Таким чином, українська нація форму­валася як аграрна нація. Це пояснюється не стільки психологічними факторами, скільки політикою національного гноблення з боку імперій

Діяльність Кирило-Мефодіївського то­вариства була першою спробою українсь­кої інтелігенції перейти від культурного до політичного етапу боротьби за націо­нальне визволення України.

Т.Г.Шевченко - ідейний натхненник українського відродження

Видатну роль у національному відро­дженні відіграв поет, художник, мислитель Т.Г.Шевченко, який мав найбіль­ший вплив на українців. З виходом у 1840 р. " Кобзаря " за українською мовою остаточно утверджується статус літературної. Своєю творчою та громадською діяльністю Т.Шевченко про­будив національну свідомість українців, сприяв розгортанню ними боротьби за своє соціальне і національне визволення.

Західна Україна Початок культурного відродження

Зачинателі національного відродження в Західній Україні вийшли із середовища греко-католицького духовенства. У1816 р. священик Іван Могильницький заснував у м. Перемишлі " Клерикальне товариство " з метою розповсюдження релігійних текстів українською мовою. І.Могильницький створив "Граматику" української мови, довів, що українська мова є рівноправною слов'янською мовою, а не діалектом ро­сійської чи польської мов.

У 30-і рр. XIX ст. центр діяльності, спря­мованої на пробудження національної сві­домості західних українців, переміщується до Львова, де з 1833 по 1837 рр. діяв куль­турно-освітній гурток " Руська трійця ". Його засновниками були студенти Львів­ського університету Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич, Яків Головацький. За мету вони ставили боротьбу проти національно­го гноблення, висту­пали за поширення знань про українську історію, традиції, пе­ретворення україн­ської мови на літера­турну. У1837 р. гур­ток видав альманах " Русалка Дністро­вая ", майже весь ти­раж якого був конфіскований. “Руська трійця” започаткувала ідею нерозривної єдності всіх українських земель, незалежно від їх перебування у складі Австрійської чи Російської імперій.

Ці перші культурно-освітні організації сприяли зростанню національної свідо­мості українців, активізації національ­них процесів.

Вплив революції 1848 р.

Значним поштовхом до розгортання ви­звольного руху стала революція 1848-1849рр., яка охопила Австрійську імперію. Центром революційних подій у західноукраїнських землях був Львів. Тут у травні 1848 р. укра­їнська інтелігенція та уніатське духовен­ство створили першу в Західній Україні українську політичну організацію - Голов­ну Руську Раду на чолі з єпископом Якимовичем. Рада вимагала утворення україн­ської автономії в Східній Галичині, що при­звело до конфлікту з поляками, які не хотіли визнавати за українцями права на цей регі­он, вважаючи всю Галичину польською. Для сприяння розвитку української культу­ри Рада утворила культурно-освітню організацію - " Галицько-Руська матиця ".

У листопаді 1848 р. відбулося збройне повстання у Львові з вимогою утворення української автономії. Революційним ру­хом були охоплені Буковина і Закарпаття. Характерною особливістю національ­ного відродження в Галичині була політизація, що виявлялась у поєднанні як суто національних, так і політичних вимог, створенні нових організацій, діяльність яких спрямовувалась на задоволення на­ціонально-політичних потреб українсько­го народу.

Основні підсумки революції:

v Ліквідація в Австрійській імперії крі­посного права, проголошення конститу-ційного правління та громадянських прав;

v Було покладено початок політичній боротьбі населення Західної України за своє національне і соціальне визволення.

Запитання і завдання

1. В чому полягають особливості економічного розвитку Наддніпрянщини і Західної України в першій половині ХІХ століття;

2. Як на розвитку української економіки позначилася криза феодально-кріпосницької системи в Російській та Австрійській імперіях;

3. В чому полягає відмінність соціально-політичного життя Наддніпрянщини і Західної України в перщій половині ХІХ століття. Чому? Обґрунтуйте відповідь;

4. Проаналізуйте бачення ролі й місця України в документах Кирило-Мефодіївського товариства.

Література

1. Бойко О.Д. Історія України. – К.: Академія, 2001;

2. Борисенко В. Курс української історії. К.: 1997;

3. Брайчевський М. Конспект історії України. - К.: 1994;

4. Брайчевський М. Вступ до історичної науки. Навчальний посібник. – К.: 1995;

5. Історія України / За ред. Ю.Зайцева. - Львів,: 1996;

6. Історія України. Навчальний посібник / За ред. Б.М.Лановика. – К.: 1999.

Тема 15Українські землі в другій половині ХІХ ст.

У XIX ст. в Російській та Австрійській імперіях склалася криза феодально-кріпосницької системи. Усвідомлен­ня цієї кризи змусило як російський, так і австрійський уряди ліквідувати кріпосне право та реформувати державний устрій. В Австрійській імперії реформи були здійснені в 1848-1849 рр., в Росії - в 60-70-рр. ХІХ ст. Реформи, незважаючи на їх обмеженість, мали епохальне значення: вони створили чудові умови для прискореного капіталіс­тичного розвитку України.

