Причини деградації земель в різних регіонах світу

Під впливом живих організмів, води і повітря на поверхневих шарах літосфери поступово утворюється найважливіша екосистема, тонка і крихка, – ґрунт, який називають «шкірою Землі». Це хранитель родючості і життя. Жменя хорошого ґрунту містить мільйони мікроорганізмів, що підтримують родючість. Аби утворився шар ґрунту завтовшки в 1 сантиметр, потрібне століття. Він може бути втрачений за один польовий сезон. За оцінками геологів, до того як люди почали займатися сільськогосподарською діяльністю, пасти худобу і розорювати землі, річки щорік зносили в Світовий океан близько 9 мільярдів тонн ґрунту. Нині цю кількість оцінюють приблизно в 25 мільярдів тонн.

За останніх 20 років світ втратив майже 200 мільйонів гектарів лісових масивів. Особливо велику екологічну загрозу являє виснаження тропічних лісів – «легенів планети» і основного джерела біологічної різноманітності планети. Там щорік вирубується або спалюється приблизно 200 тисяч квадратних кілометрів лісів, а, відповідно, значить, зникає 100 тисяч видів рослин і тварин. Особливо швидко цей процес йде в найбагатших тропічними лісами регіонах – Амазонії і Індонезії.

Одна з причин загибелі лісів в багатьох регіонах світу – кислотні дощі, головними винуватцями яких є електростанції. Викиди двоокису сірки і перенесення їх на великі відстані призводять до випадання таких дощів далеко від джерел викидів. У Австрії, на сході Канади, в Нідерландах і Швеції більше 60% сірки, випадної на їх території, потрапляють із зовнішніх джерел, а в Норвегії навіть 75%. Іншими прикладами перенесення кислот на великі відстані є випадання кислотних дощів на таких віддалених островах в Атлантичному океані як Бермудські, кислотного снігу в Арктиці. У розвинених країнах кислотні дощі викликали пошкодження значної частини лісів: у Чехословакії – 71%, в Греції і Великобританії – 64%, в Германії – 52%.

Виснаження озонового шару представляє набагато небезпечнішу реальність для всього живого на Землі, ніж падіння якого-небудь надвеликого метеориту, адже озон не допускає небезпечне випромінювання до поверхні Землі. У разі зменшення озону людству загрожує, як мінімум, спалах раку шкіри і очних захворювань. Взагалі збільшення дози ультрафіолетових променів може ослабити імунну систему людини, а заразом зменшити урожай полів, скоротити і без того вузьку базу продовольчого постачання Землі. Було встановлено, що багато озону знищується ракетними двигунами сучасних літаків, що літають на великих висотах, а також при запусках космічних кораблів і супутників.

Проблема озонового шару виникла в 1982 році, коли зонд, запущений з британської станції в Антарктиді, на висоті 25-30 км. виявив різке зниження вмісту озону. З тих пір над Антарктидою весь час реєструється озонова «діра» змінних форм і розмірів. За останніми даними вона дорівнює 24,7 мільйонам квадратних кілометрів. Пізніше така ж «діра» була виявлена над канадським арктичним архіпелагом, над Шпіцбергеном, а потім і в різних місцях Євразії, зокрема над Воронежем.

Серед інших глобальних екологічних проблем доцільно виокремити парниковий ефект та пов’язане з ним потепління клімату. Мільярди тонн вуглекислого газу щогодини потрапляють в атмосферу в результаті спалювання вугілля і нафти, природного газу і дров, мільйони тонн метану піднімаються в атмосферу від розробок газу, з рисових полів Азії викидаються туди водяна пара, фторхлорвуглець. Все це – «парникові гази». Як у парнику скляний дах і стіни пропускають сонячну радіацію, але не випускають тепло, так і вуглекислий газ і інші «парникові гази» практично прозорі для сонячних променів, але затримують довгохвильове теплове випромінювання Землі, не дають йому потрапити у космос. «Енергетичний бум» минулого століття збільшив концентрацію СО2 в атмосфері на 25% і метану на 100%. Прогноз на майбутнє (2030-2050 рр.) передбачає можливе підвищення температури на 1,5-4,5оС. До таких висновків дійшла Міжнародна конференція кліматологів в Австрії в 1988 році.

Особливо важка ситуація виникає, коли зноситься не лише ґрунтовий шар, але і материнська порода, на якій він розвивається. Тоді настає поріг безповоротного руйнування, виникає антропогенна (тобто створена людиною) пустеля.

Один з найгрізніших, глобальніших і швидкоплинних процесів сучасності – розширення запустинювання, падіння і, в самих крайніх випадках, повне знищення біологічного потенціалу Землі, що призводить до умов, аналогічних умовам природної пустелі.

Природні пустелі і напівпустелі займають більше 1/3 земної поверхні. На цих землях проживає близько 15% населення світу. Пустелі – природні утворення, що грають певну роль в загальній екологічній збалансованості ландшафтів планети. У результаті діяльності людини до останньої чверті ХХ століття з'явилося ще понад 9 мільйонів квадратних кілометрів пустель, і всього вони охопили вже 43% загальній площі суші.

У 90-х роках запустинювання стало загрожувати 3,6 мільйонам гектарів посушливих земель. Це складає 70% потенційно продуктивних посушливих земель, близько 1/6 населення світу страждає від цього процесу.

Як вважають експерти ООН, сучасні втрати продуктивних земель призведуть до того, що до середини століття світ може втратити майже 1/3 своїх орних земель. Така втрата в період безпрецедентного зростання населення і збільшення потреби в продовольстві може стати воістину згубною.

Таблиця16.

	Збезлісення	Надексплуатація	Перевипасання	С/г діяльність	Індустріалізація
Весь світ	30 %	7 %	35 %	28 %	1 %
Європа	38 %	11 %	23 %	29 %	9 %
Африка	14 %	13 %	49 %	24 %	0 %
Азія	40 %	6 %	26 %	27 %	1 %
Океанія	0 %	12 %	80 %	8 %	0 %
Південна Америка	0 %	4 %	30 %	66 %	0 %
Північна Америка	41 %	5 %	28 %	26 %	0 %
Центр. Америка	22 %	18 %	15 %	45 %	0 %

Дата добавления: 2014-01-07