Таким чином, після 1340 р. Галицько-Волинська держава припинила своє існування, а українські землі були по­ділені між сусідніми державами

Українська історіографія вважає Да­нила Галицького одним із найвидат-ніших руських князів. У надзвичайно складних умовах він зміг перетворити князівство у високорозвинену державу, яку поважали в Європі.

Після смерті Данила ситуація ускладнилася. При формальному збереженні єдності, князівство фактично розпалося і поступово втрачало колишню велич. У цей період князювали сини і онуки Данила.

Галицько-волинські князі, визнаючи формальну залежність від Золотої Орди, фактично вели самостійну зовнішню політику. Особливе місце у цій політиці відводилося Польщі, Тевтонському ордену та Литві, підтримка яких могла забезпечити незалежність від Золотої Орди.

Останнім галицько-волинським князем став Юрій II Болеслав (1325-1340 рр.). Він був україн­сько-польського походження (мати - сестра Лева II та Андрія, батько - польський князь Тройдент), був охрещений в католицькій вірі й отримав ім'я Болеслав. Коли ж з'явилася можливість зайняти галицько-волинський престол, Болеслав перейшов у православну віру і взяв ім'я Юрій. З його кандидатурою погодилися і бояри, і татари.

Юрій II Болеслав, вихований на західній культурі, здійснював прозахідну політику: сприяв переселенню німців і поляків в укра­їнські землі, лояльно ставився до католиц­тва і його поширення в Україні. Невдоволені бояри отруїли князя. Смерть Юрія II була трагедією для України: він не мав спадкоємців, і престол перейшов до його зятя -литовського князя Любарта.

Галицько-Волинське князівство опини­лося в складі Великого князівства Литов­ського. Боротьбу за українські землі роз­почав і польський король Казимір Великий, захопивши у 1349 р. частину Галичини. У цю боротьбу вступила і Угорщина, яка володіла Галичиною з 1370 по 1386 рік.

Значення Галицько-Волинського князівства

ü Це друга велика держава в україн­ських землях після Київської Русі, спадко­ємиця Київської Русі, що продовжила її культурні традиції.

ü Забезпечила високий рівень економіч­ного та духовно-культурпого розвитку українських земель.

ü Своєю орієнтацією на Захід відкрила доступ в українські землі західноєвропей­ським культурним впливам.

Завдання і запитання

1. За яких обставин утворилося Галицько-Волинське князівство?;

2. Охарактеризуйте роль Данила Галицького в історії;

3. Хто був останнім князем Галицько-Волинського князівства;

4. Визначте історичне значення Галицько-Волинського князівства.

Література

1. Бойко О.Д. Історія України. – К.: Академія, 2001;

2. Борисенко В. Курс української історії. К.: 1997;

3. Брайчевський М. Конспект історії України. - К.: 1994.

Тема 6. Українські землі під владою Литви та Польщі (ХІV – перша половина ХVІІ століття).

Утворення Великого князівства Литовського

Литовське князівство утворилося в XIII ст. У XIV ст., за князя Гедиміна (1316-1341 рр.) та його синів Любарта і Ольгерда (1345-1377 рр.) Литва здобула більшу частину білоруських, українських, частину російських земель. Так утворилося Велике князівство Литов­ське, у складі якого руські землі становили 9/10 території.

Причини швидкого підпорядкування Литвою руських земель

Ø Руські землі були ослаблені золотоординським ігом, що поклало початок просу­ванню литовців на Русь і сприяло їх успіху.

Ø Населення руських земель віддавало пере­вагу Литві перед Ордою, у протистоянні між цими державами виступало на боці Литви. У більшості випадків місцеві князі і боярство добровільно визнавали владу Литви.

Ø Успішним діям Литви сприяло ослаблення Орди і її розкол на ворогуючі частини внаслі­док феодальних усобиць 1360-1370-х рр.

Литовські князі, щоб забезпечити управ­ління величезними завойованими терито­ріями, майже не втручалися у життя україн­ських земель. "Старого не змінюємо, а нового не запроваджуємо " - таким був принцип їх правління.

Литва не змінила адміністративно-тери­торіального устрою українських земель. На чолі удільних князівств замість Рюриковичів були поставлені переважно представники литовської династії Гедиміновичів (сини і племінники Ольгерда).

У невеликих князівствах влада нале­жала місцевим українським князям. Удільні князі перебували у васальній залежності від великого литовського князя, несли війсь­кову службу, сплачували данину. Повно­важення удільних князів на місцях були досить великими, удільні князівства являли собою справжні автономні утворення.

Литва потрапила під великий культур­ний вплив своїх слов'янських підданих - литовські князі прийняли православну віру, вживали староруську мову, складали зако­ни на основі "Руської правди". Литовські роди зливалися з руською знаттю. Уряд Ве­ликого князівства Литовського не пере­шкоджав місцевому населенню у збере­женні і розвитку національних особливос­тей. У зв'язку з цим багато істориків нази­вають Велике князівство Литовське литов­сько-руським.

Зміна політичного курсу Литви

Як Ви розумієте, автономія українських князівств посилювала сепаратистські тен­денції, відкривала перспективи виходу князівств з-під влади литовського центру. Щоб не допустити цього, Литовський уряд у другій пол. XV ст. взяв курс на ліквідацію удільних князівств. Вони перетворювалися на звичайні провінції (воєводства) на чолі з намісниками, що призначалися великим Литовським князем.

Так, у 1471 році було ліквідоване Київське князівство.

Дата добавления: 2014-01-07