяють на міграційні потоки, тобто на групи мігрантів, що мають спільні території вибуття або прибуття, а також на міграційні когортисукупності людей, об'єднаних загальним періодом міграції, враховують мігрантів і за порядковим номером їхньої міграції (тобто скільки разів вони переміщалися з місця на місце).



Не менш важливе значення має вивчення складу мігрантів — за статтю і віком, соціальною приналежністю, національністю та ін., оскільки міграційна рухливість різних груп населення досить різнорідна. Особливості складу мігрантів можуть приводити до істотних зрушень у структурі населення у місцях вибуття і в районах прибуття.

Міграційна рухливість пов'язана з певними подіями життєвого циклу людини, наприклад, закінченням навчального закладу, початком або завершенням трудової діяльності, службою в армії тощо. Демографічний цикл — укладання шлюбу, народження дітей, припинення шлюбу та інші події — становить важливу частину життєвого циклу. Тому демографічні параметри — статевовікова структура, шлюбний стан, кількість дітей у сім'ї та їх вік і низка інших — помітно впливають на міграційні процеси й є одним з істотних критеріїв виокремлення груп населення при вивченні міграцій.

Рухливість різних груп населення, як вже зазначалося, не є однаковою. Міграцію, що розглядають з точки зору диференціації показників її інтенсивності за різними групами населення, називають диференційною міграцією. Її вивчення дає розуміння тих відмінностей, якими позначені міграційні взаємодії населення різних регіонів, окремих соціально-професійних, етнічних, вікових та інших груп. При вивченні диференційної міграції так само, як і при дослідженні природного руху населення, в першу чергу вивчають відмінності у вікових групах населення. Вікові групи істотно розрізняються за рівнем міграційної рухливості, а за решти однакових умов рухливість усього населення тим вища, чим вища у ньому частка найрухливіших вікових груп. Вікова ж структура населення за нормальних обставин визначена режимом його відтворення. Таким чином, вплив через вікову структуру – один з аспектів впливу відтворення населення на міграційну рухливість.

Розрізняють показники міграційної рухливості й залежно від статі. Перевага чоловіків серед мігрантів виявляється у багатьох країнах, але це не є універсальним правилом, і в окремих країнах у різні часи в міграційних потоках спостерігали підвищену питому вагу жінок. В Європі, наприклад, у минулому серед мігрантів переважали жінки, що дало підстави англійському досліднику XIX сторіччя Е. Рейвенстайну сформулювати емпіричні закони міграції, один з яких стверджував, що жінки більш схильні до міграцій, ніж чоловіки.

Рухливість населення залежить і від шлюбного стану, і від кількості дітей у сім'ї, хоча ці залежності не є такими однобічними, як, наприклад, зв'язок інтенсивності міграцій з віком. Не тільки міграційна рухливість може залежати від кількості дітей у сім'ї, але й кількість дітей, у свою чергу, може визначатися рівнем рухливості: часті переїзди сімей призводять, як правило, до відкладання народжувань, а зрештою й до зменшення їхньої кількості.

Міграційна рухливість впливає на інтенсивність процесів відтворення як відкритого, так і закритого населення. У відкритому населенні міграції безпосередньо змінюють його чисельність і склад. Особливо важливе значення мають зміни статевовікової структури. Якщо серед мігрантів переважають чоловіки й спостерігається підвищена частка молодших груп працездатного віку (від 16 до 30 років), то це призводить до фемінізації населення та його постаріння у районах вибуття мігрантів і надмірної частки молодих чоловіків у районах вселення. Багаторічна міграція сільської молоді в міста України супроводжувалася протилежним ефектом. Уже у 1970 році у сільській місцевості був відзначений дефіцит жінок, обмежений рамками молодіжного контингенту (15—24 роки). Водночас у місті спостерігався надлишок жінок в усіх групах віком понад 15 років.

Зумовлена міграціями диспропорція статей ускладнює укладання шлюбів, що, у свою чергу, справляє вплив на інтенсивність процесу народжуваності як у місцях вибуття, так і у місцях уселення. У зв'язку з прискоренням постаріння населення у районах вибуття в них зростає смертність.

Для того, щоб мати уяву про інтенсивність міграції визначеної групи населення (наприклад, етнічної), застосовують часткові коефіцієнти міграції, що обчислюють як відношення обсягу міграції певної групи до чисельності цієї групи. При тимчасових і територіальних зіставленнях користуються індексом відносної інтенсивності міграції, який одержують як відношення часткового коефіцієнта інтенсивності міграції відповідної групи до загального коефіцієнта інтенсивності міграції.

Значно глибший опис процесу міграції дають таблиці рухливості, які будують за тими ж принципами, що й усі демографічні таблиці. Такі таблиці бувають двох типів — чисті і комбіновані. Таблиці містять когорту тих, хто ніколи не мігрував, чисельність яких зменшується під впливом ймовірності міграції у певному віці, ймовірності зміни стану та рубрику кількостей мігрантів того чи іншого віку.

Всі міграції в своєму розвитку проходять три стадії:

- потенційну міграцію – тут діють головним чином психологічні чинники, тобто людина знаходиться у стані прийняття рішення про переїзд. Регулятори (фактори ), що контролюють міграції, тобто впливають на розміри, направлення, відстані та особливості міграційного руху, відомі такі:

· відстань від місця еміграції до місця імміграції;

· інформація про умови і пункти міграцій;

· рівень активності (привабливості) територій.