Наддніпрянська Україна Індустріалізація економіки

v Упродовж 60-80-х рр. ХІХ ст. завер­шився промисловий переворот, тобто пере­хід від мануфактур до заводів і фабрик.

v Особливо швидкими темпами розвива­лися вугільна, залізорудна і металургійна промисловість, зосереджена в Донецько-криворізькому басейні. На кін. ХІХ ст. Україна перетворилася на вугільно-металургійну базу Росії.

v Нарощували виробництво традиційні для України галузі промисловості по пере­робці сільськогосподарської продукції - цук­рова, винокурна, мукомельна.

v Машинобудування розвивалося повіль­но. Винятком було виробництво сільсько­господарських машин - їх в Україні вироб­лялося більше половини від тих, що вироб­лялися в Росії;

v Промисловому розвитку сприяло бурх­ливе будівництво залізниць. Загальна про­тяжність залізниць в Україні становила на кін. XIX ст. 1/5 залізничної мережі Росії.

v Велику роль у промисловості, особли­во важкій, відігравав іноземний капітал - передусім німецький, англійський, фран­цузький, бельгійський. У 1900 р. його частка в Україні досягала 80-90%.

v Йшов процес зростання міст. Якщо до ре­форми 1861р. лише Одеса мала понад 100 тис. жителів, то на кін. XIX ст. було вже чотири великих міста: Одеса (більше 400 тис), Київ (250 тис), Харків (175 тис), Катеринослав (115 тис). У цих містах було сконцентро­вано 35% усього міського населення.

Не дивлячись на швидкий процес інду­стріалізації, в Україні переважало сільське господарство. Капіталізація сільського господарства йшла двома шляхами:

Ø пруським, при якому відбувався повіль­ний перехід поміщицьких землеволодінь до капіталістичних способів господа­рювання (застосування вільнонайманої праці, машин, добрив). Цей шлях пере­важав на Правобережній Україні;

Ø американським, при якому йшов процес утворення фермерських індивідуаль­них господарств, які використовували найману працю і постачали продукцію на ринок. Фермерські господарства пе­реважали на півдні.

Всього ж на кін. ХІХ ст. сільська буржуазія становила біля 25% сільського населення і зосе­реджувала в своїх руках 40% селянських земель. Перехід на капіталістичну систему го­сподарювання сприяв піднесенню сільсько­господарського виробництва. На кін. ХІХ ст. Україна давала 43% світового врожаю яч­меню, 20% - пшениці, 10% - кукурудзи. Але в самій Україні, яка мала статус "європей­ської житниці", українець в середньому спо­живав хліба менше, ніж жителі розвинутих європейських країн.

Таким чином, Наддніпрянська Україна бу­ла одним із найбільш розвинутих аграрних та індустріальних районів Російської імперії. Але при цьому її розвиток мав ряд особливостей:

v по-перше, лише 15% підприємств Ук­раїни виготовляли готову продукцію, а всі інші постачали сировину для виготовлення такої продукції в Росії;

v по-друге, розвиток української еконо­міки базувався не на місцевому національ­ному капіталі, а капіталі, що надходив ззов­ні - з-за кордону і з Росії. Більша частина прибутків іноземців вивозилася. Україна позбавлялася потенційних прибутків і підпорядковувалася інтере­сам іноземного капіталу.

Західна Україна

ü Політика Австро-Угорщини була спря­мована на те, щоб закріпити за Західною Україною статус аграрно-сировинного при­датку до розвинутих провінцій імперії.

ü Господарство Західної України було аграрним. Зміни в сільському господарс-тві відбувалися повільно, воно розвивалося переважно пруським шляхом. Кількість сільської буржуазії становила 11% в Гали­чині та 8% - на Буковині.

ü Промисловість хоч і зробила значний крок вперед, проте залишалася відсталою, темпи її розвитку були надзвичайно низь­кими. Важкої промисло-вості майже не існу­вало, машинобудування було розвинено слабко. Провідними галузями були нафто­добувна промисловість (на поч. XX ст. давала 5% світового видобутку нафти), деревообробні галузі (наявність великих масивів лісу) та харчова промисловість.

ü У промисловості домінував іноземний капітал - австрійський, німецький, англій­ський, французький.

ü Повільно йшов процес зростання міст. Найбільшим містом був Львів, де чисельність населення в другій половині ХІХ століття зросла в три рази (до 200 тис. чол.)

ü Порівняно з Наддніпрянщиною, економі­ка Західної України була відсталою і носила яскраво виражений колоніальний характер.