Враховуючи сучасні транспортні можливості і розвиток засобів зв'язку, комп'ютерної мережі, інформація для громадян різних країн про умови і пункти потенційної міграції у сучасному світі не є першочерговою проблемою. Зараз провідну роль у формуванні міграційних потоків відіграє фактор активності територій, під яким розуміють економічну, екологічну, політичну, законодавчу ситуацію в країні, наявність відповідних для мігрантів національних, культурних, релігійних, родинних, чи інших зв'язків, тощо.

- власне міграцію, ця стадія міграції може тривати від декількох годин до декількох місяців — сам переїзд до нового місця мешкання;

- адаптацію – пристосування мігрантів до умов нової території. У вітчизняній літературі більш поширеним є термін приживаність новоселів. Термін «приживаність» з'явився наприкінці XIX — на початку XX сторіччя й пов'язаний з російським переселенським рухом.

Приживаність новоселів — це адаптація мігрантів до різних компонентів умов та способу життя населення в районах уселення. Часом вона завершується швидко, особливо якщо відмінності в умовах та способі життя у місцях виходу та районах уселення незначні або в останніх кращі, ніж у перших; в іншому разі — це доволі тривалий процес. У низці випадків він триває й після того, як новосел стає старожилом. Це пояснюється тим, що приживаність, крім адаптації переселенців до умов та способу життя у місцях уселення, має й інший бік — пристосування цих умов до потреб самих переселенців. Пристосування матеріальних умов до своїх потреб переселенська література називала в минулому «облаштуванням новоселів».

Облаштування — це процес досягнення новоселами рівня добробуту старожилів. І в дореволюційній літературі, і в літературі 20-х років XX ст. відзначалося, що для переходу новосела до складу постійного населення (старожила) потрібні 8 – 10 років. На облаштування переселенців у разі їхніх організованих переміщень держава надає позики, безповоротні грошові допомоги, здійснює оплату витрат на переїзд та перевезення майна. Допомога, що її надає держава, поширюється на житлове облаштування, придбання худоби тощо. Як правило, на облаштування необхідний час, який за тривалістю може бути більшим чи меншим, ніж час, потрібний для адаптації, без якої приживаність так само недосяжна, як і без облаштування.

Отже, і адаптація, і облаштування являють собою взаємодію суб'єктивного та об'єктивного, проте адаптація — це пристосування суб'єкта до об'єктивних умов довколишнього середовища, а облаштування — перебудова зовнішніх умов відповідно до потреб суб'єкта. Без поєднання цих двох процесів приживаність новоселів не може бути остаточною.

Перехід новоселів до складу постійного населення визначали за рівнем їх міграційної рухливості. Цей критерій дістав обґрунтування у вітчизняній літературі в 60—70-ті роки. Саме він свідчить, що у новоселів рівень добробуту досяг тих самих показників, що й у старожилів.

Важливу роль для визначення історичних міграцій має генографія — наука про вивчення частин геному, що піддалися мутаціям за час існування людства. В 1928 році геногеографію як окреме поняття вперше ввів в науку російський генетик, академік О.С. Серебровський (1892-1948).

Особливу увагу вчені приділили двом ланкам з інформацією, що передається: Y-ДНК з ядра клітини, що є тільки у чоловіків та передається тільки по чоловічій лінії, та мнДНК (мітохондріальна ДНК), що існує поза ядром в особливих утвореннях – мітохондріях, що виробляють енергію для клітини. МтДНК є і у жінок, і у чоловіків, але передається тільки по жіночій лінії.

Серед тисячі клаптиків ДНК генетики виявили (та продовжують виявляти) ділянки – їх називають маркерами, – що піддавались у різних популяцій людей мутаціям в різні історичні часи.

Далі вчені вичислили швидкість мутацій маркерів та місце на Землі, де вони виникли. А на даному етані розвитку науки вже кожен, чи майже кожен може знайти загального предка з іншою людиною до глибини в десятки, сотні і навіть тисячі поколінь та встановити своє походження.

Генографічні дослідження генофонду людини, як правило включають картографічний аналіз розповсюдження генетичних маркерів груп в населенні великих регіонів та детальне вивчення ряду конкретних популяцій. Проводиться експедиційне дослідження та генотипування різноманітних ДНК та класичних маркерів: мтДНК, Y-хромосом, генетико-біохімічних та інших маркерів.

З 2005 року в планетарному масштабі реалізується міжнародний проект «Генографія» (The Genographic project) – найбільший генографічний проект, що займається дослідженням змінності мтДНК та Y-хромосом населення по території Землі, з метою складання детального генетичного атласу народів світу та вивчення древніх міграцій людей. Бюджет проекту перевищує 40 мільйонів доларів США. Проект «Генографія» фінансується Географічним товариством США та рядом спонсорів.





Дата добавления: 2014-01-07; Просмотров: 986; Нарушение авторских прав?;


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:


Читайте также:



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2017) год. Не является автором материалов, а предоставляет студентам возможность бесплатного обучения и использования! Последнее добавление ‚аш ip: 54.197.130.93
Генерация страницы за: 0.089 сек.