Соціальні зміни в Україні другої пол. ХІХ століття

o У другій пол. XIX ст. різко зросла чисель­ність населення. Населення Наддніпрянської України збільшилося за цей час із 13,4 до 23,4 млн. чол. і Західної України - із 3,9 до 5,9 млн. чол. Причому, збільшення населення відбулося не тільки за рахунок природного приросту, а й за рахунок переселення в Україну представників інших національностей, що заохочувалося уря­дами Росії та Австро-Угорщини.

o Індустріалізація не призвела до формуван­ня в Україні структури індустріального сус­пільства. Українське суспільство залишалося аграрним. Селянство складало приблизно 74% населення Наддніпрянської і приблизно 90% населення Західної України.

o В умовах розвитку капіталізму йшов процес розшарування селян. Майже по-ловина селян по всій Україні були бід­няками (від 3 до 5 десятин на господарство). Як наслідок, на селі зростала соціальна на­пруженість, конфліктність.

o Зростання чисельності населення загост­рило проблему малоземелля. У зв'язку з цим, з кін. XIX ст. почалося переселення се­лян Наддніпрянщини на Далекий Схід і масова еміграція західноукраїнських селян до Канади, США, Бразилії, Аргентини.

o Капіталізація економіки обумовила зрос­тання робітничого класу і буржуазії. Особ­ливістю цих класів був їх багатонаціональний склад. Серед кваліфікованих робітників переважали росіяни, а в Галичині - поляки. У промисловості переважала іноземна буржуазія, в торгівлі - єврейська. Українська буржуазія зосередила в своїх руках переважно харчову промисловість. Умови праці робітників були надзвичайно важкими, що призвело до загострення антагонізму між робітниками і підприємцями, до поширення серед робітників соціалістичних, анархічних і комуністичних ідей.

o Відбулися зміни в етнічному складі на­селення України. Протягом XIX ст. питома вага українців скоротилася з 90% до 80%. Зросли національні меншини (за рахунок природного приросту і переселенців), перш за все, росіяни, євреї. Українці переважали серед селян (понад 90%). Але серед населення міст українці становили в середньому не більше однієї третини. Серед робітників, підприємців, інтелігенції переважали росіяни, євреї, поляки.

Суспільно-політичні рухи Наддніпрянської України в другій половині ХІХ століття

З кін. 50-х рр. XIX ст. почали органі­зовуватися напівлегальні гуртки- Громади. Перша Громада виникла в Києві в 1859 р. на базі таємного гуртка " хлопоманів " (від польського "хлоп"-селянин). Очолив її істо­рик, пізніше професор Київського універ­ситету Володимир Антонович. Громадівський рух, названий властями " українофіль­ством ", набув значного поширення. Гро­мади виникли в Харкові, Чернігові, Пол­таві, Одесі, Катеринославі та інших містах. Гуртки об'єднували представників різних прошарків суспільства з різними політич­ними поглядами. Їх діяльність мала, в ос­новному, культурно-просвітницький харак­тер (відкриття недільних шкіл, пропаганда художньої і наукової літератури, вивчення української мови, історії, етнографії тощо).

Серед найактив­ніших учасників громадівського руху були компо­зитор Микола Лисенко, письменник і драматург Ми­хайло Старицький, письменники Володимир Самійленко та Па­нас Мирний, історик Михайло Драгоманов, соціолог Сергій Подолинський, етнограф Павло Чубинський, засновник української статистичної науки Олександр Русов.

Було створено керівний центр Громад усієї України, до якого увійшли В.Антоно­вич, П.Чубинський, О.Русов.

Громади підтримували зв'язки з представниками національного руху Західної України.

Культурно-просвітницький рух Громад викликав тривогу серед урядових кіл. У 1863 р. міністр внутрішніх справ Валуєв видав так званий “ Валуєвський циркуляр ”, за яким українські мова і культура оголошувалися “поза законом”. Проти громадівців прокотилася хвиля ре­пресій, і в другій половині 60-х рр. громадівський рух пішов на спад.

Діяльність "Основи"

У 1861 р. в Петербурзі колишні члени Кирило-Мефодіївського товариства Т.Шевченко, М.Костомаров, П.Куліш, В.Білозерський, які з'їхалися сюди після заслання, заснува­ли журнал "Основа". Журнал установив зв'язки з Громадами, знайомив читачів з життям українського народу.

Він діяв до 1862 р. і став першим україн­ським журналом у Російській імперії, спри­яв пробудженню національної свідомості української інтелігенції, розкиданої по всій імперії.

Польське повстання 1863-1864 рр. і відгуки на нього в Україні

Певний вплив на розвиток українського руху справило польське визвольне повстання 1863-1864 рр., спрямоване проти російського самодержавства. На заклик повстанського ко­мітету про підтримку відгукнулися українські революційні демократи, члени заснованої Миколою Черішшевським всеросійської револю­ційної організації " Земля і Воля ". Серед них був і уроженець Сумщини А.Потебня, брат відомого вченого-мовознавця О.Потебні. Ре­волюційні демократи розповсюджували серед населення Правобережної України листівки на підтримку визвольної боротьби проти царської Росії, взяли участь у діях повстан­ських загонів.

Дата добавления: 2014-01-07